Постанова

від 14.06.2023 по справі 754/9761/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2023 року місто Київ

справа № 754/9761/21

провадження№22-ц/824/4014/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ДП «Державний будівельний центр МОЗ України»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Узуновою Анастасією Михайлівною,

на заочне рішення Деснянського районного суду м.Києва від 2 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Гринчак О.І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з відповідача 160657,97 грн., які мали бути виплачені в день звільнення, та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 1614695,46 грн.

Позов обґрунтовано тим, що наказом (розпорядженням) № 4/к від 6 вересня 2016 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу з 6 вересня 2016 року на посаду головного бухгалтера ДП «Державний будівельний центр МОЗ України» за сумісництвом на період до затвердження її на цій посаді уповноваженим органом управління в порядку, встановленому законодавством.

Наказом (розпорядженням) № 3/к від 1 лютого 2017 року позивач була прийнята на роботу з 6 вересня 2016 року на посаду керівника проектів та програм у сфері будівництва за основним місцем роботи на невизначений строк.

Наказом (розпорядженням) № 4/к від 26 березня 2018 року позивач звільнена з посади керівника проектів та програм у сфері будівництва з 14 липня 2017 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

В день ознайомлення з наказом про звільнення 26 березня 2018 року позивачу повернуто трудову книжку, але не було виплачено заборгованість із заробітної плати. Станом на день звільнення заборгованість відповідача становила 247655,95 грн. заробітної плати за період вересень 2016 року - липень 2017 року, 17201,79 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку, 96093,46 грн. вихідної допомоги, а всього 360951,20 грн. без урахування обов`язкових платежів.

За зверненням позивача Печерський районний суд м.Києва 30 липня 2017 року видав судовий наказ про стягнення з ДП «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України" нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати в розмірі 165307,65 гр.

Заборгованість по заробітній платі за період червень 2017 року - липень 2017 року у розмірі 47362,72 грн., з грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 17201,79 грн., з вихідної допомоги у розмірі 96093,46 грн., а всього 160657,97 грн. без урахування обов`язкових платежів залишається непогашеною.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем в день її звільнення, позивачка ОСОБА_1 просила стягнути заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за весь час затримки по день звернення до суду в сумі 1616338,08 грн., виходячи із середньоденної заробітної плати в сумі 1642,62 грн. та 984 робочі дні. Крім того, позивач просила стягнути з відповідача компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 232211,08 грн. за період з вересня 2016 року по травень 2021 року.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 2 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України" на користь ОСОБА_1 кошти, які мали бути виплачені в день звільнення в сумі 160657,97 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 160657,97 грн., компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у сумі 232211,08 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Узунова А.М. подала апеляційну скаргу, в який просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини у не проведенні розрахунку з позивачем при її звільненні. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що дії сторін свідчать про те, що позивач вчинив всі дії, спрямовані на своєчасне стягнення заборгованості, а відповідач протягом усього періоду розгляду судових справ не вчинив жодних дій, спрямованих на погашення заборгованості та зменшення таким чином суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Оскаржуване рішення суду не містить жодних обґрунтувань розміру зменшення заявленої позивачем суми та не вказуються на якій саме з підстав (критерії оцінки) суд дійшов до такого висновку. Отже, сума, яку суд визначив на власний розсуд, визначена судом суб`єктивно без жодних пояснень або розрахунків, що є порушенням принципу обґрунтованості судового рішення ( ст.263 ЦПК України). У той же час суд не звернув уваги на той факт, що відповідач порушив права позивача без жодних правових підстав.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Спиридонова К.С. свою апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.

Відповідач ДП «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечив.

За таких обставин, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядається.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційних скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що наказом (розпорядженням) Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 4/К від 06 вересня 2016 (а.с. 10) позивача прийнято на посаду головного бухгалтера за сумісництвом на період до затвердження її на цій посаді уповноваженим органом управління в порядку встановленому законодавством.

Наказом Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 3/К від 01 лютого 2017 року (а.с. 11), позивача призначено на посаду керівника проектів та програм у сфері будівництва.

Наказом (розпорядження) ДП «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 4/К від 26 березня 2018 року позивача з 14 квітня 2017 року звільнено з посади керівника проектів та програм у сфері будівництва за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

26 березня 2018 року позивач ознайомилася з наказом про звільнення та отримала трудову книжку.

Наказом (розпорядженням) Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» № 4/К від 26 березня 2018 року встановлено, що позивачу належить до виплати вихідна допомога: 77 355,24 грн., тримісячний середній заробіток, ст. 44 КЗпП України, розрахунок від 14 липня 2017 року заробітна плата, компенсація невикористаної відпустки: 213 210,48 грн., довідка № 5 (вих № 4/Б вiд 01.02.2017), довiдка № 15 (вих № 14/5 вiд 15.06.2017), довiдка № 17 (виx № 16/Б вiд 14.07.2017); середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку згідно з середньоденною зарплатою за розрахунком від 14 липня 2017 року та строку затримки, ст. 117 КЗпП України.

Судовим наказом Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2017 року у справі № 757/35821/17-ц стягнуто з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену працівникові суму заробітної плати в розмiрi 165 307,65 гривень, за період з вересня 2016 року по травень 2017 року.

Таким чином, в судовому порядку встановлена заборгованість Державного підприємства «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров`я України» нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати перед ОСОБА_1 за період з вересня 2016 року по травень 2017 року, а в даному провадженні позивачем заявлено вимогу щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати за період з червня по липень 2017 року, а також інших виплат, які нараховані позивачу на момент звільнення.

Згідно з Довідкою № 11 від 15 травня 2019 року про заробітну плату (дохід) (а.с. 20) посадовий оклад позивача за червень 2017 року становить 32 000,00 грн., а за липень 2017 року - 15238,10 грн., індексація заробітної плати за червень-липень 2017 року складає 124,62 грн., що разом становить 47 362,72 грн., а також грошова компенсації за невикористану відпустку складає 17 201,79 грн., а сума вихідної допомоги при припиненні трудового договору - 96093,46 грн., що разом становить 160 657,97 грн.

Доказів сплати відповідачем належних позивачу коштів матеріали справи не містять.

Ухвалюючи рішення щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 14 липня 2017 року по 22 червня 2021 року суд першої інстанції врахувавши розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу всіх належних сум, передбачених на день звільнення, період прострочення, співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 1614695,46 грн., до 160 657,97 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 642,62 грн. З огляду на зазначені вище обставини, вбачається, що період затримки розрахунку при звільненні позивача складає: з 14.07.2017 по 22.06.2021 (день звернення позивача з позовом до суду) - 984 робочих дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає: (1 642,62 грн. (середньоденна заробітна плата) х 984 (робочих дні затримки розрахунку) = 1 616 338,08 грн.

Відповідачем не надано до суду доказів на спростування розрахунку, наведеного позивачем.

Разом з тим, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимого про стягнення середнього заробітку за час затримку при звільненні, оскільки такий ґрунтується та вимогах закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини у не проведенні розрахунку з позивачем при її звільненні, а рішення суду не містить жодних обґрунтувань розміру зменшення заявленої позивачем суми та не вказуються на якій саме з підстав (критерії оцінки),то вони відхиляються судом, оскільки, висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Суд першої інстанції, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, а також розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу всіх належних сум, передбачених на день звільнення за період прострочення, співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 2 листопада 2022 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Узуновою Анастасією Михайлівною, залишити без задоволення.

Заочне рішення Деснянського районного суду м.Києва від 2 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 22 червня 2023 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус