Ухвала

від 09.11.2022 по справі 910/18060/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/18060/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульський Г.М. - головуючий, Уркевич В.Ю., Могил С.К.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 (колегія суддів: Агрикова О.В. - головуючий, Мальченко А.О, Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК 19»

до Міністерства юстиції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1. ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 2. Сумська міська рада, 3. Державний реєстратор Комунального підприємства «Центр реєстрації майнових прав» Лебединської районної ради Лєпкової Олени Олександрівни,

про визнання протиправним та скасування наказу

за участю: відповідача: Субота О.В. (самопредставництво)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю «ГК 19» (далі - Товариство), звернувшись з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), просило визнати протиправним та скасувати наказ від 27.01.2021 № 309/5 «Про задоволення скарги» (далі - Наказ) в частині скасування рішень від 21.12.2018 № 44779098, від 28.12.2018 № 44900814, прийнятих Державним реєстратором Комунального підприємства «Центр реєстрації майнових прав» Лебединської районної ради Лєпковою Оленою Олександрівною (далі - Реєстратор Лєпкова О.О.).

1.2 Позов обґрунтовано тим, що Наказ прийнято відповідачем з порушенням пункту 8 частини восьмої статті 37 Закону України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), а також, за твердженням позивача, його не було повідомлено про час та місце розгляду скарги відповідачем, що позбавило Товариство права бути присутнім при розгляді скарги та подати свої заперечення по суті скарги.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022, позов задоволено повністю.

2.2 Судові рішення мотивовані тим, що зі скаргою Сумська міська рада (далі - Рада) звернулась до Мін`юсту лише 19.08.2020, тобто поза межами встановленого строку, що є підставою для відмови в задоволенні скарги згідно з приписами пункту 8 частини восьмої статті 37 Закону № 1952-IV та пункту 6 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (далі - Порядок № 1128; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Крім того, Мін`юст в повній мірі не виконав вимоги Порядку № 1128 щодо дотримання прав та інтересів позивача, як заінтересованої особи, в частині належного повідомлення позивача про дату, час та місце засідання Колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту та надання позивачу копії скарги з доданими до неї документами при розгляді скарги Ради.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3.2 В обґрунтування доводів, викладених у касаційній скарзі, відповідач посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права. Заявник касаційної скарги вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

4. Мотивувальна частина

4.1 Підставою для відкриття касаційного провадження у даній справі стали приписи пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.2 За доводами скаржника, викладеними у касаційній скарзі, зокрема, наразі відсутня судова практика щодо застосування пункту 11 Порядку № 1128, «а саме чи є належним способом повідомлення заінтересованих осіб лише основним способом, у разі якщо у заінтересованої особи відсутні засоби зв`язку, у зв`язку з чим повідомлення телефонограмою або електронною поштою неможливе».

4.3 Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень, Верховний Суд виходить з такого.

4.4 Переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про задоволення позову, апеляційний господарський суд з огляду на встановлені у справі обставини вказав на порушення відповідачем порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації щодо належного повідомлення заінтересованих осіб та суб`єкта оскарження (державного реєстратора, дії якого оскаржувалися) про час та місце засідання комісії Мін`юсту з розгляду скарги Ради.

4.5 У постанові від 16.02.2022 зі справи № 640/843/21, у якій було заявлено позов про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту в частині скасування реєстраційної дії нотаріуса, Верховний Суд виклав висновок про те, що пунктом 11 Порядку № 1128 встановлюється вимога щодо належності повідомлення осіб, запрошених для розгляду скарги, не тільки шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту, а й за допомогою телефонограми чи електронної пошти. Безальтернативність щодо вибору виключно єдиного способу повідомлення осіб, запрошених для розгляду скарги шляхом лише оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту без сповіщення за допомогою телефонограми чи засобів електронної пошти, є порушенням приписів Порядку № 1128.

4.6 Наведеним спростовуються викладені в касаційній скарзі доводи Мін`юсту про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 11 Порядку № 1128.

4.7 У даній справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, висновки судів у контексті застосування пункту 11 Порядку № 1128 узгоджуються з наведеними висновками Верховного Суду.

4.8 Мін`юст в касаційній скарзі, обґрунтовуючи виключний випадок касаційного оскарження, передбачений пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається також на відсутність висновку Верховного Суду стосовно того, що «відсутність порушеного права позивача у правовідносинах, які виникли у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме щодо оскарження наказів Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову».

4.9 У разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник має обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

4.10 Здійснивши аналіз доводів, викладених у касаційній скарзі в зазначеній частині, Суд відхиляє суперечливі твердження відповідача про відсутність на теперішній час вказаного ним висновку Верховного Суду, з огляду на одночасне посилання самого скаржника в касаційній скарзі на те, що «на даний час існує велика кількість висновків Верховного Суду про те, що відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову».

4.11 Так, такий висновок викладався Верховним Судом й у справі за подібних правовідносин. Зокрема, у справі № 910/11884/21 предметом позовних вимог було скасування наказу Мін`юсту, яким скасовані рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна. У постанові від 25.10.2022, ухваленій за результатами розгляду касаційної скарги в зазначеній справі, вказано на те, що практика Верховного Суду щодо необхідності першочергового встановлення порушеного права позивача є усталеною, як і неодноразово наголошувалося судом касаційної інстанції на необхідності встановлення судами порушеного права позивача та можливості його поновлення в обраний ним спосіб, а відтак відсутня необхідність формування додаткового висновку щодо правовідносин, які виникли у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме щодо оскарження наказів Мін`юсту за результатом розгляду скарг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

4.12 У даному випадку, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій досліджувалось питання щодо наявності у позивача права або законного інтересу, за захистом якого він звернувся до суду, а також оцінено які, на думку судів, майнові права позивач мав намір захистити, та як саме позовні вимоги співвідносяться із правовідносинами щодо спірного майна.

4.13 В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на приписи частини третьої статті 37 Закону № 1952-IV, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду «щодо питання чи може Міністерство юстиції України самостійно встановити факт пропущення строку звернення зі скаргою, якщо в матеріалах справи відсутні документи, в яких містить інформація про оскаржуване рішення, та чи означає обізнаність власника земельної ділянки про те, що на цій ділянці розміщений певний об`єкт, обізнаність про факт державної реєстрації права власності на цей об`єкт».

4.14 У справі, що розглядається, суд першої інстанції у вирішенні питання щодо дотримання Радою строків оскарження рішення Реєстратора виходив з того, що встановлення обставин, зокрема, закінчення строку подачі скарги, належить саме органові, який розглядає таку скаргу, що в контексті обставин цієї справи відповідачем зроблено не було.

4.15 Подібний висновок у контексті застосування частини третьої статті 37 Закону № 1952-IV викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 29.06.2022 зі справи № 607/10981/20. При цьому Суд в зазначеній справі з огляду на викладене та встановлені у справі обставини вказав на те, що приймаючи скаргу ОСОБА_2 та передаючи її на розгляд Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, Мін`юст не звернув увагу, що строк для оскарження рішень державного реєстратора закінчився, та не вирішив питання щодо поновлення строку, встановленого пунктом 3 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV.

4.16 Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

4.17 За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022.

4.18 У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 910/18060/21, закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді В.Ю. Уркевич

С.К. Могил