Вирок

від 14.11.2022 по справі 127/7536/18

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/7536/18

Провадження № 1-кп/127/349/18

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2022 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ПМП «Луксор» адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 20 у м. Вінниці об`єднане кримінальне провадження № 12016020010007052, внесене до ЄРДР 06.09.2016, та № 42019020110000130, внесене до ЄРДР 21.11.2019 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Вільховатка Кишеньовського району Полтавської області, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонерки, раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Починаючи з 06.04.2016 ОСОБА_4 була призначена на посаду бухгалтера ПМП «Луксор». В процесі роботи на посаді бухгалтера ПМП «Луксор», за усною домовленістю із власником, ОСОБА_4 отримала доступ та пароль до електронного ключа директора підприємства ОСОБА_7 . Перебуваючи 21.08.2016 у квартирі, яка належить їй на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 , обвинувачена увійшла у систему дистанційного управління рахунками «Клієнт-банк», де незаконно здійснила операцію по перерахунку грошових коштів у сумі 33720 (тридцять три тисячі сімсот двадцять) грн. із розрахункового рахунку ПМП «Луксор» № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Райффайзен банк Аваль» на особистий розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Райффайзен банк Аваль». Привласнивши грошові кошти, належні ПМП «Луксор», ОСОБА_4 розпорядилась ними на власний розсуд, чим завдала підприємству матеріальної шкоди на суму 33720 (тридцять шість тисяч) грн.

22.08.2016 ОСОБА_4 , маючи умисел на повторне привласнення чужого майна (коштів), скориставшись тим, що її дії щодо привласнення коштів ПМП «Луксор» є непомітними та попередня операція здійснена вдало, перебуваючи у своїй квартирі за тією ж адресою, надалі обіймаючи посаду бухгалтера вказаного підприємства, повторно скористалась паролем до електронного ключа директора ОСОБА_7 та увійшла у систему дистанційного управління рахунками «Клієнт-банк», де незаконно здійснила операцію по перерахунку грошових коштів у сумі 36000 (тридцять шість тисяч) грн. із розрахункового рахунку ПМП «Луксор» № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Райффайзен банк Аваль» на особистий розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Райффайзен банк Аваль». Привласнивши грошові кошти, належні ПМП «Луксор», ОСОБА_4 розпорядилась ними на власний розсуд, чим завдала підприємству матеріальної шкоди на суму 36000 (тридцять шість тисяч) грн.

В подальшому 23.08.2016 ОСОБА_4 , маючи умисел на повторне привласнення чужого майна (коштів), скориставшись тим, що її попередні дії щодо привласнення коштів ПМП «Луксор» є непомітними, перебуваючи у своїй квартирі за тією ж адресою, продовжуючи обіймати посаду бухгалтера ПМП «Луксор», скористалась паролем до електронного ключа директора ОСОБА_7 , увійшла у систему дистанційного управління рахунками «Клієнт-банк», де здійснила операцію по перерахунку грошових коштів у сумі 30000 (тридцять тисяч) грн. із розрахункового рахунку ПМП «Луксор» № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Райффайзен банк Аваль» на особистий розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Райффайзен банк Аваль». Привласнивши грошові кошти, належні ПМП «Луксор», ОСОБА_4 розпорядилась ними на власний розсуд, чим завдала підприємству матеріальної шкоди на суму 30000 (тридцять тисяч) грн.

Допитана всудовому засіданніобвинувачена ОСОБА_4 вину увчиненні інкримінованихїй кримінальнихправопорушень невизнала.Пояснила суду,що в2003році самостійнозаснувала ПМП «Луксор», яке займалось переробкою сільськогосподарської продукції. Тоді ж було призначено на посаду комерційного директора ОСОБА_8 , з яким ОСОБА_4 була знайома з 1995 року. Останній засновником даного підприємства ніколи не був і не хотів ним бути, оскільки мав фінансові борги після припинення діяльності попереднього власного підприємства. У 2004 році для діяльності даного підприємства було викуплено млин. В листопаді 2011 року на прохання ОСОБА_8 ОСОБА_4 прийняла на підприємство його цивільну дружину ОСОБА_7 , яка пропрацювавши деякий час, в подальшому звільнилась.

Обвинувачена акцентувала увагу суду на тому, що від свого імені кілька разів брала кредити у банківських установах та вносила ці кошти на рахунок ПМП «Луксор» як поворотну фінансову допомогу підприємству. Згодом ці кошти їй повертались.

У 2016 році знову виникла потреба в отриманні кредиту для потреб підприємства. Потрібен був поручитель, а оскільки чоловік ОСОБА_4 на той час перебував за межами країни, ОСОБА_8 запропонував переоформити підприємство на ОСОБА_7 .Пояснював цетим,що тодівони зможутьотримати кредитна придбаннясільськогосподарської продукції.Відповідно доусних домовленостей, ОСОБА_4 залишалась фактичним керівником. В подальшому ОСОБА_8 разом із ОСОБА_7 приїхали до обвинуваченої і вона підписала надані ними документи для переоформлення підприємства. Жодних актів прийому-передачі тоді вони не підписували та нічого не звіряли, оскільки переоформлення було формальним.

Однак через кілька днів після переоформлення ПМП «Луксор» на ОСОБА_7 , фінансовою установою все одно було відмовлено в наданні кредиту. Виявилося, що ОСОБА_7 теж мала боргові зобов`язання перед державною установою. Після того ОСОБА_7 формально залишилась засновником ПМП «Луксор», а ОСОБА_4 і надалі вела всю бухгалтерію підприємства. Хоча підприємство було переоформлено на ОСОБА_7 , у ОСОБА_4 залишались всі бухгалтерські документи та цифрові ключі - підписи. Вона вела всю бухгалтерію підприємства та забезпечувала його господарську діяльність, а ОСОБА_7 роботою підприємства не цікавилась та не займалась.

Обвинувачена у своїх показаннях зазначила також, що ОСОБА_8 постійно перебував у м. Ладижині, де знаходився млин. До ОСОБА_4 він приїжджав декілька разів на місяць. Всі питання в основному вони вирішували по телефону.

ОСОБА_4 повідомила, що перерахувала з рахунку ПМП «Луксор» на свій зарплатний рахунок приблизно 99720 грн. в рахунок повернення наданої нею раніше підприємству поворотної фінансової допомоги. Всі ці кошти були перераховані кількома транзакціями 21, 22 та 23 серпня 2016 року. Одночасно всю суму перерахувати вона не могла, оскільки на рахунку підприємства для цієї дії не було достатньо коштів. Як зазначила обвинувачена, вона першочергово проводила платежі для забезпечення роботи підприємства, а залишок коштів переводила на свій власний рахунок з метою повернення поворотної фінансової допомоги. Всі операції здійснювала через систему «Клієнт-Банк» та за допомогою цифрового підпису ОСОБА_7 . Повернення собі коштів з рахунку підприємства в рахунок наданої йому раніше поворотної фінансової допомоги обвинувачена з ОСОБА_7 не погоджувала, оскільки не вбачала потреби в цьому з огляду на те, що всі попередні бухгалтерські операції також проводились без попереднього погодження із нею.

Через декілька днів після здійснення цих транзакцій, ОСОБА_8 приїхав до обвинуваченої додому та пояснив, що її звільнено у зв`язку зі зникненням коштів з рахунку підприємства. Після цього всі доступи ОСОБА_4 до рахунку підприємства було заблоковано. При цьому ОСОБА_8 було відомо про попереднє надання ОСОБА_4 ПМП «Луксор» поворотної фінансової допомоги, яку він обіцяв повернути при наявності коштів на рахунку підприємства. Саме тому ОСОБА_4 , коли на рахунок підприємства надійшли кошти, після проведення обов`язкових платежів, частково погасила собі раніше надану нею фінансову допомогу. Обвинувачена вважала, що такі її дії були узгоджені з ОСОБА_8 .

Як згодом з`ясувалось, ОСОБА_7 не визнала заборгованість підприємства перед ОСОБА_4 за надання поворотної фінансової допомоги та висунула вимогу про повернення всіх коштів.

ОСОБА_4 також зауважила, що ще на досудовому розслідуванні намагалась повернути ці кошти, однак ОСОБА_7 висунула ряд додаткових вимог, а також всі установчі документи підприємства передала слідчому.

Допитана в судовому засіданні представник потерпілого підприємства ПМП «Луксор» ОСОБА_9 суду повідомила, що давно знайома із ОСОБА_4 . Раніше між ними були дружні, довірливі відносини. До неї ОСОБА_4 була власником і бухгалтером ПМП «Луксор». 07.04.2016 підприємство переоформили на ОСОБА_10 за пропозицією її чоловіка ОСОБА_8 , який раніше був директором цього підприємства. Підставою для переоформлення було досягнення ОСОБА_4 пенсійного віку і як наслідок труднощами у виконанні великого обсягу робіт на підприємстві. Попри це було вирішено залишити обвинувачену головним бухгалтером підприємства, хоча офіційно за наказом вона значилась просто бухгалтером. В обов`язки ОСОБА_4 входило ведення первинного обліку документів, нарахування та виплата заробітної плати працівникам підприємства та інші обов`язки, пов`язані із веденням бухгалтерії ПМП «Луксор». Проте між ними була домовленість, що всі розрахунки мали погоджуватись попередньо із ОСОБА_11 або її чоловіком. Виробничі приміщення підприємства розташовані у м. Ладижині, а юридична адреса підприємства у м. Вінниці. Однак всю бухгалтерію ОСОБА_4 вела зі свого дому дистанційно. У ОСОБА_4 вдома знаходились всі сертифікати, ключі від системи «Клієнт-Банк» та печатки підприємства, а також персональний ПК, який перебував на балансі підприємства. По працівникам також всі документи знаходились у ОСОБА_4 . На той час не стояло питання про їх передачу. У ОСОБА_11 знаходився лише статут підприємства та договір купівлі-продажу.

ОСОБА_11 зазначила, що зі сплином часу вже не пам`ятає всіх обставин укладення договору купівлі-продажу ПМП «Луксор», однак стверджує, що він був офіційним. Акти прийому-передачі на час укладення цього договору ними не підписувались та жодні активи не передавались.

В своїх поясненнях ОСОБА_11 також повідомила, що з квітня по серпень 2016 року вона знаходилась в декретній відпустці. В серпні 2016 року вирішила самостійно вести весь документообіг підприємства, оскільки не було можливості платити ОСОБА_4 заробітну плату. Про подальше вивільнення у зв`язку з зазначеною обставиною обвинувачену було попереджено. На прохання передати всі документи по діяльності ПМП «Луксор», ОСОБА_4 відмовила, мотивуючи це тим, що підприємство заборгувало їй гроші. Через два тижні після цього розмова повторилась, однак обвинувачена знову відмовила. В подальшому обвинувачена через систему «клієнт-банк», яка на підприємстві лише одна, зняла з рахунку підприємства належні йому кошти у розмірі приблизно 100000,00 грн. Про це ОСОБА_11 дізналась після 24.08.2016, перебуваючи в банківській установі. Обвинувачена пояснювала, що ці кошти вона перерахувала на свій рахунок як погашення фінансової заборгованості. Після вказаних подій спілкування між ними припинилось. З офіційним зверненням з приводу повернення коштів ОСОБА_11 до ОСОБА_4 не зверталась. В поліцію з цього приводу звернулась лише у вересні 2016 року, оскільки обвинувачена відмовлялась добровільно повертати привласнені кошти.

Також в своїх показаннях представник ПМП «Луксор» зазначила, що вперше на рахунок підприємства від ОСОБА_4 надійшло 70000,00 грн. з призначенням платежу як «фінансова допомога». Тоді ці кошти були їй повернуті через невірне зазначення призначення платежу. Згодом, вже під час судового розгляду кримінального провадження, 20.03.2018 ОСОБА_4 повернула всі кошти, які раніше зняла з рахунку підприємства, вказавши вже призначення платежу як «повернення помилково списаних коштів відповідно до платіжок із посиланням на платіжки за серпень 2016 року». Ці кошти було прийнято і використано в інтересах підприємства.

ОСОБА_11 акцентувала увагу суду на тому, що на час переоформлення підприємства жодних боргових зобов`язань підприємства ні перед ОСОБА_4 , ні перед кимось іншим не було. Жодних документів, які б свідчили про наявність таких боргових зобов`язань теж не було. Крім цього, при укладенні договору ОСОБА_4 сама запевняла про відсутність таких зобов`язань.

Заявлений до ОСОБА_4 цивільний позов підтримує незважаючи на повернення останньою попередньо привласнених коштів. Бажає таким чином провчити обвинувачену. Сума коштів за позовною заявою про збільшення позовних вимог є фактично нарахованою пенею за неможливість використання цих коштів в інтересах підприємства протягом тривалого часу.

Також представник потерпілого ПМП «Луксор» ОСОБА_11 просила суд подальший розгляд кримінального провадження здійснювати без її участі але за участю її представника ОСОБА_6 , про що надала відповідну письмову заяву, яка міститься в матеріалах кримінального провадження.

Представник потерпілого ПМП «Луксор» адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні на підставі положень ч. 3 ст. 338 КПК України підтримала обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі, оскільки в ході судового розгляду прокурором було змінено обсяг обвинувачення ОСОБА_4 та виключено таку кваліфікуючу ознаку як вчинення інкримінованого їй злочину із використанням службового становища.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що раніше на ПМП «Луксор» працював заступником директора, а наразі є ФОП. З ОСОБА_4 познайомився приблизно 20 років тому. Між ними були хороші відносини. На підприємстві свідок займався всіма виробничими питаннями, а ОСОБА_4 була власником і директором підприємства, а також вела бухгалтерію. Система «Клієнт-Банк» була встановлена у ОСОБА_4 на ПК у неї вдома.

У 2016році обвинуваченапродала ПМП«Луксор» ОСОБА_7 , яка була на той час цивільною дружиною свідка. Однак після продажу підприємства залишилась там працювати на посаді бухгалтера, а сам ОСОБА_8 залишився працювати на посаді заступника директора. Система «Клієнт-Банк» залишилась у ОСОБА_4 вдома. Всю роботу обвинувачена виконувала дистанційно зі свого помешкання.

Після переоформлення підприємства, всі бухгалтерські документи й надалі зберігались вдома у ОСОБА_4 . Свідок приїжджав до ОСОБА_4 і вони працювали у неї вдома. Всі електронні документи залишились у ОСОБА_4 , оскільки між ними була повна довіра. Свідок телефонував ОСОБА_4 і повідомляв, кому та які суми потрібно переводити, а ОСОБА_7 давала відповідні розпорядження щодо виплат.

Про зникнення коштів з рахунку підприємства ОСОБА_8 дізнався в серпні 2016 року, перебуваючи в банківській установі. На запитання куди зникли ці кошти (це приблизно 100000,00 грн), ОСОБА_4 відповіла, що зарахувала їх на свій зарплатний рахунок. Попередньо про намір перерахувати таку суму коштів з рахунку підприємства на свій зарплатний рахунок обвинувачена ні ОСОБА_12 , ні його не повідомляла. До цієї ситуації жодних конфліктів між ними не було, а навпаки була повна довіра.

Також свідок зауважив, що як на час продажу підприємства, так і на момент перерахування коштів ОСОБА_4 була працевлаштована на підприємстві офіційно.

У своїх показаннях свідок також вказав, що знав про внесення ОСОБА_4 , ще коли вона була власником ПМП «Луксор», на рахунок підприємства поворотної фінансової допомоги своїми власними коштами, але ці кошти повертались їй. Свідок особисто привозив їх ОСОБА_4 . Причина продажу ПМП «Луксор» до ОСОБА_7 свідку невідома, але переоформлення підприємства відбувалось у державного реєстратора.

В ході судового розгляду судом всебічно та ретельно досліджено надані сторонами кримінального провадження докази.

Відповідно до Витягу з ЄРДР № 12016020010007052 від 06.09.2016, на підставі заяви директора ПМП «Луксор» ОСОБА_7 було внесено відомості за ч. 1 ст. 191 КК України про привласнення співробітником ПМП «Луксор» коштів цього підприємства.

В письмовому повідомленні директора ПМП «Луксор» ОСОБА_7 про кримінальне правопорушення від 05.09.2016 остання повідомила, що крім неї на підприємстві працює головний бухгалтер ОСОБА_4 26.08.2016, при спробі поповнення рахунку Системи електронного адміністрування податку на додану вартість за рахунок власних коштів підприємства, ОСОБА_7 виявила зникнення з розрахункового рахунку підприємства коштів в сумі 96000 (дев`яносто шість тисяч) грн. В подальшому стало відомо, що 22.08.2016 та 23.08.2016 зазначена сума коштів була перерахована на зарплатну картку головного бухгалтера підприємства ОСОБА_4 з призначенням платежу «повернення фінансової допомоги». При цьому ПМП «Луксор» не укладало договорів про надання або отримання поворотної фінансової допомоги з ОСОБА_4 . Транзакція з перерахування коштів була здійснена з використанням системи «Клієнт-Банк» та легітимізована електронними цифровими ключами, відкритими на ім`я ОСОБА_7 як директора та єдиного підписанта підприємства. ОСОБА_7 такої транзакції не здійснювала і нікого на це не уповноважувала.

З копії рішення № 1 власника ПМП «Луксор» від 07.04.2003 вбачається, що ОСОБА_4 створила ПМП «Луксор», призначивши себе директором даного підприємства. 07.04.2003 затверджено Статут ПМП «Луксор», який зареєстровано Реєстраційною палатою ВМР 15.04.2003. 15.04.2003 ПМП «Луксор» було внесено до ЄДРЮО та ФОП.

Судом також досліджено Статут ПМП «Луксор», розташованого за адресою: м. Вінниця, вул. Ломоносова, 4, в редакції від 07.04.2003.

Згідно з договором купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ПМП «Луксор» від 06.04.2016, ОСОБА_4 , яка була єдиним власником та учасником ПМП «Луксор», продала ОСОБА_7 свою частку у статутному капіталі ПМП «Луксор» у розмірі 100 %. В розділі 4 цього договору зазначено, що Продавець у зв`язку з відступленням частки втрачає усі права та обов`язки, які були обумовлені його статусом як власника ПМП «Луксор», а Покупець набуває відповідних прав та обов`язків.

Протоколом № 1 загальних зборів учасників ПМП «Луксор» від 06.04.2016 вирішено, в т.ч.: прийняти до складу учасників підприємства ОСОБА_7 ; вивести зі складу учасників підприємства ОСОБА_4 ; звільнити з посади директора підприємства ОСОБА_4 з 06.04.2016; призначити на посаду директора підприємства ОСОБА_7 з 07.04.2016; затвердити нову редакцію Статуту підприємства та провести державну реєстрацію змін до Установчих документів підприємства відповідно до чинного законодавства України.

Також судом досліджено статут ПМП «Луксор», код ЄДРПОУ 32473166, в редакції від 06.04.2016, згідно з яким власником ПМП «Луксор», створеного 07.04.2003, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_7 . Органами управління підприємства зазначені: вищий орган управління власник; виконавчий орган директор; контролюючий орган ревізійна комісія. Власник має право приймати рішення з будь-яких питань діяльності підприємства. Відповідальним за стан обліку, своєчасне подання бухгалтерської та іншої звітності є головний бухгалтер підприємства, який є службовою особою і несе персональну відповідальність за вірність та законність вирішення фінансових питань діяльності підприємства.

Відповідно до Витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань новим власником ПМП «Луксор», код ЄДРПОУ 32473166, розташованого в м. Вінниці по вул. Богдана Хмельницького, 9, кв. 2, діяльність якого полягає у виробництві продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, є ОСОБА_7 .

Наказом засновника ПМП «Луксор» ОСОБА_7 від 14.04.2016, на підставі рішення власника № 1 від 08.04.2016, звільнено з посади директора ПМП «Луксор» ОСОБА_4 з 14.04.2016 та прийнято її на посаду головного бухгалтера підприємства з 14.04.2016 з окладом згідно штатного розкладу.

Згідно з довідкою, виданою директором ПМП «Луксор» ОСОБА_7 , з 15.04.2016 ОСОБА_4 обіймає посаду бухгалтера без права підпису на касових та банківських документах.

З виписки по рахунку ПМП «Луксор» № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Райффайзен банк Аваль», прослідковується хід фінансових операцій, в т.ч. за 21.08.2016, 22.08.2016 та 23.08.2016. Зокрема, 21.08.2016 на зарплатні картки ПМП «Луксор» з призначенням платежу «виплати по авансовим звітам» згідно з відомістю № 9 від 21.08.2016 було перераховано кошти в сумі 9280,00 грн; по призначенню платежу: «заробітна плата за квітень 2016 року» згідно з відомістю № 8 від 21.08.2016 10720,00 грн; по призначенню платежу: «заробітна плата за травень 2016 року» згідно з відомістю № 10 від 21.08.2016 13720,00 грн. Загальна сума перерахованих 21.08.2016 коштів становить 33720,00 грн. 22.08.2016 по призначенню платежу: «повернення фінансової допомоги» згідно з відомістю № 12 від 22.08.2016 на зарплатні картки ПМП «Луксор» було перераховано кошти в сумі 36000,00 грн; 23.08.2016 по призначенню платежу: «повернення фінансової допомоги» згідно з відомістю № 13 від 23.08.2016 на зарплатні картки ПМП «Луксор» було перераховано кошти в сумі 30000,00 грн.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованих 22.09.2016, 08.11.2017, 29.01.2018 та 02.12.2019 на майно фізичної особи ОСОБА_4 на підставі судового наказу 2н-182, виданого 22.08.2008 Староміським районним судом м. Вінниці, а саме на 53/100 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , було накладено арешт.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.02.2017, в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12016020010007052, надано дозвіл старшому слідчому СВ ВВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_13 на тимчасовий доступ до речей та документів, що містять охоронювану законом таємницю, що зберігаються у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335, за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, 9, тобто можливість ознайомитися з ними, зробити їх копії, а саме надати відомості щодо IP-адреси комп`ютерного пристрою, з якого 21.08.2016, 22.08.2016 та 23.08.2016 за допомогою системи «Клієнт-Банк» було здійснено трансакцію з перерахунку грошових коштів з рахунку ПМП «Луксор», код ЄДРПОУ 32473166, № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Райффайзен банк Аваль», на картковий рахунок № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_4 .

Згідно з протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 06.03.2017 та описом речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.02.2017, АТ «Райффайзен банк Аваль» було надано слідчому ОСОБА_13 IP-адресу та виписку по рахунку ПМП «Луксор». З IP-адреси ПМП «Луксор» за період часу з 21 по 23.08.2016 здійснювались входи від користувача ОСОБА_4 . Також надано виписку по рахунку № НОМЕР_2 на ім`я клієнта Маніна Неоніла.

З виписки по рахунку № НОМЕР_2 на ім`я клієнта Маніна Неоніла вбачається, що в період часу з 21 по 23.08.2016 було здійснено п`ять транзакцій по зарахуванню коштів на даний рахунок, а саме: 21.08.2016 на картку зараховано кошти в сумі 9280,00 грн, 10720,00 грн та 13720,00 грн; 22.08.2016 36000,00 грн та 23.08.2016 30000,00 грн.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2017, в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12016020010007052, надано дозвіл старшому слідчому СВ ВВП ГУНП у Вінницькій області майору поліції ОСОБА_13 на тимчасовий доступ до документів, у тому числі в електронному вигляді з можливістю ознайомлення з ними та вилучення їх копій, які перебувають у володінні телекомунікаційної компанії ПАТ «Укртелеком», розташованої за адресою: м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 18, у яких міститься інформація про споживача телекомунікаційних послуг, котрий з 21.08.2016 до 23.08.2016 отримав доступ до Всесвітньої мережі загального доступу Інтернет із кінцевого обладнання з IP-адресою 178.93.42.18, зокрема 22.08.2016 о10:10 год, 16:04 год, 11:11 год, 12:41 год, 08:42 год, 12:23 год, 11:02 год, 10:55 год, 17:06 год, також з IP-адреси 178.93.24.131 від 21.08.2016 о 01:11 год, а саме про: номер, дату та місце укладення абонентського договору про надання послуг доступу до Всесвітньої мережі Інтернет; повні анкетні дані особи абонента, з якою укладено такий договір, місце її реєстрації/проживання, а також вказані цією особою абонентські номери операторів мобільного або електрозв`язку; тип адреси (статична, динамічна), МАС-адресу та фізичну адресу кінцевого обладнання вищевказаного споживача телекомунікаційних послуг при реалізації комунікації пристроїв в мережі на фізичному рівні, географічне місце положення абонента. Зобов`язано ПАТ «Укртелеком» копії зазначеної інформації надати на цифровому носії інформації в електронному вигляді, а також у вигляді належним чином завірених та оформлених роздруківок на паперовому носії, договір про надання телекомунікаційних послуг надати в оригінальному вигляді.

Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 28.04.2017 та описом речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2017, ПАТ «Укртелеком» було надано слідчому ВВП ОСОБА_14 лист № 259-вих.-80с141-2017 від 26.04.2017, в якому міститься інформація про те, що IP адресу: 178.93.42.18 у період часу з 08:04 год 22.08.2016 по 05:37 год 23.08.2016; IP адресу: 178.93.24.131 у період часу з 08:04 год 20.08.2016 по 08:04 год 21.08.2016 для з`єднання з мережею Інтернет за технологією ADSL використовував споживач за адресою: АДРЕСА_1 , логін ІНФОРМАЦІЯ_2 ,абонент ОСОБА_15 ,з яким Договір-оферти про надання телекомунікаційних послуг укладено в електронному вигляді шляхом погодження умов договору через систему самообслуговування.

Згідно з відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України № 4/18020 від 22.09.2016, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20.09.1967 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (дані станом на 04.04.2016).

З довідки ГУ ДФС у Вінницькій області № 770/9/02-32-08-01-10 від 18.01.2018 вбачається, що в період з 1 кварталу 2014 року по 3 квартал 2017 року ОСОБА_4 отримувала доходи за кодом «101» заробітна плата, в т.ч. з ПМП «Луксор», за кодом «128» соціальні виплати та за кодом «184» суми пенсій.

За матеріалами правоохоронних органів, а саме рапортами від 06.02.2018, до ЄРДР 07.02.2018 внесено відомості по КП № 12018020010000518 та по КП № 12018020010000519 за ч. 3 ст. 191 КК України щодо повторного привласнення ОСОБА_4 22.08.2016 та 23.08.2016 чужого майна (коштів), належних ПМП «Луксор».

Відповідно до постанови про об`єднання кримінальних проваджень в одне провадження від 15.02.2018, кримінальне провадження за № 12016020010007052 від 06.09.2016 за ч. 1 ст. 191 КК України, № 12018020010000518 від 07.02.2018 за ч. 3 ст. 191 КК України та № 12018020010000519 від 07.02.2018 за ч. 3 ст. 191 КК України об`єднано, присвоєно № 12016020010007052.

З копій квитанцій від 20.03.2018 вбачається, що ОСОБА_4 було перераховано на рахунок ПМП «Луксор» грошові кошти в сумі 36000,00 грн, 30000,00 грн, 10720,00 грн, 13720,00 грн, 9280,00 грн, на загальну суму 99720,00 грн.

Постановою про визнання предмету речовим доказом і долучення його до кримінального провадження від 11.12.2019, визнано речовими доказами документи, вилучені під час санкціонованого обшуку в м. Вінниці по вул. Ломоносова, 4 та долучено їх до кримінального провадження № 42019020110000130.

Судом також досліджено копію позовної заяви ОСОБА_4 від 20.08.2019, з якою вона зверталась до Вінницького міського суду Вінницької області. ОСОБА_4 просила суд стягнути з ПМП «Луксор» заборгованість по заробітній платі в сумі 6000,00 грн.

Відповідно до копії рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2020 по справі № 127/23045/19, яке набрало законної сили 21.04.2020 відповідно до постанови Вінницького апеляційного суду, позовну заяву ОСОБА_4 задоволено та стягнуто з ПМП «Луксор» на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в розмірі 6000,00 грн.

Згідно з копією позовної заяви від 22.05.2019 ОСОБА_4 зверталась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою до ПМП «Луксор» про стягнення боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги. В даній позовній заяві позивач просила суд стягнути з ПМП «Луксор» на її користь борг за період з 24.05.2016 до 21.05.2019 в сумі 814270,22 грн, з яких: 530000,00 грн основна сума боргу; 47569,00 грн 3% річних; 201701,22 грн інфляційні втрати; 35000,00 грн витрати на правову допомогу.

Відповідно до копії рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.03.2020 по справі № 127/14490/19 позовну заяву ОСОБА_4 до ПМП «Луксор» про стягнення боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги, інфляційних та 3% річних було задоволено. Рішенням суду стягнуто з ПМП «Луксор» на користь ОСОБА_4 530000,00 грн боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 23.05.2013, 47569,00 грн 3 % річних; 201701,22 грн інфляційних, 7792,70 грн судового збору і 10000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 07.07.2020 рішення суду першої інстанції від 16.03.2020 по справі № 127/14490/19 скасовано і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Згідно з постановою Верховного Суду від 05.11.2020 по справі № 127/14490/19 постанову Вінницького апеляційного суду від 07.07.2020 залишено без змін. В касаційній скарзі позивач посилалась на те, що 23.05.2013 між ПМП «Луксор» в особі директора ОСОБА_4 та ОСОБА_4 було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами якого ОСОБА_4 надала ПМП «Луксор» безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у розмірі 530000,00 грн, яка вносилась частинами на поточний рахунок відповідача протягом року з дня підписання договору. За договором вказана сума підлягала поверненню позивачу не пізніше трьох років з дня підписання договору. Проте Верховний Суд при прийнятті рішення виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами надання відповідачу саме поворотної фінансової допомоги та обов`язок щодо її повернення. Надані позивачем квитанції не підтверджують надання відповідачу поворотної фінансової допомоги, оскільки платником за здійсненими Банком касовими операціями є юридична особа ПМП «Луксор», а не фізична особа ОСОБА_4 .

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, або здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення таких прав та свобод.

Як зазначила Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного суду у постанові від 22.02.2021 у справі № 754/7061/15 - «У кримінально-процесуальній доктрині загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів: належне джерело, належний суб`єкт, належна процесуальна форма, належна фіксація, належна процедура, належний вид способу формування доказової основи».

Всі докази під час досудового розслідування були відкриті підозрюваній та її захиснику у відповідностідо вимогст.290КПК України. Заперечень щодо цього від сторони захисту в ході судового розгляду кримінального провадження не поступало.

Стороною захисту не наведено суду жодної безумовної підстави для визнання будь-якого із доказів недопустимим з підстав порушення кримінально-процесуального законодавства чи прав підозрюваної, на той час, ОСОБА_4 .

Зокрема, дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів, що містять охоронювану законом таємницю, що зберігається у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335, з можливістю ознайомитися з ними та зробити їх копії було надано слідчому СВ ВВП ГУНП України у Вінницькій області майору поліції ОСОБА_13 на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.02.2017. Дозвіл на тимчасовий доступ до документів, у тому числі в електронному вигляді з можливістю ознайомлення з ними та вилучення їх копій, які перебували у володінні телекомунікаційної компанії ПАТ «Укртелеком», було надано слідчому СВ ВВП ГУНП України у Вінницькій області майору поліції ОСОБА_13 на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2017. Слідчі дії було проведено в строк, вказаний в цих ухвалах.

Щодо твердження захисника обвинуваченої про визнання недопустимими доказами протоколу тимчасового доступу до речей та документів в ПАТ «Укртелеком» в м. Києві, складеного слідчим ВВП ОСОБА_14 на виконання ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2017, а також документів, що були вилучені ним в ПАТ «Укртелеком» на підставі вказаної ухвали, через те, що дозвіл було надано іншому слідчому, а саме слідчому СВ ВВП ГУНП України у Вінницькій області майору поліції ОСОБА_13 , суд зазначає наступне.

Тимчасовий доступ до речей та документів не є інструментом збору доказів. Тому його застосування можливе виключно за умови, коли сторона кримінального провадження зіткнулася з труднощами в зборі доказів, які, зокрема, можуть убачатись в існуванні певних заборон для розголошення даних, або володільці речей та документів відмовляються добровільно надати необхідні докази. Водночас тимчасовий доступ можливий лише в рамках наявного кримінального провадження, його застосування має відповідати його інтересам, а використання такого інструменту доступне виключно стороні кримінального провадження.

Таким чином суд вважає, що всі досліджені в ході судового розгляду докази, які підтверджують винуватість обвинуваченої, є належними, допустимими та були отримані у рамках закону.

Дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень доведена повністю.

До такого висновку суд дійшов дослідивши усі обставини скоєння кримінальних правопорушень, показання представника потерпілого підприємства, свідка, які є послідовними, узгоджуються між собою та з іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Зокрема, як доказ вини ОСОБА_4 , судом враховано показання представника потерпілого підприємства ОСОБА_11 , які визнані судом правдивими та такими, що відповідають дійсності.

Дані показання представника ПМП «Луксор» повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_8 та частково з показаннями самої обвинуваченої ОСОБА_4 . Зокрема, всі вони підтвердили факт продажу ОСОБА_4 06.04.2016 ПМП «Луксор» ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) частки у розмірі 100 % у статутному капіталі ПМП «Луксор».

Таким чином, станом на 06.04.2016, а саме на момент укладення договору купівлі-продажу (відступлення) частки у розмірі 100 % у статутному капіталі ПМП «Луксор» ОСОБА_4 визнавала всі його умови, чітко розуміла правові наслідки його укладення та в подальшому не оспорювала його «фіктивність», як зазначила в своїх показаннях, в судовому порядку. Крім того, після укладення цього договору, затвердження нової редакції Статуту підприємства та проведення державної реєстрації змін до Установчих документів підприємства відповідно до чинного законодавства України, ОСОБА_4 протягом тривалого часу офіційно перебувала на ПМП «Луксор» лише на посаді бухгалтера, їй нараховувалась заробітна плата, з чим вона також погоджувалась. Тому законних підстав вважати себе й надалі фактичним власником даного підприємства в обвинуваченої не було.

Також представник потерпілого підприємства ОСОБА_11 і свідок ОСОБА_8 у своїх показаннях наголошували, що ОСОБА_4 зобов`язана була обов`язково з ними узгоджувати всі бухгалтерські операції по ПМП «Луксор». Перекази коштів 21.08.2016, 22.08.2016 та 23.08.2016 з рахунку підприємства на зарплатний рахунок ОСОБА_4 та їх цільове призначення з ними погоджено не було. При тому ОСОБА_4 в своїх показаннях підтвердила цей факт.

Незаконне здійснення ОСОБА_4 операції по перерахунку грошових коштів 21.08.2016, 22.08.2016 та 23.08.2016, перебуваючи в приміщенні свого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом використання паролю до електронного ключа директора ОСОБА_7 , через систему дистанційного управління рахунками «Клієнт-банк», із розрахункового рахунку ПМП «Луксор» № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Райффайзен банк Аваль» на особистий розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Райффайзен банк Аваль» в сумах: 33720 (тридцять три тисячі сімсот двадцять); 36000 (тридцять шість тисяч) грн та 30000 (тридцять тисяч) підтверджується також дослідженими судом письмовими доказами.

Зокрема, з виписки по рахунку ПМП «Луксор» № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Райффайзен банк Аваль», прослідковується хід фінансових операцій, в т.ч. за 21.08.2016, 22.08.2016 та 23.08.2016, в ході яких на зарплатні картки ПМП «Луксор» з призначенням платежу «виплати по авансовим звітам» згідно з відомістю № 9 від 21.08.2016 було перераховано кошти в сумі 9280,00 грн; по призначенню платежу: «заробітна плата за квітень 2016 року» згідно з відомістю № 8 від 21.08.2016 10720,00 грн; по призначенню платежу: «заробітна плата за травень 2016 року» згідно з відомістю № 10 від 21.08.2016 13720,00 грн. Загальна сума перерахованих 21.08.2016 коштів становить 33720,00 грн. 22.08.2016 по призначенню платежу: «повернення фінансової допомоги» згідно з відомістю № 12 від 22.08.2016 на зарплатні картки ПМП «Луксор» було перераховано кошти в сумі 36000,00 грн; 23.08.2016 по призначенню платежу: «повернення фінансової допомоги» згідно з відомістю № 13 від 23.08.2016 на зарплатні картки ПМП «Луксор» було перераховано кошти в сумі 30000,00 грн.

З виписки по рахунку № НОМЕР_2 на ім`я клієнта Маніна Неоніла вбачається, що в період часу з 21 по 23.08.2016 було здійснено п`ять транзакцій по зарахуванню коштів на даний рахунок, а саме: 21.08.2016 на картку зараховано кошти в сумі 9280,00 грн, 10720,00 грн та 13720,00 грн; 22.08.2016 36000,00 грн та 23.08.2016 30000,00 грн.

Крім того, повернення ОСОБА_4 в добровільному порядку згідно з квитанціями від 20.03.2018 на рахунок ПМП «Луксор» грошових коштів в сумі 36000,00 грн, 30000,00 грн, 10720,00 грн, 13720,00 грн, 9280,00 грн, на загальну суму 99720,00 грн також підтверджує неправомірність їх попереднього зняття з банківського рахунку підприємства.

Щодо твердження обвинуваченої ОСОБА_4 про правомірність її дій у зв`язку з наявністю перед нею боргових зобов`язань у ПМП «Луксор» по розрахунку заробітної плати та в зв`язку з укладенням 23.05.2013 між ПМП «Луксор» в особі директора ОСОБА_4 та ОСОБА_4 договору про надання поворотної фінансової допомоги, строк дії якого 3 роки, суд виходить з наступного.

Так,при переконанніобвинуваченої втому,що уПМП «Луксор»перед неюіснує заборгованістьпо виплаті заробітноїплати, ОСОБА_4 ,визначивши їїрозмір самостійно,без попередньогозвернення зписьмовою претензієюдо директораПМП «Луксор»,або ждо судута безпопереднього погодженняз директоромта власникомпідприємства ОСОБА_11 її розміру,зняла з розрахункового рахунку ПМП «Луксор» необхідні їй суми. При тому, з позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 6000,00 грн ОСОБА_4 звернулась до суду лише 20.08.2019, тобто вже після порушення відносно неї кримінального провадження.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05.11.2020 по справі № 127/14490/19 якою залишено без змін постанову Вінницького апеляційного суду від 07.07.2020, якою було скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.03.2020 по справі № 127/14490/19, позовну заяву ОСОБА_4 до ПМП «Луксор» про стягнення боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги, інфляційних та 3% річних було залишено без задоволення. Верховний Суд при прийнятті рішення виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами надання відповідачу саме поворотної фінансової допомоги та обов`язок щодо її повернення. Надані позивачем квитанції не підтверджують надання відповідачу поворотної фінансової допомоги, оскільки платником за здійсненими Банком касовими операціями є юридична особа ПМП «Луксор», а не фізична особа ОСОБА_4 .

Таким чином, це також підтверджує, що ОСОБА_4 як фізична особа не мала законних підстав на самостійне списання з рахунку ПМП «Луксор» коштів в рахунок повернення їй поворотної фінансової допомоги.

В своїх показаннях ОСОБА_4 зазначала, що Верховним Судом було відмовлено в задоволенні її позовних вимог лише з підстав невірно обраного способу захисту порушеного права. При тому, в подальшому вже з відповідними позовними вимогами ОСОБА_4 повторно до суду не зверталась.

Відтак, суд приходить до переконання, що вина обвинуваченої у вчиненні інкримінованих їй в вину кримінальних правопорушеннях доведена в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьєта Сассі проти Франції», п.52).

Відповідно до вимог статті 377 КПК України, суд здійснює судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення та відповідно до обвинувального акта.

Стороною обвинувачення дії ОСОБА_4 по епізодах за 22.08.2016 та 23.08.2016 кваліфіковано за ч. 3 ст. 191 КК України, тобто як привласнення чужого майна, яке було їй ввірене, вчинене повторно.

Щодо твердження захисника обвинуваченої про те, що вказані злочини не є окремими, а є одним продовжуваним діянням, яке за своєю правовою природою вважається продовжуваним злочином, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 КК не є повторністю продовжуваний злочин, що складається із двох або більше вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, які об`єднані єдиним злочинним наміром. Об`єднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може. При повторності тотожних злочинів кожен із них має власну суб`єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.

Продовжуване вилучення майна згідно з роз`ясненнями, зазначеними в п. 20 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6.11.2009 № 12, повинно складатися з низки тотожних дій, які мають загальну мету та від самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном.

Виходячи з цього, крадіжка або привласнення майна із одного джерела і одним і тим же способом не може кваліфікуватись як продовжуваний злочин за відсутності даних щодо єдиного умислу на привласнення конкретної суми грошей. Отже, якщо особа, вчиняючи крадіжки або привласнення майна, не мала наміру на викрадення певної кількості майна, коштів, а кожна крадіжка чи привласнення майна була самостійним епізодом, то в таких випадках у діях особи буде повторність, а не одиничний продовжуваний злочин.

У той же час вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних злочинів, передбачених однією статтею КК України, потрібно розглядати як повторність злочинів.

В своїх показаннях, наданих суду, ОСОБА_4 не вказувала остаточну суму коштів, які мала намір зняти з рахунку ПМП «Луксор» та перерахувати на свій зарплатний рахунок, що не свідчить про наявність єдиного умислу, що має ознаку продовжуваного злочину, а свідчить про повторність вчинених нею діянь.

Щодо твердження представника ПМП «Луксор» ОСОБА_16 про те, що на момент вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_4 була саме службовою особою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Адміністративно-господарські обов`язки це обов`язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю цих операцій тощо). Такі обов`язки мають керівники структурних підрозділів, зокрема головбухи.

Організаційно-розпорядчі обов`язки це обов`язки з керування галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі обов`язки також покладені й на головбухів (п. 1 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 № 5).

У статуті ПМП «Луксор» в редакції від 06.04.2016, згідно з яким власником ПМП «Луксор», створеного 07.04.2003, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_7 , органами управління підприємства зазначені: вищий орган управління власник; виконавчий орган директор; контролюючий орган ревізійна комісія. Власник має право приймати рішення з будь-яких питань діяльності підприємства. Відповідальним за стан обліку, своєчасне подання бухгалтерської та іншої звітності є головний бухгалтер підприємства, який є службовою особою і несе персональну відповідальність за вірність та законність вирішення фінансових питань діяльності підприємства.

При тому, згідно з довідкою, виданою директором ПМП «Луксор» ОСОБА_7 , з 15.04.2016 ОСОБА_4 обіймала посаду бухгалтера без права підпису на касових та банківських документах. Крім цього, у своїх показаннях ОСОБА_17 акцентувала увагу суду на тому, що вона була єдиним підписантом підприємства і лише вона мала право приймати рішення з будь-яких питань діяльності підприємства. Всі свої дії по веденню роботи підприємства ОСОБА_4 повинна була узгоджувати з нею. Можливість користування ОСОБА_4 електронним підписом від імені ОСОБА_11 була досягнута між ними за усною домовленістю, а не відповідно до службових повноважень обвинуваченої.

Зазначене вище дає суду підстави для висновку, що в даному випадку ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді бухгалтера ПМП «Луксор», не була службовою особою, оскільки фактично не виконувала обов`язки з управління та розпорядження майном ПМП «Луксор», не керувала галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників ПМП «Луксор», а за родом виконуваної роботи була лише матеріально-відповідальною особою.

Згідно з вимогою УІАП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_4 є особою раніше не судимою.

Крім того, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27.10.2022, яка набрала законної сили 04.11.2022, провадження в частині обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, та злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України (по епізоду за 21.08.2016), закрито на підставі ст. 49 КК України.

Беручи до уваги встановлені в ході судового провадження обставини, які підтверджені відповідними доказами, суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_4 по першому епізоду, а саме від 22.08.2016 щодо привласнення майна (грошових коштів) ПМП «Луксор», вірно слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 191 КК України як привласнення чужого майна, яке було їй ввірене.

Привласнення це протиправне і безоплатне вилучення (утримання, неповернення) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб.

В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище. Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Суб`єктом привласнення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 191 КК України, може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 32 КК України, повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом.

Наведені обставини, сукупність доказів у справі є підставою для прийняття судом рішення про перекваліфікацію дії обвинуваченої ОСОБА_4 по епізоду за 22.08.2016 щодо привласнення майна, а саме грошових коштів підприємства з ч. 3 ст. 191 КК України на ч. 1 ст. 191 КК України, зокрема необхідно виключити з обвинувачення таку кваліфікуючу ознаку як «повторність».

Відповідно до санкції ч. 1 ст. 191 КК України (в редакції кодексу №2341-III від 05.04.2001, яка діяла також станом на 22.08.2016) привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Згідно з ст. 12 КК України інкриміноване ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 191 КК України, після набрання чинності ЗУ № 2617-VIII від 22.11.2018, відноситься до нетяжких злочинів. Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Таким чином, враховуючи вищенаведені докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

З матеріалів справи вбачається, що кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 191 КК України по епізоду привласнення майна (грошових коштів) ПМП «Луксор», яке було її ввірене, було вчинене 22.08.2016, тобто з моменту його вчинення на час розгляду справи минуло вже понад 6 років.

На підставі вимог ч. 2 ст. 49 КК України, суд дослідив матеріали кримінального провадження та встановив, що ОСОБА_18 не ухилялася в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12016020010007052 від органів досудового розслідування та в ході судового розгляду від суду.

Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 КК України.

З урахуванням того, що з моменту вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, минуло 5 років, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_4 підлягає звільненню від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 191 КК України, у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень 00 копійок, (в редакції ЗУ № 2617-VIII від 22.11.2018), у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Аналізуючи та оцінюючи обставини справи, показання обвинуваченої, представника потерпілого підприємства, свідка, суд вважає, що винуватість обвинуваченої ОСОБА_4 повністю знайшла своє підтвердження в ході судового слідства, а тому її дії по епізоду за 23.08.2016 суд кваліфікує за ч. 3 ст. 191 КК України, як привласнення чужого майна, яке було їй ввірене, вчинене повторно.

Невизнання обвинуваченою ОСОБА_4 своєї вини в ході судового розгляду кримінального провадження, суд розцінює як обраний нею спосіб захисту з метою уникнення від призначеного судом можливого покарання.

При обранні виду та міри покарання обвинуваченій ОСОБА_4 , у відповідності до ст. 65 КК України, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, а також особу обвинуваченої.

Згідно з довідкою ВВП ГУНП у Вінницькій області № 18009458320265377244 від 09.01.2018, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою раніше не судимою.

Відповідно до довідки КЗ «ВОПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» № 20/1545 від 29.03.2018 ОСОБА_4 за даними архіву лікарні та картотеки диспансерного відділення станом на 30.03.2018 не значиться. Подана інформація не відображає реальний стан психічного здоров`я особи.

Згідно з довідкою КП ВОНД «Соціотерапія» від 28.03.2018, ОСОБА_4 на диспансерному наркологічному обліку у даному закладі не перебуває.

З характеристики № 748, виданої 29.03.2018 головою квартального комітету (комітет мікрорайону) на ім`я ОСОБА_4 , встановлено, що за адресою проживання ОСОБА_4 відносини з сусідами добрі. Скарг та заяв щодо її поведінки в квартальний комітет не надходило.

Суд також приймає до уваги наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченої.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_4 згідно ст. 66 КК України, є добровільне усунення заподіяної шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_4 згідно ст. 67 КК України судом не встановлено.

За приписами ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

В рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 Європейський суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою».

Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

При призначенні покарання суд враховує конкретні обставини кримінального провадження, за яких вчинено діяння, а також дані про особу ОСОБА_4 , яка раніше не судима, яка хоч і не визнала свою вину у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, щиро не розкаялася, однак має пом`якшуючу обставину добровільне усунення заподіяної шкоди, не має обставин, що обтяжують покарання. Крім того, ОСОБА_4 позитивно характеризується за місцем проживання, враховано наявність міцних соціальних зв`язків. Тому суд дійшов висновку що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді позбавлення волі на певний строк із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з застосуванням положень п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України та призначенням додаткового покарання, визначеного санкцією ч. 3 ст. 191 КК України, у виді заборони на певний строк обіймати посаду з ведення бухгалтерського обліку.

Що стосується цивільних позовів юридичної особи, яка є потерпілим у кримінальному провадженні,ПМП «Луксор», суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 5ст. 128 КПК Україниособа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

В позовній заяві від 27.02.2018 директор ПМП «Луксор» просить суд стягнути з ОСОБА_4 на користь підприємства завдану її діями матеріальну шкоду в розмірі 99720 (дев`яносто дев`ять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок.

Судом, в ході судового розгляду кримінального провадження, були досліджені копії квитанцій від 20.03.2018, з яких встановлено, що ОСОБА_4 було перераховано на рахунок ПМП «Луксор» грошові кошти в сумі 36000,00 грн, 30000,00 грн, 10720,00 грн, 13720,00 грн, 9280,00 грн, на загальну суму 99720,00 грн. В зв`язку з цим, добровільне усунення заподіяної шкоди визнано судом обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 . Таким чином, після поверненням ОСОБА_4 ПМП «Луксор» всієї суми привласнених нею коштів фактично відпав предмет спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що первинний цивільний позов ПМП «Луксор» слід залишити без задоволення.

Після призначення ухвалою суду від 14.11.2018 кримінального провадження до судового розгляду, 02.09.2020 ПМП «Луксор» було подано до суду заяву про збільшення позовних вимог. У вказаній заяві позивач просить стягнути з обвинуваченої ОСОБА_4 на свою користь 50175 (п`ятдесят тисяч сто сімдесят п`ять) грн 91 коп., з яких: проценти за користування грошовими коштами в розмірі 21393 (двадцять одна тисяча триста дев`яносто три) грн 64 коп.; вартість інфляційного збільшення понесених збитків в розмірі 24072 (двадцять чотири тисячі сімдесят дві) грн 41 коп. та три проценти річних у розмірі 4709 (чотири тисячі сімсот дев`ять) грн 86 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або після початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Із змісту заявлених вимог, які зазначені в заяві про збільшення позовних вимог, вбачається, що позивач фактично висунув нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Частиною 3 статті 49 ЦПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Отже, оскільки представник ПМП «Луксор» фактично висунув нові вимоги, які не були зазначені у тексті первинної позовної заяви, подав заяву після призначення кримінального провадження до судового розгляду, тому така заява в межах розгляду даного кримінального провадження підлягає залишенню без розгляду та поверненню позивачу.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду кримінального провадження не застосовувався, підстав для його обрання до набрання вироком законної сили немає.

Процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні відсутні.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 50, 65-67, 74, 191 КК України, ст. ст. 100, 128, 129, 371, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати винуватою ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Звільнити ОСОБА_4 від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 191 КК України, на підставі ст. 49 КК України та ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Визнати винуватою ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України (по епізоду за 23.08.2016), та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з забороною протягом 1 року обіймати посади з ведення бухгалтерського обліку на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного призначеного покарання за ч. 3 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

У відповідності до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язати засуджену ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку - з 14.11.2022.

Речові докази в об`єднаному кримінальному провадженні № 12016020010007052, які постановою про визнання предмету речовим доказом і долучення його до кримінального провадження від 11.12.2019 визнано речовими доказами та долучено до кримінального провадження № 42019020110000130, а саме: наказ № 5 від 15.08.2011 про прийняття ОСОБА_7 на посаду директора ПМП «Луксор» з 15.08.2011; наказ № 9 від 31.07.2017 про звільнення ОСОБА_19 з посади мельника з 31.07.2005; наказ № 8 від 01.04.2005 про прийняття на роботу ОСОБА_20 на посаду мельника з 01.04.2005; наказ № 7 від 01.04.2005 про прийняття на роботу ОСОБА_21 на посаду мельника з 01.04.2005; наказ № 6 від 01.04.2005 про прийняття на роботу ОСОБА_22 на посаду мельника з 01.04.2005; наказ № 4 від 01.12.2012 про прийняття ОСОБА_4 обов`язків директора підприємства ПМП «Луксор» з 01.12.2012; наказ № 10 від 24.07.2005 про прийняття на роботу ОСОБА_4 на посаду бухгалтера з 02.08.2005; наказ № 10 від 24.07.2005 про прийняття на роботу ОСОБА_8 на посаду директора ПМП «Луксор» з 01.08.2005; рішення №1 власника ПМП «Луксор» від 07.04.2003 про створення ПМП «Луксор»; рішення №4 засновника ПМП Луксор» від 30.12.2012 про зміну місцезнаходження ПМП «Луксор» та про звільнення з посади директора ПМП «Луксор» ОСОБА_7 з 30.11.2012; виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПМП «ЛУКСОР» серія АА №894917; розрахунково-платіжна відомість №«Л-00000001» за січень 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000002» за лютий 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000003» за березень 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000004» за квітень 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000005» за травень 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000006» за червень 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000007» за липень 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000008» за серпень 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000009» за вересень 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000010» за жовтень 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000011» за листопад 2010 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000012» за грудень 2010 року; відомість на виплату грошей «Л-001011» за жовтень 2013 року; відомість на виплату грошей «Л-001010» за вересень 2013 року; відомість на виплату грошей «Л-001009» за серпень 2013 року; відомість на виплату грошей «Л-001008» за липень 2013 року; відомість на виплату грошей «Л-001004» за березень 2013 року; відомість на виплату грошей «Л-001003» за лютий 2013 року; відомість на виплату грошей «Л-001006» за травень 2013 року; відомість на виплату грошей «Л-001005» за квітень 2013 року; відомість на виплату грошей «Л-001002» за січень 2013 року; відомість на виплату грошей «Л-001001» за грудень 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-0000013» за листопад 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-0000012» за жовтень 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-0010011» за вересень 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-0010010» за серпень 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-0100009» за липень 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-000008» за червень 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-0001007» за травень 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-0001006» за квітень 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-0001005» за березень 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-0010004» за лютий 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-00000003» за січень 2012 року; відомість на виплату грошей «Л-001001» за грудень 2011 року; відомість на виплату грошей «Л-00000002» за листопад 2011 року; відомість на виплату грошей «Л-00000002» за листопад 2011 року; видаткова накладна № РН-000142 від 02.10.2013; акт перевірки № 456 від 16.12.2010; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000002» за лютий 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000003» за березень 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000004» за квітень 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000004» за квітень 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000005» за травень 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000006» за червень 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000007» за липень 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000008» за серпень 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000009» за вересень 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000010» за жовтень 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000011» за листопад 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «Л-00000012» за грудень 2011 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000003» за березень 2009 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000002» за лютий 2009 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000001» за січень 2009 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000012» за грудень 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000011» за листопад 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000009» за вересень 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000010» за жовтень 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000008» за серпень 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000007» за липень 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000006» за червень 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000005» за травень 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000004» за квітень 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000003» за березень 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000002» за лютий 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000001» за січень 2008 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000012» за грудень 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000011» за листопад 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000010» за жовтень 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000009» за вересень 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000008» за серпень 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000007» за липень 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000006» за червень 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000005» за травень 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000004» за квітень 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000003» за березень 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000002» за лютий 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000001» за січень 2007 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000012» за грудень 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000011» за листопад 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000010» за жовтень 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000009» за вересень 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000008» за серпень 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000007» за липень 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000006» за червень 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000005» за травень 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000004» за квітень 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000003» за березень 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000002» за лютий 2006 року; розрахунково-платіжна відомість № «л-00000001» за січень 2006 року; роздрукована відомість по заробітній платі за грудень 2005 року; роздрукована відомість по заробітній платі за листопад 2005 року; роздрукована відомість по заробітній платі за жовтень 2005 року; роздрукована відомість по заробітній платі за вересень 2005 року; роздрукована відомість по заробітній платі за серпень 2005 року; роздрукована відомість по заробітній платі за липень 2005 року; роздрукована відомість по заробітній платі за червень 2005 року; роздрукована відомість по заробітній платі за травень 2005 року; роздрукована відомість по заробітній платі за квітень 2005 року; роздрукована відомість по заробітній платі за березень 2005 року; роздрукована відомість по заробітній платі за лютий 2005 року повернути після набрання вироком суду законної сили ПМП «Луксор», код ЄДРПОУ 32473166, розташованому в м. Вінниці по вул. Богдана Хмельницького, буд. 9, кв. 2.

Позовну заяву ПМП «Луксор» до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, в розмірі 99720 (дев`яносто дев`ять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок залишити без задоволення.

Позовну заяву ПМП «Луксор» до ОСОБА_4 про збільшення позовних вимог (фактично про зміну предмету позову) про стягнення з обвинуваченої ОСОБА_4 на користь ПМП «Луксор» 50175 (п`ятдесят тисяч сто сімдесят п`ять) грн 91 коп., з яких: проценти за користування грошовими коштами в розмірі 21393 (двадцять одна тисяча триста дев`яносто три) грн 64 коп.; вартість інфляційного збільшення понесених збитків в розмірі 24072 (двадцять чотири тисячі сімдесят дві) грн 41 коп. та три проценти річних у розмірі 4709 (чотири тисячі сімсот дев`ять) грн 86 коп. залишити без розгляду та повернути позивачу. Роз`яснити позивачу право звернутись з аналогічними позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.

Вирок суду може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору. Не пізніше наступного дня після ухвалення, копію вироку направити учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

Суддя: