Постанова

від 14.11.2022 по справі 450/3887/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 450/3887/19

провадження № 61-2336св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Семенівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка за життя, а саме 21 березня 2017 року, склала заповіт, відповідно до якого усе належне їй майно вона заповіла їй ( ОСОБА_1 ).

Вказувала на те, що вона постійно проживала разом із спадкодавцем у с. Семенівка Пустомитівського району Львівської області, опікувалася та доглядала її, а тому вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки протягом шести місяців після відкриття спадщини не заявляла про відмову від такої, спадкоємці, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині, відсутні.

Однак, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Олефір Р. В. відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.

З урахуванням зазначеного та заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , а також на дві земельні ділянки площею 2,1518 га та 0,7070 га, які розташовані на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на:

- житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 61,3 кв. м, житловою площею 35,8 кв. м, підсобною площею 25,5 кв. м;

- земельну ділянку площею 2,1518 га, кадастровий номер 4623685900:000:12:0030, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЛВ № 006990 від 15 вересня 2004 року;

- земельну ділянку площею 0,7070 га, кадастровий номер 4623685900:08:001:0001, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЛВ № 016195 від 15 вересня 2004 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, установивши, що позивачка на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем та є спадкоємцем за заповітом, яка прийняла спадщину, та, врахувавши відсутність осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем право власності на спірне нерухоме майно у порядку спадкування за заповітом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 січня 2021 року скасовано.

Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції вирішив питання про права ОСОБА_2 , який є спадкоємцем за заповітом, без залучення його до участі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що рішенням суду першої інстанції не порушено права ОСОБА_2 щодо спірного житлового будинку, оскільки ОСОБА_2 не є спадкоємцем за законом ОСОБА_3 і заповіт щодо спірного будинку ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 не складала.

Крім того, ОСОБА_2 на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем і протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подавав заяву про прийняття спадщини, а тому вважається таким, що не прийняв спадщину.

Підставами касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547св18), від 28 жовтня 2020 року у справі № 1316/995/12 (провадження № 61-9754св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 308/5006/16-ц (провадження № 61-35967св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 1522/27468/12 (провадження № 61-35937св18), від 10 лютого 2020 року у справі № 922/2462/18, від 03 травня 2018 року у справі № 752/9802/17 (провадження № 61-612св17).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина.

За життя, а саме 21 березня 2017 року, ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким заповіла усе своє майно ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою Семенівської сільської ради від 28 жовтня 2019 року № 1245 на момент смерті ОСОБА_3 з нею проживала ОСОБА_1 , яка опікувалася та доглядала її до дня смерті, займалася її похованням і продовжує опікуватися її майном.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18 липня 2019 року приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на ім`я померлої ОСОБА_3 та будь-якої інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з заповітом від 07 березня 2018 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті розпорядилась належними їй на праві власності земельними ділянками площею 2,1518 га, кадастровий номер 4623685900:000:12:0030, та площею 0,7070 га, кадастровий номер 4623685900:08:001:0001, та заповіла їх ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відтак, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зазначений висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У справі, яка переглядається, позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування, зазначила відповідачем Семенівську сільську раду Пустомитівського району Львівської області та просила визнати за нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , а також на дві земельні ділянки площею 2,1518 га та 0,7070 га, які розташовані на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Відповідачами у справі про визнання права власності в порядку спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 не зверталася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у складі двох земельних ділянок: площею 2,1518 га, кадастровий номер 4623685900:000:12:00230 та площею 0,7070 га, кадастровий номер 4623685900:08:001:0001, відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії з цього приводу в матеріалах справи відсутня.

Згідно з частинами другою-шостою статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що 21 березня 2017 року, ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким заповіла усе своє майно ОСОБА_1 , а пізніше згідно з заповітом від 07 березня 2018 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті розпорядилась належними їй на праві власності земельними ділянками площею 2,1518 га, кадастровий номер 4623685900:000:12:0030, та площею 0,7070 га, кадастровий номер 4623685900:08:001:0001, та заповіла їх ОСОБА_2 .

Отже, на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 були чинні два заповіти: від 21 березня 2017 року та від 07 березня 2018 року, при цьому останній у відповідній частині скасував заповіт, складений на ім`я ОСОБА_1 від 21 березня 2017 року.

Встановлено, що у березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити йому додатковий строк у два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 вересня 2022 року у справі № 450/924/20 позов ОСОБА_2 до Пустомитівської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволено. Встановлено ОСОБА_2 додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю 2 (два) календарні місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили. Рішення ще не набрало законної сили, оскільки оскаржено ОСОБА_1 в апеляційному порядку.

Отже, апеляційний суд правильно виходив з того, що у справі № 450/3887/19, що переглядається, суд першої інстанції вирішив питання про права ОСОБА_2 , який є спадкоємцем за заповітом, без залучення його до участі у справі.

Суд апеляційної інстанції, у силу своїх процесуальних повноважень, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Вищевказані недоліки не могли бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, у зв`язку з чим цей суд дійшов висновку про скасування рішення місцевого суду, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

При цьому позивач не позбавлена права захистити свої права шляхом пред`явлення у встановленому законом порядку позову про визнання права власності у порядку спадкування до належного відповідача.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник