Постанова

від 08.11.2022 по справі 917/304/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 917/304/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Атлант"

на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2022 (суддя Кльопов І. Г.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 (головуючий суддя Пуль О. А., судді Крестьянінов О. О., Фоміна В. О.)

у справі № 917/304/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Атлант"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Знамя ЛМН" і 2) Державного реєстратора Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Верховода Костянтина Вікторовича

про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Репало Д. О. відповідача-1 - Архипенко О. І.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Атлант" (далі - позивач, ТОВ "БМК "Атлант") звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Знамя ЛМН" (далі - відповідач-1, ТОВ "Знамя ЛМН") про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу, індексний номер: 53385362 від 30.07.2020 16:37:29) державного реєстратора Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Верховода Костянтина Вікторовича (номер запису про право власності: 37556373, дата та час державної реєстрації 28.07.2020 15:19:07), на підставі якого у ТОВ "Знамя ЛМН" виникло право власності на цілісний майновий комплекс за адресою м. Полтава, вул. Автобазівська, 2/9.

2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказував, що метою реєстрації права власності ТОВ "Знамя ЛМН" на цілісний майновий комплекс є завдання шкоди правам та законним інтересам ТОВ "БМК "Атлант", яке здійснює будівництво за адресою м. Полтава, вул. Європейська, 183, тобто на суміжній земельній ділянці, шляхом подання до суду необґрунтованих позовів та підроблених документів, переслідуючи нелегітимну мету - неправомірне збагачення за рахунок позивача.

3. При цьому позивач ставить під сумнів правомірність набуття відповідачем права власності на цілісний майновий комплекс по вул. Автобазівська, 2/9 у м. Полтава, оскільки таке майно існує лише на папері і не було набуте у власність в установленому законом порядку.

4. Позивач наголошує, що оскільки така реєстрації права власності використовується відповідачем на шкоду правам та інтересам ТОВ "БМК "Атлант", зазначене дає останньому право оскаржувати набуття відповідачем права власності на цілісний майновий комплекс.

5. Також позивач вважає, що порушення порядку проведення аукціону з продажу майна є окремою підставою для скасування реєстрації права власності ТОВ "Знамя ЛМН" на цілісний майновий комплекс.

Короткий зміст судових рішень

6. Ухвалою від 29.04.2021 Господарський суд Полтавської області залучив до участі у справі в якості співвідповідача державного реєстратора Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Верховода Костянтина Вікторовича.

7. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.01.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

8. Мотивуючи рішення, суди попередніх інстанцій зазначили про недоведеність позивачем обставин порушення, оспорювання чи невизнання його прав та законних інтересів щодо користування земельною ділянкою по вул. вул. Європейська, 183 у м. Полтава внаслідок здійсненої за відповідачем-1 державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс на суміжній земельній ділянці по вул. Автобазівська, 2/9 у м. Полтава.

9. З огляду на що суди дійшли висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є належним, оскільки у межах заявлених позовних вимог рішення у даній справі не призведе до ефективного захисту позивача та відновлення його прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. ТОВ "БМК "Атлант" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2022 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у даній справі, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

11. Підставою касаційного оскарження ТОВ "БМК "Атлант" визначило пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України та зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статей 2, 4, 11, 13, 80, 81, 110-112, 236, 269 ГПК України, в порушення яких суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні численних заяв та клопотань позивача про огляд доказів, а також витребування та забезпечення доказів - документів по суті справи, які перебувають у володінні відповідачів.

12. При цьому на переконання скаржника, відповідач-1 не виконав вимоги статті 165 ГПК України, не визнавши і не спростувавши доводи позивача, а також не подав наявні у нього документи по суті спору, не виконав вимоги ухвали про відкриття провадження у справі, на надав відповіді на запитання позивача в порядку статті 90 ГПК України, отже відповідач діяв недобросовісно.

13. Окрім цього, скаржник зазначає, що обґрунтовано просив суд першої інстанції оглянути докази за їх місцезнаходженням, оскільки характер спірних правовідносин та положення ГПК України дозволяють це зробити з урахуванням того, що відповідач-1 по суті позову не надав ані відповідних документів, ані спростування чи визнання заявлених позивачем тверджень.

Позиція інших учасників справи

14. ТОВ "Знамя ЛМН" подало відзив на касаційну скаргу ТОВ "БМК "Атлант", в якому не погоджується з її доводами, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач-1 зазначає про неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки позивачем не наведено жодного обґрунтування того, яким чином реєстрація права власності на цілісний майновий комплекс за відповідачем-1 призводить до порушення, оспорення чи невизнання прав та законних інтересів позивача.

15. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

16. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

17. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо суті касаційної скарги

18. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

19. При цьому частина третя статті 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 310).

20. Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

21. Доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, що є / може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, зводяться до того, що судами попередніх інстанцій було порушено норм процесуального права, що полягали, зокрема, у необґрунтованому відхиленні клопотань та заяв позивача щодо витребування та забезпечення доказів, а також проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, що призвело до винесення рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

22. Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

23. Статтею 15 Цивильного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

24. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

25. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

26. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

27. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

28. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

29. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

30. Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та (або) є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

31. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

32. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

33. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

34. Отже завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

35. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

36. Частиною першою статі 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

37. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

38. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу, індексний номер: 53385362 від 30.07.2020 16:37:29) державного реєстратора Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Верховода Костянтина Вікторовича (номер запису про право власності: 37556373, дата та час державної реєстрації 28.07.2020 15:19:07), на підставі якого у ТОВ "Знамя ЛМН" виникло право власності на цілісний майновий комплекс за адресою: м. Полтава, вул. Автобазівська, 2/9.

39. Звертаючись до суду з відповідним позовом, ТОВ "БМК "Атлант" посилалося, зокрема, на те, що для забезпечення ефективного захисту своїх прав у іншому господарському спорі (справа № 917/79/21) з ТОВ "Знамя ЛМН" необхідно перевірити законність набуття права власності на цілісний майновий комплекс, у тому числі насосної станції перекачки хімічних стоків (КНС), що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Автобазівська, 2/9. Позивач наголошував, що за наслідком звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс, ТОВ "Знамя ЛМН" допустило істотні порушення вимог законодавства, які дають можливість зробити висновок про незаконність набуття права власності на майно за адресою: м. Полтава, вул. Автобазівська, 2/9, та проведення державної реєстрації із порушенням вимог закону. На переконання позивача, метою реєстрації права власності ТОВ "Знамя ЛМН" на цілісний майновий комплекс є завдання шкоди правам та законним інтересам ТОВ "БМК "Атлант", яке здійснює будівництво за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 183, тобто на суміжній земельній ділянці, шляхом подання до суду необґрунтованих позовів та підроблених документів, переслідуючи нелегітимну мету - неправомірне збагачення за рахунок позивача. Отже, за доводами позивача, задоволення позовних вимог у цій справі стане окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Знамя ЛМН" у справі № 917/79/21. Зазначений підхід позивача прямо суперечить висновкам, викладеним у пункті 33 цієї постанови.

40. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

41. Таким чином, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 914/2006/17).

42. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 зазначено, що державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України). Хоча державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

43. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц зроблено висновки, за змістом яких спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у реєстрі.

44. Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, надані до позову документи підтверджують обставини того, що позивач є власником іншого нерухомого майна, яке знаходиться за іншою адресою по вул. Європейській, 183 у м. Полтава, а саме під літерами А-12, А-3 у виробничому корпусі та конференційна зала (з/б панелі), загальною площею 19 584,7 кв. м; та для обслуговування саме цих нежитлових об`єктів йому надана земельна ділянка, загальною площею 11 283 кв. м, за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 183, у користування за договором оренди землі від 05.10.2017 (а. с. 118-128, том 1).

45. Водночас, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 183, відсутні відомості про наявність зареєстрованого за позивачем права власності на спірний об`єкт - насосну станцію перекачки хімічних стоків (КНС), Р-1, однак містяться відомості про право власності ТОВ "Знамя ЛМН" на цілісний майновий комплекс за адресою: м. Полтава, вул. Автобазівська, 2/9, зі складовою частиною КНС, Р-1, загальною площею 3 547,9 кв. м, зареєстроване 28.07.2020 (а. с. 25-37, том 1).

46. Верховний Суд звертає увагу, що в межах провадження у цій справі між сторонами відсутній спір щодо права на цілісний немайновий комплекс в цілому та насосної станції перекачки хімічних стоків (КНС) зокрема (позивач свої позовні вимоги саме наявністю у нього прав на це нерухоме майно (як на КНС, так і (тим більше) ЦМК) не обґрунтовував; необхідність скасування державної реєстрації права власності на весь ЦМК також окремо жодним чином не обґрунтовував), проте, за підставами заявленого позову, оспорюючи правомірність державної реєстрації такого права власності за ТОВ "Знамя ЛМН", позивач фактично обґрунтовує свої вимоги вчиненням відповідачем-1 дій (як-то подання до суду необґрунтованих позовів), які, як вбачається з доводів позову, спрямовані на порушення іншого права позивача, а саме щодо користування суміжною земельною ділянкою за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 183, відповідно до договору оренди землі від 05.10.2017.

47. Виходячи зі змісту предмета та підстав позову, цей спір щодо права користування позивачем земельною ділянкою виник саме із земельних правовідносин, які згідно із статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

48. Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 ЗК України, згідно із частиною другою якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

49. Відповідно до положень частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Зазначений у частині третій статті 152 ЗК України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним.

50. У даному випадку (за висновками судів попередніх інстанцій) скасування рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ "Знамя ЛМН" на цілісний немайновий комплекс за адресою: м. Полтава, вул. Автобазівська, 2/9, не є ефективним способом захисту прав позивача, порушення яких обґрунтовано вчиненням відповідачем-1 перешкод у користуванні суміжною земельною ділянкою по вул. Європейській, 183 у м. Полтава шляхом подання до суду необґрунтованих позовів.

51. Колегія суддів звертає увагу скаржника, що за обставин, які він намагався довести, викладені їм у касаційній скарзі доводи (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК) не матимуть вирішального значення для правильного вирішення справи. Так, задоволення такого позову (безвідносно до наявності або відсутності спірного об`єкта як предмета матеріального світу (як і моменту його пошкодження або знищення), а також його знаходження або незнаходження саме на земельній ділянці, що орендується позивачем) не призведе до реального відновлення можливих порушених прав (відсутність яких ще й також покладена в основу оскаржуваних судових рішень) позивача у спірних правовідносинах в межах розгляду даної справи (див. пункти 33, 39 цієї постанови).

52. З огляду на викладене вище у сукупності, оскільки визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом, колегія суддів вважає, що обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ані змісту правовідносин, ані здатен поновити порушені права, є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

53. Оскільки невірно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (пункт 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19), оцінка аргументів сторони щодо обґрунтованості позовних вимог по суті спору має бути зроблена у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду у спорі про право із застосуванням належного способу захисту.

54. Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19).

55. За таких обставин, господарські суди попередніх інстанцій в межах розгляду спору у цій справі не надавали оцінку доводам позивача щодо правомірності набуття відповідачем-1 права власності на цілісний майновий комплекс за адресою: м. Полтава, вул. Автобазівська, 2/9.

56. Отже, у зв`язку з обранням ТОВ "БМК "Атлант" неефективного способу захисту порушеного права у цій справі, який не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови позивачу у задоволенні позову з наведених підстав.

57. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

58. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

59. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

60. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

61. Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

62. З урахуванням висновків судів попередніх інстанцій, що стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав), доводи касаційної скарги про те, що відмова судів у задоволенні численних клопотань позивача про огляд доказів, витребування та забезпечення доказів, унеможливила встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не дають підстав стверджувати про те, що наведені судами попередніх інстанцій мотивування є необґрунтованими, позаяк правильність цих тверджень відповідає обставинам цієї справи.

63. Окрім цього, безвідносно до викладених вище висновків, які не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень, колегія суддів на виконання вимог статей 300 і 315 ГПК України вважає за необхідне зазначити таке.

64. Узагальнюючи свої доводи, скаржник вказує на необґрунтоване відхилення судом першої інстанції заяв та клопотань позивача, а саме: заяви від 01.06.2021 про витребування доказів та зобов`язання вчинити дії, про витребування доказів від третіх осіб; заяви від 07.06.2021 про забезпечення доказів; заяви від 07.06.2021 про виконання завдань підготовчого засідання та досягнення його мети; заяви від 27.07.2021 про забезпечення доказів; клопотання від 29.07.2021 про огляд доказів за їх місцезнаходженням; заяви від 15.09.2021 про витребування доказів; заяви від 12.01.2022 про повернення до стадії підготовчого засідання для досягнення його цілей та виконання завдань.

65. Також скаржник посилається на безпідставне відхилення судом апеляційної інстанції поданого ним клопотання від 22.02.2022 про витребування доказів під час апеляційного перегляду справи.

66. Щодо наведених доводів скаржника колегія суддів враховує наступне.

67. Залишаючи ухвалою від 07.06.2021 без розгляду клопотання позивача про витребування доказів, суд першої інстанції виходив з обставин пропуску позивачем строку на звернення з таким клопотанням. При цьому позивач не просив суд визнати поважними причини пропуску строку для подачі цього клопотання та поновити його.

68. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до хибності висновку суду першої інстанції щодо пропущення строку на звернення з клопотанням про витребування доказів, поданого під час підготовчого судового засідання. На переконання скаржника, заява про витребування доказів мала була бути розглянута судом по суті, оскільки позивачу не було відомо про необхідність витребування доказів до подання ТОВ "Знамя ЛМН" відзиву на позовну заяву та ухилення останнього від надання відповідей у цій справі на запитання позивача в порядку статті 90 ГПК України.

69. Однак відповідні доводи скаржника не ґрунтуються на приписах процесуального законодавства, а засновані на довільному уявленні про перевірку судом наявності підстав для розгляду відповідної заяви по суті.

70. Так, за загальним правилом, визначеним у статті 118 ГПК України, яка має назву "Наслідки пропуску процесуальних строків", право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

71. Тобто у будь-якому випадку, у зв`язку з пропуском позивачем процесуального строку, позивач втратив право на звернення до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів, а також на вчинення судом процесуальних дій, пов`язаних з розглядом вказаного клопотання по суті. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 07.10.2021 у справі № 903/834/20 (пункти 31-44).

72. Щодо заяви позивача від 07.06.2021 про виконання завдань підготовчого засідання та досягнення його мети, то така заява була розглянута судом першої інстанції по суті з наданням відповідної оцінки наведеним у ній доводам та за наслідком розгляду якої, з метою сприяння реалізації сторонами своїх процесуальних прав, суд ухвалою від 07.06.2021 призначив підготовче засідання у справі.

73. Водночас, цією ж ухвалою від 07.06.2021 судом було відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення доказів з підстав недоведення останнім в порядку статті 110 ГПК України необхідності забезпечення доказів. Зазначена ухвала переглянута в апеляційному порядку та залишена без змін постановою апеляційного суду від 09.08.2021 у цій справі. Відповідні ухвали суду першої інстанції згідно з положеннями ГПК України в касаційному порядку не оскаржуються (заперечення проти них не можуть бути і підставою для скасування судових рішень по суті спору).

74. Щодо клопотання позивача про огляд доказів за їх місцезнаходженням від 29.07.2021, то надаючи відповідну оцінку цьому клопотанню в ухвалі від 29.07.2021 суд першої інстанції виходив з того, що цілісний майновий комплекс, огляд якого позивач просить провести за його місцезнаходженням, у даному випадку не є доказом у розумінні статті 73 ГПК України, а є об`єктом, з приводу якого фактично виник спір у даній справі. Доводи скаржника в цій частині зводяться до незгоди з процесуальними діями суду, проте не доводять неправильного застосування ним норм процесуального права.

75. При цьому цією ж ухвалою від 29.07.2021 судом першої інстанції було також відмовлено у задоволенні заяви позивача про застосування заходів забезпечення доказів від 27.07.2021 з підстав того, що вимоги за цією заявою не перебувають у логічному зв`язку з предметом позовних вимог у даній справі. Зазначена ухвала в цій частині не оскаржена до апеляційного суду та набула законної сили (див. пункт 73 цієї постанови).

76. В подальшому, за наслідком розгляду поданої позивачем заяви від 15.09.2021 про витребування доказів, суд першої інстанції ухвалою від 30.11.2021 залишив цю заяву без розгляду з підстав визнання неповажними причини пропуску позивачем строку на звернення з такою заявою.

77. Посилання ж скаржника на відсутність у резолютивній частині ухвали суду першої інстанції від 30.11.2021 висновку щодо залишення заяви про витребування доказів без розгляду, не спростовує обставин надання судом першої інстанції оцінки по суті клопотання позивача на поновлення строку на звернення з цією заявою та відповідних висновків суду, наведених у мотивувальній частині ухвали суду.

78. Інший довід скаржника про те, що судом першої інстанції не розглянуто заяву позивача від 12.01.2022 (в день проголошення судового рішення) про повернення до стадії підготовчого засідання для досягнення його цілей та виконання завдань, не заслуговує на увагу з огляду на наведене у цій постанові обґрунтування, яке стало підставою для висновку про правомірність відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі.

79. Суд звертає увагу, що позивач, не наводячи в цій частині доводів касаційної скарги жодних належних аргументів для спростування висновків суду щодо суті заявлених позовних вимог, намагається домогтися перегляду судового рішення в повному обсязі лише з формальних міркувань.

80. Також, вважаючи необґрунтованою відмову судом апеляційної інстанції в задоволенні поданого позивачем на стадії апеляційного перегляду справи клопотання від 22.02.2022 про витребування доказів, скаржник зазначає про безпідставне посилання апеляційного суду як на підставу для відмови у його задоволенні на не оскарження позивачем ухвали суду першої інстанції від 07.06.2021 у цій справі (якою заява позивача про витребування доказів вже була залишена без розгляду через порушення заявником строків звернення з відповідним клопотанням). Скаржник вказує на те, що апеляційний суд має повноваження на витребування доказів та їх оцінку, навіть якщо вони не були досліджені судом першої інстанції.

81. Втім, зі змісту оскаржуваної у цій справі постанови вбачається, що відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, суд апеляційної інстанції, окрім помилкового посилання (яке для правильного вирішення цієї справи значення не має) на неоскарження ухвали суду першої інстанції від 07.06.2021 у цій справі, підставно виходив з того, що докази, які позивач просив витребувати у відповідачів, є новими доказами, які не були предметом розгляду та дослідження у суді першої інстанції, який залишив аналогічне клопотання про витребування доказів без розгляду через порушення заявником строків звернення з відповідним клопотанням. Зазначене є безумовною підставою відхилення апеляційним судом відповідного клопотання. Такі висновки апеляційного господарського суду узгоджуються з висновками, викладеними, зокрема, в постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 46/603.

82. Окрім цього, посилання скаржника на необхідність розгляду вже розглянутих клопотань після зміни складу суду в суді першої інстанції носять декларативний характер та не обґрунтовані посиланнями на відповідні норми права, а невиконання відповідачем вимог процесуального закону (на думку позивача) також саме по собі не може бути підставою для висновку про неправильне застосування судом норм процесуального права.

83. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не дає правових підстав для скасування судових рішень у цій справі.

84. Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

85. Отже, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

88. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

89. Відповідно до частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

90. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

91. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "БМК "Атлант" залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

92. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Атлант" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2022 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі № 917/304/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил