Постанова

від 24.01.2023 по справі 172/666/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1963/23 Справа № 172/666/22 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І.Г. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря судового засідання Усик А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» про зобов`язання вчинити певні дії,

-за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У вересні2022рокудо Васильківськогорайонного судуДніпропетровської областінадійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» про зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивовано тим, що 18 грудня 2013 року він був прийнятий на роботу до ВП шахта «Тошківська» ДП «Первомайськвугілля», де він працює і по теперішній час. З 04 червня 2022 року його було призвано до лав ЗСУ під час мобілізації. Згідно з наказом від 06 червня 2022 року № 1/06-06-п його увільнено із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку з 04 червня 2022 року на час військової служби під час мобілізації. Наказом від 19 липня 2022 року № 3/19-07-п позивачу припинено нарахування та виплату середнього заробітку на період проходження військової служби з 19 липня 2022 року з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX та внесенням змін до ч.3 ст.119 КЗпП України.

Позивач вважав, що зазначений наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки він суперечить нормам ст.ст. 22, 58 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Тобто в зв`язку з тим, що право на збереження середнього заробітку за період виконання державних обов`язків (мобілізація) у позивача виникло до набрання чинності Законом № 2352-IX, то його норми в силу ст. 58 Конституції України не підлягають застосуванню до позивача, так як їх застосування фактично призвело до зворотної дії в часі закону, який суттєво погіршує соціальне становище позивача.

Позивач звертав увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.119 КЗпП України, на час виконання державних обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. При цьому, в ч.3 ст.119 КЗпП України гарантовано збереження місця роботи і посади за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації. Тобто зазначені обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, а відтак за позивачем має бути збережено середній заробіток на весь час виконання державного обов`язку із захисту Вітчизни.

Просив суд визнати протиправним та скасувати наказ в.о. директора відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» від 19.07.2022 року № 3/19-07-п «Про припинення нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_2 », зобов`язати Державне підприємство «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» відновити нарахування та виплату середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року як працівнику, який перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

17листопада 2022року заочнимрішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

У листопаді 2022 року, не погодившись із вказаним рішенням, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що у зв`язку з тим, що право на збереження середнього заробітку за період виконання державних обов`язків (мобілізація) у позивача виникло до набрання чинності Законом №2352-ІХ, то його норми в силу ст.58 Конституції України не підлягають застосуванню до позивача, оскільки їх застосування фактично призвело до зворотної дії у часі закону, який суттєво погіршує соціальне становище позивача.

Вважає, що п.17 ч.1 р.І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ суперечить нормам ст.8 та ст.22 Конституції України.

Крім того, на думку позивача, захист вітчизни це виконання державних обов`язків, які в силу ч.3 ст.119 КЗпП України можуть виконуватися в робочий час, адже на цей час за працівниками зберігається місце роботи і посада. Відтак в силу ч.1 ст.119 КЗпП України за позивачем має бути збережено середній заробіток на весь час виконання державного обов`язку з захисту Вітчизни.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Від інших учасників справи письмових заперечень на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.

В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ

Учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.54, 557), у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, позивачем (апелянтом) надано клопотання про розгляд справи у його відсутність у апеляційній скарзі (а.с.46).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки наданої позивачем, ОСОБА_1 з 18 грудня 2013 року прийнятий на посаду гірника підземного другого розряду з повним робочим днем над землею відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля». В подальшому був переведений на інші посади на цьому ж підприємстві.

Згідно з наказом відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» № 1/06-06-п від 06 червня 2022 року ОСОБА_1 , гірника очисного забою увільнено з 04 червня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. Підставою для видання цього наказу стало повідомлення № 747 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06 червня 2022 року.

З наказу в.о. директора відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» № 3/19-07-п від 19 липня 2022 року видно, що у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX та внесенням змін до ч.3 ст.119 КЗпП України, ОСОБА_1 , гірнику очисного забою припинено нарахування та виплату середнього заробітку на період проходження військової служби з 19 липня 2022 року.

Частиною 1 ст.119 КЗпП України встановлено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вказана норма Закону передбачає, що за роботодавцем залишився обов`язок щодо збереження лише місця роботи і посади. Зберігати середній заробіток за такими працівниками з 19.07.2022 рокуне потрібно.

Судом встановлено, що позивач посилався як на одну з підстав протиправності наказу про припинення нарахування та виплату йому середнього заробітку за основним місцем роботи, на положення статті 58 Конституції України, де зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому, ОСОБА_1 вважав, що оспорюваний наказ погіршує його соціальне становище.

Суд зауважив, що суспільні відносини не є сталими та постійно еволюціонують, потребуючи постійної зміни у їх правовому регулюванні. Тому норму ст.58 Конституції України не можна розуміти в тому сенсі, що новими законами не можливе скасування чи погіршення прав та соціальних чи трудових гарантій громадян. У даному випадку відсутність ретроспективної дії закону полягає у відсутності у особи обов`язку повернути всі отримані до змін у законодавстві матеріальні блага, з використанням гарантій після їх скасування у встановленому чинним законодавством порядку.

Крім того, суд не погодився з твердженням позивача, що оскільки ч.1 ст.119 КЗпП України гарантоване збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку на час виконання державних обов`язків, якими є захист Вітчизни, який в свою чергу може здійснюватися у робочий час, то позивачеві також гарантоване і право на середній заробіток на весь час виконання державного обов`язку або до дня фактичного звільнення.

Положення ч.1 ст.119 КЗпП України є загальною нормою, тоді як частина 3 вказаної статті є спеціальною нормою, оскільки регулює правове становище працівників, які призвані саме на військову службу на період дії особливого періоду, зберігаючи за ними місце роботи і посаду на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

При цьому, таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена протиправність наказу в.о. директора відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» Державного підприємства «Первомайськвугілля» № 3/19-07-п від 19.07.2022 «Про припинення нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_2 » та невідповідність вимогам чинного законодавства, тому підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Як вбачається зі змісту ст.119 КЗпП України і як правильно зазначив суд першої інстанції, положення ч.3 цієї статті є спеціальною нормою, яка встановлює гарантії для окремих категорій працівників, а саме для працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації, то на нього поширюються гарантії, передбачені саме ч.3 ст.119 КЗпП України.

Крім того, відповідно до абз.4 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 28 січня 2016 року №955-VIII зі змінами від 12 липня 2019 року№ 5-р(I)/2019, Конституційний Суд України вважає, що за змістомчастини першоїстатті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Отже, посилання ОСОБА_1 на те, що норми Закону №2352-ІХ, яким внесено зміни до ч.3 ст.119 КЗпП України, в силу ст.58 Конституції України не підлягають застосуванню до позивача, також є необґрунтованими.

Доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст.263 ЦПК України,рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно дост. 264 ЦПК України,під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При ухваленні оскаржуваного заочного рішення судом першої інстанції дотримані вищенаведені норми.

Судом першої інстанції повно з`ясовані обставини справи, вірно встановлені правовідносини та суд дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, заочне рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом заочне рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Васильківського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від17листопада 2022рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Судді: