Рішення

від 10.11.2022 по справі 904/12079/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2022м. ДніпроСправа № 904/12079/16

Суддя господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П. при секретарі судового засідання Арнаутовій А.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Концерн "ПІВДЕНРУДА", 49027, м.Дніпро, вул.Івана Акінфієва, будинок 1А, код ЄДРПОУ 30268611

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", 49101, м.Дніпро, вул. Вознесенська, буд.50, офіс 64, код ЄДРПОУ 30983061

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамрок", 49010, м.Дніпро, вул.Телевізійна, буд.1, кв.56, код ЄДРПОУ 30852670

відповідача-3: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1

відповідача-4: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2

відповідача-5: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскомплекс-В", (52542, Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Веселе (Дібровська с/р), вул.Куйбишева, буд.1А, код ЄДРПОУ 38400638

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-5: Підприємство з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат", 71674, Запорізька область, Василівський район, село Мала Білозерка, Веселівське шосе 7 км, код ЄДРПОУ 00191218

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

Представники сторін:

від позивача: Кузьмін Р.В.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: Парохненко С.Є

від відповідача-4: не з`явився

від відповідача-5: не з`явився

від третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-5: не з`явились

СУТЬ СПОРУ:

Концерн "ПІВДЕНРУДА" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК", відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАМРОК", відповідача 3: ОСОБА_3 , відповідача 4: ОСОБА_2 та відповідача 5: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В", в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу №278 від 17.02.2014р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В", з приведенням сторін (продавця та покупця) за цим договором у первісний стан.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення вимог Закону України "Про господарські товариства", статуту ТОВ "ВЕСТАМРОК", укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В" договору купівлі-продажу №278 від 17.02.2014р., оскільки була відсутня згода загальних зборів учасників ТОВ "ВЕСТАМРОК" на укладення оспорюваного договору. Також позивач посилається на порушення відповідачем-1 вимог Податкового кодексу України в частині визначення звичайної ціни нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного договору.

Відповідач 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК" позов не визнає, вважає, що третя особа - Підприємство з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" добросовісно набуло майно у власність за договором, оскільки майно належало відповідачу 5, який і виступав стороною за договором від 26.02.2015р. Право власності продавця комплексу було належним чином зареєстроване. Приведення сторін у первісний стан не є можливим, оскільки майно, що є предметом оскаржуваного договору, перебуває у власності особи, яка не є стороною договору. Посилаючись на ст.241 Цивільного кодексу України, відповідач 1 зазначає, що ТОВ "ВЕСТАМРОК" схвалило договір двічі: перший раз, виконавши договір шляхом передачі майна покупцю; другий - на загальних зборах від 19.05.2017р., про що надав протокол загальних зборів учасників ТОВ "ВЕСТАМРОК" від 19.05.2017р. Щодо визначення ціни, то відповідач 1 зазначає, що ціна перепродажу комплексу 26.02.2015р. склала 308 000,00грн. Дана сума є в 2 рази вищою, ніж у 2014 році, проте курс долара США по відношенню до гривні станом на 17.02.2014р. складав 8.6405, а 26.02.2015р. - вже 30.0102 гривень за долар. Майже так само гривня подешевшала до основних світових валют, девальвувавши за рік у 4,5 рази. За таких обставин можна стверджувати, що ціна договору була ринковою. На день продажу комплекс не приносив ТОВ "ВЕСТАМРОК" прибутку, оскільки для його ефективного використання необхідно було вкласти в його ремонт та модернізацію кошти, які значно перевищують його вартість, що за відсутності стабільного збуту товарної продукції на ринках України та зовнішніх товарних ринках робило подібні інвестиції занадто ризикованими. Подальше володіння комплексом без вищезазначених інвестицій було б для Товариства збитковим. Зазначене підтверджується даними третьої особи по витратам на ремонт та переобладнання комплексу, які вона понесла у 2016-2017 роках. Розмір цих витрат тільки у зазначений період склав 5 333 268,76грн.

Крім того, відповідач-1 звернув увагу суду на те, що позивач не довів та навіть не намагався доводити обізнаність покупця за оскаржуваним договором про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 5 - Підприємство з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надало пояснення на заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу №278 від 17.02.2014р., укладеного між ТОВ "Вестамрок" та ТОВ "Транскомплект-В", з приведенням сторін за цим договором у первісний стан, вважає, що спір не є корпоративним спором. Частка позивача у ТОВ "Вестамрок" складає 0,1% і він на результат голосування з питання продажу майна вплинути не міг. До того ж, третя особа підтримує доводи відповідача 1 щодо схвалення правочину та просить застосувати ст.241 Цивільного кодексу України при вирішенні спору по суті.

Від відповідача-3 до суду надійшли пояснення в яких зазначає, що ТОВ "Вестамрок" схвалило договір двічі: перший раз - виконавши договір шляхом передачі майна покупцю, другий - на загальних зборах від 19.05.2017р. Крім того відповідач-3 зазначає, що питання щодо прав третьої особи, яка здійснила поліпшення майна на суму, що майже у 50 разів перевищує його вартість позивач делікатно оставляє поза увагою лише зазначаючи, що в нього "присутні великі обґрунтовані сумніви щодо добросовісності набуття" третьою особою-1 майна за договором. Якщо навіть уявити, що керівник третьої особи-напередодні придбання Дробильно-сортувального комплексу отримав лист від генерального директора Концерну "Південруда" з проханням не купувати комплекс у ТОВ "Вестамрок", керівнику третьої особи достатньо було перевірити, що майно належить не ТОВ "Вестамрок", а ТОВ "Транскомплект-В", який і виступав стороною договору від 26.02.2015 року за яким третя особа-1 стала власником комплексу. Право власності продавця комплексу було належним чином зареєстроване і не підлягало сумніву. З огляду на зазначене, жодних доказів недобросовісності придбання комплексу третьою особою-1 позивач не надав, а лише висловив "великі та обґрунтовані сумніви", які, імовірні повинні якимось чином вплинути на суд. (а/с 24-26, том 2)

До суду від третьої особи надійшли додаткові пояснення в яких зазначає, що посилання позивача на відсутність повноважень у директора ТОВ "Вестамрок", при підписання договору від 17.02.2014р. № 278 купівлі-продажу нерухомого майна директором "Вестамрок", як на підставу недійсності договору, не базується на нормах законодавства, яке було чинним на момент укладення відповідачами 1 і 5 договору купівлі-продажу № 278. В Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України не вказані обмеження повноважень директора ТОВ "Вестамрок" Макеєва. Третя особа також зазначає, що позивач не надав доказів скасування в установленому порядку рішення загальних зборів, якими прийнято рішення про продаж майна а директору Макеєву надано право підписати договір купівлі-продажу майна.

05.09.2018р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначає, що відповідно до п.11.5. Статуту відповідача-1 до виключної компетенції загальних зборів учасників відповідача-1 належить, зокрема, надання попередньої згоди на укладання договорів (угод) на суму 100 000,00грн.; надання попередньої згоди на укладання угод (незалежно від суми), предметом яких є відчуження основних засобів. Однак, враховуючи нехтування прав позивача, як учасника відповідача-1, та оформлення відповідачем-1 протоколу без фактичного проведення загальних зборів та навіть без повідомлення позивача щодо наміру та факту укладення договору, оспорюваний правочин був укладений без такої попередньої згоди, що в свою чергу, призвело до порушення права позивача на отримання інформації про діяльність відповідача-1. Також позивач звертає увагу суду на те, що на момент проведення загальних зборів (11.02.2014р.) та на момент відчуження нерухомого майна (17.02.2014р.) вона була учасником відповідача-1 та не приймала участі в зазначених вище зборах, не була повідомлена про їх проведення, оскільки вона в цей час перебувала за кордоном.

09.02.2017р. позивач надала додаткові пояснення, до яких залучено копію закордонного паспорту ОСОБА_4 . (а/с 131-142, том 1).

20.01.2022р. до суду від третьої особи -1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-5: Підприємство з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшли додаткові пояснення в яких зазначено, що ТОВ "Південруда" не є неналежним позивачем, а тому не мало право звертатися з позовом від імені відповідача-1.

Ухвалою суду від 15.02.2022р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2022р.

Судове засідання, 10.03.2022р., не відбулось у зв`язку з введенням 24.02.2022р. воєнного стану.

Ухвалою суду від 15.06.2022р. призначено судове засідання по справі на 01.07.2022р.

Судове засідання 01.07.2022р. не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Панни С.П. на лікарняному з 15.06.2022р. по 05.10.2022р.

Ухвалою суду від 11.10.2022р. судове засідання призначено на 03.11.2022р. В судове засідання представник позивача, відповідача-3 та третьої особи -1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-5 з`явились. Від відповідачів-1,2,4,5 не з`явились.

Ухвалою суду від 03.11.2022р. судове засідання відкладено на 10.11.2022р.

03.11.2022р. від третьої особи -1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-5 надійшли додаткові пояснення (повторно). В своїх поясненнях третя особа зазначає, що оскаржуваний позивачем правочин фактично виконаний, товар переданий, кошти за нього сплачені. Відповідачі-1 та 5 претензій стосовно виконання оскаржуваного договору один до одного не мають з часу вчинення правочину і по теперішній час.

В судове засідання, 10.11.2022р., з`явились представники позивача та відповідача-3. Представники відповідачів-1, 2, 4, 5 та третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-5 в судове засідання не з`явились, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомлені.

10.11.2022р. від позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання, посилаючись на введення в Україні правового режиму воєнного стану та оголошення на офіційному сайті Господарського суду Дніпропетровської області 28.03.2022р. про те, що розгляд справи судом в судових засіданнях будуть здійснюватись за наявності заяв усіх учасників процесу про можливість забезпечення участі представників у судовому засіданні. письмової згоди від усіх учасників процесу про розгляд справи без їх участі, за наявності заяв від усіх учасників процесу про розгляд справ в режимі відеоконфенцзв`язку за допомогою будь-яких технічних засобів, зокрема, власних. Суд звертає увагу, що відповідно до п.2 розпорядження голови Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2022р. № 61 "Про роботу суду в умовах воєнного стану" рекомендовано особам, чиї справи призначені до розгляду у період дії воєнного стану з 25 липня 2022 року, направляти відповідні клопотання про перенесення розгляду цих справ та іншу кореспонденцію за допомогою електронної пошти: inbox@dp.arbitr.gov.ua, та сервісу "Електронний суд". Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 26.05.2020р. по справі №1-24-7-5/297-06/7817 дійшов висновку, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). Клопотання позивача не підлягає задоволенню, оскільки справа розглядається вже понад 6 років та у позивача було достатньо часу для її ознайомлення, надання суду своїх пояснень, доводів, міркувань, заперечень, які виникали під час судового розгляду.

В судовому засіданні, 10.11.2022р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Концерн "Південруда" станом на 17.02.2014 року (час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) та на даний час, був та є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", частка якого у статутному капіталі Товариства становила 0,1%, що підтверджується розділами 1, 3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", який затверджений протоколом №1/2013 загальних зборів учасників Товариства від 16.01.2013 року, зареєстрованим 05.02.2013 року, номер запису 12241050008044498, а також Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.02.2014 року.

Відповідно до розділів 1, 3 вказаної редакції Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок" розмір статутного капіталу становить 9 000,00 грн. Учасниками товариства є Товариство з обмеженою відповідальністю "Тамрок" - розмір внеску 8 991,00 грн., що становить 99,9% статутного капіталу та Концерн "Південруда" - розмір внеску 9,00 грн., що становить 0,1% статутного капіталу.

17.02.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестамрок" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транскомплект-В" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити визначене у пункті 1.2. цього договору нерухоме майно, а саме: дробильно-сортувальний комплекс з переробки відвалу пустих порід ЗЗРК (далі - нерухоме майно), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Василівський район, с/рада Малобілозерська, Веселівське шосе, 7 км, буд. 2.

Договір посвідчений 17.02.2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Буцьких О.О. та зареєстровано в реєстрі за №278.

Відповідно до пункту 2.1 договору продаж нерухомого майна за домовленістю вчинений за 121 616,57 грн. без ПДВ, сума з ПДВ склала 145 939,08грн.

Договір купівлі-продажу підписаний з боку продавця - директором Ториваства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок" Макеєвим Юрієм Миколайовичем, який діяв на підставі Статуту Товариства, з боку покупця - директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскомплект-В" Толстопятом Павлом Олександровичем , який діяв на підставі Статуту Товариства.

Концерн "Південруда" вважає, що спірний договір купівлі-продажу від 17.02.2014 року підлягає визнанню недійсним відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, проти чого заперечують відповідачі та третя особа, що і є причиною виникнення спору.

Позивач вважає, що відповідно до п.11.5. Статуту відповідача-1 до виключної компетенції загальних зборів учасників відповідача-1 належить, зокрема, надання попередньої згоди на укладання договорів (угод) на суму 100 000,00грн.; надання попередньої згоди на укладання угод (незалежно від суми), предметом яких є відчуження основних засобів. Однак, враховуючи нехтування прав позивача, як учасника відповідача-1, та оформлення відповідачем-1 протоколу без фактичного проведення загальних зборів та навіть без повідомлення позивача щодо наміру та факту укладення договору, оспорюваний правочин був укладений без такої попередньої згоди, що в свою чергу, призвело до порушення права позивача на отримання інформації про діяльність відповідача-1. Також позивач звертає увагу суду на те, що на момент проведення загальних зборів (11.02.2014р.) та на момент відчуження нерухомого майна (17.02.2014р.) вона була учасником відповідача-1 та не приймала участі в зазначених вище зборах, не була повідомлена про їх проведення, оскільки вона в цей час перебувала за кордоном.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України).

У відповідності до приписів частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до частин 1, 2 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 207 Цивільного кодексу України встановлено вимоги до письмової форми правочину. Згідно частини 2 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статей 140-145 Цивільного кодексу України, статей 50, 58 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється Статутом. Статут товариства є установчим документом, який має містити відомості про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника, склад та компетенцію органів управління, порядок прийняття ними рішень. Вищим органом товариства є загальні збори учасників.

Відповідно до частин 2, 3 статті 145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про господарські товариства", іншими законами і статутом товариства.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 Цивільного кодексу України). За системним аналізом норм Цивільного кодексу України (статті 99, 145, 147), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Європейського Союзу від 09.03.1968 (68/151/ЕЕС).

При цьому, частиною четвертою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон визначає, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Зазначена вище позиція викладена у постанові Верховного суду України від 27.04.2016 року за №8-62цс16.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що у діях покупця за спірним договором (Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскомплект-В") вбачається недобросовісність, зокрема, достеменну обізнаність про відсутність у виконавчого органу товариства продавця необхідного обсягу повноважень.

Як вбачається з наданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких О.О. протоколу №7 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок" від 11.02.2014 року, загальними зборами учасників Товариства було прийнято рішення про надання директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок" Макеєву Юрію Миколайовичу повноваження на укладення договорів, цивільно-правових угод та інших угод з продажу Дробильно-сортувального комплексу по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК третім особам, що перевищують суму 100 000,00 грн. (а.с. 103, том 1).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017р. по справі № 904/1696/17, яке набрало законної сили, були визнані недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК" (49027, м. Дніпро, вул. І. Акінфієва, 1, код 30983061), що оформлені протоколом № 7 від 11.02.2014.

Третя особа звернула увагу суду на те, що факт визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства не може слугувати єдиною підставою до висновку про недійсність договору. Проте такий договір може бути визнано недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно та нерозумно.

Щодо порушення корпоративних прав у зв`язку з заниженням ціни майна, суд зазначає наступне.

Як вже було з`ясовано, ТОВ "ВЕСТАМРОК" схвалило договір двічі: перший раз, виконавши договір шляхом передачі майна покупцю; другий - на загальних зборах від 19.05.2017р., про що надав протокол загальних зборів учасників ТОВ "ВЕСТАМРОК" від 19.05.2017р. Щодо визначення ціни, то відповідач-1 зазначає, що ціна перепродажу комплексу 26.02.2015р. склала 308 000,00грн. Дана сума є в 2 рази вищою, ніж у 2014 році, проте курс долара США по відношенню до гривні станом на 17.02.2014р. складав 8.6405, а 26.02.2015р. - вже 30.0102 гривень за долар.

Як стверджує позивач, продаж відповідачем-1 відповідачу-5 нерухомого майна було здійснено за залишковою балансовою вартістю, що не суперечить нормам бухгалтерського та податкового обліку.

Чинне законодавство України не містить заборони стосовно визначення в договорі купівлі-продажу ціни у розмірі балансової вартості майна.

Ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає випадки обов`язкової оцінки майна: створення підприємств на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності; реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств з державною часткою майна; виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка; визначення вартості внесків учасників та засновків господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою, а також у разі виходу(виключення) учасника, або засновника із складу такого товариства; приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду; переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку; оподаткування майна згідно з законом, крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою; визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом; в інших випадках за рішенням суду або у зв`язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

В інших випадках здійснення експертної оцінки є бажанням сторін договору.

Щодо твердження позивача, що такий продаж вплинув на отримання ним прибутку у вигляді дивідендів за 2014 рік, суд зазначає, що позивач стосовно виплати дивідендів звертався до господарського суду, і рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2016 року по справі 904/4783/16 йому було відмовлено в задоволенні позову.

Прийняття рішення про виплату або невиплату дивідендів є правом Товариства, а не обов`язком.

Відповідно до п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.2016р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин" "захист прав та охоронюваних інтересів юридичної особи учасником товариства можливе тільки шляхом представництва". Представляти інтереси ТОВ «Вестамрок» учасником товариства ТОВ «Південруда» Відповідач-1 не уповноважував. Крім того, як вже зазначалось у судових засіданнях, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2019 по справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19) висловила правовий висновок, зазначивши, що згода загальних зборів товариства на укладання договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства ( на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою навіть без передбаченої статутом згоди вищого органу товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою-стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Також при розгляді справи № 904/10956/15 (провадження № 12-90гс19) в постанові від 03.12.2019 Велика Палата Верховного Суду зробила наступні висновки: якщо учасник товариства вважає свої корпоративні права порушеними внаслідок укладання оспорюваного договору, він не позбавлений права у будь-який час ініціювати питання щодо скликання позачергових загальних зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт порушення або не порушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори товариства дійдуть висновку про порушення укладеним договором купівлі-продажу прав та законних інтересів товариства останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", зазначені особи не можуть бути учасниками даного корпоративного спору, відповідно, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог до відповідачів-3,4 на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов подано до відповідачів, які не мають статусу юридичної особи або громадянина - суб`єкта підприємницької діяльності і не є учасниками корпоративних відносин (пункт 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.

Стаття 13 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Судовий збір покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного тексту судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 21.11.2022

Суддя С.П. Панна