Постанова
від 07.11.2022 по справі 336/3695/21
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 336/3695/21

провадження № 61-7075св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Григорович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про визнання частково недійсним шлюбного договору.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 30 березня 2018 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

10 серпня 2020 року сторони уклали шлюбний договір, відповідно до якого все майно, придбане або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, а також після укладення цього договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане та зареєстроване. Вказуючи, що шлюбний договір був укладений позивачем всупереч його вільному волевиявленню, адже його укладення було визначено відповідачем в якості обов`язкової передумови для укладення договору щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом із позивачем, договір ставить позивача у надзвичайно невигідні умови, у зв`язку із чим позивач просив визнати частково недійсним шлюбний договір, а саме визнати недійсними пункти 3, 4, 5 вказаного договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2022 року у складі судді Дацюк О. І. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними пункти 3, 4, 5 шлюбного договору, укладеного 10 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гурою М. Г.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач після укладення шлюбного договору фактично не отримав жодного корисного для себе результату, адже за час перебування сторін у шлюбі та до моменту укладення шлюбного договору жодним із подружжя не було придбано будь-яке цінне рухоме чи нерухоме майно, натомість після укладення такого договору та до розірвання шлюбу відповідач придбала на своє ім`я квартиру. Одночасне з укладенням шлюбного договору укладення подружжям договору, за яким місце проживання дітей визначене із позивачем, викликає сумніви у наявності у позивача добровільного волевиявлення в частині укладення шлюбного договору, адже укладення шлюбного договору в даному випадку може бути вимушеною передумовою для отримання згоди подружжя в питанні місця проживання спільних дітей.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що укладеним між сторонами шлюбним договором встановлено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно та за оспорюваними умовами шлюбного договору перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувся, а позивач не довів, що ці умови шлюбного договору ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних частин шлюбного договору. Колегія суддів відхилила аргументи ОСОБА_1 про те, що шлюбний договір поставив його у надзвичайно невигідне матеріальне становище після розірвання шлюбу та факт придбання відповідачем квартири до розірвання шлюбу, оскільки як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірні пункти шлюбного договору укладені не для фіксування певного майнового статусу подружжя, а задля отримання певної вигоди відповідачем. Шлюбний договір був укладений позивачем всупереч його вільному волевиявленню, адже його укладення було визначено відповідачем в якості обов`язкової передумови для укладення договору щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом із позивачем. Вказує, що до укладення шлюбного договору ним було передано відповідачу 20 000 доларів США для придбання відповідачем квартири, яка була придбана до розірвання шлюбу та зареєстрована за останньою, що також свідчить про те, що оспорювані умови договору ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2022 року від адвоката Бистрик І. О. Біліченка О. О. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Вважає, що доводи касаційної скарги про те, що оспорювані умови шлюбного договору ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище є недоведеними. При цьому звертає увагу суду на те, що позивачу на праві власності належать дві квартири у АДРЕСА_1 , а інша під

АДРЕСА_2 .

Крім того, у жовтні 2022 року адвокат Бистрик І. О. ОСОБА_5 подав заяву про залучення додаткових доказів, зокрема відповіді Вознесенівської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Запорізькій області.

З огляду на норму частини першої статті 400 ЦПК України щодо компетенції та повноважень суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, заяву адвоката Бистрик І. О. ОСОБА_5 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 30 березня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2020 року.

Сторони є батьками двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.4).

10 серпня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюбний договір (а. с. 7-8).

Відповідно до пунктів 3-5 шлюбного договору, щодо недійсності яких заявлено позов, все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, є особистим майном та належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане та зареєстроване.

Усе майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення даного договору, буде особистим майном та належатиме на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно буде придбане та зареєстроване.

У випадку розірвання шлюбу всі об`єкти рухомого та нерухомого майна, належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я таке майно придбане та зареєстроване

(а. с. 7, 8).

10 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, за умовами якого місцем проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визначено місце проживання батька. Порядок участі в матеріальному забезпеченні дітей договором не визначений.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (частина друга статті 7 СК України).

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (частина перша статті 9 СК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (стаття 103 СК України).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93 СК України).

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (частина друга статті 97 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

- положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин;

- у статті 103 СК України законодавець частково урегулював оспорюваність шлюбного договору. З урахуванням того, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його частини) підлягають застосуванню норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України;

- для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору;

- під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Оскільки договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо:1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частинах четвертій, п`ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України.

Установивши, що укладеним між сторонами шлюбним договором встановлено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно та за оспорюваними умовами шлюбного договору перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувся, а позивач не довів, що ці умови шлюбного договору ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних частин шлюбного договору.

Колегія суддів відхиляє аргументи ОСОБА_1 про те, що шлюбний договір поставив позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище після розірвання шлюбу та факт придбання відповідачем квартири до розірвання шлюбу, оскільки як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 травня

2022 року у справі № 755/5802/20 (провадження № 61-17477св21).

Аргументи касаційної скарги про те, що на отримані від позивача кошти у розмірі 20 000 доларів США відповідач набула у власність нерухоме майно, яке зареєструвала за собою, що також свідчить про те, що оспорювані умови договору ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище є помилковими, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не можуть бути тими обставинами, які ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище у розумінні частини четвертої статті 93 СК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що укладення шлюбного договору було передумовою укладення між сторонами договору щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей, оскільки вказане стосується домовленостей сторін та не може бути ознакою наявності тяжких обставин для позивача при укладенні оспорюваного правочину.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року у справі

№ 755/19197/18, оскільки у вказаній справі усе рухоме та нерухоме майно, яке було наявне на час укладення шлюбного договору, перейшло у власність одного із подружжя, чим поставило іншого з подружжя у вкрай невигідне положення. Разом з тим, у справі, яка переглядається, судами не встановлено, що на час укладення шлюбного договору у сторін було наявне майно і внаслідок укладення договору це майно перейшло у власність тільки до одного із подружжя. З викладеного слідує, що у зазначеній справі, на яку посилається заявник, порівняно зі справою, яка переглядається, встановлено інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а постанову Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2022 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

Дата ухвалення рішення07.11.2022
Оприлюднено17.11.2022

Судовий реєстр по справі —336/3695/21

Постанова від 07.11.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Білоконь Олена Валеріївна

Постанова від 08.08.2022

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Поляков О. З.

Постанова від 08.08.2022

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Поляков О. З.

Ухвала від 31.07.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Білоконь Олена Валеріївна

Ухвала від 28.07.2022

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Поляков О. З.

Постанова від 20.06.2022

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Поляков О. З.

Постанова від 20.06.2022

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Поляков О. З.

Ухвала від 05.05.2022

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Поляков О. З.

Ухвала від 05.05.2022

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Поляков О. З.

Ухвала від 26.04.2022

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Поляков О. З.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні