Постанова

від 14.11.2022 по справі 2-1231/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8088/22

Справа № 2-1231/10

Головуючий у першій інстанції Швець В.М.

Доповідач Полікарпова О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Полікарпової О.М.,

суддів: Базіль Л.В., Воронцової Л.П.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 лютого 2010 року у цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Ізмаїльське відділення №6708 ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ

ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Ізмаїльське відділення №6708 звернулося до суду з вказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.08.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Ізмаїльське відділення №6708 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит №1462-ДКФ на суму 202 000 грн. строком на 20 років під 15% річних, а також був укладений договір іпотеки від 17.08.2007 р., посвідчений приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 3856, згідно якого відповідачем було надано в заставу належний йому житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 440 кв.м. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань по вказаному договору заборгованість станом на 25.02.2010 р. склала 242 683,51 грн. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 лютого 2010 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства „Державний Ощадний банк України в особі філії - Ізмаїльське відділення № 6708 ВАТ „Державний Ощадний банк України суму заборгованості за кредитом в розмірі 242 683,51 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 440 кв.м. та належить відповідачу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ „Державний Ощадний банк України в особі філії - Ізмаїльське відділення № 6708 ВАТ „Державний Ощадний банк України суму судових витрат в розмірі 1950 грн.

02 вересня 2022 року засобами поштового зв`язку до Одеського апеляційного суду третьою особою на стороні відповідача ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на наведене заочне рішення.

Арґументуючи свої доводи, скаржниця зазначає про те, що 28.08.2022 року вона дізналась про оскаржуване заочне рішення, яким звернуто стягнення на належний їй на праві спільної сумісної власності будинок по АДРЕСА_1 , що був іпотечним майном, на забезпечення кредитного договору, укладеного її чоловіком - ОСОБА_2 , з яким вона перебувала у шлюбі з 2002 року по 01.11.2011 року. При цьому зазначає, що з початку 2009 року вони з чоловіком проживають окремо та не підтримують жодних стосунків. У серпні 2022 року вона вирішила поділити з ОСОБА_2 спільно нажите майно, але з його відповіді дізналась, що у 2010 році на будинок по АДРЕСА_1 звернуто стягнення. Скаржниця не згодна з розрахунком заборгованості та з тим, що її не повідомлено банком про наявність у її колишнього чоловіка простроченого боргу. При цьому вважає, що остання обставина завадила їй погасити борг чоловіка перед банком і, тим самим, зберегти спірний будинок у спільній сумісній власності для подальшого його поділу між колишнім подружжям.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Шидерова Н.С. її доводи не визнала. Звернула увагу суду апеляційної інстанції на те, що апелянтом оскаржено рішення більш ніж через 12 років після його постановлення, яке, до того ж, 01.04.2013 року вже було виконане.

Вважає, що ОСОБА_1 не доведено порушення її прав, так як не доведено і те, що спірний іпотечний будинок був спільною сумісною власністю її та відповідача ОСОБА_2 , а також не доведено, що з 2009 року вона не проживала з відповідачем і не знала про невиконання ним боргових зобов`язань.

Крім того, з урахуванням факту реалізації майна на прилюдних торгах на виконання судового рішення, відсутні законні підстави для його витребування у добросовісного набувача, а отже, скасування судового рішення не потягне жодних правових наслідків для скаржниці.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку часткове задоволення апеляційної скарги, з таких підстав.

У відповідності до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як вбачається з матеріалів справи, скаржниця, яка є учасником справи, а саме третьою особою, не була повідомлена судом першої інстанції про розгляд справи, що є доводом її апеляційної скарги.

За таких обставин суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення і за встановленими у справі обставинами постановляє нове.

Задовольняючи позов банку рішенням від 25 лютого 2010 року, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим і наявні у справі докази вважав достатніми для підтвердження заявлених вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 серпня 2007 року між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит №1462-ДКФ, за умовами якого позичальнику надані кредитні кошти в сумі 202 000 грн., строком на 20 років під 15% річних. Кредит був наданий для придбання за договором купівлі-продажу будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , який знаходився на земельній ділянці, яка була власністю Ізмаїльської міської ради.

За умовами договору про іпотечний кредит позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути кредитні кошти в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором.

Згідно п.1.5 договору про іпотечний кредит позичальник зобов`язаний щомісяця, не пізніше 25 числа проводити погашення кредиту рівними частинами та сплачувати нараховані відсотки на залишок заборгованості за кредитом шляхом внесення готівки до каси банку.

Відповідно до п.3.4 договору про іпотечний кредит банк має право вимагати дострокового повернення кредиту і нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті, у випадку затримання сплати частини кредиту та процентів за користування кредитом понад 2 календарних місяця.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д. та зареєстрований в реєстрі за №3856, за яким вказаний будинок було надано в заставу банку.

Договір іпотеки є чинним, скаржниця його дійсність не піддавала сумніву і в судовому порядку він не визнавався недійсним з підстав відсутності згоди другого з подружжя на вчинення такого правочину. Навпаки, судом встановлено, що їй було відомо про те, що їх спільне з ОСОБА_2 майно перебуває в іпотеці.

18.09.2008 року ОСОБА_2 отримано лист банку про наявність простроченої заборгованості та подальше розірвання договору у разі її несплати (а.с.16 на звороті).

11.12.2008 року банк звернувся із заявою до приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д., в якій просив останнього ще раз повідомити ОСОБА_2 про наявність у нього заборгованості за договором про іпотечний кредит у загальному розмірі 17 593, 14 грн., а також про те, що у разі її непогашення банк має намір звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Однак направлений позичальнику нотаріусом лист цього разу повернувся за закінченням терміну зберігання (а.с.17).

За розрахунком банку, станом на 25.06.2009 року сума поточної заборгованості за кредитом складала 184 324, 93 грн., сума простроченої заборгованості 10 098, 93 грн., сума простроченої заборгованості за відсотками 26 686, 59 грн., сума відсотків за кредитом 1997, 51 грн. (а.с.3).

Як зазначає скаржниця, в період з 07.09.2002 року по 01.11.2011 року вона перебувала в шлюбі з відповідачем по справі. З листа банку, який ОСОБА_2 отримав 18.09.2008 року, вбачається, що станом на вересень 2008 року у нього виникла прострочена заборгованість по іпотечному кредиту в розмірі 7397, 72 грн. У грудні 2008 року ця заборгованість зросла до 17 593, 14 грн. Отже порушення її чоловіком умов договору про іпотечний кредит мало бути відомо скаржниці, оскільки у зазначений період вони проживали разом.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно з частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє спільно відповідає усім своїм майном.

Скаржниця під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції підтвердила, що будинок по АДРЕСА_1 придбавався її чоловіком в інтересах сім`ї.

Посилаючись в апеляційній скарзі на принцип юридичної визначеності, апелянт залишає поза увагою те, що рішення суду набрало чинності в 2010 році, а у 2014 році воно вже було виконане.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 11.02.2014 року право власності на будинок, розташований по АДРЕСА_1 було зареєстровано за новим власником - ОСОБА_3 . В подальшому будинок було продано за договором купівлі-продажу від 13.07.2015 року і новим його власником стала ОСОБА_4 , яка на підставі рішення Ізмаїльської міської ради Одеської області отримала земельну ділянку, на якій розташоване спірне домоволодіння у приватну власність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2021 року у справі № 161/5198/20-ц (провадження № 61-3083св21) зазначено, що згідно із частиною третьоюстатті 13 ЦК Українине допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Надання заявником згоди на укладення іпотечного договору на забезпечення виконання боргових зобов`язань її чоловіком перед кредитором свідчить про те, що позивач повинна була усвідомлювати зміст зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки, а також наслідки неналежного виконання її чоловіком таких боргових зобов`язань, зокрема і можливість звернення стягнення на набутий подружжям у шлюбі житловий будинок, який за її згодою було передано в іпотеку.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 640/24542/18 (провадження № 61-13239св20).

Викладений вище аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що за спільними зобов`язаннями подружжя останнє має нести відповідальність усім своїм майном.

За таких обставин твердження скаржниці про те, що вона більше 13 років не спілкувалась з відповідачем та не цікавилась їх спільними зобов`язаннями, вважаючи, що борг банку за будинок, що був предметом іпотеки, мав повертати її чоловік, суд апеляційної інстанції вважає неспроможними.

Скаржниця на обґрунтування вимог апеляційної скарги не довела, що відчуження спірного майна призвело до порушення її прав як співвласника цього майна. Також у судовому засіданні не доведено належними та допустимими доказами, що вона мала намір та можливість виконати за боржника його зобов`язання. Позивач, виходячи з принципу добросовісності, повинна була усвідомлювати зміст зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки, а також наслідки неналежного виконання її чоловіком таких боргових зобов`язань.

Посилання апелянта на те, що вона не була повідомлена банком про наявність у ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором суд апеляційної інстанції вважає таким, що не ґрунтується на законі. Як вбачається з наявних у справі доказів, ОСОБА_1 немає договірних відносин з банком, оскільки не є стороною ні договору про іпотечний кредит, ні іпотечного договору. У той же час позичальник ОСОБА_2 не оскаржував рішення суду від 25 лютого 2010 року в частині розміру заявленої банком у позові заборгованості.

Враховуючи наявні у справі докази, які апелянтом не спростовані, а також ту обставину, що предметом спору є заборгованість, яка виникла у ОСОБА_2 станом на 25.06.2009 року і рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки вже виконане, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав ухвалювати рішення інше за змістом, ніж те, що на даний час переглядається і скасоване з підстав порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 лютого 2010 року скасувати та постановити нове.

Позов Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Ізмаїльське відділення №6708 ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства „Державний Ощадний банк України в особі філії - Ізмаїльське відділення № 6708 ВАТ „Державний Ощадний банк України суму заборгованості за кредитом в розмірі 242 683,51 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки житловий будинок з надвірними спорудами розташований в АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 440 кв.м., яке належало ОСОБА_2 на праві користування.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ВАТ „Державний Ощадний банк України в особі філії - Ізмаїльське відділення № 6708 ВАТ „Державний Ощадний банк України суму судових витрат в розмірі 1950 грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18.11.2022 року

Судді Одеського апеляційного суду Полікарпова О.М.

Базіль Л.В.

Воронцова Л.П.