Постанова

від 10.11.2022 по справі 917/317/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року м. Харків Справа № 917/317/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Пуль О.А. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Андерс О.К.

за участю:

прокурора- не з`явився ;

позивача - не з`явився;

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача- не з`явився;

3-ї особи- не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області на ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.04.22 у справі № 917/317/22 (постановлену у приміщенні господарського суду Полтавської області суддею Кльоповим І.Г.,повний текст ухвали складено 01.04.22) у справі № 917/317/22

за позовом Фермерського господарства "Агро Приходько", с.Портнівка, Полтавський район, Полтавська область

до

1. Фермерського господарства "Добробут Тростянець",с.Великий Тростянець, Полтавський район, Полтавська область,

2. ОСОБА_1 , с.Великий Тростянець, Полтавський район, Полтавська область

третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів-Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області, Полтавська обл., Полтавський р-н, село Терешки

за участю прокурора Полтавської окружної прокуратури Полтавської області

про зобов`язання виконати умови договору

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Агро Приходько" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Фермерського господарства "Добробут Тростянець" та ОСОБА_1 , в якому просить суд зобов`язати Фермерське господарство "Добробут Тростянець" виконати умови договорів суборенди земельних ділянок, укладених між Фермерським господарством "Добробут Тростянець" та Фермерським господарством "Агро Приходько", шляхом визнання за Фермерським господарством "Агро Приходько" права користування земельними ділянками, необхідними для проведення підприємницької та інших видів діяльності, площею 5,1214 га, кадастровий номер 5324081000:00:016:0022; площею 13,6852га, кадастровий номер 5324081000:00:004:0006; площею 2,9961 га, кадастровий номер 5324081000:00:004:0010; площею 10,0000 га кадастровий номер 5324081000:00:004:0005; площею 3,7472 га кадастровий номер 5324081000:00:020:0022; площею 15,0000 га кадастровий номер 5324081000:00:011:0039; площею 17,1734 га кадастровий номер 5324081000:00:015:0071.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 01.04.2022 у справі № 917/317/22 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 26.04.2022.

Разом з позовною заявою Фермерським господарством "Агро Приходько" подано заяву про забезпечення позову,згідно з якою позивач просить забезпечити наведений позов шляхом заборони Фермерському господарству "Добробут Тростянець", ОСОБА_1 та будь-яким третім особам вчиняти дії щодо заборони Фермерському господарству "Агро Приходько" виконати сільськогосподарські весняно-польові роботи на земельних ділянках площею 5,1214га, кадастровий номер 5324081000:00:016:0022; площею 13,6852га, кадастровий номер 5324081000:00:004:0006; площею 2,9961га, кадастровий номер 5324081000:00:004:0010; площею 10,0000га кадастровий номер 5324081000:00:004:0005; площею 3,7472га кадастровий номер 5324081000:00:020:0022; площею 15,0000га кадастровий номер 5324081000:00:011:0039; площею 17,1734га кадастровий номер 5324081000:00:015:0071.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 01.04.2022 у справі № 917/317/22 заяву Фермерського господарства "Агро Приходько" задоволено.

Вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони Фермерському господарству "Добробут Тростянець", ОСОБА_1 та будь-яким третім особам вчиняти дії щодо заборони Фермерському господарству "Агро Приходько" виконати сільськогосподарські весняно-польові роботи на земельних ділянках площею 5.1214га, кадастровий номер 5324081000:00:016:0022; площею 13,6852га, кадастровий номер 5324081000:00:004:0006; площею 2,9961га, кадастровий номер 5324081000:00:004:0010; площею 10,0000га кадастровий номер 5324081000:00:004:0005; площею 3,7472га кадастровий номер 5324081000:00:020:0022; площею 15,0000га кадастровий номер 5324081000:00:011:0039; площею 17,1734га кадастровий номер 5324081000:00:015:0071.

Стягувач: Фермерське господарство "Агро Приходько" ( с.Портнівка, Полтавський район, Полтавська область, код ЄДРПОУ 41549869).

Боржник: Фермерське господарство "Добробут Тростянець" (вул. Шляхова 19, с.Великий Тростянець, Полтавський район, Полтавська область, 38770, ЄДРПОУ 39980268).

В обґрунтування підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд першої інстанції послався на наявність передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України умов для їх застосування, а саме суд зазначив, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процессу; наявний зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області подав на ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.04.22 у справі № 917/317/22 про вжиття заходів забезпечення позову до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить цю ухвалу скасувати і направити справу до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що господарським судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали в порушення вимог статті 136 Господарського процесуального кодексу України не було враховано обставини, які свідчать про відсутність умов для вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову, а саме:

- спірні договори суборенди земельних ділянок, зобов`язання виконання умов яких шляхом визнання за позивачем права користування відповідними земельними ділянками входить до предмету позову у даній справі, є недійсними у зв`язку з тим, що рішенням господарського суду Полтавської області від 02.02.21 у справі № 917/730/20,яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2021,а тому набрало законної сили, визнано недійсними основні договори оренди тих самих земельних ділянок, що укладені між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, скасовано накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження ОСОБА_1 проектів землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок в оренду та зобов`язано першого відповідача у даній справі -Фермерське господарство «Добробут Тростянець» повернути вказані земельні ділянки об`єднаній територіальній громаді в особі Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, на підставі вказаного рішення суду право оренди ОСОБА_1 на спірні земельніи ділянки припинено у липні 2021 року та вказані земельні ділянки перебувають в комунальній власності Терешківської сільської об`єднаної громади, до складу якої входить Заворсклянська сільська громада Полтавського району Полтавської області;

- всупереч ч. 1 ст. 8 Закону Ураїни «Про оренду землі» земельні ділянки за вказаними договорами суборенди передані в суборенду позивачу за відсутності в основних договорах оренди положень щодо можливості передачі їх в суборенду та відсутності на це згоди орендодавця -ГУ Держгеокадастру у Полтавській області;

- Фермерське господарство «Агро Приходько» є неналежним позивачем , а Фермерське господарство «Добробут Тростянець» і ОСОБА_1 - неналежними відповідачами у даній справі, оскільки жоден з вказаних учасників на момент подання позовної заяви у даній справі не мав права користуватися спірними земельними ділянками, в той час як уповноважений орган власника земельних ділянок -Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області до участі у справі не залучена, а вжиті оскаржуваною ухвалою заходи унеможливлюють здійснення зазначеним органом своїх повноважень з розпорядження вказаними земельними ділянками;

- позивачем при зверненні до суду з даним позовом про зобов`язання виконати умови договорів суборенди земельних ділянок, шляхом визнання за позивачем права користування цими земельними ділянками, обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, який суперечить чинному законодавству, оскільки право користуваня земельними ділянками не може набуватися в судовому порядку, а заявлена позивачем вимога про визнання права користування є речово-правовим способом захисту, а тому не відповідає правовій природі спірних зобов`язальних правовідносин сторін. При цьому подання позивачем позовної заяви у даній справі та заяви про забезпечення відповідного позову спрямовані на набутя у незаконний спосіб права користування спірними земельними ділянками в обхід процедури земельних торгів відповідно до вимог ст. 134 Земельного кодексу України ;

- вжиті заходи забезпечення позову за змістом є тотожніми задоволенню позовних вимог у даній справі, що суперечить виогам ч. 11 ст. 137 ГПК України, якою встановлено заборону вжиття заходів забезпечення позову , які за змістом є тотожніми задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті;

- між сторонами відсутній спір, з огляду на те, що позивачем в обґрунтування доводів зави про забезпечення позову щодо того, що 1-й відповідач ФГ «Добробут Тростянець» не надає йому дозволу на проведення весняно-польових робіт на спірних земельних ділянках, суду надана копія листа 1-го відповідача,підписаного від його імені ОСОБА_1 , який датований 25.03.2022 - за 5 днів до подачі позову, а не після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, в той час як відповідачі вже не мали підстав користуватися спірними земельними ділянками, а тому й не мали прав надавати чи не надавати дозвіл на проведення на них сільськогосподарських робіт на умовах суборенди.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом подання апеляційної скарги, прокурор зазначив про те, що вжиті оскаржуваною ухвалою заходи забезпечення позову щодо заборони третім особам вчиняти дії щодо заборони Фермерському господарству "Агро Приходько" виконати сільськогосподарські весняно-польові роботи на спірних земельних ділянках комунальної власності порушує інтереси держави у вигляді суспільного інтересу щодо законності передачі в користування та безпосереднього використання земельних ділянок, а також права відповідної територіальної громади в особі уповноваженого органу -Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області щодо здійснення користування та розпорядження ними, у зв`язку з чим прокурор в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» листом № 55-114-7780 від 30.06.22 повідомив вказаний орган про наявність зазначених порушень інтересів держави та територіальної громади та необхідність вжиття цим органом заходів реагування у судовому порядку шляхом подання апеляційної скарги, але у відповідь на цей лист зазначена Сільська рада листом № 899 від 06.07.22 проінформувала прокуратуру про неможливість вжиття відповідних заходів реагування, що свідчить про бездіяльність компетентного орану та необхідність захисту інтересів держави шляхом здійснення відповідного представництва прокурором в суді.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 16.09.2022, для розгляду справи №917/317/22 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя-доповідач Тарасова І.В., суддя Шевель О.В., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області на ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.04.22 у справі № 917/317/22 та призначено її розгляд в судове засідання з повідомленням сторін на 10.11.2022 о 12:45 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132.

Прокурор, сторони та третя особа, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не скористались своїм правом на участь в ньому, про причини неявки суд не повідомили, що відповідно ч.ч. 1, 3 статті 202, ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за їх відсутності.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, зважаючи на таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зі статтею 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

За змістом наведених норм, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Забезпечення позову по суті - це тимчасові обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача чи інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача та недопущення в разі задоволення позову немайнового характеру істотного утруднення чи неможливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність та обґрунтованість позовних вимог. До предмета доказування на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача чи інших осіб з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, а також у здійсненні ефективного захисту або поновленні порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом статті 136 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову майнового характеру чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду в разі задоволення позову немайнового характеру;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, адекватність заходів забезпечення позову, що застосовуються господарським судом, визначається їх відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві чи іншим особам вчиняти певні дії.

Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві чи іншим особам вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

При цьому, співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Положення статті 136 Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73,74 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача.

Достатньо обґрунтованою підставою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, забезпеченні ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом залежно від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Так, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову або унеможливлення ефективного захисту чи поновлення прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Разом з тим, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Позов в процесуальному сенсі - це звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет і підстави позову.

Згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/12 зазначено, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Предметом позову у даній справі є вимоги немайнового характеру про зобов`язання першого відповідача -Фермерського господарства "Добробут Тростянець" виконати умови договорів суборенди земельних ділянок, укладених між ним та позивачем -Фермерським господарством "Агро Приходько", шляхом визнання за позивачем права користування земельними ділянками, необхідними для проведення підприємницької та інших видів діяльності, оренда яких становить предмет договорів, оскільки за своєю суттю є вимогами про примусове виконання відповідачем умов договору, у зв`язку з чим не мають вартісного, грошового вираження.

Оскільки у даному разі позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не потрібно взагалі застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а мала застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Відповідна правова позиція щодо умов забезпечення позову немайнового характеру викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.20 у справі № 910/13737/19 та постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 18.02.2019 у справі № 922/3010/18.

Проте, всупереч наведеному, господарський суд першої інстанції в обґрунтування підстав для забезпечення позову немайнового характеру в оскаржуваній ухвалі послався, серед іншого, на те, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі

Крім цього, як зазначено вище, нормою частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу Ураїни прямо встановлено заборону суду у випадку, якщо він не вирішує спір по суті вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 статті 232 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

При постановленні оскаржуваної ухвали спір не вирішувався по суті,оскільки предметом її розгляду була лише заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову і судом не приймалось рішення по справі.

Предметом позову, на забезпечення якого оскаржуваною ухвалою вжито заходи забезпечення позову, як зазначено вище, становлять вимоги немайнового характеру про зобов`язання першого відповідача -Фермерського господарства "Добробут Тростянець" виконати умови договорів суборенди земельних ділянок, укладених між ним та позивачем -Фермерським господарством "Агро Приходько", шляхом визнання за позивачем права користування земельними ділянками, необхідними для проведення підприємницької та інших видів діяльності, оренда яких становить предмет договорів

Позов обґрунтовано, зокрема, з тих підстав, що позивач має право користування спірними земельними ділянками для ведення фермерського господарства на підставі договорів суборенди, укладених між ним, як суборендарем, та орендарем- Фермерським господарством "Добробут Тростянець" - 1-м відповідачем в особі голови господарства Матьохи М.І., проте 23.03.2022 від 1-го відповідача ним було отримано лист з повідомленням про тимчасове припинення виконання сільськогосподарських весняно-польових робіт на вказаних ділянках, що, за обставин відсутності правових підстав для припинення права користування позивача, порушує умови зазначених договорів суборенди та призводить до порушення прав позивача на користування ними. Отже, позов у даній справі спрямований на захист права позивача щодо користування спірними земельними ділянками відповідно до спірних договорів суборенди.

В заяві про забезпечення позову позивач просить забезпечити наведений позов шляхом заборони 1-му відповідачу- Фермерському господарству "Добробут Тростянець", Матьосі М.І та будь-яким третім особам вчиняти дії щодо заборони позивачу - Фермерському господарству "Агро Приходько" виконати сільськогосподарські весняно-польові роботи на спірних земельних ділянках.

В обґрунтування заяви позивач вказує на ті ж самі обставини, на які він посилався в обґрунтування позову, а саме щодо набуття ним права користування спірними земельними ділянками для ведення фермерського господарства на підставі укладених з 1-м відповідачем спірних договорів суборенди та порушення цього права внаслідок надсилання 1-м відповідачем листа з вимогою тимчасово припинити виконання сільськогосподарських весняно-польових робіт на цих земельних ділянках за відсутності правових підстав для припинення права користування.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно з ч. 1 статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Під володінням слід розуміти усвідомлену юридично гарантовану можливість мати річ у своєму фактичному виключному господарському пануванні.

Під користуванням слід розуміти юридично забезпечену можливість застосувувати корисні властивості речі.

Тобто з переданням права оренди орендар на певний строк стає виключним користувачем земельної ділянки, який відсторонює всіх інших осіб від цього та здійснює виключний контроль над нею.

Статтею 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.

У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Отже, право суборенди є аналогічним правом щодо володіння та користування земельною ділянкою.

Зважаючи на вищенаведені підстави та предмет позову у даній справі та зміст заяви позивача про його забезпечення, заявлені в цій заяві заходи забезпечення позову за своїм юридичним змістом полягають у наданні позивачу на час вирішення спору речового права виключного використання спірних земельних ділянок, що відповідає задоволенню позовних вимог у даній справі про визнання права позивача використовувати ці ділянки на праві суборенди.

Крім цього, вжиті оскаржуваною ухвалою заходи забезпечення позову явно свідчить про неспівмірність, нерозумність, неадекватність таких заходів та порушення, внаслідок їх вжиття, прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка не є учасником спору, що вбачається з наступного.

Згідно з ч. 1 статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статею 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ч. 1 статті 4 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації прав підлягають право власності на нерухоме майно, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності,зокрема, право оренди земельної ділянки.

Право оренди відповідно до п. 2 ч. 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» є речовим правом, яке підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень і відповідно до статті 125 Земельного кодексу України виникає з моменту такої реєстрації.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

При цьому державна реєстрація речового права на нерухоме майно є похідною технічною дією, яка може проводиться лише на підставі правовстановлювального документа, який підтверджує факт набуття речового права, зокрема відповідного договору, а отже така реєстрація безпосередньо не створює такий факт та не маєсамостійного правовстановлювального характеру. При цьому державна реєстрація речового права на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення такого права, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має, а тому сама по собі не є підставою та способом набуття відповідного права, є лише офіційним визнанням з боку держави вже набутого особою права. З урахуванням наведеного, сама по собі державна реєстрація речового права на нерухоме майно за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи, яка може бути спростована, зокрема, наявністю судового рішення про визнання недійсною правової підстави набуття відповідного права, зокрема про визнання недійсним відповідного договору.

Відповідна правова позиція щодо відсутності самостійного правовстановлювального характеру державної реєстрації узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2018 у справі № 906/538/16 та від 21.01.21 у справі № 910/27779/14;Об`єднаної Палати Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18; Великої Палати Верховного Суду від 07.04.20 у справі № 916/2791/13 та від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Полтавської області від 02.02.21 у справі № 917/730/20 за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратура в інтересах держави в особі Територіальної громади в особі Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Фермерського господарства "Добробут Тростянець", ОСОБА_1 , третя особа Фермерське господарство "Агро Приходько", про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди, повернення земельних ділянок, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2021,а отже є таким, що на час подання позову у даній справі та заяви про його забезпечення набрало законної сили, визнано недійсними договори оренди спірних земельних ділянок, що укладені між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, стосовно яких спірні договори суборенди цих ділянок, на які позивач посилається як на правову підставу наявності у нього права користування вказаними земельними ділянками, є похідними правочинами, тобто такими, які не можуть існувати як самостійні юридичні факти, спрямовані на набуття права оренди земельних ділянок за відсутності чинних договорів оренди цих самих ділянок.

Також цим рішенням скасовано накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження ОСОБА_1 проектів землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок в оренду та зобов`язано першого відповідача у даній справі - Фермерське господарство «Добробут Тростянець» повернути вказані земельні ділянки об`єднаній територіальній громаді в особі Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошоі тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання такого обов`язку.

Серед підстав виникнення зобов`язань п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статіт 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до зазначених норм, визнання договору недійсним полягає у визнанні його недійсним лише як правочину, а договір як документ не може бути визнано недійсним , що означає підтвердження судовим рішенням відсутності у відповідного правочину статусу юридичного факту, який породжує обумовлені ним правові наслідки з моменту його укладення.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 161/3245/15-ц.

З огляду на наведене, судове рішення, що набрало законної сили, яким визнано недійсним договори оренди, одночасно є рішенням, яке підтверджує недійсність похідних договорів суборенди.

З наведеного вбачається, що на час подання позивачем до суду позову у даній справі та заяви про його забезпечення було наявне рішення суду, що набрало законної сили, яким підтверджено недійсність спірних договорів суборенди, на які позивач в позові та заяві про його забезпечення посилається, як на підставу набуття ним права користування спірними земельними ділянками.

Разом з тим, відповідно до загальнодоступних відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, на підставі вказаного рішення суду право оренди ОСОБА_1 та право суборенди позивача на спірні земельні ділянки припинено у липні 2021 року та вказані земельні ділянки перебувають у комунальній власності Терешківської сільської об`єднаної громади в особі Терешківської сільської ради, як на час подання позивачем позову у даній справі та заяви про його забезпечення, так і на час постановлення оскаржуваної ухвали (а.с. матеріалів оскарження 130-152).

З наведеного вбачається, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову передбачають заборону власнику-Терешківській сільській об`єднаній громаді в особі Терешківської сільської ради здійснювати відповідні правомочності щодо спірних земельних ділянок, та одночасне надання на час вирішення спору речового права їхвиключного використання позивачу, яким не надано суду доказів реєстрації у встановленому порядку речових прав на ці ділянки, за наявності рішення про недійсність договорів суборенди, якими позивач обґрунтовує наявність у нього права користування зазначеними ділянками, а також ненадання позивачем доказів підтверджених зобов`язальних прав, які передбачають надання йому доступу до цих ділянок, явно свідчить про неспівмірність, нерозумність, неадекватність таких заходів та порушення внаслідок їх вжиття прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка не є учасником спору.

Такі обмеження прав власника земельних ділянок є явно неспівмірними з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

При цьому, як вже було зазначено вище, саме лише посилання позивача на наявність у нього права користування земельними ділянками, без чинних правовстановлювальних документів та доказів реєстрації у встановленому порядку речових прав на спірні земельні ділянки, тобто встановленого факту наявності такого права, яке підлягає встановленню під час розгляду справи по суті позовних вимог, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Щодо підтвердження прокурором підстав представництва інтересів держави в особі Терешківської сільської ради Полтавської району Полтавського області шляхом подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що прокурором виконано відповідні процесуальні вимоги, виходячи з наступного.

Пунктом 3 ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч. ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З огляду на те, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному тоді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

При цьому, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 справі № 806/1000/17 та від 28.11.2018 у справі № 914/2612/17.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц викладено позицію щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді.

Зокрема, у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних правовідносинах. Тому відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Поряд з викладеним, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що за подібних обставин необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства й відповідача, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це належним чином.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або належним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про рушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на зазначене порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом підтвердження судом підстав для представництва.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом подання апеляційної скарги, прокурор правомірно зазначив про те, що вжиті оскаржуваною ухвалою заходи забезпечення позову щодо заборони третім особам вчиняти дії щодо заборони Фермерському господарству "Агро Приходько" виконати сільськогосподарські весняно-польові роботи на спірних земельних ділянках комунальної власності порушує інтереси держави у вигляді суспільного інтересу щодо законності передачі в користування та безпосереднього використання земельних ділянок, а також права відповідної територіальної громади в особі уповноваженого органу -Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області щодо здійснення користування та розпорядження ними, у зв`язку з чим прокурор в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» листом № 55-114-7780 від 30.06.22 повідомив вказаний орган про наявність зазначених порушень інтересів держави та територіальної громади та необхідність вжиття цим органом заходів реагування у судовому порядку шляхом подання апеляційної скарги.У відповідь на цей лист Терешківська сільська рада листом № 899 від 06.07.22 проінформувала прокуратуру про неможливість вжиття відповідних заходів реагування, що свідчить про бездіяльність компетентного орану та необхідність захисту інтересів держави шляхом здійснення відповідного представництва прокурором в суді. Звернення прокурора із листом № 55-114-7780 від 30.06.22 до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області із відповідним змістом та надання останньою відповідної відповіді на нього листом № 899 від 06.07.22 підтверджено прокурором шляхом додання копій вказаних листів до апеляційної скарги.

Крім цього, ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.08.2022 у даній справі до участі в ній було залучено Полтавську окружну прокуратуру Полтавської області. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та відмови в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, й, відповідно, задоволення апеляційної скарги.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 129, 136, 140, 255, 269, 271, п. 2 ч.1 статті 275, п.п. 1, 4 ч. 1 статті 277 , статтями 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавської окружної прокуратури Полтавської області задовольнити.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.04.22 у справі № 917/317/22 скасувати.

В задоволенні заяви Фермерського господарства "Агро Приходько" про забезпечення позову відмовити.

Стягнути з Фермерського господарства "Агро Приходько" ( с.Портнівка, Полтавський район, Полтавська область, код ЄДРПОУ 41549869) на користь Полтавської окружної прокуратури Полтавської області (вул. Ляхова , 1 м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) 2 481 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.11.22

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя О.А. Пуль

Суддя О.В. Шевель