Постанова

від 15.11.2022 по справі 904/656/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2022 Справа № 904/656/21 (904/296/22)

м.Дніпро

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) - Білецької Л.М.,

суддів - Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання Мацекос І.М.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2022 у даній справі № 904/656/21 (904/296/22)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна", м. Київ

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю АФ "Старт - Плюс", Дніпропетровська область, Павлоградський район, с. Кочережки

до відповідача-2 ОСОБА_1 , м. Дніпро

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, м. Дніпро

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Рудкевич Євген Володимирович, м. Дніпро

Третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Арбітражний керуючий Бурцева Ірина Юріївна, м. Запоріжжя

Третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (код ЄДРПОУ 21677333, 03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 107-А, місцезнаходження відділення у м. Дніпрі: вулиця Ливарна, 17, Дніпро, Дніпропетровська область, Україна, 49000)

про визнання договору купівлі-продажу зерносховища від 21.05.2021 року недійсним

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції.

21.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю АФ "Старт - Плюс" та відповідача-2 ОСОБА_1 за участю третьої особи Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни, третьої особи Приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Рудкевич Євгена Володимировича, третьої особи Арбітражного керуючого Бурцевої Ірини Юріївни, в якому просив суд визнати договір купівлі-продажу зерносховища від 21.05.2021 року, загальною площею 1083,9 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрованого в реєстрі приватним нотаріусом Рудкевич Є.В. за №978 недійсним.

Посилався на те, що договір укладено поміж зацікавленими особами, за заниженою ціною, з метою виведення активів боржника.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2022 у справі № 904/656/21 (904/296/22) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" про визнання договору купівлі-продажу зерносховища від 21.05.2021 року, загальною площею 1083,9 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрованого в реєстрі приватним нотаріусом Рудкевич Є.В. за №978 недійсним відмовлено.

1.1. Рішення суду мотивоване тим, що загальна сума заборгованості забезпечена іпотекою значно перевищувала суму, за яку фактично було відчужено майно. Продаж майна навіть за ціною згідно до оцінки, яка зазначена в договорах не вплинула би на розмір активу боржника, оскільки така сума так само є значно меншою ніж обсяг заборгованості перед іпотекодавцем. Продаж предмета іпотеки впливає на права і обов`язки саме заставного кредитора, оскільки грошові кошти з реалізації предмета іпотеки, як у виконавчому провадження так і у процедурі банкрутства і направляються на погашення вимог заставного кредитора. В той же час доказів того, що внаслідок продажу майна могли бути задоволені вимоги не заставного кредитора до суду позивачем не надані. За таких обставин, суд вважав, що оскаржуваний правочин не порушує прав позивача як кредитора у справі про банкрутство та не є таким, що завдав збитків боржнику чи кредиторам. Та за відсутності жодних належних та допустимих доказів протилежного ОСОБА_1 , є добросовісним набувачем майна придбаного на підставі оспорюваного правочину, який мав оплатний характер та був повністю виконаний сторонами.

2. Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повним з`ясуванням обставин справи, а саме:

- суд не вказав коли саме було відкрите виконавче провадження та не дослідив чому приватний виконавець протягом 17 місяців не виносив на торги майно на яке було накладено арешт, чому банк протягом 17 місяців не зобов`язав приватного виконавця продати на торгах майно;

- судом не встановлені і не дослідженні обставини справи, які передували купівлі майна і обставини, які відбувалися після та мають вирішальний вплив на правильність винесеного рішення;

- між банком, боржником і приватним виконавцем існує недобросовісний господарський зговір, направлений на зберігання майна у власності боржника і в іпотеці банка, без врахування інтересів кредиторів боржника. Арешт майна у виконавчому провадженні підтримувався штучно;

- кредиторські вимоги банку у розмірі 2,9 млн. і майно по іпотечному договору є дві взаємопов`язані обставини, які в межах банкрутства повинні оцінюватися разом. Оцінку вказаних обставин необхідно надавати не тільки з точки зору розміру формування ліквідної маси і з точки зору кредиторських вимог банку в банкрутстві і подальшому пропорційному (ч.3 ст.64 КУзПБ) розподілу сформованої ліквідаційної маси між кредиторами. Суд допустився помилки при оцінці обставин в цій частині;

- не обґрунтований висновок суду, що укладеним договором купівлі-продажу не було завдано збитків (абз 3 ч.1 ст. 42 КУзПБ);

- суд в порушення норм матеріального права не застосував до спірного договору абз 4 ч.1 ст. 42 КУзПБ;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою (абз 2 ч.2 ст. 42 КУзПБ), проте суд проігнорував дану обставину, що призвело до необґрунтованого рішення суду.

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач-1 та треті особи- 1, 2, 3 не скористались правом на надання відзиву/пояснень по справі.

Відповідач-2 у відзиві просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав, викладених у цьому відзиві.

Третя особа-4 - АТ "ПроКредит Банк" у поясненнях посилається на те, що кредитор не довів порушення свого права чи безпосереднього законного інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови у позові. У спірних правовідносинах у кредитора може існувати похідний інтерес, між тим судовому захисту не підлягає похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого).

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

22.09.2022 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Білецької Л.М., суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2022 у даній справі апеляційну скаргу залишено без руху внаслідок оформлення її з порушенням вимог, встановлених ст.258 Господарського процесуального кодексу України.

Такі порушення полягали у ненаданні скаржником доказів надсилання копії апеляційної скарги АТ "ПроКредит Банк", яке є третьою особою-4 у даній справі.

На виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху у системі "Електоронний суд" Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника, до якої на підтвердження надсилання копії апеляційної скарги АТ "ПроКредит Банк" до дані відповідні опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек та список розсилки.

У зв`язку з відпусткою судді Верхогляд Т.А. - члена колегії суддів, визначеного протоколом розподілу судової справи між суддями від 22.09.2022, призначено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого для здійснення певної процесуальної дії, а саме відкриття провадження у справі, визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Білецької Л.М., суддів Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2022 у справі № 904/656/21 (904/296/22): відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2022 у справі № 904/656/21(904/296/22); розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 15.11.2022.

Ухвала була направлена на електронні адреси учасників справи, на які здійснено підписку в АСДС КП "ДСС" для надсилання процесуальних документів в електронному вигляді, а також на їх поштові адреси .

19.10.2022, у зв"язку з виходом на роботу судді Верхогляд Т.А., призначено розподіл судової справи раніше визначеного складу суду, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Білецької Л.М., суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.

15.11.2022 у судовому засіданні представник відповідача-2 надав пояснення по справі та навів обґрунтування своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

15.11.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване рішення слід змінити з огляду на наступне.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.

5.1. Обставини заборгованості боржника перед заставним кредитором.

23.10.2010 між Приватним підприємством "АГРОФІРМА СТАРТ" та Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" укладено Рамкову Угоду № FW1502.146 від 23.10.2010 із лімітом суми кредитування 5 000 000 грн. та максимальним розміром відсотків 40 річних.

На виконання Рамкової угоди № FW1502.146 від 23.10.2010 між сторонами укладено Кредитний договір № 1501.46161/FW1502.146 від 24.03.2017 р. із сумою кредиту 4 020 000 грн. 00 коп..

Також між сторонами укладено договір іпотеки від 24 грудня 2010 року № 177893 від 24.12.2010 р.. Предметом іпотеки визначено:

- зерносховище (склад №3), об`єкт нерухомості, загальна площа (кв.м): 1083.9, розташоване за адресою АДРЕСА_1;

- зерносховище (склад №2), об`єкт нерухомості, загальна площа (кв.м): 619, розташоване за адресою Дніпропетровська обл., Павлоградський р., с. Кочережки, провулок Робочий, будинок 5а;

- гаражі тракторні, об`єкт нерухомості, загальна площа (кв.м): 692.2, розташовані за адресою Дніпропетровська обл., Павлоградський р., с. Кочережки, провулок Робочий, будинок 4а.

Відповідно до листа АТ "ПроКредит Банк" від 18.05.2022 р. договір іпотеки №177893-ІД1 від 24.12.2010 р. поширював свою дію на спірне майно в силу ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

З інформації з Державного реєстру речових прав вбачається, що на підставі рішення загальних зборів ПП "Агрофірма "Старт" від 11 квітня 2017 р. № 17 державним реєстратором Шмигельським М.С. зареєстровано право власності на спірне майно за ТОВ АФ "СТАРТ-ПЛЮС".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2019 у справі № 904/1314/19, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з Приватного підприємства "Агрофірма "Старт" (51450, Дніпропетровська область, Павлоградський р-н, с. Кочережки, вул.. Жовтнева, буд. 30, код ЄДРПОУ 31761369) на користь Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 107 А, код ЄДРПОУ 21677333) заборгованість за кредитом у розмірі 2 718 862,71 грн., проценти -49 134,69 грн., проценти за неправомірне користування кредитом - 57 765,83 грн., пеню - 106 646,20 грн., про що видати наказ. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Плюс" (51450, Дніпропетровська область, Павлоградський р-н, с. Кочережки, вул. Жовтнева, буд. 30, код ЄДРПОУ 39687509) на користь Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 107 А, код ЄДРПОУ 21677333) заборгованість за кредитом у розмірі 2 718 862,71 грн., проценти - 49 134,69 грн., проценти за неправомірне користування кредитом - 57 765,83 грн., пеню - 106 646,20 грн., про що видати наказ.

У рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2019 року у справі № 904/1314/19 встановлено, що в забезпечення виконання зобов`язання за рамковою угодою № FW1502.146 від 23.12.2010, 24.11.2017 між Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (далі-кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-Плюс" укладено Договір поруки № 390861-ДП1, умови якого поручитель не виконав.

5.2. Узгодження добровільної реалізації майна в межах процедури виконавчого провадження.

В рамках виконавчого провадження №60779342, відкритого по примусовому виконанню наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2019 року у справі №904/1314/19 про стягнення солідарно з ТОВ АФ "Старт-Плюс" на користь АТ "ПроКредит Банк" заборгованості по кредиту у розмірі 2 932 409,43 грн., наявна заява вих. б/н від 18.05.2021 року, підписана Криничним М.Г., адресована Приватному виконавцю Русецькій О.О., відповідно до якої було повідомлено, що Стягувач - Банк та Боржник - ТОВ АФ "Старт-Плюс" дійшли згоди щодо добровільної реалізації оспорюваного нерухомого майна боржника.

Банк, як іпотекодержатель, надав згоду (заява-погодження) вих. №18-05-21/1/37 від 18.05.2021 року, відповідно до якої керуючись ч. 8. ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" не заперечує проти добровільної реалізації боржником об`єктів нерухомості (гаражі тракторні загальною площею 692,20 кв.м.; зерносховище (склад №2) загальною площею 619,00 кв.м.; зерносховище (склад №3) загальною площею 1083,90 кв.м.) за умови, що покупець внесе кошти за все майно на рахунок приватного виконавця Русецької О.О. в розмірі не менше 550 000,00 грн. до моменту зняття арешту з цього майна.

5.3. Надходження грошей .

Відповідно до меморіального ордеру №@PL082394 від 19.05.2021 року покупець - ОСОБА_1 внесла на рахунок приватного виконавця Русецької О.О. (депозитний рахунок для зарахування коштів) 150 000,00 грн. за гаражі тракторні 692,2 кв.м., ВП №60779342.

Відповідно до меморіального ордеру №@PL042322 від 19.05.2021 року покупець - ОСОБА_1 внесла на рахунок приватного виконавця Русецької О.О. (депозитний рахунок для зарахування коштів) 250 000,00 грн. за зерносховище №3 1083,90 кв.м., ВП №60779342.

Відповідно до меморіального ордеру №@PL965478 від 20.05.2021 року покупець - ОСОБА_1 внесла на рахунок приватного виконавця Русецької О.О. (депозитний рахунок для зарахування коштів) 150 000,00 грн. за зерносховище №2 619,0 кв.м., ВП №60779342.

Всього внесено 500 000,00 грн. за майно та 50 000,00 грн. основної грошової винагороди приватному виконавцю.

Відповідно до платіжного доручення № 8472 від 20.05.2021 року приватним виконавцем Русецькою О.О. перераховано стягувачу - АТ "ПроКредит Банк" 500 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом №904/1314/19 від 12.11.2019 року.

5.4. Знаття арешту та укладення оспорюваного договору.

20.05.2021 року приватним виконавцем Русецькою О.О. прийнято постанови про зняття арешту з майна Боржника, яким припинено чинність арештів накладених в процесі виконання рішень, вилучено заборони з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Після зняття всіх заборон та арештів, 21.05.2021 року між ТОВ АФ "Старт-Плюс" (відповідач-1 - продавець) та ОСОБА_1 (відповідач-2 - покупець) укладено оспорюваний договір купівлі-продажу зерносховища.

Відповідно до п.1 Договору, продавець передає у власність, а покупець приймає та сплачує вартість за ціною та у порядку, що передбачена цим договором, зерносховище (склад №3), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,3475га, кадастровий номер 1223584000:01:001:0886, у фактичному користуванні. Опис об`єкта нерухомого майна: зерносховище (склад №3), загальною площею 1083,9кв.м.

Відповідно до п.4 Договору продаж здійснено за домовленістю сторін на суму 250 000,00 грн., які покупцем сплачені на рахунок приватного виконавця Русецької О.О. до підписання цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продане нерухоме майно.

Вказаний договір 21.05.2021 посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В. та зареєстровано в реєстрі за №978.

ТОВ "Агріі України" стверджує, що вчинений Боржником (відповідачем-1) правочин підлягає визнанню недійним, оскільки він підпадає під ознаки п.п. 3, 4, 7 ч. 2 ст. 42 КУзПБ.

6. Доводи, за якими апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

6.1. Захист порушеного права.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державнопримусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Частиною 1 ст.2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч.1, ч.3 ст.3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до ч.6 ст.12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

6.2.Концентрація спорів у справі про банкрутство.

21 квітня 2019 набрав чинності Кодексу України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019 року.

Частина 1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до п.п. 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., №31, ст.440 із наступними змінами); установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

6.3. Особливості недійсності правочинів у банкрутстві.

Частина 2 Статті 42 КУзПБ дає вичерпний перелік ознак, відповідно до яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

1) боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

2) боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

3) боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

4) боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

5) боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог;

6) боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

7) боржник уклав договір із заінтересованою особою;

8) боржник уклав договір дарування.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно до п. 3.3. договору іпотеки №177893-ІД1 від 24.12.2010 р. іпотекою забезпечується виконання усіх Основних зобов`язань та вимог Іпотекодержателя, а також вимог, які відповідно до законодавства можуть бути задоволені за рахунок Предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про Іпотеку", у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Як зазначалось в п.5 цієї постанови, в рамках виконавчого провадження, відкритого по примусовому виконанню наказу Господарського суду Дніпропетровської області №904/1314/19 від 12.11.2019 року про стягнення солідарно з ТОВ АФ "Старт-Плюс" на користь АТ "ПроКредит Банк" заборгованості по кредиту у розмірі 2 932 409,43 грн., №60779342 наявна заява вих. б/н від 18.05.2021 року, підписана Криничним М.Г., адресована Приватному виконавцю Русецькій О.О., відповідно до якої повідомлялось, що Стягувач - Банк та Боржник - ТОВ АФ "Старт-Плюс" дійшли згоди щодо добровільної реалізації оспорюваного нерухомого майна боржника.

Відповідно до ч. 8 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на час добровільної реалізації), у разі якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Після передачі майна стягувачу або внесення покупцем коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця арешт з проданого майна боржника знімається за постановою виконавця.

Загальна сума заборгованості, яка була забезпечена іпотекою, складала 2932 409,43 грн.. Натомість ціна об`єкту згідно до домовленості сторін (в складі таких дій відсутні ознаки норм ч.ч. 1, 2 ст. 42 КУзПБ) складала 250 000 грн., а загальна ціна всіх об`єктів, правочини щодо купівлі-продажу яких оспорює позивач складала 550 000 грн.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. Загальні підстави щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

В той же час, статтею 42 КУзПБ, яка є частиною цивільного законодавства, визначено додаткові, спеціальні підстави, за існування яких правочин, що укладений особою, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути поставлений під сумнів та визнано в судовому порядку недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Вказаною нормою чинного законодавства встановлені умови, за настання яких правочин боржника може бути визнаний недійсним - якщо правочин завдав збитків боржнику або кредиторам.

У КУзПБ поняття боржника, кредитора, грошового зобов`язання застосовуються для цілей цього Кодексу - відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом - в тому значенні, яке їм надав законодавець у КУзПБ, і відрізняються від суто цивільно-правових.

Згідно із ст. 1 КУзПБ:

- грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

- боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

- кредитор - це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

- конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржник, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;

- забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема, ст. ст. 45, 46, 47 КУзПБ.

В даному випадку продаж предмета іпотеки впливає на права і обов`язки саме заставного кредитора, оскільки грошові кошти з реалізації предмета іпотеки, як у виконавчому провадження так і у процедурі банкрутства і направляються на погашення вимог заставного кредитора. В той же час доказів того, що внаслідок продажу майна могли бути задоволені вимоги не заставного кредитора до суду позивачем не надані.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.

Суд звертає увагу, що процедура банкрутства є унікальним процесом, який характеризуються специфічним складом учасників, кожен з яких вступаючи в провадження у справі наділяється особливими процесуальними правами та обов`язками, зумовленими характером відносин неспроможності. Передусім це спричинено особливістю провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

У силу приписів частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства саме ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Отже, саме ліквідатор вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу, тоді як кредитор відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства не наділений таким правом з метою повернення майна у ліквідаційну масу банкрута.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 зі справи № 1-23-32/135-08-4825 й Суд у справі № 925/593/21 не вбачає підстав для відступу від неї.

Водночас кредитор боржника може мати похідний інтерес у поверненні майна до ліквідаційної маси банкрута, який може реалізовуватися в межах процедури банкрутства боржника, де ліквідація боржника здійснюється під контролем кредиторів, зокрема контролем за вжитими ліквідатором заходами у ліквідаційній процедурі.

Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з відповідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Таким суб`єктом в цьому разі є ліквідатор банкрута. Натомість відповідно до частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю). Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 зі справи № 1-23-32/135-08-4825.

Отже, позивач не довів порушення його права чи безпосереднього законного інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19), від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19).

Водночас колегія суддів зазначає, що встановивши те, що оспорюваний правочин не порушує прав і законних інтересів позивача, суд першої інстанції необґрунтовано вдався до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ознак заінтересованості особи, продажу майна за заниженою ціною нерухомого майна і не врахував того, що встановлена ним відсутність порушення прав та законних інтересів скаржника є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов загалом правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте неправильно застосував приписи статей 5, 14 ГПК України в мотивувальній частині рішення, здійснивши оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору. Отже, у задоволенні позову необхідно було відмовити виключно у зв`язку з відсутністю порушення прав та законних інтересів позивача.

За наведених обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги не обґрунтованими з огляду на п. 6 цієї постанови.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду.

Аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Право скаржника порушено не було. Разом з тим, місцевий господарський суд помилково ввійшов в оцінку заявлених підстав позову, встановивши, що у позивача відсутнє порушене право, що є підставою для викладення мотивувальної частини оскаржуваного рішення в редакції цієї постанови.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За приписами п.2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частини або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України підставами, зокрема, для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.4 цієї статті Кодексу зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної частини.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає за необхідне застосувати передбачені ст.277 Господарського процесуального кодексу України положення та змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

10. Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 275, 277, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріі Україна" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2022 у справі № 904/656/21 (904/296/22) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2022 у справі № 904/656/21 (904/296/22) - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2022 у справі № 904/656/21 (904/296/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 16.11.2022

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А.Верхогляд

Суддя Ю.Б.Парусніков