Рішення

від 04.11.2022 по справі 404/5968/21

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/5968/21

Номер провадження 2/404/1555/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2022 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді - Мохонько В.В.,

за участі секретаря - Добровольської Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, в порядку загального позовного провадження, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики між фізичними особами від 03.02.2020 року удаваним,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 03.02.2020 року у розмірі - 25 000,00 грн., інфляційних втрат за прострочення платежу за договором позики у розмірі - 2 850,00 грн. та пені за прострочення повернення боргу за договором позики в розмірі 130 250,00 грн.

В обґрунтування вимог зазначає, що між позивачем та ОСОБА_2 03.02.2020 року було укладено договір позики за умовами якого позивач надав відповідачу позику в сумі 25 000,00 грн., строком до 03.03.2020 року.

В зазначений в договорі термін відповідач грошові кошти не повернув. На підтвердження укладення договору позики та передачі грошей відповідачем була складена розписка.

Станом на час подання позовної заяви до суду заборгованість перед позивачем становить 25 000,00 грн. - заборгованість за договором позики, 2 850,00 грн. - інфляційних втрат за прострочення платежу за договором позики та 130 250,00 грн. - пені за прострочення повернення боргу за договором позики.

Тому позивач змушений звернутися до суду з позовом, який просить задовольнити.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.08.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Представник відповідача 14.02.2022 року через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, яким просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та застосувати спеціальну позовну давність щодо стягнення пені.

12.04.2022 року ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики між фізичними особами від 03.02.2020 року удаваним, укладеним з метою приховання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3522880900:02:000:5084 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, об`єднано в одне провадження вимоги за зустрічним позовом з первісним позовом, призначено підготовче засідання.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви вказано, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій, у зв`язку з чим він мав право на отримання у власність земельної ділянки площею 2 га. ОСОБА_1 запропонував свою допомогу у складання документів та оформленні права власності на земельну ділянку за умови, що ОСОБА_2 продасть земельну ділянку саме ОСОБА_1

03.02.2020 року відповідач за зустрічним позовом повідомив ОСОБА_2 ,що для того щоб не укладати попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки нотаріально та зекоминити час та гроші треба укласти договір позики, за яким він сплатить аванс у розмірі 25 000,00 грн., а після кладення договору купівлі-продажу сплатить ще 25.000,00 грн.

Вказує, що в договорі позики був зазначений строк передачі земельної ділянки до 04.07.2020 року. Також, ОСОБА_1 27.10.2020 року від імені Теплякова уклав договір оренди землі та зареєстрував вказаний договір в Державному реєстрі речових прав.

Вважає, що договір позики є удаваним та приховує попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06.07.2022 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на підставі зазначені у позовній заяві, в задоволенні зустрічної позовної заяви просив відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та просив застосувати спеціальну позовну давність щодо стягнення пені. Зустрічну позовну заяву просив задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики між фізичними особами від 03.02.2020 року удаванимне підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03.02.2020 року . укладено договір позики за умовами якого ОСОБА_1 надав відповідачу позику в сумі 25 000,00 грн., строком до 24.00 год. 03.03.2020 року, що підтверджується розпискою , яка зазначена в пункті 7 самого договору позики.

Пунктом 2.3. договору вказано, що у випадку не виконання або неповного виконання зобов`язань, передбачених п.2.2. договору, позичальник зобов`язується сплатити позикодавцеві пеню та відшкодувати збитки передбачені пунктами 3.1.,3.2.,3.3. договору.

Пунктами 3.1.,3.2.,3.3. договору передбачено,3 що у випадку якщо позивальник не повернув або не повністю повернув отриману суму позики до 24.,00 год. 03.03.2020 року , він зобов`язаний сплатити позикодавцеві пеню у розмірі 1% за кожен прострочений день, яка нараховується на фактичну суму заборгованості, починаючи з 04.03.2020 року. Повернення коштів, починаючи з 04.03.2020 року здійснюється в наступному порядку: в першу чергу повертається сума нарахованої пені (у випадку її наявності), після виплати пені у повному обсязі (у випадку її наявності) повертається сума отримана в борг (25 000,00 грн.), У випадку вирішення питання щодо повернення переданої позивальником суми позики в судовому порядку, позичальник зобов`язаний відшкодувати позикодавцеві збитки, пов`язані із заходами, спрямованими на повернення позикодавцем переданих позивальникові грошей.

Зобов`язання за договором позики від 03.02.2020 року не виконувались, у визначений строк кошти не повертались, тому виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 25 000,00 грн. - заборгованість за договором позики, 2 850,00 грн. - інфляційних втрат за прострочення платежу за договором позики та 130 250,00 грн. - пені за прострочення повернення боргу за договором позики.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 одностороння відмова від договору не допускається, а зобов`язання має виконуватись належним чином. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як десять разів перевищує встановлений законом неоподаткований мінімум доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і не рухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (ч. 1,2 ст. 551 ЦК України).

Оскільки відповідач не належним чином виконував боргові зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню, а представник відповідача просить застосувати спеціальну позовну давність щодо стягнення пені.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За приписами частини п`ятої цієї статті Кодексу, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Частини 1,2,3,4 статті 631 ЦК України вказують, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 253 ЦК України зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною першою статті 261 ЦК України, визначено, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом, встановлено, що договір позики, укладений між сторонами, є строковим, і цей строк обмежується конкретною датою (03.03.2020 року), враховуючи, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 06.08 2021 року, тобто через 1 рік та 5 місяців після закінчення строку повернення позики, а позивачем не надано доказів поважності причин пропущення цього строку або його переривання, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення пені з ОСОБА_2 у розмірі 130 250,00 грн. не підлягає задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 ЦК України, зокрема врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають певні особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, свідчить про компенсаційний, а не штрафний зміст відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою відповідно до статті 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення . Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (зазначений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Таким чином, суд вважає необхідним позов задовольнити частково та стягнути, з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором позики від 03.03.2020 року в загальному розмірі 27 850,00 грн.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики між фізичними особами від 03.02.2020 року удаванимсуд вважає, що в їх задоволенні слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі №522/14890/16-ц (провадження №14-498цс18).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Посилаючись на удаваність спірного договору позики, ОСОБА_2 вважав, що його укладено з метою приховати попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір позики є удаваним та укладений з метою приховання попереднього договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що позовні вимоги майнового характеру задоволено частково, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір майнового характеру виходячи з такого розрахунку.

Загальна сума задоволених вимог позивача складає в розмірі 27 850,00 грн., тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі 278,50 грн. (27 850,00 грн. х 100 % : 158 100,00 грн. х 1581,00 грн.).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст..526, 533, 1046-1049 ЦК України, ст.ст.263-265, 353 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі - 25 000,00 грн., інфляційні втрати за прострочення платежу за договором позики у розмірі - 2 850,00 грн. та судовий збір в сумі 278,50 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення пені за прострочення повернення боргу за договором позики в розмірі 130 250,00 грн. - відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики між фізичними особами від 03.02.2020 року удаваним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кіровський районний суд м. Кіровограда).

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 :

Повний текст судового рішення складено 16.11.2022 року.

Суддя Кіровського районного

суду м. Кіровограда В.В.Мохонько