Рішення

від 15.11.2022 по справі 918/711/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2022 р. м. РівнеСправа № 918/711/22

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Н. Церковної при секретарі судового засідання І.Гусевик, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламно-виробниче підприємство "КОБЗАР"(вул. Курчатова, 18А, м. Рівне, Рівненський район, Рівненська область, 33018, код ЄДРПОУ 41064495) до Приватного підприємства "Компанія "Прімавера"(вул. Петра Могили, 28, м.Рівне, Рівненський район, Рівненська область,33001, код ЄДРПОУ 35539161) про стягнення заборгованості в сумі 52 184,67 грн

за участю представників сторін:

від позивача - Горбатюк Т.Г.

від відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рекламно-виробниче підприємство "КОБЗАР" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного підприємства "КОМПАНІЯ "ПРІМАВЕРА" в якій просить стягнути заборгованість в розмірі 52184,67 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до видаткової накладної №РН-0000228 від 30 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламно-виробниче підприємство «КОБЗАР» виготовило і відвантажило Приватному підприємству «КОМПАНІЯ «ПРІМАВЕРА» наклейки в кількості 52 штуки на загальну суму 34008,00 грн. Розрахунок за отриманий товар ПП «КОМПАНІЯ «ПРІМАВЕРА» провела не в повному обсязі. Станом на 12 вересня 2022 року за ПП «КОМПАНІЯ «ПРІМАВЕРА» залишився борг на суму 33008,00 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України .

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, з метою дотримання строків розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Приватного підприємства "Компанія «Прімавера", за наявними у ній матеріалами.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15 вересня 2022 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19 вересня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 18 жовтня 2022 року. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 жовтня 2022 року відкладено розгляд справи на 15 листопада 2022 року.

У судове засідання 15.11.2022 року представник відповідача не з`явився, відзиву на позовну заяву не надав. Про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи.

Крім того, 15.11.2022 року від відповідача надійшло друге клопотання про відкладення розгляду справи до завершення воєнного стану в Україні.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6)користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Отже, за змістом указаних приписів закону відповідач має право (і суд надає йому таку можливість) реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов`язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи.

Суд зауважує, що справа знаходиться на розгляді з 19.09.2022 року, явка представників сторін у судове засідання обов`язковою судом не визнавалась. Подаючи до суду клопотання про відкладення розгляду справи, заявник не обґрунтовує необхідність такого відкладення з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують особистої його явки в судове засідання, або поданням якихось нових доказів у справі.

Щодо твердження відповідача на необхідність ознайомлення із матеріалами справи, суд зазначає, що в матеріалах справи містяться докази направлення на адресу відповідача позовної заяви з додатками. Інших документів позивачем суду не подавалось.

Господарський суд Рівненської області здійснює правосуддя в умовах воєнного стану, відповідно до Конституції України та розглядає справи в межах розумних строків. Враховуючи, що у даній справі явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалася, то підстав для відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану в Україні у суду немає.

Водночас, суд зазначає, що на території міста Рівне та Рівненської області активні військові дії не здійснюються.

Окрім того, відповідно до ст.197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду .

Згідно з ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч. ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Суд розглядає справу за відсутності такого учасника, відповідно до чинного законодавства за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 18.11.2022 року судом прийнято рішення у даній справі.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Заслухавши у судовому засіданні позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламно-виробниче підприємство «КОБЗАР» виготовило і відвантажило Приватному підприємству «КОМПАНІЯ «ПРІМАВЕРА» наклейки в кількості 52 штуки на загальну суму 34008,00 (тридцять чотири тисячі вісім) грн. 00 коп. , що підтверджується видатковою накладною № РН-0000228 від 30 жовтня 2019 року (а.с.9).

Видаткова накладна підписана та скріплена печатками обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов`язання перед Відповідачем щодо поставки Товару у повному обсязі.

Відповідач здійснив часткову оплату товару, що підтверджується платіжним дорученням №325 від 30.12.2021 на суму 1000,00 грн.

Судом встановлено, що у відповідача виник борг перед позивачем за поставлений Товар у розмірі 33008,00 грн.

17 серпня 2022 року позивач направив відповідачу претензію, однак вона була повернена назад без вручення.

Відповідач борг не сплатив.

Станом на 15 листопада 2022 року заборгованість відповідача по оплаті поставленого товару становила 33008,00 грн. та на даний момент залишається не сплаченою.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Як убачається з матеріалів справи відповідач частково розрахувався за поставлений товар. Відтак неоплаченим відповідачем лишився борг за поставлений товар на суму 33008,00 грн.

З огляду на прострочення виконання відповідачем зобов`язання, позивач нарахував 4 243,32 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період прострочення.

Покликаючись на ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 12025,04 грн. інфляційних втрат та 2 908,31 грн. - три відсотки річних.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст.639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами ч.1 ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. За ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України).

Ураховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо виставлення рахунку-фактури на оплату товару та його безпосередня оплата свідчать про їх бажання для настання відповідних правових наслідків.

У силу вимог ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст.712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч. 1 ст. 662, ст. 663 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

У свою чергу, за ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України).

У ч. 1 ст.665 ЦК України врегульовано, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що між сторонами виникли правовідносини з поставки товару, на виконання яких позивач здійснив поставку товару, однак відповідач здійснив часткову оплату товару, у тому числі на претензію позивача, у зв`язку з чим в останнього виникло право вимагати повернення суми заборгованості за поставлений товар.

У силу вимог ч. 1, 6, 7 ст.193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом із фактичних обставин справи встановлено порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати товару, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 33008,00 грн. підлягає до задоволення.

Окрім того, позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, за прострочення грошового зобов`язання здійснив нарахування 2908,31 грн.- 3% річних, 12025,04 грн. інфляційні втрати.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 року та у Постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019 року.

Щодо 3% річних та інфляційних втрат, суд здійснивши власний розрахунок за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що позивачем вірно нараховано суму 3% річних та інфляційних втрат.

Доказів належного виконання відповідачем зобов`язань по вказаному Договору до суду не подано. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 4 243,32 грн. Разом з тим, судом встановлено, що укладена сторонами угода є спрощена форма договору та не містить положень, якими б сторони визначили розмір та базу нарахування пені.

Так, відповідно до ч.6 ст.231 ГК України за порушення грошових зобов`язань встановлюються штрафні санкції у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Проте, відповідно до роз`яснення, викладеного у п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначаються певним законодавчим актом.

У даному випадку судом встановлено, що договір не містить умови про нарахування пені, спеціальний закон, який визначав би розмір та порядок стягнення пені в разі неналежного виконання зобов`язань з оплати наданих послуг також відсутній, а норми ГК України, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не є нормою законодавства, яка встановлює розмір та базу сплати пені, тобто є загальною нормою права, що передбачає лише порядок її визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18, Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 року у справі № 904/5922/17.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача пені на суму 4 243,32 грн. є необгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Таким чином, при зверненні до суду з відповідними вимогами саме позивач має довести наявність відповідного права, за захистом якого він звернувся до суду, та, відповідно, порушення такого права відповідачем внаслідок невиконання свого зобов`язання

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням позову сплачений за подання позову судовий збір в сумі 2 481,00 грн. необхідно покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Компанія "Прімавера" (вул. Петра Могили, 28, м. Рівне, Рівненський район, Рівненська область,33001, код ЄДРПОУ 35539161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламно-виробниче підприємство "КОБЗАР" (вул. Курчатова, 18А, м. Рівне, Рівненський район, Рівненська область, 33018, код ЄДРПОУ 41064495) основний борг 33008,00 грн, інфляційні збитки 12025,04 грн, 3% річних 2908,31 грн та 2481,00 судового збору.

3. В задоволенні стягнення пені у розмірі 4243,32 грн - відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2022 року.

Суддя Н.Церковна