ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 809/1901/17
адміністративне провадження № К/9901/59925/18, К/9901/69608/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 809/1901/17
за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко Світлани Василівни, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа - Глибівська сільська рада Богородчанського району Івано-Франківської області, про визнання протиправними та скасування рішень, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року (прийняте у складі головуючого судді Чуприни О.В.), постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого-судді - Макарика В.Я., суддів: Большакової О.О., Глушка І.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого-судді - Рибачука А. І., суддів: Багрія В. М., Старунського Д. М.)
у с т а н о в и в :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко Світлани Василівни (далі - відповідач -1), виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач - 2), третя особа - Глибівська сільська рада Богородчанського району Івано-Франківської області, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень №№38971149, 38970205 від 26 грудня 2017 року;
- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19 грудня 2017 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0358 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд розташовану по АДРЕСА_1 , та заяву позивача від 19 грудня 2017 року для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд розташовану по АДРЕСА_1 .
2. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що за рішенням Глибівської сільської ради, прийнятих в 1993 і 1997 роках, померлій матері позивача - ОСОБА_2 , передано у власність земельні ділянки загальною площею 0,4703 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а також для ведення підсобного господарства. Для реалізації свого права, як спадкоємця, він в 2017 році замовив виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площами 0,0358 га та 0,0847 га., отримав відповідні кадастрові номера і здійснив їх реєстрацію в Державному земельному кадастрі. 19 грудня 2017 року позивач звернувся до Державного реєстратора Гончаренко С.В. із заявами про державну реєстрацію права власності на вказані дві земельні ділянки. За наслідками розгляду заяв ОСОБА_1 , відповідачем протиправно відмовлено йому у реєстрації права власності на вказані земельні ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
3. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко Світлани Василівни №38971149 від 26 грудня 2017 року про відмову в державній реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480901:01:004:0168.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко Світлани Василівни №38970205 від 26 грудня 2017 року про відмову в державній реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480901:01:004:0167.
Зобов`язано Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 грудня 2017 року щодо реєстрації права приватної власності на земельні ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за кадастровими номерами 2620480901:01:004:0167 (площею 0,0847 га) та 2620480901:01:004:0168 (площею 0,0358 га).
4. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що державний реєстратор не здійснив всіх перевірочних дій щодо встановлення виключних підстав для державної реєстрації права власності, визначених частини 1 статті 27 Закону №1952-ІV. В оскаржуваних рішеннях від 26 грудня 2017 року не навів жодної обставини і відповідного обґрунтування неможливості застосування пункту 14 частини 1 статті 27 Закону №1952-ІV та абзацу 2 пункту 1 розділу Х Земельного кодексу України.
Суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що відповідно до положень Земельного кодексу України, спадкоємці померлих громадян, щодо яких відповідною сільською радою у відповідності до положень Декрету №15-92 прийнято рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, мають право зареєструвати за собою право приватної власності на таку землю виключно на підставі такого рішення органу місцевого самоврядування, виготовленого у встановленому законом поряду технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також із повним дотриманням правил і процедур, визначених Законом №1952-ІV.
Позивач подав до відповідача-1, поряд з іншим, Технічну документацію із землеустрою по земельних ділянках площами 0,0358 га та 0,0847 га, архівний витяг Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області за №Л 27/04-01 від 20 грудня 2016 року і рішення Глибівської сільської ради від 24 грудня 1997 року, які мали б стати підставою для їх вивчення.
Проте, не зважаючи на наявні підстави застосувати у спірних правовідносинах пункту 14 частини 1 статті 27 Закону №1952-ІV відповідач - 1 в порушення пунктів 4, 5 частини 1 статті 18, абзацу 1 частини 1 статті 23 Закону №1952-ІV, не здійснив перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду відповідних заяв ОСОБА_1 від 19 грудня 2017 року.
При цьому, судами враховано, що одна із земельних ділянок площею 0,0847 га. входить до складу земель (0,43 га), які рішенням Глибівської сільської ради №78-8/2011" від 15 вересня 2011 року вилучені в запас, про що внесені відповідні зміни в земельно-облікові документи сільської ради, проте не враховано відповідачем -1 при прийнятті оскаржуваних рішень.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 809/1901/17 - змінено, виключено із мотивувальної частини рішення посилання на необхідність затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Глибівською сільською радою Богородчанського району Івано-Франківської області та на наявність обставини, що не підлягає доказуванню - правомірності переведення Глибівською сільською радою Богородчанського району Івано-Франківської області в землі запасу однієї із земельних ділянок, право власності на яку позивач просив зареєструвати за ним.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
6. 21 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не надано правової оцінки тому, що для вчинення будь-якої реєстрації речових прав, державний реєстратор зобов`язаний керуватися нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який визначає перелік документів та суб`єктів, які згідно законодавства мають право звернення за державною реєстрацією речових прав. Скаржник вказує, що в Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не міститься положень щодо державної реєстрації прав безпосередньо за спадкоємцем, а містить посилання на порядок реєстрації майна за спадкодавцем відповідно до вимог пункту 66 Порядку.
В даному випадку позивач - ОСОБА_1 , як спадкоємець, звернувся до державного реєстратора за державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно безпосередньо на реєстрацію права власності за ним без проходження процедури спадкування, і проходження процедури реєстрації речових прав за померлим, а тому, на думку відповідача -2, державний реєстратор правомірно відмовив у проведенні державної реєстрації.
Також, 28 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, у якій скаржник просить скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог.
Скаржник вказує, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01 березня 2017 року у справі №338/7/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2017 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до Глибівської сільської ради про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради №78-8/2011 від 15 вересня 2011 року, в частині вилучення земельної ділянки площею 0,43 га та переведення її в землі запасу. Відтак, спірну земельну ділянку перенесено у землі запасу сільської ради, що свідчить про відсутність підстав для рєстрації права власності на спірну земельну ділянку за позивачем.
7. Ухвалами Верховного Суду від 31 серпня 2018 року та 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.
8. Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від від 11 червня 2019 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г. суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.
9. Глибівська сільська рада Богородчанського району Івано-Франківської області подала відзив на касаційну скаргу, в якому касаційні скарги підтримує та просить їх задовольнити.
ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції подав пояснення у справі, до яких долучив копію постанови Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17.
10. Верховний Суд ухвалою від 16 листопада 2022 року прийняв до провадження касаційні скарги та призначив до розгляду в порядку письмового провадження з 16 листопада 2022 року.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, рішенням Глибівської сільської ради від 29 грудня 1993 року вирішено приватизувати земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_2 площею 0,47 га, що підтверджується копією архівного витягу Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області за №З 25/04-01 від 07 серпня 2017 року.
Пунктом 1 рішення Глибівської сільської ради від 24 грудня 1997 року відмінено вказане рішення сільської ради від 29 грудня 1993 року "Про передачу у приватну власність земельних ділянок с. Глибівка" та пунктом 2 цього рішення вирішено передати у приватну власність земельні ділянки громадянам для обслуговування житлових будинків та господарських споруд, а також для ведення підсобного господарства згідно списків, які складені на основі матеріалів інвентаризації.
Відповідно до змісту копії архівного витягу Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області за №Л 27/04-01 від 20 грудня 2016 року, який виготовлений із протоколу одинадцятої сесії Глибівської сільської ради від 24 грудня 1997 року "Списки громадян с. Глибівка, які подали заяви на приватизацію присадибних ділянок", за порядковим номером 147 визначено прізвище " ОСОБА_2 " та площа землі "0,4703 га".
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача - ОСОБА_2 , єдиним спадкоємцем майна якої є її син - ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Богородчанської районної державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області №02-14/756 від 20 грудня 2017 року.
На підставі рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2016 року у справі №338/1132/16-ц за позивачем визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 19 грудня 2017 року звернувся у Відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління реєстраційних процедур Виконавчого комітету Івано- Франківської міської ради із заявами про державну реєстрацію прав на земельні ділянки 2620480901:01:004:0168 площею 0,0358 га. та 2620480901:01:004:0167 площею 0,0847 га.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко Світланою Василівною при прийнятті від позивача заяв оформлено картки прийому заяви №№108531988, 108178204, 108183061, 108197190, якими від представника позивача, серед іншого, отримано Витяги із Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2603091962017 від 18 грудня 2017 р. і НВ-2603091882017 від 18 грудня 2017 р., архівний витяг Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області за №Л 27/04-01 від 20 грудня 2016 р., рішення Глибівської сільської ради від 24 грудня 1997 р., довідки Богородчанської районної державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області №02-14/756, відомості з Державного земельного кадастру за №№442890 і 444034, а також Технічну документацію із землеустрою по земельних ділянках площами 0,0358 га та 0,0847 га.
Державний реєстратор 26 грудня 2017 року за наслідками розгляду заяви і підтверджуючих документів позивача прийняла рішення № 38971149 і № 38970205 про відмову в державній реєстрації права приватної власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 2620480901:01:004:0167 та 2620480901:01:004:0168 .
Дані рішення мотивовано тим, що подані документи для проведення державної реєстрації прав не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: для реєстрації земельних ділянок за померлою особою ОСОБА_2 , відповідно до пункту 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, має подаватися свідоцтво про смерть особи, яка померла, а також документ, який містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом, та витяг із спадкового реєстру. Таких документів заявник не подав для державної реєстрації прав. Також за даними документами не має змоги провести державну реєстрацію права власності за спадкоємцем ОСОБА_1 , так як процедура спадкування не була проведена і особа не отримала документ, який підтверджує набуття права власності на земельні ділянки (свідоцтва про право на спадщину, рішення суду).
Вважаючи свої права та інтереси порушеними вказаними рішеннями відповідача - 1, позивач звернувся із цим позовом до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється у частині застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
13. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом перевірки в цій справі є правомірність прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно.
14. Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 № 1952-ІV (тут і далі - у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 1952-IV), Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" (далі - Декрет № 15-92) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1227).
Відповідно до статті 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об`єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
За правилами, встановленими частиною першою статті 18 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться у такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Частиною другою статті 18 Закону № 1952-IV встановлено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 1952-IV заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 22 Закону № 1952-IV).
При цьому, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність обтяжень прав на нерухоме майно.
В силу пунктів 2, 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 1127), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Пунктом 12 Порядку № 1127 передбачено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Із аналізу наведених правових норм слідує, що право власності на об`єкти нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації. Державна реєстрація здійснюється за заявою власника майна та доданими до неї правовстановлюючими документами, що підтверджують набуття права власності на відповідні об`єкти. При цьому, державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, зобов`язаний перевірити відповідність поданих документів вимогам законів та інших нормативно-правових актів, перевірити відсутність суперечностей між наявною в Державному реєстрі інформацією та поданими документами, встановити відсутність заборон та обмежень щодо об`єктів нерухомого майна.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 804/7973/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17.
Вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації визначений у частині першій статті 24 Закону № 1952-IV.
Зокрема, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:
1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;
3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;
4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;
5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;
7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;
9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;
10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;
11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.
Частиною другою статті 24 Закону № 1952-IV визначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
15. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, у реєстрації права власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_1 було відмовлено з тих підстав, що подані документи для проведення державної реєстрації прав не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: для реєстрації земельних ділянок за померлою особою ОСОБА_2 , відповідно до пункту 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, має подаватися свідоцтво про смерть особи, яка померла, а також документ, який містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом, та витяг із спадкового реєстру. Таких документів заявник не подав для державної реєстрації прав. Також за даними документами не має змоги провести державну реєстрацію права власності за спадкоємцем ОСОБА_1 , так як процедура спадкування не була проведена і особа не отримала документ, який підтверджує набуття права власності на земельні ділянки (свідоцтва про право на спадщину, рішення суду).
Інших підстав для відмови у здійсненні реєстрації права власності, у спірних рішеннях відповідачем 1 не зазначено.
Так, скаржник зауважує, що позивач не надав свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката, визначених пунктом 3 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для реєстрації права власності як спадкоємця померлої матері у порядку спадкування землі. Також, позивач не подав відповідну заяву і весь необхідний пакет документів для реєстрації речового права власності на землю за померлою матір`ю - ОСОБА_2 , як цього вимагають частина друга статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункт 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державний реєстратор визначив, що позивач звернувся за державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно (земельні ділянки) без проходження встановленої законом процедури спадкування за ним такого майна та/або без проходження процедури реєстрації такого речового права за померлою матір`ю.
16. З матеріалів справи вбачається, що в описовій частині оскаржуваних рішень зазначено наступне формулювання: "подані документи для проведення державної реєстрації прав не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують".
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції про те, що відповідач-1 у мотивувальній частині оскаржуваних рішень як на правову підставу відмови в реєстрації послався виключно на статтю 24 Закону № 1952-ІV і пункти 14, 18, 23 Порядку № 1227, однак, жодну конкретну із 12 обставин із вичерпного переліку, визначеного частиною першою статті 24 Закону № 1952-ІV не зазначив.
Відповідно до частини п`ятої статті 24 Закону № 1952-ІV відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.
При цьому, згідно пункту 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Так, в силу пункту 1 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними матеріалами справи, що позивач подав до відповідача-1, поряд з іншим, Технічну документацію із землеустрою по земельних ділянках площами 0,0358 га та 0,0847 га, архівний витяг Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області за № Л 27/04-01 від 20 грудня 2016 року і рішення Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 24 грудня 1997 року.
Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої та апеляційної інстанції про те, що саме вказані документи мали б стати підставою для їх вивчення і вирішення на предмет можливості їх застосування із урахуванням пункту 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-1V та абзацу 2 пункту 1 розділу X Земельного кодексу України.
На цій підставі колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції про те, що відповідач-1 в порушення пунктів 4, 5 частини першої статті 18, абзацу 1 частини першої статті 23 Закону № 1952-ІV, не здійснив перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду відповідних заяв ОСОБА_1 від 19 грудня 2017 року, та їх розгляд відповідно до вимог пункту 12 Порядку № 1127.
17. Щодо доводів скаржника про те, що позивачем подано документи на реєстрацію права власності без проходження ним процедури спадкування, і проходження процедури реєстрації речових прав за померлим, колегія суддів зауважує, що позивачем подано на реєстрацію права власності документи відповідно до вимог пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України та Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", що передбачає інший порядок набуття права власності на земельні ділянки, а тому доводи про необхідність подання документів, відповідно до вимог пункту 66 Порядку №1127, є помилковими.
Колегія суддів також вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відхилення доводів відповідачів щодо неналежної якості поданих позивачем документів, зокрема технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також наявністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на спірні земельні ділянки, оскільки не входять до предмету доказування у даній справі. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідач 1 під час прийняття оскаржуваних рішень вказані обставини, відповідно до вимог Закону № 1952-ІV і Порядку №1227, не перевіряв.
18. Таким чином, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про передчасність висновку відповідача 1 про відмову у здійсненні державної реєстрації з вищевказаних підстав та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги є ідентичними тим, що були викладені скаржником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
19. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене висновки судів першої і апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Стрелець Т.Г.
Судді Бучик А.Ю.
Тацій Л.В.
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 16.11.2022 |
Оприлюднено | 21.11.2022 |
Номер документу | 107370385 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки) |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Стрелець Т.Г.
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Рибачук Андрій Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні