Постанова

від 29.11.2018 по справі 809/1901/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/792/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Багрія В. М., Старунського Д. М.

за участю секретаря - Болюк Н. В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 809/1901/17 (рішення ухвалене о 12:11 год. у м. Івано-Франківськ судом у складі головуючого судді Чуприни О. В., повний текст рішення складено 26 лютого 2018 року) за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко Світлани Василівни, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Глибівська сільська рада Богородчанського району Івано-Франківської області,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гончаренко С. В. (далі - відповідач-1), в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення № № 38971149, 38970205 від 26 грудня 2017 року, зобов'язати відповідача-1 повторно розглянути його заяву від 19 грудня 2017 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0358 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд розташовану по АДРЕСА_1, та його заяву від 19 грудня 2017 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0847 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд розташовану по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовував посиланням на те, що він є єдиним спадкоємцем майна своєї матері ОСОБА_4 і згідно положень Земельного кодексу України має право зареєструвати за собою право власності на вказані земельні ділянки, а відтак, вважає, що відповідачем-1 протиправно відмовлено йому у реєстрації права власності на згадані земельні ділянки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року судом першої інстанції залучено Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради до участі у справі в якості другого відповідача (далі - відповідач-2).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржене рішення суду змінити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що суд першої інстанції вийшов за межі предмету доказування та вдався до встановлення і оцінки обставин, які не мають значення для розгляду даної справи. Зокрема судом безпідставно надано оцінку виготовленій на його замовлення технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на предмет необхідності її затвердження відповідним органом місцевого самоврядування, а також безпідставно визнано такими, що не підлягають доказуванню обставини щодо правомірності рішення Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської від 15 вересня 2011 року № 78-8/2011 Про занесення земель померлих громадян в землі запасу в частині вилучення у його матері ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0.43 га та переведення її в землі запасу.

Також позивачем до вказаної апеляційної скарги включено заперечення на увалу судді суду першої інстанції про відкриття провадження в справі від 12 січня 2018 року в частині залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, яке обґрунтоване посиланням на те, що суд першої інстанції не вправі був залучати її до участі в справі, оскільки рішення у справі не стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків та на ухвалу суду першої інстанції від 09 лютого 2018 року про залучення до участі в справі в якості другого відповідача відповідача-2, яке обґрунтоване посиланням на те, що суд не вправі був залучати його до участі в справі, оскільки такий не здійснює повноважень у спірних правовідносинах.

Учасники справи, в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце його проведення, тому відповідно до частини четвертої статті 229 та пункту 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 29 грудня 1993 року вирішено приватизувати земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_4 площею 0,47 га, що підтверджується копією архівного витягу Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 07 серпня 2017 року за № 3 25/04-01.

Пунктом 1 рішення Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 24 грудня 1997 року відмінено вказане рішення сільської ради від 29 грудня 1993 року "Про передачу у приватну власність земельних ділянок с. Глибівка" та пунктом 2 даного рішення вирішено передати у приватну власність земельні ділянки громадянам для обслуговування житлових будинків та господарських споруд, а також для ведення підсобного господарства згідно списків, які складені на основі матеріалів інвентаризації.

Відповідно до змісту копії архівного витягу Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 20 грудня 2016 року за № Л 27/04-01, який виготовлений із протоколу Глибівської сільської ради від 24 грудня 1997 року "Списки громадян с. Глибівка, які подали заяви на приватизацію присадибних ділянок", за порядковим номером 147 визначено прізвище "ОСОБА_4 " та площа землі "0,4703 га".

16 жовтня 2007 року померла матір позивача ОСОБА_4, єдиним спадкоємцем майна якої є її син ОСОБА_1, що підтверджується довідкою Богородчанської районної державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області від 20 грудня 2017 року № 02-14/756.

На підставі рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2016 року у справі № 338/1132/16-ц за позивачем визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 на домоволодіння АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 19 грудня 2017 року звернувся у Відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління реєстраційних процедур Виконавчого комітету Івано- Франківської міської ради із заявами про державну реєстрацію прав на земельні ділянки НОМЕР_1 площею 0,0358 га та НОМЕР_2 площею 0,0847 га.

Державний реєстратор 26 грудня 2017 року за наслідками розгляду заяви і підтверджуючих документів позивача прийняла рішення № 38971149 і № 38970205 про відмову в державній реєстрації права приватної власності на земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

Не погодившись із вказаними рішеннями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що державний реєстратор прийшов до передчасного висновку про прийняття оскаржуваних рішень, прийняв їх без урахування усіх обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання щодо наявності усіх підстав для реєстрації за позивачем права власності на вказані вище земельні ділянки.

Суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Дані спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 № 1952-ІV (далі - Закон № 1952-ІV), Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок"(далі - Декрет № 15-92) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1227).

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1952-V державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про обєкти та субєктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 27 Закону № 1952-V однією з підстав для державної реєстрації права приватної власності є свідоцтво про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката.

У частині першій статті 24 Закону № 1952-ІV зазначено вичерпний перелік підстав відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, яка може бути здійснена, а саме: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1952-ІV за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обгрунтуванням їх застосування.

Із оскаржуваних рішень видно, що позивач не надав свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката, визначених пунктом 3 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для реєстрації права власності як спадкоємця померлої матері у порядку спадкування землі. Також, позивач не подав відповідну заяву і весь необхідний пакет документів для реєстрації речового права власності на землю за померлою матір'ю - ОСОБА_4, як цього вимагають частина друга статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункт 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державний реєстратор визначив, що позивач звернувся за державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно (земельні ділянки) без проходження встановленої законом процедури спадкування за ним такого майна та/або без проходження процедури реєстрації такого речового права за померлою матірю.

Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач-1 у мотивувальній частині оскаржуваних рішень як на правову підставу відмови в реєстрації послався виключно на статтю 24 Закону № 1952-ІV і пункти 14, 18, 23 Порядку № 1227. Однак, жодну конкретну із 12 обставин із вичерпного переліку, визначеного частиною першою статті 24 Закону № 1952-ІV не зазначив.

В описовій частині рішень зазначено дві обставини, а саме: "подані документи для проведення державної реєстрації прав не відповідають вимогам" та/або "не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують".

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що перша обставина визначена пунктом 3 частиною першою статті 24 Закону № 1952-ІV, втім друга ("подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують") за своїм змістом взагалі відсутня серед вичерпного переліку обставин, передбачених вказаною нормою Закону № 1952-ІV.

Підстави, які визначені в пунктах 1-13 частини першої статті 27 Закону № 1952-ІV, містять чітке визначення і перелік правоустановчих документів (за їх назвою, змістом і субєктом виготовлення, видання, оформлення чи складання), на підставі яких проводиться відповідна державна реєстрація права власності.

Пункт 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV визначає можливу наявність інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Вказана норма є бланкетною і відсилає до нормативно-правових актів, які можуть містити положення щодо інших документів, на підставі яких допускається реєстрація речового права, за умови, що вони відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що системний аналіз положень ЗК України свідчить про те, що спадкоємці померлих громадян, щодо яких відповідною сільською радою у відповідності до положень Декрету №15-92 прийнято рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, мають право зареєструвати за собою право приватної власності на таку землю виключно на підставі такого рішення органу місцевого самоврядування, виготовленого у встановленому законом поряду технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також із повним дотриманням правил і процедур, визначених Законом №1952-ІV, однак, відповідач-1 у оскаржуваних рішеннях від 26 грудня 2017 року не навів жодної обставини і відповідного обґрунтування неможливості застосування пункту 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-ІV та абзацу 2 пункту 1 розділу X Земельного кодексу України із урахуванням вищевказаного.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1952-ІV рішення про державну реєстрацію прав приймається у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви. Вказаному в обов'язковому порядку передує здійснення перевірки документів на наявність підстав для зупинення розгляду відповідної заяви.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1127 у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.

Розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором у виключних випадках, серед яких, є подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством (абзац 1 частини першої статті 23 Закону №1952-ІV).

Не зважаючи на наявні підстави застосувати у спірних правовідносинах пункту 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-ІV відповідач-1 в порушення пунктів 4, 5 частини першої статті 18, абзацу 1 частини першої статті 23 Закону № 1952-ІV, не здійснив перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду відповідних заяв ОСОБА_1 від 19 грудня 2017 року.

З матеріалів справи видно, що позивач подав до відповідача-1, поряд з іншим, Технічну документацію із землеустрою по земельних ділянках площами 0,0358 га та 0,0847 га, архівний витяг Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області за № Л 27/04-01 від 20 грудня 2016 року і рішення Глибівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 24 грудня 1997 року.

Саме вказані документи мали б стати підставою для їх вивчення і вирішення на предмет можливості їх застосування із урахуванням пункту 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-1V та абзацу 2 пункту 1 розділу X Земельного кодексу України.

Відтак судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що відповідач-1 прийшов до передчасного висновку про наявність підстав для прийняття оскаржених рішень.

Разом з тим необхідно зазначити, що приймаючи оскаржені рішення відповідач-1 не обґрунтовував свою відмову посиланням на неналежну якість поданих позивачем документів, зокрема технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також наявністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на вказані вище земельні ділянки, а відтак обставини щодо якості технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) (необхідності її затвердження відповідним органом місцевого самоврядування) та обставини щодо законності вилучення у матері позивача однієї із земельних ділянок не входили до предмету доказування у даній справі, а відповідно суд першої інстанції надавши оцінку вказаним правовідносинам вийшов за межі предмету доказування в даній справі, а тому керуючись поноваженнями, наданими частиню четвертою статті 317 КАС України суд вважає за необхідне змінити оскаржене рішення, виключивши з його мотивувальної частини посилання на необхідність затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Глибівською сільською радою Богородчанського району Івано-Франківської області та на наявність обставини, що не підлягає доказуванню - правомірності переведення Глибівською сільською радою Богородчанського району Івано-Франківської області в землі запасу однієї із земельних ділянок, право власності на яку позивач просив зареєструвати за ним.

Щодо поданих позивачем заперечень на згадані вище ухвали, то слід зазначити, що такі є безпідставними, оскільки відповідно до вимог статей 48, 51 Кодексу адміністративного судочинства України суд вправі за власної ініціативи вирішувати питання залучення до участі у справі третіх осіб та другого відповідача, окрім цього таке залучення жодним чином не вплинуло на права позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Керуючись статтями 241, 308, 310, 315, 317, 318, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 809/1901/17 - змінити, виключивши із мотивувальної частини рішення посилання на необхідність затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Глибівською сільською радою Богородчанського району Івано-Франківської області та на наявність обставини, що не підлягає доказуванню - правомірності переведення Глибівською сільською радою Богородчанського району Івано-Франківської області в землі запасу однієї із земельних ділянок, право власності на яку позивач просив зареєструвати за ним.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А. І. Рибачук судді В. М. Багрій Д. М. Старунський Повний текст постанови виготовлено 03.12.2018 року