Рішення

від 17.11.2022 по справі 172/666/22

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 172/666/22

Провадження № 2/172/236/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.11.2022 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Битяка І.Г. за участі: секретаря судового засідання Глушко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В

До суду надійшов вищевказаний позов, в обґрунтування якого позивач вказує, що 18.12.2013 року він був прийнятий на роботу до ВП шахта «Тошківська» ДП «Первомайськвугілля», де він працює і по теперішній час. З 04.06.2022 року його було призвано до лав ЗСУ під час мобілізації. Згідно з наказом від 06.06.2022 року № 1/06-06-п його увільнено із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку з 04.06.2022 року на час військової служби під час мобілізації. Наказом від 19.07.2022 року № 3/19-07-п позивачу припинено нарахування та виплату середнього заробітку на період проходження військової служби з 19.07.2022 року з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX та внесенням змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Вважає, що зазначений наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки він суперечить нормам ст.ст. 22, 58 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Тобто в зв`язку з тим, що право на збереження середнього заробітку за період виконання державних обов`язків (мобілізація) у позивача виникло до набрання чинності Законом № 2352-IX, то його норми в силу ст. 58 Конституції України не підлягають застосуванню до позивача, так як їх застосування фактично призвело до зворотної дії в часі закону, який суттєво погіршує соціальне становище позивача.

Не можна не звернути увагу й на те, що відповідно до ч. 1 ст. 119 КЗпП України на час виконання державних обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. При цьому в ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантовано збереження місця роботи і посади за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації. Тобто зазначені обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, а відтак за позивачем має бути збережено середній заробіток на весь час виконання державного обов`язку із захисту Вітчизни.

Просить суд визнати протиправним та скасувати наказ в.о. директора відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» від 19.07.2022 року № 3/19-07-п «Про припинення нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_2 », зобов`язати Державне підприємство «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» відновити нарахування та виплату середнього заробітку позивачу з 19.07.2022 року як працівнику, який перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Ухвалою судді від 12.09.2022 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Своїм правом надати суду заяву про розгляд справи за його відсутності не скористався та не повідомив суд про причини неявки у засідання. Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

У зв`язку з викладеним, судом ухвалено рішення про заочний розгляд на підставі наявних у справі доказів.

На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи суд встановив таке.

Відповідно до копії трудової книжки наданої позивачем, ОСОБА_1 з 18.12.2013 року прийнятий на посаду гірника підземного другого розряду з повним робочим днем над землею відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля». В подальшому був переведений на інші посади на цьому ж підприємстві.

Згідно з наказом відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» № 1/06-06-п від 06.06.2022 року ОСОБА_1 , гірника очисного забою увільнено з 04.06.2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. Підставою для видання цього наказу стало повідомлення № 747 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.06.2022 року.

З наказу в.о. директора відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» № 3/19-07-п від 19.07.2022 року видно, що у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX та внесенням змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, ОСОБА_1 , гірнику очисного забою припинено нарахування та виплату середнього заробітку на період проходження військової служби з 19.07.2022 року.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст.4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 119 КЗпП України встановлено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (ч. 3 ст. 119 КЗпП України зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року).

Вказана норма Закону передбачає, що за роботодавцем залишився обов`язок щодо збереження лише місця роботи і посади. Зберігати середній заробіток за такими працівниками з 19.07.2022 рокуне потрібно.

Позивач посилається як на одну з підстав протиправності наказу про припинення нарахування та виплату йому середнього заробітку за основним місцем роботи, на положення статті 58 Конституції України, де зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому, ОСОБА_1 вважає, що оспорюваний наказ погіршує його соціальне становище.

Суд зауважує, що суспільні відносини не є сталими та постійно еволюціонують, потребуючи постійної зміни у їх правовому регулюванні. Тому норму статті 58 Конституції України не можна розуміти в тому сенсі, що новими законами не можливо скасування чи погіршення прав та соціальних чи трудових гарантій громадян. У даному випадку відсутність ретроспективної дії закону полягає у відсутності у особи обов`язку повернути всі отримані до змін у законодавстві матеріальні блага, з використанням гарантій після їх скасування у встановленому чинним законодавством порядку.

Крім того, суд не погоджується з твердженням позивача, що оскільки ч. 1 ст. 119 КЗпП України гарантоване збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку на час виконання державних обов`язків, якими є захист Вітчизни, який в свою чергу може здійснюватися у робочий час, то позивачеві також гарантоване і право на середній заробіток на весь час виконання державного обов`язку або до дня фактичного звільнення.

Положення частини 1 статті 119 КЗпП України є загальною нормою, тоді як частина 3 вказаної статті є спеціальною нормою, оскільки регулює правове становище працівників, які призвані саме на військову службу на період дії особливого періоду, зберігаючи за ними місце роботи і посаду на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

При цьому, таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведена протиправність наказу в.о. директора відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» № 3/19-07-п від 19.07.2022 «Про припинення нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_2 » та невідповідність вимогам чинного законодавства.

За змістом статей12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії.

Крім того,відповідно дост.141ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, однак позивач звільнений від сплати судового збору в силу п.п. 1, 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судові витрати у вигляді судового збору слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40, 43, 43-1, 49-2 КЗпП України, 12, 13, 81, 89, 258, 263-265, 279, 280-281 ЦПК України, -

У Х В А Л И В

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» про зобов`язання вчинити певні дії.

Судові виттрати віднести на рахунок держави.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.Г. Битяк