Постанова

від 17.10.2022 по справі 499/7/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2395/22

Справа № 499/7/20

Головуючий у першій інстанції Кравчук О. О.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Сидоренко А.О.,

розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 01 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське подвір`я», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Центр надання адміністративних послуг Іванівської районної державної адміністрації, Відділ у Іванівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське подвір`я» про визнання договору оренди недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

03 січня 2020 року ОСОБА_3 (далі - також представник ОСОБА_3 ) в інтересах ОСОБА_2 (далі - також ОСОБА_2 ) звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - також ОСОБА_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське подвір`я» (далі - також ТОВ Агрофірма ВП) в якій просить визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 30 серпня 2019 року далі - також договір емфітевзису) укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма ВП щодо земельної ділянки, загальною площею 6,626 га, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер: 5121880400:01:001:0064, яка розташована на території Баранівської сільської ради Іванівського району Одеської області (далі - також земельна ділянка), оскільки не може користуватися земельною ділянкою на підставі раніше укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки (далі - також договір оренди), який 21 грудня 2010 року зареєстровано в Іванівському відділі Державного земельного кадастру в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №041052000788 (далі - також позовна заява).

Позовна заява вмотивована тим, що договір оренди укладений на 49 років та в судовому порядку не оспорювався; у вересні 2019 року невстановлені особи самовільно зайняли земельну ділянку та почали її обробляти, повідомивши ОСОБА_2 , що мають право користування земельною ділянкою; ОСОБА_2 стало відомо, що 17 жовтня 2019 року Центром надання адміністративних послуг Іванівської районної державної адміністрації Одеської області (далі - також Центр) зареєстровано договір емфітевзису; натепер ОСОБА_2 позбавлений можливості користуватися земельною ділянкою на підставі договору оренди в результаті укладення договору емфітевзису.

Короткий зміст зустрічної позовної заяви.

10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання договору оренди недійсним (далі - також зустрічна позовна заява).

Зустрічна позовна заява вмотивована тим, що договір оренди не містить суттєвих умов (місце розташування земельної ділянки, розмір (кількісний вимір) орендної плати із зазначенням її індексації, строків платежу, порядок її внесення (готівковим чи безготівковим шляхом), умови збереження, строки передачі та повернення земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки); договір оренди не укладався в трьох примірниках, та до нього не додано його невід`ємні частини, зокрема: план або схему земельної ділянки, кадастровий план, акт приймання-передачі земельної ділянки; реєстрація договору оренди проведена з порушенням діючого на той час законодавства; ОСОБА_2 орендну плату не сплачував, а при підписанні договору оренди її ввели в оману, оскільки перед цим обговорювалися інші умови; підписала договір оренди, так як їй потрібні були кошти для проведення хірургічної операції сину; отримавши від ОСОБА_2 кошти написала письмову розписку (том 2, а.с.1-5).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області 01 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ «Агрофірма «Владівське подвір`я» про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) задоволено. Визнано недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 30 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Владівське подвір`я» щодо земельної ділянки, загальною площею 6,626 га, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер: 5121880400:01:001:0064, що розташована на території Баранівської сільської ради Іванівського району Одеської області. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачену суму судового збору у розмірі 384 гривні 20 копійок. Стягнено з ТОВ «Агрофірма «Владівське подвір`я» на користь ОСОБА_2 сплачену суму судового збору у розмірі 384 гривні 20 копійок.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, а зустрічну позовну заяву задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та зробив помилкові висновки про відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Сповіщення сторін.

Про судове засідання, призначене на 05 жовтня року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 17 жовтня 2022 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 , згідно із Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №9520247 виданого 21 березня 2007 року є власником земельної ділянки (том 1, а.с. 35-36).

Сторони визнали обставини укладення договорів оренди та емфітевзису, а також передачу ОСОБА_4 й отримання ОСОБА_1 за договором оренди, одноразово коштів у розмірі 31000 тисяча гривень.

Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункт 1 договору оренди, том 1, а.с. 21-24).

Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору оренди, том 1, а.с. 21-24).

З листа відділу Держгеокадастру вбачається, що відповідно до наявних книг реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі станом на 31 грудня 2012 року Іванівським відділом Одеської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» 21 грудня 2010 року за №041052000788 зареєстровано договір оренди земельної ділянки (том 1, а.с. 28).

Власник підтверджує, що дійсно є власником земельної ділянки, не має обмежень щодо свого права розпорядження земельною ділянкою, ні земельна ділянка, ні будь-яка її частина на момент укладення даного договору нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не надана в іпотеку, не передана в оренду або безоплатне користування, не є предметом обтяження, в податковій заставі і під забороною (арештом) не перебувають, права третіх осіб (права користувачів (у т.ч. на підставі договору емфітевзису), право застави, право довічного утримання тощо) щодо земельної ділянки відсутні, питання права власності на земельну ділянку не є предметом судового розгляду, суперечки за вказаною земельною ділянкою відсутні, земельна ділянка не внесена до статутного капіталу юридичних осіб, земельна ділянка вільна від будь-яких майнових праві претензій третіх осіб, про яких в момент складення договору власник або землекористувач не міг знати, земельні сервітути, як постійні так і термінові, відсутні (пункт 2.2 Розділу 2 договору емфітевзису, том 1, а.с. 29-32).

Цей договір діє протягом 10 (десяти) років з дати державної реєстрації права емфітевзису згідно із законодавства. Власник передає земельну ділянку землекористувачу за актом приймання-передачі (пункти 3.1, 3.2 Розділу 3 договору емфітевзису, том 1, а.с. 29-32).

З копії розписки вбачається, що ОСОБА_1 продала ОСОБА_4 земельну ділянку й отримала від нього грошові кошти у розмірі 31000 гривень, претензій до нього не має (далі - також розписка, том 3, а.с. 50). Ці обставини зафіксовані й відеозаписом (далі - також відеозапис, том 3, а.с. 55).

Відповідно до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відкритої 29 вересня 2009 року договір оренди зареєстровано 21 грудня 2010 року (далі - також Книга, том 3, а.с. 75).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що у тексті рішення застосовані норми права у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 15 Цивільного кодексу України, далі - також ЦК).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 ЦК).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина 2 статті 207 ЦК).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 1, 3 статті 215 ЦК).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 1, 2 статті 640 ЦК).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них . Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 1, 2 статті 792 ЦК).

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК (частина 1 статті 102-1 Земельного кодексу України, далі - також ЗК).

Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу (частина 6 статті 102-1 ЗК).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина 1 статті 125 ЗК).

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі»).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (частина 1 статті 13 Закону).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина 1 статті 14 Закону).

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки (частина 1 статті 15 Закону).

Невід`ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення (частина 4 статті 15 Закону).

Передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі (частина 1 статті 17 Закону).

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (частина 1 статті 18 Закону).

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина 1, 2 статті 20 Закону).

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац 4 частини 2 статті 24 Закону).

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однією із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором (частина 3, 4 статті 31 Закону).

Встановити, що до 01 січня 2012 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок проводиться територіальними органами земельних ресурсів (пункт 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України від 11 лютого 2010 року №1878-VI, далі - Закон 1878-VI).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (пункти 1, 2 частина 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки (пункт 3 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, далі - також Порядок 2073).

Державний орган земельних ресурсів у 20-денний термін перевіряє подані документи на відповідність чинному законодавству та за результатами перевірки готує висновок про державну реєстрацію або обґрунтований висновок про відмову у такій реєстрації і передає реєстраційну справу відповідно виконавчому комітету сільської, селищної та міської ради, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за місцем розташування земельної ділянки для засвідчення факту державної реєстрації або відмови у такій реєстрації (пункт 11 Порядку 2073).

Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації (пункт 14 Порядку 2073).

Покласти на Державний комітет України по земельних ресурсах функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру (стаття 1 Указу Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру 17 лютого 2003 року № 134/2003», далі - також Указ 134/2003).

Визначити держателем Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно Державний комітет по земельних ресурсах, який забезпечує створення і функціонування цього Реєстру (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1008 від 17 липня 2003 року "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру", далі - також постанова 1008).

Порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі встановлюється наказом Держкомзему України (пункт 3.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітет України по земельних ресурсах від 04.05.99 № 43, далі - також Інструкція 43).

Установити, що реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди землі здійснює державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" (пункт 1 наказу Державного комітет України по земельних ресурсах від 23.05.2003 № 135 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру та удосконалення структури державного підприємства» Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», далі - також наказ 135).

Державна реєстрація договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації. У книзі реєстрації реєструються договори оренди землі. Книга реєстрації ведеться на рівні районів, міст. У містах обласного підпорядкування, місті Києві та Севастополі - на рівні району міста (пункти 4.2, 4.3, 6.1 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітет України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 174, далі - також Порядок 174).

Щодо первісної позовної заяви.

Виходячи з приписів норм права зазначених у пункті 6 мотивувальної частини цього рішення, суд першої інстанції вмотивовано констатував, що договір оренди землі має укладатися в письмовій формі, який набирає чинності після його державної реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності якщо реєстрація таких прав проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, а укладення договору емфітевзису під час дії договору оренди земельної ділянки може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою.

Отже, якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 01 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення договору емфітевзису під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору емфітевзису відповідна земельна ділянка передана у користування наступному користувачеві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

Відтак, право первинного орендаря підлягає захисту, оскільки такий орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за умови якщо він матиме чинне право оренди.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що на час підписання та реєстрації договору емфітевзису був чинним договір оренди, який не був розірваний чи визнаний недійсними у встановленому порядку та не втратив чинність й дотепер, тому земельна ділянка на момент укладення оскарженого договору законно перебувала у користуванні ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що реєстрація договору емфітевзису унеможливлює внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право оренди тієї ж земельної ділянки, що є перешкодою для реалізації ОСОБА_4 права користування земельною ділянкою.

Суд першої інстанції вмотивовано констатував, що укладення оскарженого договору зумовило існування подвійної реєстрації права користування на земельну ділянку та суттєве порушення прав ОСОБА_4 , який має чинний договір оренди землі, так як одночасне існування державної реєстрації кількох прав на одну і ту саму земельну ділянку суперечить вимогам закону.

Таким чином, при укладенні договору емфітевзису ОСОБА_1 і ТОВ Агрофірма ВП не дотримались вимог, зазначених у пункті 6 мотивувальної частини цього рішення норм ЗК, Закону та уклали під час діючого договору оренди новий договір емфітевзису, чим допустили, що відносно однієї і тої же земельної ділянки діяло одночасно два договори договір оренди та договір емфітевзису.

Зазначені у мотивувальній частині цього рішення положення Порядку 2073, Указу 134/2003, постанови 1008, Інструкції 43, наказу 135, Порядку 174 свідчать, що в період реєстрації договору оренди повноваження відносно державної реєстрації таких договорів мали як виконавчі комітети сільської, селищної ради, так і органи Державного комітету по земельних ресурсах. Укладаючи договір оренди ОСОБА_2 і ОСОБА_1 досягли спільної згоди щодо його державної реєстрації відповідним органом по земельних ресурсах, яким у встановленому порядку внесені відповідні записи до Книги, що не заперечується сторонами.

Суд першої інстанції правильно вважав, що реєстрація договору оренди органом, який мав право здійснювати такі функції, за відсутності факту реєстрації договору іншим уповноваженим органом, не є безумовною підставою для визнання договору оренди недійсним, у тому числі з причин погодження проведення такої реєстрації сторонами укладеного договору оренди.

При цьому, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень Закону 1878-VI, який набрав чинності 16 березня 2010 року встановлено, що до 01 січня 2012 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок проводилася територіальними органами земельних ресурсів, тому наведені аргументи ОСОБА_1 у цьому контексті є явно необґрунтованими.

Зрештою, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідачами ОСОБА_1 , ТОВ Агрофірма ВП порушені права ОСОБА_4 , які ґрунтуються на договорі оренди та законі, тому позовні вимоги щодо визнання недійсним договору емфітевзису є обґрунтованими й такі, що відповідають нормам матеріального права та встановленим обставинам.

Щодо зустрічної позовної заяви.

Системний аналіз положень ЦК, ЗК, Закону зазначених у пункті 6 мотивувальної частини цього рішення свідчить, що договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації, а тому з цього часу сторони набувають визначених законом та договором прав і обов`язків орендаря та орендодавця.

Відповідно до положень частини 2 статті 792 ЦК відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК, Законом. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК та Закону.

Зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. На підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечує їх ідентифікацію. Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним та таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 , ОСОБА_4 визнали обставини, що ними укладений договір оренди на умовах визначених у його тексті, після чого ОСОБА_1 одноразово отримала від ОСОБА_4 за земельну ділянку 31000 гривень, який протягом дев`яти років на законних підставах користувався земельною ділянкою.

Відтак, підписавши договір оренди сторони підтвердили наміри та волевиявлення, й відповідно досягли згоди щодо істотних умов договору.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що нормативно-правові акти у сфері земельних відносин не містять застережень чи заборон з приводу неможливості здійснення оплати орендної плати, одночасно за весь строк дії договору оренди, а ОСОБА_1 не доведено неналежне виконання ОСОБА_4 обов`язків за договором оренди.

Оцінюючи аргументи ОСОБА_1 , суд першої інстанції вмотивовано вважав, що формальна відсутність у договорі кількох з істотних умов не унеможливило виконання договору в певних частинах, а сторони протягом тривалого часу виконували договір погодженим способом, то подальша її незгода з умовами виконання договору не може слугувати підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договору та визнання договору оренди недійсним з цих підстав.

Таким чином, посилання ОСОБА_1 , що оспорюваний договір оренди є недійсними, так як відсутні усі істотні умови, є необґрунтованими, оскільки договір зареєстрований у передбаченому порядку, а при його укладенні обґрунтованого підтвердження реального порушення прав та охоронюваних законом інтересів однієї зі сторін договору не доведено.

Зрештою, суд першої інстанції правильно зазначив, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо інших обставин справи.

Суд першої інстанції вмотивовано констатував, що за договором оренди між сторонами виникли правовідносини, що характерні саме для договору оренди. Договір зареєстрований, як договір оренди земельної ділянки і за орендарем зареєстровано право користування земельною ділянкою, в той час як договір купівлі-продажу передбачає отримання покупцем права власності на придбаний товар.

Отже, з урахуванням тексту розписки та відеозапису, оцінюючи аргументи про продаж ОСОБА_1 земельної ділянки ОСОБА_4 , суд першої інстанції правильно наголосив, що між сторонами договору оренди не склалися правовідносини притаманні договору купівлі-продажу, коли право власності на об`єкт продажу переходить від продавця до покупця, оскільки власником земельної ділянки й натепер залишилася ОСОБА_1 , а грошові кошти в сумі 31000 гривень, отримані нею від ОСОБА_4 відповідно до розписки, фактично є орендною платою за користування земельною ділянкою.

Таким чином, судом першої інстанції правильно не встановлено обставин, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором оренди, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними оспорюваним договором.

Відтак, під час розгляду справи, судом першої інстанції не встановлено обставин вчинення договору оренди з метою приховати інший правочин й відповідно підстав застосування статті 235 ЦК немає.

Такі висновки, узгоджуються з правовими позиціями викладеними Верховним Судом у постановах від: 15 січня 2020 року № 587/2326/16-ц; 1 квітня 2020 року по справі № 610/1030/18; 30 липня 2020 року № 471/761/17-ц; 29 вересня 2020 року №378/596/16-ц;

З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що первісну позовну заяву належить задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічної позовної заяви слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 01 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судове рішення виготовлено 17 жовтня 2022 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк