Постанова

від 09.11.2022 по справі 380/10225/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/10225/20 пров. № А/857/8152/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Довгополова О. М.,

Ільчишин Н. В.,

з участю секретаря судового засідання Петрунів В. І.,

представника позивача Ковальчук І. О.,

представника відповідача Середяка Б. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Фермерського господарства «Клас-У» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2022 року (прийняте у м. Львові суддею Карп`як О. О.; дата складення рішення у повному обсязі не вказана) в адміністративній справі № 380/10225/20 за позовом Фермерського господарства «Клас-У» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2020 року Фермерське господарство «Клас-У» (далі - ФГ «Клас-У», Господарство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило:

- визнати протиправними і скасувати прийняті Головним управлінням ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області) податкові повідомлення-рішення від 26 жовтня 2020 року за №№ 000160508 та 0001580508;

- судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що контролюючий орган безпідставно класифікував дії, вчинені позивачем як порушення податкового законодавства, позаяк відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» суб`єкт господарювання зобов`язаний отримувати ліцензію на споруди, обладнання та ємності, що використовуються для зберігання пального лише в тому випадку, якщо такі об`єкти належать йому на праві власності або праві користування. Бочка з пальним, яку контролюючий орган виявив у приватній садибі батька директора ФГ «Клас-У», ніколи Господарству не належала ні на підставі права власності, ні на праві користування та не перебуває на балансі фермерського господарства, а тому остання не може вважатись місцем (територією) зберігання пального в розумінні чинного законодавства. Позаяк позивач на цей час не має обладнання для зберігання пального, таке запропонував зберігати в себе батько керівника Господарства на подвір`ї своєї приватної садиби, що підтверджується поясненнями представника позивача контролюючому органу під час проведення перевірки. Проте, вказані обставини контролюючий орган жодним чином не оцінив та дійшов помилкового висновку, що позивач має обов`язок отримати ліцензії на ємність, що не перебуває ні у власності господарства, ні у його користуванні. Також, в цьому випадку на об`єкт, у якому зберігалось пальне (бочка) поширюється режим рухомого майна. Пальне придбавається та заливається до паливного баку транспортного засобу, тому таке зберігання пального не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки транспортний засіб не є нерухомим майном та не має чіткої прив`язки до місця (території) згідно з Законом № 481. Тому вважає висновки контролюючого органу стосовно порядку подання повідомлення 20-ОПП помилковим та безпідставним.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ФГ «Клас-У», яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте без урахування фактичних обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Господарства задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж аргументами, що й вимоги позовної заяви. Додатково у клопотанні зазначило, що позивач не має у своєму розпорядженні ні акцизного складу, ні акцизного складу пересувного, а наявне у нього місце зберігання пального не відповідає ознакам такого складу, а тому він не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального в такому місці та на здійснення такої діяльності, про що долучило відповідну судову практику.

ГУ ДПС у Львівській області подало відзив на апеляційну скаргу, у якому вказало, що апеляційна скарга є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню. Аналізуючи приписи підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яка дає визначення акцизного складу, зазначає, що за змістом цієї норми суб`єкти господарювання, які отримують пальне для власних потреб та зберігають його для використання в господарській діяльності, зобов`язані отримати відповідну ліцензію. Виключенням є зберігання пального без отримання ліцензії, зокрема, в паливних баках транспортних засобів (технологічного обладнання), проте доказів цього не надано. Відтак, позивач не обґрунтував можливості без ліцензії на зберігання пального використовувати придбане дизельне паливо. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність в діях позивача порушень щодо зберігання позивачем пального без наявності ліцензії, а тому відповідачем правомірно застосовані до позивача фінансових санкцій у виді штрафу за зберігання пального без наявності ліцензії та неподання до органу ДПС повідомлення про наявні в суб`єкта господарювання об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність (повідомлення за формою 20-ОПП).

Позивач вказані порушення не спростував, таким чином оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем правомірно. А тому ГУ ДПС у Львівській області просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги із аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити. Представник відповідача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Як встановлено судом, на підставі направлень від 26.08.2020 № 4511, 4512, 4513 працівники ГУ ДПС у Львівській області провели перевірку за дотриманням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій ФГ «Клас-У», що розташоване за адресою: Перемишлянський район, с. Іванівка, за результатами чого складено акт від 04.09.2020 № 1021/13/24/ Р.Р.О./34830692 (далі акт перевірки).

Перевіркою встановлено такі порушення:

- неподання повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП до ДПС за основним місцем обліку платника податків протягом 10 днів;

- зберігання дизельного пального в кількості 7709,85 л за адресою: Львівська обл., Перемишлянський район, с. Іванівка без ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки).

Відповідно до пояснення, наданого директором ФГ «Клас-У» Уршуляком М. М. на запит, станом на 01.09.2020 знаходиться 7709,85 л дизельного пального. Тобто, позивачем порушено вимоги пункту 63.3 статті 63 ПК України та частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

На підставі акта перевірки, відповідно до встановлених порушень ГУ ДПС у Львівській області 26.10.2020 винесло податкові повідомлення-рішення:

- № 0001600508, яким за порушення вимог пункту 63.3 статті 63 ПК України та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України застосовано до позивача штрафні санкції в сумі 1020 грн;

- № 0001580508, яким за порушення вимог частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» застосовано до позивача штрафні санкції в сумі 500 000 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ФГ «Клас-У» оскаржило їх до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що на підставі встановлених під час проведення фактичної перевірки і зазначених в акті перевірки обставин відповідачем обґрунтовано встановлені порушення, за що до ФГ «Клас-У» було правомірно застосовано фінансові санкцій у виді штрафу.

Відтак, винесені податкові повідомлення-рішення є правомірними, а тому не підлягають скасуванню судом.

Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (який набрав чинності з 01 липня 2019 року), було внесено зміни до ПК України та Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР) в частині посилення контролю за обігом та реалізацією пального та спирту етилового.

Зокрема, зазначені зміни стосуються питань реєстрації платників акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового.

За змістом статті 1 Закону № 481/95-ВР, який зокрема визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України,

ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку;

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

За змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР, яка визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Частинами першою - третьою статті 17 Закону № 481/95-ВР передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень.

Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.

А згідно зі статтею 18 Закону № 481/95-ВР до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 березня 2020 року без наявності відповідної ліцензії.

Як видно із матеріалів справи, предметом доказування в цій справі є обставини, які підтверджують або спростовують висновки контролюючого органу про наявність в діях позивача складу правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності на підставі статті 17 Закону № 481/95-ВР, за фактом зберігання дизельного пального в кількості 7709,85 л за адресою: Львівська обл., Перемишлянський район, с. Іванівка без ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки).

Проте, Закон № 481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності», а відповідно не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, тому, задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

до акцизного складу;

до акцизного складу пересувного;

для власного споживання чи промислової переробки;

будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:

призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;

належать іншим особам;

виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України розпорядник акцизного складу суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:

реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;

ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для висновку про те, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Відтак, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у виді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення.

Як встановлено судом, ФГ «Клас-У» є сільськогосподарським виробником, виявлене в ході проведеної перевірки пальне було призначене для потреб власного споживання.

21.02.2019 між ТОВ «ВОГ Трейд ресурс» (продавець) і позивачем (покупець) укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів № 11/ДГ-53.

20.05.2020 складено видаткову накладну № 60614 на поставку пального дизельного ДП-Л-Євро5-В0 в обсягах 15 709,85 л.

Відповідно до товарно-транспортної накладної форми № 1-ТТН (нафтопродукт) від 20.05.2020 № ВТС0032155 позивач придбав у ТОВ «ВОГ Трейд ресурс» дизельне пальне об`ємом 15 763 літрів.

Для оброблення землі Господарство за період з 01.09.2020 використано 8000 л.

Залишок пального в кількості 7709,85 л зберігався в бочці, що знаходилася на подвір`ї приватної садиби батька директора ФГ «Клас-У» ОСОБА_1 і належала останньому, за адресою: с. Іванівка Перемишлянського району.

Вказані обсяги є меншими від 200 кубічних метрів (200000 л) та 1000 кубічних метрів (1000000 л).

Позаяк, згідно з матеріалами справи виявлене в ході перевірки пальне Господарство придбало з метою використання у своїй діяльності, а за критеріами, визначеними підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, місце зберігання такого пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як винятки з понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», відсутні підстави вважати, що діяльність ФГ «Клас-У» підпадає під визначення «зберігання пального», яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону № 481/95-ВР відсутні, відповідно, позивач не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові від 31 травня 2022 року в справі № 540/4291/20.

Відтак, висновки контролюючого органу про наявність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 15 Закону № 481/95-ВР, за зберігання пального без наявності ліцензії, є помилковими, що тягне за собою неправомірність застосування штрафу відповідно до частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР, а відтак і протиправність податкового повідомлення-рішення № 0001580508 від 26.10.2020.

З приводу застосування до позивача штрафу за неподання повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП до ДПС за основним місцем обліку платника податків протягом 10 днів, відповідно до пункту 117.1 статті 117 ПК України колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 117.1 статті 117 ПК України визначено, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.

Пункт 117.2 статті 117 виключено на підставі Закону № 3609-VI від 07.07.2011.

Згідно з пунктом 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об`єкти оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

У пункті 22.1. статті 22 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Пунктами 8.1 та 8.2 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588; зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 р. за № 1562/20300 (далі - Порядок № 1588) передбачено, що платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом (форма 20-ОПП).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 8.4 Порядку № 1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Згідно із підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідальність за неподання у строки та у випадках, передбачених Податковим кодексом України, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим передбачена пунктом 117.1 статті 117 ПК України.

Відтак, норми ПК України не встановлюють строки подання повідомлення за формою № 20-ОПП, що в свою чергу виключає одну з необхідних складових для притягнення особи до відповідальності згідно з пунктом 117.1 статті 117 ПК України; тобто, неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП не є підставою для відповідальності згідно з пунктом 117.1 статті 117 ПК України.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позаяк позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській області судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в судах першої та апеляційної інстанцій.

Згідно зістаттею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Клас-У» задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2022 року в адміністративній справі № 380/10225/20 скасувати.

Позов Фермерського господарства «Клас-У» задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати прийняті Головним управлінням ДПС у Львівській області податкові повідомлення-рішення від 26 жовтня 2020 року за №№ 000160508 та 0001580508.

Стягнути на користь Фермерського господарства «Клас-У» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору: в сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. згідно платіжного доручення № 952 від 09.11.2020, 6674 (шість тисяч шістсот сімдесят чотири) грн 50 коп. згідно платіжного доручення № 1003 від 14.12.2020 та 10011 (десять тисяч одинадцять) грн 75 коп. згідно платіжного доручення № 1485 від 19.05.2022.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді О. М. Довгополов Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 21 листопада 2022 року.