Постанова

від 09.11.2022 по справі 201/5019/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 201/5019/19

провадження № 61-21466св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «КП Комфорт», Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП «Комфорт»,

третя особа - Фонд державного майна України,

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги:

позивач - Фонд державного майна України,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт», Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП «Комфорт»,

третя особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Фонду державного майна України на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт» (далі - ТОВ «КП-Комфорт»), Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП «Комфорт» (далі - ТОВ «ДП «Комфорт»), третя особа - Фонд державного майна Україна про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 19 серпня 1983 року по 14 січня 2003 року він працював у Дніпропетровському виробничому взуттєвому об`єднанні, яке в 1993 році було реорганізоване в Акціонерне товариство «Оріль» наказом № 474 від 27 грудня 1993 року, яке в подальшому було перейменоване в Закрите акціонерне товариство «Оріль».

За спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету Дніпропетровського виробничого взуттєвого об`єднання від 18 жовтня 1990 року йому виданий ордер на поселення в кімнату АДРЕСА_1 . До ордеру вписані дружина - ОСОБА_3 та син ОСОБА_6 , 1984 року народження.

25 грудня 1992 року на підставі ордеру, виданого спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету Дніпропетровського виробничого взуттєвого об`єднання його сім`я переселена до кімнати АДРЕСА_2 . До ордеру вписані дружина - ОСОБА_3 та сини ОСОБА_6 , 1984 року народження та ОСОБА_7 , 1991 року народження.

Станом на день звернення з цим позовом, у спірному приміщенні зареєстровані і проживають позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

На час звернення з позовом позивачу стало відомо, що кімната АДРЕСА_2 відчужена, а право власності на цю кімнату (в договорі купівлі-продажу зазначено: житлове приміщення) зареєстроване за громадянином України ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07 травня 2016 року.

Вважає, що відповідач набув право власності на кімнату АДРЕСА_2 протиправно, внаслідок чого порушені його законні права і інтереси, що відповідно до статті 15 ЦК України потребують захисту.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна має бути визнаний судом недійсним, оскільки:

будинок АДРЕСА_3 має правовий режим гуртожитку;

під час приватизації цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми «Оріль» не ввійшов до складу цілісного майнового комплексу і залишився у власності держави, що встановлено відповідним рішенням Господарського суду м. Києва;

неодноразово право власності на цей гуртожиток реєструвалося за Акціонерним товариством «Оріль», Закритим акціонерним товариством «Оріль», Дочірнім підприємством «Оріль», ТОВ «ДП Комфорт», ТОВ «КП-Комфорт» на підставі судових рішень Господарського суду Дніпропетровської області, які в подальшому були скасовані Дніпропетровським апеляційним господарським судом, Вищим господарським судом України, отож вийшли з власності законного власника цього майна поза його волею;

спірний правочин порушує публічний порядок, бо спрямований на порушення конституційних (права на житло) прав позивача, спрямований на знищення, пошкодження майна держави.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги також тим, що він та його сім`я на законних підставах, на підставі ордеру, виданого за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету від 25 грудня 1992 року був заселений до кімнати № 810 . Тобто, добросовісно заволодів кімнатою АДРЕСА_2 і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 28 років. З огляду на приписи статті 344 ЦК України за ним може бути визнане право власності на нерухомість за набувальною давністю.

Вважає протиправними дії ТОВ «ДП «Комфорт» та ТОВ «КП-Комфорт», спрямовані на заволодіння гуртожитком, оскільки зазначені юридичні особи знали і могли знати про скасування судових рішень, на підставі яких за ними реєструвалося право власності, однак продовжували відчужувати житлові приміщення в гуртожитку.

З огляду на приписи статті 388 ЦК України заявляє вимогу про витребування житлового приміщення АДРЕСА_2 (Дніпропетровську).

ОСОБА_1 просив:

визнати за ним право власності на житлове приміщення № 810 , яке розташоване за адресою АДРЕСА_4 в гуртожитку;

визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - приміщення № 810 гуртожитку від 07 травня 2016 року, укладений між ТОВ «КП «Комфорт» та ОСОБА_2 ;

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 житлове приміщення № 810, яке розташоване за адресою АДРЕСА_4 в гуртожитку.

У листопаді 2019 року Фонд державного майна України, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «КП-Комфорт», ТОВ «ДП «Комфорт», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що на підставі статей 326 ЦК України, статті 141 ГК України, статей 1, 4 Закону України «Про Фонд державного майна України», статей 6, 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України є центральним органом державної влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави, тощо. До повноважень Фонду зокрема, але не виключно, належить ведення обліку об`єктів державної власності, що перебувають у його управлінні, виявлення державного майна, яке тимчасово не використовується, надання згоди на передачу об`єктів державної власності до господарських товариств, забезпечення захисту майнових прав держави на території України, відповідно до законодавства ЦК України.

Будівля спірного гуртожитку збудована за рахунок централізованих джерел фінансування та була передана на баланс Дніпропетровського взуттєвого об`єднання як відомчий житловий фонд, прийнята до експлуатації як гуртожиток на 682 місця 28 березня 1974 року.

Під час приватизації будівля гуртожитку літ. А-12 не була включена до складу цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми «Оріль», що встановлено рішенням Господарського суду м. Києва.

ТОВ «КП-Комфорт» набуло право власності на об`єкти нерухомості у гуртожитку літ. А-12 за адресою: АДРЕСА_4 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області, яке в подальшому було скасоване, а провадження у справі припинене, відтак не мало права розпоряджатися спірною нерухомістю.

Гуртожитки, як об`єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна»;

Які б то не були документи або посилання, які б свідчили про включення спірного гуртожитку до переліку об`єктів, які підлягали приватизації в матеріалах приватизаційної справи відсутні.

ТОВ «ДП Комфорт» не набуло права власності на спірну нерухомість, оскільки договір купівлі-продажу спірної частини нерухомості є нікчемним, що встановлено апеляційним судом Дніпропетровської області (справа № 2-242/10). Отож, не міг внести це майно до статутного капіталу ТОВ «КП-Комфорт», що встановлено судами апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 904/10561/15.

За таких обставин ТОВ «КП «Комфорт» не набуло права власності та не мало право ним розпоряджатися, тому договір купівлі-продажу від 07 травня 2016 року № 699 житлового приміщення гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , укладений між ТОВ «КП «Комфорт» та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним.

Оскільки спірна нерухомість вибула з володіння власника поза його волею, іншим шляхом, вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Фонду державного майна України відповідає положенням статті 388 ЦК України.

Фонду державного майна України просив:

визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 07 травня 2016 року за № 699 між ОСОБА_2 та ТОВ «КП «Комфорт», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А.;

визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на житлове приміщення №810 гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

витребувати його з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь державив особі Фонду державного майна Українижитлове приміщення № 810 гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду від 22 травня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «КП «Комфорт», ТОВ «ДП «Комфорт», третя особа - Фонд державного майна України про визнання недійсним правочину, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер 699, виданий 07 травня 2016 року, видавник приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А, номер запису про право власності 14482486, дата державної реєстрації 07 травня 2016 року 15:28:46. Реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 920240812101. Об`єкт нерухомого майна: житлове приміщення, об`єкт житлової нерухомості: Так, загальна площа (кв. м): 35,1, житлова площа (кв. м): 29,2, опис: приміщення № 810 гуртожитку літ. А-12, яке складається з: 1-коридор, площею 4,0 кв. м, 2-житлова, площею 17,5 кв. м, 3- житлова, площею 11,7 кв. м; 4- туалет, площею 1,0 кв. м; 5- душова, площею 0,9 кв. м, житловою площею 29,2 кв. м, загальною площею 35,1 кв. м, укладений між ТОВ «КП-Комфорт» і громадянином України ОСОБА_2 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Фонду державного майна України до ОСОБА_2 , ТОВ «КП «Комфорт», ТОВ «ДП «Комфорт», третя особа ОСОБА_1 , про визнання права власності, про визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер 699, виданий 07 травня 2016 року, видавник приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., укладений між ТОВ «КП «Комфорт» і громадянином України ОСОБА_2 .

Визнано право власності на об`єкт житлової нерухомості: житлове приміщення № 810 у гуртожитку літ. А по АДРЕСА_4 , за державою в особі Фонду державного майна України.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Фонду Державного майна України житлове приміщення № 810 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ТОВ «КП «Комфорт», ТОВ «ДП «Комфорт» на користь Фонду державного майна України витрати пов`язані із поданням позовної заяви, а саме 1 920,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до початку приватизації та після її завершення спірний гуртожиток не був у складі цілісного майнового комплексу, гуртожиток залишився у власності держави. Позивач і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, позбавлені можливості в позасудовому порядку визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна та визнати право власності на нього. ОСОБА_1 не є власником житлової кімнати АДРЕСА_2 , його законний інтерес щодо спірного нерухомого майна має бути захищений на умовах та в порядку, визначеному Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Право власності за продавцем майна ТОВ «КП-Комфорт» на час здійснення купівлі-продажу 07 травня 2016 року було зареєстроване на підставі судового рішення, яке в подальшому скасоване. Отже, житлова кімната АДРЕСА_2 вибула з володіння власника - держави в особі Фонду державного майна України поза його волею, іншим шляхом, що дає підстави для застосування статті 388 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «КП Комфорт» задоволено.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року скасовано.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «КП Комфорт», ТОВ «ДП «Комфорт», третя особа - Фонд державного майна Україна, про визнання недійсним правочину, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

В задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Фонд державного майна України до ОСОБА_2 , ТОВ «КП Комфорт», ТОВ «ДП «Комфорт», третя особа - ОСОБА_1 про визнання права власності, визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «ДП Комфорт» на користь ТОВ «КП Комфорт» судові витрати у розмірі по 2 881,50 грн з кожного.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що будинок гуртожитку, у якому розташована спірна кімната на момент вселення позивача мав власника. Він належав державі в особі Дніпропетровського виробничого торгівельного взуттєвого об`єднання, яке на момент звільнення позивача (2003 рік), було реорганізовано у ДП «Оріль».

Позивач сам стверджує та підтверджується матеріалами справи, що він завжди знав, що будівля гуртожитку має відповідного власника, хоч він не був йому достеменно відомий після реорганізації підприємства, яке видавало ордер. Власник не відмовлявся від права власності ні на кімнату, ні на будинок в цілому, будинок гуртожитку ніколи не був безхазяйним. На час розгляду справи право власності на кімнату АДРЕСА_2 за матеріалами справи зареєстроване за ОСОБА_2 , а на будівлю гуртожитку залишається зареєстрованим за ТОВ «КП «Комфорт». До цього право власності було зареєстроване за Акціонерним товариством «Оріль». Отже, приміщення у гуртожитку є тимчасовим помешканням, яке надається громадянинові на період роботи, з якого громадянин повинен виселитися у разі звільнення. При цьому ордер підтверджує право громадянина лише на вселення до кімнати гуртожитку і право на тимчасове проживання (користування) у приміщенні протягом певного періоду. В жодному разі ордер не дає право на набуття приміщення у власність.

Таким чином, ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем чужого майна у розумінні частини 1 статті 344 ЦК України. А тому підстави набуття у власність кімнати у гуртожитку за набувальною давністю у позивача відсутні.

Не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_1 про витребування кімнати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , виходячи з того, що таку вимогу може пред`явити лише власник майна або титульний володілець, який не має можливості здійснювати фактичне володіння, а ОСОБА_1 не є власником спірної кімнати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна також не підлягають задоволенню, оскільки позивач не є власником спірного приміщення і учасником правочину, не надав доказів щодо порушення його прав та інтересів оспорюваним договором.

Що стосується позовних вимог Фонду державного майна України, то колегія суддів зазначила, що Фонд державного майна України звернувся з позовною заявою в 2019 році. Проте, правочин щодо вибуття будівлі гуртожитку з державної власності був укладений ще 10 вересня 1993 року (договір купівлі-продажу №КП-151). З того часу жодних рішень судів, якінабрали законну силу, про визнання приватизації гуртожитку незаконною, скасування приватизації, про визнання гуртожитку державною власністю немає.

21 грудня 2009 року Фонд державного майна України звертався до Господарського суду Дніпропетровської області (справа №18/23-10) з позовною заявою до КП «Дніпропетровське МБТІ» Дніпропетровської області, третя особа ТОВ «ДП Комфорт» про визнання права власності на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_4 за державою в особі Фонду державного майна України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (справа №18/23-10) від 09 липня 2014 року у позові Фонду державного майна України про визнання права власності на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_4 відмовлено. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду провадження припинено. Постановою Вищого господарського суду від 10 лютого 2015 року ця постанова залишена в силі.

Із зазначеного вбачається, що Фонд державного майна України був обізнаний, брав участь у судових справах як сторона та після цього не звертався з позовними вимогами про витребування майна, яке, на думку Фонду, вибуло поза волі власника (держави), а, в свою чергу, звернувшись в 2019 році з позовом, посилався на те, що про витребування майна стало відомо з реєстру речових прав лише в 2016 році, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Таким чином, позивачем пропущений загальний (трирічний) строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено апелянтом, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року Фонд державного майна України подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року; заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року залишити в силі.

У січні 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року; заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга Фонду державного майна України обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог не послався на судову практику судів апеляційної чи касаційної інстанції, оскільки її взагалі не має. Наявна проблема із застосуванням норм матеріального права, де взагалі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме пункту 7 частини 1 статті 268 ЦК України у подібних правовідносинах - чи віднесені позовні вимоги Фонду державного майна України до тих, на які поширюється позовна давність, а також чи є Фонд суб`єктом Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність оспорюваного договору купівлі-продажу та безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження ТОВ «КП «Комфорт».

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що відсутній висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив пункт 7 частини 1 статті 268 ЦК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зробивши висновок про недоведеність порушення прав ОСОБА_1 , залишив поза увагою статтю 8 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, статтю 47 Конституції, Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», якими визначені його права на житло.

Аналіз змісту касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить про те, що він оскаржує постанову апеляційного суду лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року касаційну скаргу Фонду державного майна України залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, відкрите касаційне провадження у справі № 201/5019/19, витребувано з суду першої інстанції справу № 201/5019/19.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року відкрите касаційне провадження у справі № 201/5019/19 за касаційною скаргою Фонду державного майна України.

У червні 2022 року матеріали цивільної справи № 201/5019/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні відмовлено. Відзив Фонду державного майна України, який підписаний Вакуляк Ю. А. повернуто без розгляду. Справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 січня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження - суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 922/1714/17, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що Укрвзуттям в 1972-1973 роках виділено і перераховано із фонда соцкультзаходів і житлове будівництво 1397,7 тис. карбованців. За рахунок зазначених капіталовкладень в 1974 році на Дніпропетровському взуттєвому об`єднанні будувався гуртожиток на 620 місць .

Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів трудящих № 191 параграф 12 від 29 березня 1974 року затверджено акт державної комісії від 28 березня 1974 року про прийняття до експлуатації гуртожитку на 682 місця зі столовою на 133 посадочних місця, збудованого СУ-1 треста «Дніпроміськбуд» для Дніпропетровського взуттєвого об`єднання та дозволено ввести даний гуртожиток в експлуатацію.

В 1993 році організацією орендарів, створеною трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль», здійснена приватизація цілісного майнового комплексу даного підприємства шляхом викупу.

За умовами пункту 1.3 договору купівлі-продажу № КП-151 від 10 вересня 1993 року, укладеного між Фондом державного майна України (продавець) та організацією орендарів, створеною трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» (покупець), право власності на цілісний майновий комплекс Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль», що приватизується, переходить до покупця з моменту підписання сторонами договору купівлі-продажу. До цього часу державне майно знаходиться у покупця на праві повного господарського відання.

Дніпропетровська виробничо-торгівельна взуттєва фірма «Оріль» до моменту приватизації її шляхом викупу організацією орендарів була об`єктом державної власності, оскільки входила до складу підприємств взуттєвої: промисловості і підпорядковувалася Міністерству легкої промисловості УРСР.

На базі Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» була створена організація орендарів, яка згодом здійснила приватизацію цілісного майнового комплексу фірми шляхом викупу, та здійснила її перетворення в об`єкт колективної власності - Акціонерне товариство «Оріль».

Приватизація державного майна (у даному випадку цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль») здійснювалася спеціально уповноваженим на те органом - Фондом державного майна України.

Частина будівлі гуртожитку розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , площею 5901,1 кв. м, в тому числі, і кімната/житлове приміщення №810, внесена до Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна.

07 травня 2016 року між ТОВ КП «Комфорт» та громадянином ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 699, виданий 07 травня 2016 року, видавник приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., номер запису про право власності 14482486, дата державної реєстрації 07 травня 2016 року. Реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 920240812101. Об`єкт нерухомого майна: житлове приміщення, об`єкт житлової нерухомості: Так, загальна площа (кв. м): 35,1, житлова площа (кв. м): 29,2, опис: приміщення № 810 гуртожитку літ. А-12, яке складається з: 1-коридор, площею 4,0 кв. м, 2-житлова, площею 17,5 кв. м, 3- житлова, площею 11,7 кв. м; 4- туалет, площею 1,0 кв. м; 5- душова, площею 0,9 кв. м, житловою площею 29,2 кв. м, загальною площею 35,1 кв. м.

З 19 серпня 1983 року до 14 січня 2003 року позивач ОСОБА_1 працював в Дніпропетровському виробничому взуттєвому об`єднанні, яке в 1993 році було реорганізоване в Акціонерне товариство «Оріль» наказом №474 від 27 грудня 1993 року, що було перейменоване в Закрите акціонерне товариство «Оріль».

За спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету Дніпропетровського виробничого взуттєвого об`єднання від 18 жовтня 1990 року позивачу виданий ордер на поселення в кімнату АДРЕСА_1 . До ордеру вписані його дружина, ОСОБА_3 і син ОСОБА_6 , 1984 року народження.

25 грудня 1992 року на підставі ордеру, виданого спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету Дніпропетровського виробничого взуттєвого об`єднання сім`я була переселена до кімнати АДРЕСА_2 . До ордеру вписані дружина позивача ОСОБА_3 і сини ОСОБА_6 , 1984 року, ОСОБА_7 , 1991 року народження.

Станом на день звернення з цим позовом, у спірному приміщенні зареєстровані і проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

В 2017 році позивачу стало відомо, що кімната АДРЕСА_2 відчужена.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог Фонду державного майна України

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущена позовна давність, оскільки він ще з 2009 року знав про порушення своїх прав, але до суду звернувся лише в 2019 році.

В той же час апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 607/27139/19 (провадження № 61-12883св21) зазначено, що у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14 зроблено висновок, що «власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прававласника». […]

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 183/2535/16 (провадження № 61-9270св18) зазначено, що «[…] право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України».

У справі, що переглядається, суди встановили, що

рішенням господарського суду м. Києва від 26 листопада 2013 року у справі № 906/10830/13, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року встановлено, що спірний гуртожиток за адресою: АДРЕСА_4 згідно матеріалів приватизаційної справи не увійшов до складу цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо-взуттєвої фірми «Оріль» під час його приватизації;

рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2007 року у справі №14/51-07(41/36-07), яким визнане за Дочірнім підприємством «Оріль» право власності на будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , з урахуванням виконаної реконструкції літ. А-12 загальною площею гуртожитку А-12 7 500 кв. м. (в тому числі і житловим приміщенням №810) без додаткових актів введення в експлуатацію за позовом до Закритого акціонерного товариства «Оріль» скасоване Вищим господарським судом України за касаційною скаргою Фонду державного майна України, справа скерована для нового розгляду до господарського суду Дніпропетровської області. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2009 року у справі №11/25-09 (14/51-07(41/36-07)) провадження у справі припинене у зв`язку з припиненням державної реєстрації відповідача - Закритого акціонерного товариства «Оріль» і припиненням державної реєстрації позивача - Дочірнього підприємства «Оріль» у зв`язку з визнанням його банкрутом;

рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2008 року у справі №39/97-08 за позовом ТОВ «Комфорт» до Дочірнього підприємства «Оріль», яким визнано дійсним договір купівлі-продажу частини будівлі гуртожитку, укладений 13 листопада 2007 року між ТОВ «ДП КОМФОРТ» та Дочірнім підприємством «Оріль» та визнано за ТОВ «ДП «КОМФОРТ» право власності на частину будівлі гуртожитку літ. А-12 (в тому числі і житловим приміщенням №810), розташованого за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 46, скасоване постановою Вищого господарського суду України від 18 лютого 2009 року; справа передана на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2009 року у справі №16/91-09(39/97-08) провадження у справі закрите у зв`язку з припиненням юридичної особи - Дочірнього підприємства «Оріль»;

рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2012 року, у справі №22-ц/490/5791/12, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2013 року, ТОВ «ДП КОМФОРТ» відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частину гуртожитку будівлі гуртожитку літ. А-12 (в тому числі і житловим приміщенням №810), розташованого за адресою: АДРЕСА_4 ;

рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року у справі №904/10561/15, яким за ТОВ КП «Комфорт» визнане право власності на частину гуртожитку будівлі гуртожитку літ. А-12 (в тому числі і житлове приміщення № 810), розташоване за адресою АДРЕСА_4 , скасоване постановою Вищого господарського суду України, провадження у справі припинене;

за таких обставин спірне приміщення гуртожитку вибуло з володіння власника - держави не за його волею, належним способом захисту прав власника є витребування майна з чужого незаконного володіння, тому вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності не відновлять порушене право та не є ефективними способами захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові;

натомість позовна вимога Фонду державного майна України про витребування майна з чужого незаконного володіння є обґрунтованою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що положення пункту сьомого частини першої статті 268 ЦК України на спірні відносини не поширюються.

Колегія суддів з таким висновком погоджується.

Відповідно до пункту сьомого частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється: на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об`єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об`єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об`єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.

Тобто за змістом пункту сьомого частини першої статті 268 ЦК України на вимоги про витребування майна ця норма не поширюється, тому суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог Фонду державного майна України, але помилився щодо мотивів такої відмови.

Доводи касаційної скарги Фонду державного майна України щодо безпідставного поновлення судом апеляційної інстанції строку на апеляційне оскарження ТОВ «КП «Комфорт» необґрунтовані.

22 травня 2020 року судом першої інстанції ухвалено заочне рішення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2020 року заяву ТОВ «КП «Комфорт» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення ( частина перша статті 354 ЦПК України).

04 грудня 2020 року ТОВ «КП «Комфорт» подало апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року.

За таких підстав апеляційна скарга ТОВ «КП «Комфорт» подана в передбачений законом строк, підстави для його поновлення взагалі відсутні.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що з 1990 року користується кімнатою в гуртожитку, спірну кімнату № 810 займає з 1992 року, набув право власності за набувальною давністю, тому укладення договору купівлі-продажу зазначеної кімнати порушує його права.

Ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання права власності за набувальною давністю та витребування майна.

Рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржив, в касаційній скарзі просив залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Враховуючи, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу є похідною від вимоги про визнання права власності за набувальною давністю, в задоволенні яких відмовлено, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність порушених прав ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 607/27139/19 (провадження № 61-12883св21), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Фонду державного майна України належить задовольнити частково, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог Фонду державного майна України змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в частині позовних вимог Фонду державного майна України про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук