Постанова

від 17.10.2007 по справі 20-5/233

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

17 жовтня 2007 р.                                                                                  

№ 20-5/233 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого:

Суддів:

Михайлюка М.В.,

Воліка І.М., Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні  касаційну скаргу

Закритого акціонерного товариства

"Фінансово-страхової компанії "Адміралтейська"

на постанову

Севастопольського апеляційного

господарського суду від 23.07.2007 р. 

у справі

№20-5/233 господарського суду м.

Севастополя

за позовом

ЗАТ "Фінансово-страхової

компанії "Адміралтейська"

до

СПД -фізичної особи ОСОБА_1.

про

визнання договору купівлі-продажу

недійсним

за участю представників сторін:

позивача

Хімікус О.С., Гуз І.К.,

відповідача

ОСОБА_2.,

В С Т А Н О В

И В :

Рішенням господарського суду м.

Севастополя від 14.06.2007 р. у справі № 20-5/233 (суддя: Євдокимов І.В.) позов

задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна -будівлі

спортивного залу,  площею 1823,50 м2

, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Костомарівська, 3,

укладеного сторонами 20.11.2006 р. та повернув сторони у первісне становище.

Зобов'язав відповідача повернути позивачу зазначене приміщення. Зобов'язав

позивача повернути відповідачу грошові кошти у розмірі 1660000 грн. Стягнув з

відповідача на користь позивача судові витрати.

Постановою Севастопольського

апеляційного господарського суду від 23.07.2007 року (судді: Прокопанич Г.К.,

Гонтар В.І., Гоголь Ю.М.) зазначене рішення скасовано та прийнято нове рішення,

яким у задоволенні позову відмовлено.

 Не погоджуючись з постановою апеляційного

господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з

касаційною скаргою, в якій просив постанову скасувати, залишити в силі рішення

суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те,

що апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми матеріального

та процесуального права.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши

юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши

правильність застосування господарським судом норм процесуального права,

вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119

ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має

право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без

задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що

постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог

матеріального та процесуального права.

Як встановив та зазначив

апеляційний господарський суд, відповідно до ст. 22 ГПК України сторони

користуються рівними процесуальними правами та мають право брати участь в

господарських засіданнях.

Згідно зі ст. 77 ГПК України

господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу,

розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному

засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників

сторін, інших учасників судового процесу.

Як 

свідчать   матеріали   справи,  

ухвала   суду   першої  

інстанції   від 08.06.2007 р. про

призначення розгляду справи на 14.06.2007 була відправлена сторонам 11.06.2007

року. Відтак, є підстави вважати, що відповідач не був належним чином

повідомлений про час і місце розгляду справи, що свідчить про порушення його

процесуальних прав.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК

України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського

суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи

процесуального права.

За таких обставин, апеляційний

господарський суд скасував рішення господарського суду першої інстанції та

прийняв нове рішення.

Задовольняючи позов, місцевий

господарський суд виходив з того, що оспорюваний договір укладено з порушенням

вимог ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу

України.

Відповідно до роз'яснень Пленуму

Верховного Суду України, викладених пункті 1 постанови від 29.12.1976 року № 11

"Про судове рішення", рішення  

є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства

і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами

матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за

відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із

загальних засад і змісту законодавства України.

Статтею 203 ЦК України встановлені

загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які

встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього

Кодексу є підставою недійсності правочину у відповідності зі статтею 215

Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України

передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює

їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статутом ЗАТ

"Фінансово-страхова компанія "Адміралтейська" передбачено право

придбання та відчуження майна товариства за рішенням відповідного виконавчого

органу. Таким чином, позивач мав необхідний обсяг правоздатності та

дієздатності на укладення оспорюваного правочину та при його укладенні норми

діючого цивільного законодавства порушено не було.

Не можуть бути прийняті до уваги

доводи позивача стосовно того, що Статутом товариства передбачена можливість

здійснення єдиного виду діяльності - страхування, оскільки зазначений вид

діяльності товариства є саме господарською діяльністю, що здійснюється для

отримання прибутку, тоді як укладення разового правочину з відчуження власного

майна не є діяльністю, що направлена на отримання прибутку, у зв'язку з чим не

виходить за межі цивільної дієздатності позивача.

Також не ґрунтується на законі

ствердження позивача про необхідність погодження спірного правочину з

Наглядовою Радою ЗАТ "Севморзавод", оскільки ЗАТ

"Фінансово-страхова компанія "Адміралтейська" є юридичною

особою, яка, згідно статті 319 Цивільного кодексу України, володіє,

користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

З огляду на викладене, колегія

суддів не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського

суду, оскільки вона є законною та обгрунтованою. 

Крім того, відповідно до вимог ст.

1117 Господарського 

процесуального  кодексу  України 

касаційна  інстанція  не має 

права  встановлювати  або 

вважати  доведеними  обставини, які не були  встановлені 

у рішенні або  постанові  господарського суду або відхилені ним,

вирішувати питання про 

достовірність  того чи іншого

доказу,  про перевагу  одних 

доказів  над  іншими, 

збирати  нові  докази 

або додатково  перевіряти  докази.

Враховуючи наведене та керуючись

ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК

України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без

задоволення.

Постанову Севастопольського

апеляційного господарського суду від 23.07.2007 року у справі № 20-5/233

залишити без змін.

Головуючий,  суддя                                                                 

М. Михайлюк

Судді:                                                                                     

І. Волік

Н. Дунаєвська