Рішення

від 02.11.2022 по справі 754/9761/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/588/22

Справа №754/9761/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

02 листопада 2022 року Деснянський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Гринчак О.І.

за участю секретаря судових засідань Чехун Ю.В.,

розглядаючи у судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України», в якій просить стягнути: 160 657,97 грн, які мали бути виплачені в день звільнення; середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 1 614 695,46 грн; компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати у сумі 232 211,08 грн, а всього на загальну суму 2 007 564,51 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка перебувала з відповідачем в трудових відносинах на посаді керівника проектів та програм у сфері будівництва. Наказом (розпорядженням) № 4/к вiд 26.03.2018 позивач звільнена з посади керівника проектів та програм у сфері будівництва з 14.07.2017 за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. У день ознайомлення з наказом про звільнення 26.03.2018 позивачу повернуто трудову книжку, але було не виплачено заборгованість із заробітної плати. Станом на день звільнення заборгованість відповідача становила 247 655,95 гривень заробітної плати за період вересень 2016 року - липень 2017 року (включаючи індексацію заробітної плати) 17 201,79 гривень грошової компенсації за невикористану відпустку, 96 093,46 гривень вихідної допомоги, а всього 360 951,20 гривень без урахування обов`язкових платежів. У зв`язку з порушенням права на оплату праці позивач в червні 2017 року звернулася до Печерського районного суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача нарахованої за період з вересня 2016 року по травень 2017 року, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати в розмірі 165 307,65 гривень з урахуванням обов`язкових платежів. 30.07.2017 Печерський районний суд міста Києва видав судовий наказ у справі № 757/35821/17-ц про стягнення з Державного підприємства "Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України" на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати в розмiрi 165 307,65 гривень. Позивач вказує, що заборгованість із заробiтної плати за період з червень 2017 року по липень 2017 року становить 47 362,72 гривень (включаючи індексацію заробітної плати), з грошової компенсації за невикористану відпустку - 17 201,79 гривень, з вихідної допомоги - 96 093,46 гривень, а всього 160 657,97 гривень без урахування обов`язкових платежів залишається непогашеною і на сьогодні. Оскільки до моменту звернення в суд з позовною заявою відповідач не виплатив позивачу заробітну плату, позивач просить стягнути середній заробіток в сумі 1 614 695,46 грн. за період з 14.07.2017 по день звернення до суду з даним позовом. Крім того, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача компенсації втрати доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати у сумі 232 211, 08 грн. за період з вересня 2016 року по травень 2021 року.

Ухвалою суду від 29 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Представником позивача, адвокатом Мещеряковим М.В., подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального провадження, підготовче засідання призначено на 14 вересня 2021 року.

Розгляд справи 14 вересня 2021 року відкладено на 01 листопада 2021 року.

01 листопада 2021 року представником позивача подано клопотання про долучення доказів.

Розгляд справи 01 листопада 2021 року не відбувся, наступне засідання призначено на 14 грудня 2021 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року закрито підготовче провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» про стягнення коштів та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 лютого 2022 року.

Розгляд справи 10 лютого 2022 року, 30 березня 2022 року та 23 червня 2022 року не відбувся. Наступне судове засідання у справі призначено на 06 вересня 2022 року.

Судове засідання 06 вересня 2022 року відкладено на 02 листопада 2022 року.

02 листопада 2022 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити.

У судове засідання 02 листопада 2022 року учасники справи не з`явилися.

Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення судової повістки за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (м. Київ, вул. Грушевського, 7), проте поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на вказані обставини та приписи процесуального закону, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, який вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вимоги ст. 279, 280 ЦПК України суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із таких підстав.

Наказом (розпорядженням) Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 4/К від 06.09.2016 (а.с. 10) позивача прийнято на посаду головного бухгалтера за сумісництвом на період до затвердження її на цій посаді уповноваженим органом управління в порядку встановленому законодавством.

Наказом Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 3/К від 01.02.2017 (а.с. 11), позивача призначено на посаду керівника проектів та програм у сфері будівництва.

Наказом (розпорядженням) Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 4/К від 26.03.2018 позивача з 14.04.20217 звільнено з посади керівника проектів та програм у сфері будівництва за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с. 13).

26 березня 2018 позивач ознайомилася з вищевказаним наказом та отримала трудову книжку.

Судовим наказом Печерського районного суду міста Києва від 30.07.2017 у справі № 757/35821/17-ц стягнуто з Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати у розмірі 165 307,65 грн.

Стаття 23 Загальної декларації прав людини проголошує право кожного на працю, що включає у себе можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується. Визначаючи право на працю як основу життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (ст. 43, 44, 45, 46) і визначає, що основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення, принципи регулювання праці та занятості визначаються законами України (п. 6 ч. 1 ст. 90 Конституції України). Основним законом, який закріплює право на працю та шляхи його реалізації, є Кодекс законів про працю України.

Статтею 2 КЗпП України одночасно передбачено і право громадянина на працю, і право на отримання за працю заробітної плати не нижче встановленого державою мінімального розміру. Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Частиною першою статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За приписами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимог про розрахунок.

Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Наказом (розпорядженням) Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 4/К від 26.03.2018 встановлено, що позивачу належить до виплати вихідна допомога: 77 355,24 грн, тримісячний середній заробіток, ст. 44 КЗпП України, розрахунок від 14.07.2017 заробітна плата, компенсація невикористаної відпустки: 213 210,48 грн, довідка № 5 (вих № 4/Б вiд 01.02.2017), довiдка № 15 (вих № 14/5 вiд 15.06.2017), довiдка № 17 (виx № 16/Б вiд 14.07.2017); середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку згідно з середньоденною зарплатою за розрахунком від 14.07.2017 та строку затримки, ст. 117 КЗпП України.

Судовим наказом Печерського районного суду міста Києва від 30.07.2017 у справі № 757/35821/17-ц стягнуто з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену працівникові суму заробітної плати в розмiрi 165 307,65 гривень, за період з вересня 2016 року по травень 2017 року.

Таким чином, в судовому порядку встановлена заборгованість Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати перед ОСОБА_1 за період з вересня 2016 року по травень 2017 року, а в даному провадженні позивачем заявлено вимогу щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати за період з червня по липень 2017 року, а також інших виплат, які нараховані позивачу на момент звільнення.

Згідно з Довідкою № 11 від 15.05.2019 про заробітну плату (дохід) (а.с. 20) посадовий оклад позивача за червень 2017 року становить 32 000,00 грн., а за липень 2017 року - 15238,10 грн., індексація заробітної плати за червень-липень 2017 року складає 124,62 грн., що разом становить 47 362,72 грн., а також грошова компенсації за невикористану відпустку складає 17 201,79 грн, а сума вихідної допомоги при припиненні трудового договору - 96093,46 грн., що разом становить 160 657,97 грн.

Доказів сплати відповідачем належних позивачу коштів матеріали справи не містять.

Надані позивачем докази суд визнає належними і допустимими, також достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення не виплачених позивачу коштів при звільненні в сумі 160 657,97 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1 614 695,46 грн, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 642,62 грн. З огляду на зазначені вище обставини, вбачається, що період затримки розрахунку при звільненні позивача складає: з 14.07.2017 по 22.06.2021 (день звернення позивача з позовом до суду) - 984 робочих дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає: (1 642,62 грн. (середньоденна заробітна плата) * 984 (робочих дні затримки розрахунку) = 1 616 338,08 грн.

Відповідачем не надано до суду доказів на спростування розрахунку, наведеного позивачем.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ураховуючи наведені обставини, зокрема розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу всіх належних сум, передбачених на день звільнення, період прострочення, співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 1 614 695,46 грн, заявленої позивачем до стягнення, до суми не виплачених позивачу коштів при звільненні, що становить 160 657,97 грн.

Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 160 657,97 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невчасну виплату заробітної плати в розмірі 232 211,08 грн, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок компенсації втрати доходів внаслідок порушення встановлених строків їх виплати передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до правового висновку, закріпленого в постанові Верховного Суду України у від 7 листопада 2012 року (справа № 6-131цс12): «основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема, заробітної плати, пенсії, соціальної виплати, страхових виплат). При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення».

Беручи до уваги, що відповідачем порушено строки виплати заробітної плати позивачу, а саме з вересня 2016 року до день звернення з даним позовом до суду, суд, перевіривши наданий розрахунок сум компенсації втрати частини заробітку позивача, який доданий до позовної заяви, вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 232 211,08 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію за невчасну виплату заробітної плати.

Також з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати, оскільки при зверненні до суду з позовом позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати у визначеному законодавством розмірі в сумі 1 606,58 грн.

Керуючись ст. 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 кошти, які мали бути виплачені в день звільнення в сумі 160 657,97 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 160 657,97 грн, компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у сумі 232 211,08 грн та судовий збір в розмірі 3928,69 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» на користь держави судовий збір в розмірі 1 606,58 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Державне підприємство «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» - код ЄДРПОУ 40702451, місце знаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 7.

Повний текст рішення складено 18.11.2022.

Суддя Деснянського

районного суду міста Києва Оксана ГРИНЧАК