Постанова

від 08.11.2022 по справі 917/1090/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 917/1090/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случа О.В. - головуючого, Волковицької Н.О., Могил С.К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 серпня 2022 року (головуючий - Россолов В.В., судді: Гребенюк Н.В., Хачатрян В.С.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 18 січня 2022 року (суддя Ореховська О.О.) у справі

за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі (1) Міністерства освіти і науки України та (2) Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва

до: (1) Фізичної особи-підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни та (2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов`язання повернути приміщення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову

1. Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі «Прокурор») в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі «МОН України», «Позивач-1») та Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва (далі «Полтавський ФКТБ», «Позивач-2») звернувся у Господарський суд Полтавської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни (далі «ФОП Зеленцова Є.В.», «Відповідач-1») і Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі «РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях», «Відповідач-2»), у якому просив:

- визнати недійсним договір оренди від 10.07.2019 № 30/53/19Н державного нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 73,7 кв.м, що перебуває на балансі Полтавського ФКТБ, укладений між РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях та ФОП Зеленцовою Є.В.;

- зобов`язати ФОП Зеленцову Є.В. звільнити та повернути балансоутримувачу Полтавському ФКТБ державне нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 73,7 кв.м, розміщене на першому поверсі в будівлі гуртожитку за адресою: вул. Небесної Сотні, 110, м. Полтава шляхом підписання акту приймання-передачі.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор вказував, що в порушення вимог чинного законодавства об`єкт оренди за спірним договором переданий в користування не за освітнім призначенням, а в цілях не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу (розміщення салону краси). Крім того наголошував, що внаслідок передання ФОП Зеленцовій Є.В. в оренду частини приміщень гуртожитку для здійснення нею комерційної діяльності відбулося переобладнання державного майна та змінено цільове призначення трьох жилих кімнат, які були необхідні для проживання студентів, чим соціально-побутові умови навчання останніх погіршено.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.01.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2022, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним оспорюваний договір оренди від 10.07.2019 № 30/53/19Н і зобов`язано ФОП Зеленцову Є.В. звільнити та повернути балансоутримувачу орендоване приміщення шляхом підписання акту приймання-передачі.

4. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили із установлених обставин того, що приміщення за оспорюваним договором передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі і така передача порушує права здобувачів освіти на забезпечення державними гарантіями, а саме забезпечення безоплатного проживання у гуртожитку. Звідси договір оренди № 30/53/19-Н нерухомого майна від 10.07.2019 не відповідає нормам законодавства (частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на час укладення договору оренди майна), що згідно з частиною 1 статті 203 та частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) є підставою для визнання його недійсним.

Касаційна скарга

5. Не погодившись із прийнятими рішеннями, ФОП Зеленцова Є.В. звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а дану справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

6. Скаржник стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», а висновок Верховного Суду щодо правильного застосування вказаної норми у подібних правовідносинах відсутній.

У цій частині ФОП Зєлєнцова Є.В. пояснює, що згаданою частиною 4 статті 80 Закону України «Про освіту» (в редакції Закону, чинній з 19.01.2019) передбачено право уповноважених суб`єктів на передачу в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Відмічає, що основним видом діяльності Відповідача-1 є надання послуг перукарнями та салонами краси і саме з метою надання таких послуг, в тому числі учасникам освітнього процесу Полтавського ФКТБ, ФОП Зєлєнцовою Є.В. і орендується приміщення за оспорюваним у цій справі правочином. Вважає, що надання перукарських та масажних послуг в орендованому приміщенні жодним чином не суперечить наведеному припису Закону України «Про освіту», адже охоплюється поняттям «обслуговування учасників освітнього процесу» та не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються в коледжі або працюють у ньому. Більше того підкреслює, що такі послуги позитивно впливають на самоідентифікацію студентів, їх гігієну і проживання і крім цього надаються останнім зі значними знижками. Враховуючи викладене, а також те, що оспорюваний договір було укладено з неухильним дотриманням установленої законодавством процедури, за наявності відповідного погодження МОН України та без будь-яких зауважень з боку балансоутримувача - Полтавського ФКТБ, скаржник вважає, що підстав для визнання його недійсним у даному випадку не було, а протилежні висновки судів попередніх інстанцій є помилковими.

7. Крім наведеного скаржник також зазначає, що його не було належним чином повідомлено про розгляд цієї справи місцевим господарським судом, що в результаті призвело до того, що позиція Відповідача-1 у спірних правовідносинах врахована не була. Разом з цим ФОП Зєлєнцова Є.В. відмічає, що до апеляційного господарського суду нею подавалися пояснення на апеляційну скаргу і клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, які апеляційним господарським судом були неправомірно проігноровані, а тому позиція Відповідача-1 так і залишилися нез`ясованою, аргументи та доводи щодо спору не розглянутими.

8. Інші доводи касаційною скарги судом касаційної інстанції не описуються і не розглядаються, оскільки підставами відкриття касаційного провадження у цій справі (пункти 3, 4 частини 2 статті 287, Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) не слугували.

Узагальнені доводи відзивів

9. У відзивах на касаційну скаргу Прокурор і МОН України заперечують проти викладених у ній доводів. Скаргу вважають безпідставною та необґрунтованою. З рішеннями судів погоджуються (з мотивів наведених судами) і просять залишити їх без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. 10.07.2019 РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях (Орендодавець) і ФОП Зеленцова Є.В. (Орендар) уклали Договір оренди № 30/53/19-Н нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди, Договір).

11. Умовами Договору оренди сторони узгодили, зокрема, таке:

1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення, реєстровий номер (за даними Єдиного реєстру об`єктів державної власності) - 01393094.1.ЖГМЛГЯ001, надалі за текстом - "Об`єкт оренди" (пункт 1.1. Договору);

2) Об`єкт оренди знаходиться за адресою: вул. Небесної Сотні, 110, м. Полтава (пункт 1.2. Договору);

3) Загальна площа Об`єкту оренди: складає 73,7 (сімдесят три цілих сім десятих) квадратних метра (пункт 1.3. Договору);

4) Вартість Об`єкта оренди визначена згідно з висновком про вартість станом на 28 лютого 2019 становить відповідно 755 800, 00 грн (пункт 1.4. Договору);

5) Об`єкт оренди знаходиться на балансі Полтавського будівельного технікуму транспортного будівництва, код за ЄДРПОУ - 01393094, надалі за текстом - "Балансоутримувач" (пункт 1.4. Договору);

6) Майно передається в оренду з метою розміщення перукарні на площі 68,7 кв.м та кабінету масажу на площі 5,0 кв.м (пункт 1.6. Договору);

7) Передача Об`єкта оренди у користування Орендаря здійснюється одночасно з підписанням Договору та оформлюється актом приймання - передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору. В акті приймання - передачі вказується вартісна характеристика Об`єкта оренди на момент передачі Орендарю (пункт 2.1. Договору);

8) Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та Акту приймання-передачі майна (пункт 2.2. Договору);

9) В разі припинення цього Договору Об`єкт оренди повертається Орендарем за участю утримувача аналогічно порядку, встановленому при передачі майна Орендарю цим Договором. Повернення Об`єкта оренди здійснюється в останній день терміну дії цього Договору та оформлюється актом приймання - передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору. Обов`язок по складанню Акту приймання -передачі покладається на Сторону, яка передає Об`єкт оренди іншій стороні (пункт 2.3. Договору);

10) Передача майна в оренду не спричиняє передачу Орендарю права власності на Об`єкт оренди. Власником майна залишається Держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди (пункт 2.5. Договору);

11) Приватизація орендованого майна забороняється. Суборенда за цим Договором допускається за згодою Орендодавця та уповноваженого органу управління (пункти 2.6., 2.7. Договору);

12) Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 219 року - 4255,36 грн (пункт 3.1. Договору);

13) Цей Договір укладений строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців та діє з 19.07.2019 по 10.06.2022 включно (пункт 8.1. Договору).

12. Згідно з Актом приймання-передачі державного майна, що належить до державної власності від 10.07.2019, РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях передало, а ФОП Зеленцова Є.В. прийняла в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 73,7 кв.м за адресою: вул. Небесної сотні, 110, м. Полтава.

13. Відповідно до наданої Полтавським бюро технічної інвентаризації Справи № 15321 на нежитлове приміщення № 110 по вулиці Небесної Сотні в м. Полтава, майно, передане в оренду ФОП Зеленцовій Є.В. за Договором оренди є частиною будівлі, яка знаходиться на першому поверсі гуртожитку.

14. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.06.2021 № 26673376 за адресою: м. Полтава вулиця Небесної Сотні, 110 зареєстрований об`єкт нерухомого майна - громадський будинок (гуртожиток), А - 4, загальною площею 2158,7 кв.м. Власником об`єкта нерухомого майна є держава в особі Міністерства освіти і науки України, правокористувачем - Полтавський будівельний технікум транспортного будівництва, правонаступником якого є Полтавський ФКТБ.

15. Відповідно до пункту 1.10 Статуту Полтавського ФКТБ, затвердженого Наказом МОН України № 259 від 25.02.2021, перший є юридичною особою публічного права, заснований на державній власності, здійснює свою діяльність на засадах неприбутковості і є бюджетною установою, що належить до сфери управління МОН України.

16. Пунктом 1.12 Статуту визначено, що основним завданням Полтавського ФКТБ є, зокрема, забезпечення права реалізації права громадян на фахову передвищу освіту, підготовка кадрів з фаховою освітою для потреб економіки та суспільства, створення необхідних умов для реалізації учасниками освітнього процесу їхніх здібностей і талантів, збереження здоров`я учасників освітнього процесу.

17. Згідно з пунктами 7.7, 7.9 Статуту до майна коледжу належить, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі та споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закріплюється за Фаховим коледжем на праві оперативного управління і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, приватизації або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновника або уповноваженого ним органу, наглядової ради коледжу, крім випадків, передбачених законодавством.

18. Пунктом 1.2 Положення про студентський гуртожиток Полтавського будівельного технікуму транспортного будівництва, затвердженого Наказом Полтавського будівельного технікуму транспортного будівництва від 02.09.2013 № 76-0 визначено, що студентські гуртожитки навчальних закладів призначаються для мешкання іногородніх студентів на період навчання.

19. Згідно з пунктами 1.7, 1.8 вказаного Положення проживання в студентських гуртожитках сторонніх осіб, розміщення підрозділів навчального закладу, а також інших організацій забороняється. Гуртожитки, крім основного призначення, можуть надавати за окрему плату додаткові послуги з харчування, медичного обслуговування, телефонного, телефаксного зв`язку, а також різноманітні послуги (перукарні, ремонт одягу, взуття тощо, бібліотечні, копіювально-множинні та інші) за рахунок використання приміщень нежитлового фонду (цокольні, підвальні приміщення).

20. Звертаючись до господарського суду з позовом у цій справі, посилаючись, зокрема, на бездіяльність МОН України, як компетентного державного органу у спірних правовідносинах, Прокурор стверджував про те, що укладений між Відповідачами договір суперечить ряду чинних нормативно-правових актів, а саме Закону України «Про освіту», Закону України «Про професійно-технічну освіту», постанові Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, якою затверджено Перелік платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, Державним санітарним правилам і нормам влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затвердженим постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, Санітарним правилам влаштування, обладнання та утримання гуртожитків для робітників, студентів, учнів середніх спеціальних навчальних закладів та професійно-технічних училищ від 01.11.1988 № 4719.

21. Прокурор пояснював, що положеннями наведених вище нормативно-правових актів дійсно передбачено можливість передачі в оренду приміщень, споруд, обладнання учбових закладів з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, однак з умовою, що їх використання відбуватиметься за цільовим призначенням, тобто знаходитиметься у тісному зв`язку з навчально-виховним процесом. Крім того, законодавцем також чітко передбачено, що використання майна учбових закладів можливе лише у тому випадку, коли це не погіршує соціально - побутових умов осіб, які навчаються або працюють у ньому.

Водночас, у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, види діяльності ФОП Зеленцової Є.В. (код КВЕД 96.02 - надання послуг перукарнями та салонами краси (основний), код КВЕД 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, код КВЕД 47.23 - роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах, код КВЕД 47.75 - роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах, код КВЕД 46.31 - оптова торгівля фруктами й овочами, код КВЕД 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами) жодним чином не пов`язані з освітньою діяльністю чи учбовим процесом та більше того, за умовами оспорюваного Договору оренди майно навчального закладу було передано в користування Відповідачеві-1 з метою розміщення перукарні та кабінету масажу.

Таким чином, наведене очевидно свідчить про те, що діяльність ФОП Зеленцової Є.В. при використанні об`єкту оренди ніяким чином не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, що чинним на час укладення оспорюваного правочину законодавством заборонялось.

Крім цього, як вказував Прокурор, надання послуг Відповідачем-1 здійснюється не за рахунок використання приміщень нежитлового фонду (цокольні, підвальні приміщення), як того вимагає Положення про студентський гуртожиток, а в приміщеннях житлових кімнат та ізолятора. Із матеріалів інвентаризаційної справи слідує, що внаслідок передання ФОП Зеленцовій Є.В. частини приміщень гуртожитку для здійснення нею комерційної діяльності відбулося як переобладнання трьох жилих кімнат, які були необхідні для проживання студентів, так і ізолятора, який навчальний заклад був змушений облаштувати за рахунок житлових приміщень, кухні і буфету.

За викладеного, Договір оренди, який укладено між Відповідачами є таким, що не відповідає законодавству, адже він не тільки допускає використання майна освіти поза межами цілей освітнього процесу та обслуговування учасників цього процесу, а й погіршує соціально-побутові умови навчання студентів (забезпечення безоплатного проживання у гуртожитку), що в силу статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

22. Розглядаючи заявлені позовні вимоги суди попередніх інстанцій з наведеними доводами Прокурора погодились, а відтак позов задовольнили.

23. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог та вважаючи, що рішення судів ухвалені з неправильним застосовуванням та порушенням правових норм, ФОП Зєлєнцова Є.В. (з описаних вище мотивів) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

24. Згідно із частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

25. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора (Зарудяна Н.О.) і представника скаржника (Скокін Л.Л.), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

26. Відповідно до положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.

27. Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

28. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

29. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

30. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК України, відповідно до частини першої якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

31. Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".

32. За змістом частини 1 статті 79 Закону України «Про освіту» (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення оспорюваного Договору оренди) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

33. Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

34. У частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

35. В свою чергу згідно з підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного Договору оренди), навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

36. З викладеного слідує, що чинний на момент укладення оспорюваного Договору Закон України «Про освіту» містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

37. Дійсно, Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України).

38. В свою чергу положеннями частини 4 статті 56 Закону України "Про освіту" передбачено, що особи, які здобувають освіту в закладах професійної (професійно-технічної) освіти, на період навчання забезпечуються гуртожитками, стипендіями, спеціальним одягом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

39. Згідно ж з частиною 3 статті 44-1 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного Договору оренди) державна цільова підтримка для здобуття професійної (професійно-технічної) освіти надається у вигляді, зокрема, безоплатного проживання в гуртожитку.

40. Як вже зазначалося, пунктом 1.2 Положення про студентський гуртожиток Полтавського будівельного технікуму транспортного будівництва, затвердженого Наказом Полтавського будівельного технікуму транспортного будівництва від 02.09.2013 № 76-0 визначено, що студентські гуртожитки навчальних закладів призначаються для мешкання іногородніх студентів на період навчання.

41. Згідно з пунктами 1.7, 1.8 вказаного Положення проживання в студентських гуртожитках сторонніх осіб, розміщення підрозділів навчального закладу, а також інших організацій забороняється. Гуртожитки, крім основного призначення, можуть надавати за окрему плату додаткові послуги з харчування, медичного обслуговування, телефонного, телефаксного зв`язку, а також різноманітні послуги (перукарні, ремонт одягу, взуття тощо, бібліотечні, копіювально-множинні та інші) за рахунок використання приміщень нежитлового фонду (цокольні, підвальні приміщення).

42. Судами у цій справі установлено, що приміщення, яке передано в оренду ФОП Зєлєнцовій Є.В. знаходиться на першому поверсі студентського гуртожитку і використовується не для проживання здобувачів освіти, а для розміщення перукарні та масажного кабінету. Більше того, судами установлено також і те, що внаслідок передання ФОП Зеленцовій Є.В. частини приміщень гуртожитку для здійснення нею комерційної діяльності відбулося переобладнання державного майна, а саме змінено цільове призначення трьох житлових кімнат, які є необхідними для проживання студентів.

43. За викладеного суди попередніх інстанцій вирішили, що передача в оренду ФОП Зєлєнцовій Є.В. житлових приміщень студентського гуртожитку для надання перукарських та масажних послуг має виключно комерційне спрямування і погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються в Полтавському ФКТБ, зокрема, порушує їх право на забезпечення державними гарантіями щодо безоплатного проживання у гуртожитку. Тому оспорюваний Прокурором Договір оренди є таким, що укладений із порушенням положень, зокрема, Закону України «Про освіту», Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", що є умовою для визнання його недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, а відтак і для зобов`язання Відповідача-1 повернути орендоване приміщення.

44. Здійснивши касаційне провадження у цій справі колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для сумнівів у правильності вказаного висновку, адже він є наслідком здійсненої судами оцінки зібраних доказів та установлених обставин справи і цілком узгоджується із проаналізованими вище приписами законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Доводи скаржника про протилежне свого підтвердження не знаходять, адже є по суті формою незгоди із внутрішнім переконанням суддів, а не здійсненим судами правозастосуванням. Втручання у фактичну складову судових рішень судів попередніх інстанцій з боку суду касаційної інстанції не допускається, а тому Верховний Суд протилежної оцінки установленим обставинам справи (як про те просить ФОП Зєлєнцова Є.В.) надати не може.

45. Окремо варто відмітити і те, що висновок судів попередніх інстанцій у даній справі концептуально узгоджується із раніше викладеною правовою позицію судової колегії, що наведена у постанові від 07.06.2022 у справі № 911/1645/21. Підстав для зміни цієї позиції суд касаційної інстанції наразі не вбачає.

46. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає доцільним також підкреслити, що у цій частині при прийнятті даної постанови керується, зокрема, принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі Відповідачем-1 не зазначено й не обґрунтовано.

47. Безпідставними є і аргументи скаржника про те, що місцевий господарський суд не повідомив його про розгляд цієї справи, позаяк з матеріалів цієї справи убачається, що всі ухвали, які приймалися господарським судом першої інстанції направлялися ФОП Зеленцовій Є.В. за адресою, зазначеною у позовній заяві - 36000, м. Полтава, вул. Пушкіна, 88, кв. 155, яка співпадає з її місцезнаходженням згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також тим місцезнаходженням, яке сам скаржник вказував у заявах, що надсилав до апеляційного та касаційного судів, однак такі ухвали поверталися до суду підприємством зв`язку з відміткою про відсутність адресата.

48. Відповідно до частин 2, 3 статті 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина 7 статті 120 ГПК України).

49. За змістом же частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

50. Згідно із статтею 232 ГПК України судовим рішенням, зокрема, є і ухвала суду.

51. Отже, відповідно до наведених приписів ГПК України ухвали місцевого господарського суду у цій справі, зокрема, і ухвала суду від 11.11.2021 про призначення судового засідання з розгляду позовної заяви по суті на 18.01.2022, вважаються врученими Відповідачеві-1, а останній вважається таким, що належно повідомлений про дату та час судового засідання.

52. Більше того, розглядом справи у розумінні приписів пункту 5 частини 1 статті 310 ГПК України є її розгляд судами як першої так і апеляційної інстанції (див. постанову Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 910/5931/19), водночас жодних зауважень до відправлення поштової кореспонденції на свою адресу апеляційним господарським судом скаржник не заявляв.

53. Звідси, доводи ФОП Зєлєнцової Є.В. про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення цієї справи на новий розгляд з підстав її розгляду за обставин неналежного повідомлення Відповідача-1 про дату, час і місце судового засідання свого підтвердження не знаходять і судом касаційної інстанції відхиляються.

54. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також критично оцінює аргументи скаржника про те, що пояснення на апеляційну скаргу та клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, які він надсилав до апеляційного господарського суду були не розглянуті судом апеляційної інстанції неправомірно, адже хоча перевірка штрихових ідентифікаторів на поштових конвертах підтверджує надходження цих документів до суду апеляційної інстанції в день судового засідання (09.08.2022), у суду касаційної інстанції відсутня достеменна інформація про те, що такі документи були наявними у судової колегії апеляційного господарського суду до проведення судового засідання або на час проведення такого (могли надійти до суду пізніше). Більше того, на поясненнях скаржника на апеляційну скаргу та його клопотанні про відкладення розгляду справи проставлено штампи канцелярії Східного апеляційного господарського суду про реєстрацію вказаних документів як вхідних лише 12.08.2022, а тому за відсутності інформації, яка б пояснювала обставини такої розбіжності, враховуючи військову агресію росії на території України, зокрема, Харківської області та міста Харкова, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведені скаржником аргументи в основу висновків про допущене апеляційним господарським судом порушення норм процесуального права покласти не може. В цій частині суд касаційної інстанції також бере до уваги положення частини 1 статті 269 ГПК України і те, що викладене у зазначених поясненнях (у певній мірі) дублюється скаржником у його касаційній скарзі (з огляду на викладене у цій постанові ці доводи не стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

56. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подана ФОП Зєлєнцовою Є.В. касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Водночас прийняті у справі рішення і постанова повністю відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані.

Судові витрати

57. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зеленцової Євгенії Віталіївни залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 серпня 2022 року і рішення Господарського суду Полтавської області від 18 січня 2022 року у справі № 917/1090/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Случ О.В.

Судді Волковицька Н.О.

Могил С.К.