Ухвала

від 21.11.2022 по справі 640/20789/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20789/18

УХВАЛА

21 листопада 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Степанюка А.Г., суддів Бужак Н.П., Кобаля М.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Архі Гласс Плюс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу і податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2022 позов задоволено частково - визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 21.11.2018 № 6272615147 та від 21.11.2018 № 6262615147. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2022 повернуто вперше подану ГУ ДПС у м. Києві у лютому 2022 року апеляційну скаргу з підстав несплати судового збору.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 повернуто вдруге подану ГУ ДПС у м. Києві у липні 2022 року апеляційну скаргу з підстав несплати судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) втретє подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його в частині задоволення адміністративного позову та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31.10.2022 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 295 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що Апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України процесуальний строк оскарження рішення суду першої інстанції, а клопотання про його поновлення визнано необґрунтованим.

Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ГУ ДПС у м. Києві отримано 31.10.2022 в електронному кабінеті.

На виконання вимог згаданої ухвали ГУ ДПС у м. Києві подано заяву, в якій останнє просило поновити строк на апеляційне оскарження. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що через введення воєнного стану в Україні у роботі Відповідача було встановлено простій, який припинено 23.05.2022, Апелянтом постійно вживалися дії, спрямовані на апеляційне оскарження судового рішення та сплату судового збору, а право на подання апеляційної скарги гарантовано національним і міжнародним законодавством.

Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як було встановлено в ухвалі від 31.10.2022, рішення суду першої інстанції прийнято 18.01.2022, а копію його повного тексту отримано Відповідачем 31.01.2022. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України було 02.03.2022. Проте апеляційну скаргу подано до відділення поштового зв`язку 24.10.2022, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.

При цьому судом враховується, що вперше подану ГУ ДПС у м. Києві апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2022 у зв`язку з несплатою судового збору. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв`язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 13.06.2022 повернув ГУ ДПС у м. Києві вперше подану останнім апеляційну скаргу, а також відмовив у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Крім того, вдруге подану ГУ ДПС у м. Києві у липні 2022 року апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2022 у зв`язку з несплатою судового збору. Указаним судовим рішенням було надано п`ятиденний строк для усунення недоліків, який ухвалою суду від 12.09.2022 був продовжений ще на п`ять днів. У зв`язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 29.09.2022 повернув ГУ ДПС у м. Києві вдруге подану останнім апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору та про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

Тобто, Апелянт мав більше трьох місяців для забезпечення сплати судового збору.

Судом враховується, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №820/4420/18.

У постанові від 21.11.2019 у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10.09.2020 у справі № 815/6482/15.

Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб`єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.

У свою чергу, сама по собі сплата судового збору суб`єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб`єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.

Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.06.2021 у справі №320/2061/20.

Відтак, на переконання суду, додане до апеляційної скарги платіжне доручення від 06.10.2022 №2862 про сплату судового збору не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку.

Судова колегія звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

Суд звертає увагу на те, що втретє апеляційну скаргу було подано 24.10.2022, тобто більш ніж через дев`ять місяців з моменту отримання копії оскаржуваного рішення, через 24 дні з моменту отримання ухвали про повернення вдруге поданої апеляційної скарги, а також через 12 днів після забезпечення сплати судового збору. При цьому будь-яких доказів, що підтверджують вчинення Апелянтом активних дій, спрямованих на сплату судового збору протягом січня - лютого 2022 року, а також червня - вересня 2022 року, матеріали апеляційної скарги не містять. Не надано їх і на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.

У свою чергу, як вже зазначалося вище, сама по собі сплата судового збору суб`єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб`єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.

Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.05.2018 у справі №820/4558/16, від 22.05.2018 у справі №826/26113/15, від 18.09.2018 у справі №826/25121/15, від 13.02.2020 у справі № 760/1904/17, від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19, від 10.06.2021 у справі №320/2061/20.

З приводу посилання ГУ ДПС у м. Києві на встановлення простою в роботі контролюючого органу з 24.02.2022 і виходу з нього лише 23.05.2022 в якості перешкод для своєчасного подання апеляційної скарги та сплати судового збору, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що, по-перше, як було встановлено раніше, вперше апеляційну скаргу було подано ще у лютому 2022 року, а повернуто лише 13.06.2022, тобто більш ніж через два тижні після відновлення роботи Відповідача, по-друге, будь-яких нелажних обґрунтувань неможливості сплати судового збору протягом червня - вересня 2022 року останнім не надано.

Щодо посилання Апелянта на те, що пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення зумовлений введенням воєнного стану в Україні судом апеляційної інстанції оцінюється критично, оскільки саме по собі введення в Україні воєнного стану з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не може бути самостійною і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суб`єкту владних повноважень. Будь-яких доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість забезпечення невідкладне подання апеляційної скарги втретє через запровадження воєнного стану в Україні, Відповідачем не надано.

Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

Щодо посилання Апелянта на ухвали Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №826/3440/17, від 22.11.2018 у справі №826/18040/17, від 23.11.2018 у справі №826/17113/16, від 26.11.2018 у справі №826/1392/17, а також постанову Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №820/1212/17, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. До того ж питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення були досліджені у вже згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду, яка прийнята пізніше наведених контролюючим органом ухвал і постанови.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску Відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду від 18.01.2022. Інших доводів поважності причин пропуску строку Апелянтом не зазначено.

У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів Апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.

Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу Апелянту.

Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Архі Гласс Плюс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу і податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Повернути Апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Н.П. Бужак

М.І. Кобаль