Рішення

від 16.11.2022 по справі 910/9138/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.11.2022Справа № 910/9138/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР КРІЕЙТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДЗОР"

про стягнення 875 878,01 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР КРІЕЙТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДЗОР" про стягнення 875 878,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо постачання товару.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.09.2022 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/9138/22, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

07.10.2022 через канцелярію суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що строк поставки товару відсутній та сторонами не погоджений, а тому у відповідача відсутнє зобов`язання з поставки товару на конкретну дату. За доводами відповідача вжито усі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення.

17.10.2022 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позов.

Також, разом з відповіддю на відзив від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання, з огляду на наступне.

В обґрунтування поданого клопотання, позивач зазначає, що дана справа є складною та має значення для сторін.

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 ст. 252 ГПК України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

- предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У клопотанні позивачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів в підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для розгляду справи № 910/9138/22 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Водночас, предметом позову в даній справі є стягнення заборгованості 875 878,01 грн, при цьому характер спірних правовідносин та предмет доказування у даному спорі суд не вважає такими, що вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, у зв`язку з чим клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, суд залишає без задоволення подане позивачем клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "НАДЗОР" (відповідачем) було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР КРІЕЙТ" (позивачу) рахунок №951 від 13.12.2021 на оплату вартості товару на загальну суму 874 490,00 грн.

Платіжними дорученнями № 7889 від 14.12.2021 на суму 612 143,00 грн, № 7927 від 15.12.2021 на суму 116 311,00 грн, позивачем було перераховано на користь відповідача 728 44,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно рахунку №951 від 13.12.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач, отримавши грошові кошти за товар на підставі рахунку №951 від 13.12.2021, поставку товару не здійснив.

Позивач направив відповідачу вимогу про повернення коштів вих. №0508 від 05.08.2022, в якій вимагав від відповідача у термін до 31.08.2022 поставити товар або повернути перераховані грошові кошти в розмірі 728 44,00 грн.

Відповідач направив позивачу відповідь на лист вих. №0508 від 05.08.2022, в якій повідомив про неможливість виконання поставки, оскільки виробник ТОВ «Компанія Строймір» знаходиться у місті Харкові, близько до зони ведення бойових дій.

Оскільки, відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 874 490,00 грн, з яких: заборгованість за непоставлений товар у сумі 728 454,00 грн, інфляційні втрати у сумі 132 815,01 грн, 3% річних у сумі 14 609,00 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України (в редакції чинній станом на виникнення спірних правовідносин) визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Частиною першою статті 265 Господарського кодексу, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як підтверджено матеріалами справи, за домовленістю сторін на підставі рахунку №951 від 13.12.2021, згідно із платіжними дорученнями № 7889 від 14.12.2021 на суму 612 143,00 грн, № 7927 від 15.12.2021 на суму 116 311,00 грн позивач перерахував на користь відповідача попередню оплату в загальному розмірі 728 454,00 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом встановлено, що позивачем було направлено відповідачу вимогу вих. №0508 від 05.08.2022 щодо поставки товару у термін до 31.08.2022 або повернення перераховані грошові кошти в розмірі 728 44,00 грн. Докази направлення вимоги на адресу відповідача наявні в матеріалах справи.

Відповідач поставки товару не здійснив, попередню оплату в розмірі 728 44,00 грн не повернув.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази поставки відповідачем позивачу товару визначеного у рахунку №951 від 13.12.2021, суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 728 44,00 грн.

Крім того, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд зазначає, що взявши на себе зобов`язання з поставки товару відповідач повинен був оцінити строк виконання зобов`язання та у подальшому з повернення суми попередньої оплати та об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у визначений строк.

З урахуванням вище наведеного суд вважає необґрунтованими викладені у відзиві заперечення відповідача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази поставки відповідачем позивачу товару на суму 728 454,00 грн обумовленого сторонами згідно із рахунку №951 від 13.12.2021, суд дійшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 728 454,00 грн.

Доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 728 454,00 грн або поставки товару на вказану суму відповідачем суду не надано, відтак суд задовольняє позовні вимоги про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 728 454,00 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 132815,01 грн, 3% річних у сумі 14 609,00 грн.

У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Таким чином, враховуючи, що претензію вих. №0508 від 05.08.2022 з вимогами щодо повернення перерахованих грошових коштів в розмірі 728 454,00 грн відповідачем було отримано 08.08.2022, останній мав повернути грошові кошти на рахунок позивача у визначений в листі строк - до 31.08.2022.

З урахування вище наведеного, зобов`язання відповідача з поставки товару припинилося, при цьому, у останнього виник обов`язок повернути суму попередньої оплати, на яку товар поставлено не було, тобто йдеться про грошове зобов`язання відповідача.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Як встановлено судом, позивач вимагав повернути попередню оплату у розмірі 728 454,00 грн у строк до 31.08.2022, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат слід здійснювати з 01.09.2022.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено, що період нарахування інфляційних втрат є з січня 2022 року по липень 2022 року та період нарахування 3% річних є з 01.01.2022 по 01.09.2022.

Враховуючи, що у відповідача виник обов`язок повернути суму попередньої оплати у строк до 31.08.2022, як зазначено самим позивачем у вимогі вих. №0508 від 05.08.2022, проте здійснено нарахування інфляційних втрат з січня 2022 року по липень 2022 року та 3% річних з 01.01.2022 по 01.09.2022, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, тобто за межі визначеного позивачем періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд частково задовольняє позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР КРІЕЙТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДЗОР".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДЗОР" (03142, місто Київ, ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА КРИМСЬКОГО, будинок 4А, офіс 114, ідентифікаційний код 41754867) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР КРІЕЙТ" (03124, місто Київ, вулиця ВАСИЛЕНКА МИКОЛИ, будинок 7, ідентифікаційний код 41912071) заборгованість у розмірі 728 454,00 грн та судовий збір у розмірі 10 926,81 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.11.2022.

Суддя О.В. Гулевець