Постанова

від 17.11.2022 по справі 804/14505/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа №804/14505/15

касаційне провадження № К/9901/26753/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 (головуючий суддя - Юрко І.В.; судді - Гімон М.М., Чумак С.Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Чеська Фірма з іноземними інвестиціями «Роміллена ЛТД» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-Чеська Фірма з іноземними інвестиціями «Роміллена ЛТД» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.09.2015 №0000682202, №0000672202, визнати протиправними дії Інспекції щодо відмови у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року, визнати прийнятою податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2014 року датою її подання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариство зазначало про неправомірність відмови відповідача у прийнятті декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року та додатку № 5 до неї з підстав некоректності заповненням рядка № 06 - місцезнаходження (місце проживання), оскільки позивач вірно вказав податкову адресу у декларації згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Також, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Алюрда Стар», ТОВ «Гростон», ТОВ «Міраброн Плюс», ТОВ «Твінінг Тайм», ТОВ «УЦП», ТОВ «Вейлер».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2016 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 08.09.2015 №0000682202 в частині суми 1020,00 грн, визнано протиправними дії Інспекції щодо невизнання податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за липень 2014 року, зобов`язано Інспекцію прийняти податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за липень 2014 року, датою її подання 20.08.2014. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що подана Товариством податкова декларація містить всі необхідні реквізити, складена у відповідності до Податкового кодексу України (далі - ПК України), містить період, за який подається, вид податку, повну назву платника податку, дату подання, підпис керівника, код ЄДРПОУ, місцезнаходження платника податків згідно з реєстраційними документами. Водночас Інспекцією в порушення вимог пункту 49.11 статті 49 ПК України не було направлено Товариству повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації.

Відмовляючи у частині позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про не підтвердження господарських операцій з контрагентами позивача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про своєчасність подання Товариством декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року та у відповідності до вимог ПК України і така декларація підлягає реєстрації датою її подання. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ «Алюрда Стар», ТОВ «Гростон», ТОВ «Міраброн Плюс», ТОВ «Твінінг Тайм», ТОВ «УЦП», ТОВ «Вейлер», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, звернулася до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.02.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин за інформацією податкового органу щодо контрагентів позивача, відсутності у таких контрагентові управлінського і технічного персоналу, основних засобів, коштів та виробничих активів, відсутності первинних документів на підтвердження таких операцій, наявності недоліків у первинних документах, зокрема, товарно-транспортних накладних, наявності кримінального провадження від 29.04.2014 №32014120010000067 відносно посадових осіб ТОВ «Твінінг Тайм», ТОВ «Міраброн Плюс», ТОВ «Гростон» та ТОВ «Алюрда Стар» за правопорушеннями, передбаченими частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надавав суду письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.11.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 17.11.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 12.08.2015 №836/04-62-22-02/14357125 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення Товариством вимог: підпункту 135.4.1 пункту 135.4, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 та пункту 137.10 статті 137 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 984920грн, у тому числі за 2014 рік у розмірі 984920,00 грн; підпункту 49.18.1 пункту 49.18, пунктів 49.19, 49.20 статті 49, пункту 203.1 статті 203 ПК України, внаслідок чого порушено граничні строки подання податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2014 року та листопад 2014 року.

На підставі висновків акту перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.09.2015: №0000682202, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2040,00 грн, за яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2040,00 грн; №0000672202, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1477380,00 грн, в тому числі за основним платежем 984920,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 492460,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до положень пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

За приписами пунктів 48.1, 48.3, 48.4 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОПТУУ; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з підпунктом «в» пункту 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

За змістом пунктів 49.8, 49.9 статті 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Пунктом 49.10 статті 49 ПК України визначено, що відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висування будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Відповідно до пункту 49.15 статті 49 ПК України податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв`язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Таким чином, підставою для відмови контролюючого органу визнати податкову декларацію як податкову звітність є такі дефекти її заповнення, що впливають на адміністрування податку податковим органом.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України у електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначені Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233 та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за №320/15011 (далі - Інструкція, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), дія якої поширюється на Державну податкову адміністрацію України та її територіальні органи, платників податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді.

Відповідно до положень пункту 7.3 вказаної вище Інструкції після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту);

За приписами пункту 7.4 Інструкції перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним.

Пунктом 7.5 Інструкції визначено, що підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв`язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

Якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв`язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС (пункт 7.6 Інструкції).

Як установлено судовими інстанціями, Товариство 20.08.2013 засобами електронного зв`язку в електронному вигляді надано до Інспекції декларацію з податку на додану вартість за період липень 2014 року, що підтверджується квитанціями №1 та №2.

Листом від 21.08.2014 №23782/10/04-62-18-03-28 контролюючий орган повідомив позивача, що податкову декларацію з податку на додану вартість за період липень 2014 року, оформлено з порушенням вимог пункту 48.3 статті 48 ПК України, а саме: на декларації недостовірно зазначено обов`язковий реквізит - місцезнаходження платника податку, а саме: на декларації недостовірно зазначено обов`язковий реквізит - місцезнаходження платника податку, а саме: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Виконкомівська, буд. 31 кв. 3 (не містить даних про країну, область та адміністративний район), у зв`язку з чим вказана податкова декларація не вважається податковою звітністю.

Зазначена податкова декларація містить всі необхідні реквізити, складена у відповідності до ПК України, зокрема, період, за який подається податкова звітність, вид податку, повна назва платника податку, дата подання декларації, підпис керівника, код ЄДРПОУ, місцезнаходження платника податків згідно з реєстраційними документами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що за вказаними реквізитами є можливим ідентифікувати податкову звітність та особу платника податків, яким подано таку звітність.

Таким чином, хибними та необґрунтованими є твердження відповідача, що позивачем заповнено місцезнаходження Товариства у податковій накладній за липень 2014 року із порушенням.

Також, Верховний Суд зазначає, що Інспекцією в порушення вимог пункту 49.11 статті 49 ПК України не було направлено Товариству повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації платника податків, оскільки, як установлено судами попередніх інстанцій, в листі лише зазначено, що податкова декларація з податку на додану вартість за період липень 2014 року, подана Товариством, не вважається податковою звітністю.

Водночас, за вимогами статей 48, 49 ПК України контролюючий орган має право або прийняти податкову декларацію, або відмовити у її прийнятті, податковий орган не наділений повноваженнями щодо невизнання податкової декларації документом податкової звітності.

За приписами підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів є обов`язком платника податків.

Відповідно до підпункту 49.13 статті 49 ПК України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Аналіз відповідних норм податкового законодавства дає підстави вважати, що підставою для відмови контролюючого органу визнати податкову декларацію як податкову звітність є такі дефекти її заповнення, що впливають на адміністрування податку органом доходів та зборів.

Зважаючи на положення підпункту 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 ПК України повідомлення є юридичною формою рішення, про можливість його оскарження прямо зазначено у них, а тому вірно встановлено судами попередніх інстанцій, що порушуючи вимоги статті 49 ПК України, контролюючий орган не прийняв повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації, та не відмовив у прийнятті документів засобами електронного зв`язку з не передбачених законом підстав та спосіб.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги про визнання дій податкового органу протиправними щодо неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період липень 2014 року підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, на яких в силу норми частини 2 статті 77 КАС України покладається обов`язок доказування, не знайшли свого підтвердження щодо причини відмови у прийнятті та реєстрації даної податкової звітності, судом апеляційної інстанції правомірно визнано декларацію Товариства з податку на додану вартість за липень 2014 року такою, що подана у день її фактичного отримання та прийняття ДФС України, а саме 20.08.2014.

Щодо застосування Інспекцією штрафних санкцій (повторність вчинених порушень) за несвоєчасне подання податкової звітності з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 08.09.2015 №0000682202 в розмірі 2040 грн, Верховний Суд зазначає про таке.

Судовими інстанціями установлено, що у розрахунку застосування штрафних (фінансових) санкцій по деклараціям з податку на додану вартість визначено 1200 грн за липень 2014 року, граничний строк подання 20.08.2014 - не надано, а також 1200 грн за листопад 2014 року, граничний строк подання 22.12.2014, подано 23.12.2014.

Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності передбачена пунктом 120.1 статті 120 ПК України, зокрема, неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, за неподання або несвоєчасне подання платником податків податкової звітності передбачена фінансова відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, а саме: в розмірі 170 гривень, за кожне неподання (несвоєчасне подання) декларації (розрахунку), зазначеного в одному акті; - в розмірі 1020 гривень при повторному порушенні за несвоєчасне подання податкової декларації (розрахунку) платником податків незалежно від виду податку, за яке до такого платника протягом року вже було застосовано штраф за неподання (несвоєчасне подання) податкової декларації (розрахунку) та у період до одного року (до 365 або 366 днів - для високосного року) винесено податкове повідомлення-рішення.

Судами установлено, що перше порушення несвоєчасності подання податкової декларації з податку на додану вартість стосується податкового (звітного) періоду - червень 2014 року, що було встановлено актом податкового органу від 27.08.2014, внаслідок чого приймалось податкове повідомлення-рішення від 19.09.2014 №0004561501 на суму 170,00 грн, яка була сплачена позивачем в добровільному порядку. Вказані обставини відповідачем не заперечується.

Ураховуючи, що за перше порушення зафіксоване у акті від 27.08.2014 щодо несвоєчасного подання податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2014 року відповідачем застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 170,00 грн, застосування штрафної (фінансової) санкції за несвоєчасне подання податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2014 року (яку безпідставно не прийнято податковим органом) не може вважатись повторним.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 08.09.2015 №0000682202 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 1020,00 грн, визнання протиправними дії щодо відмови у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року, а також вважати поданою таку декларацію датою її подання.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000672202, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1477380,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в акт перевірки зазначено, що Товариство у перевіряємому періоді мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Алюрда Стар», ТОВ «Гростон», ТОВ «Міраброн Плюс», ТОВ «Твінінг Тайм», ТОВ «УЦП», ТОВ «Вейлер». За даними інформаційних баз ДПС України, встановлено відсутність продажу товару Товариством вказаним контрагентам, що свідчить про складення угод, в частині зазначених в акті ланцюгів, без мети настання реальних наслідків.

На думку податкового органу операції з поставок товару не проводились, та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв`язку з його відсутністю. Отже, операції з передачі товарів на адресу контрагентів, відображені у податковій звітності позивача, не мали та не могли мати ніякого юридичного змісту, а грошові кошти, які було отримано позивачем на розрахунковий рахунок від контрагентів, у зв`язку з відсутністю факту реального здійснення поставки товарів є безповоротною фінансовою допомогою.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За приписами підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.4 статті 135 ПК України до інших доходів включаються вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування доходу або витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальний дохід або витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував дохід, сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності Товариства є неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Товариство з 2000 року є крупним постачальником - імпортером штучних ковбасних оболонок, за офіційними статистичними даними України підприємство визнано Імпортером 2014 року, про що свідчить відповідний сертифікат.

За перевіряємий період позивач перебував у господарських взаємовідносинах з ТОВ «Алюрда Стар», ТОВ «Гростон», ТОВ «Міраброн Плюс», ТОВ «Твінінг Тайм», ТОВ «УЦП», ТОВ «Вейлер».

Між Товариством (постачальник) та покупцями, зокрема, ТОВ «Міраброн Плюс», ТОВ «Алюрда Стар», ТОВ «Гростон», ТОВ «Твінінг Тайм» укладені договори поставки від 19.03.2014 №1903/14, від 25.03.2014 №2503/14, від 17.03.2014 №1703/14, від 26.03.2014 №2603/14, відповідно, предметами яких було постачання ковбасних оболонок та пряно-ароматичних сумішей (спеції) для ковбасних виробів та інші види товарів.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано до суду відповідні рахунки фактури, видаткові, податкові і товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Також, Товариством мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Український центр послуг» та ТОВ «Вейлер». На підтвердження вказаних господарських взаємовідносин позивачем надано до суду видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

На підтвердження отримання від виробників TEXDA GmbH (Німеччина), Naturin Viscofan GmbH (Німеччина), Kalle GmbH сировини: штучна оболонка з текстильних матеріалів, штучна оболонка із затвердилих протеїнів штучна оболонка з целюлозних матеріалів позивачем до матеріалів справи надані митні декларації, розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, реєстр виданих та отриманих податкових накладних (в тому числі митних декларацій).

Для здійснення господарської діяльності позивачем 01.06.2013 укладено з ДП «Швейна фабрика «Отава» договір суборенди 000022 нежитлового приміщення (складське приміщення) за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна,74, строком до 31.05.2015. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано до суду акт приймання-передачі складського приміщення площею 310,60 кв.м, розрахунок відшкодування комунальних та експлуатаційних послуг.

Судами також установлено, що на час перевірки на підприємстві працювало 7 осіб, що підтверджується штатним розписом, документами податкової звітності, податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 2014 рік.

Судом апеляційної інстанції установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами, зокрема, підтверджують факт реалізації товару, транспортування товару покупцем від постачальника, оплату покупцями вартості цього товару, у тому числі і сплата податку на додану вартість.

В акті перевірки будь-яких зауважень до складення первинних документів не зазначено, не зазначено і про випадки не надання підприємством під час перевірки первинних документів або про витребування податковим органом у позивача під час перевірки будь-яких додаткових документів.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судом апеляційної інстанції використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування даних податкового обліку за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судом апеляційної інстанції та надано їм відповідну оцінку.

Верховний Суд не приймає доводи скаржника про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, необхідних основних засобів та доказів сертифікації товару, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судом апеляційної інстанції та надано відповідну оцінку.

Стосовно тверджень скаржника про отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Вказаною нормою матеріального права визначено поняття безповоротної фінансової допомоги, водночас, як установлено судом апеляційної інстанції в акті перевірки Інспекція не зазначає про встановлені обставини, які підтверджують отримання Товариством такої фінансової допомоги. В акті перевірки не зазначено, від яких осіб позивач отримав таку допомогу та якими первинними документами це підтверджується, не навів таких доказів відповідач і під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Щодо посилань Інспекції про наявність кримінального провадження від 29.04.2014 №32014120010000067 відносно посадових осіб ТОВ «Твінінг Тайм», ТОВ «Міраброн Плюс», ТОВ «Гростон» та ТОВ «Алюрда Стар» за правопорушеннями, передбаченими частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України колегія суддів дійшла до наступних висновків

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Водночас, контролюючим органом не надано доказів щодо суб`єкта (суб`єктів) вказаного кримінального провадження, змісту об`єктивної сторони, пояснень свідків, протоколів допиту, вироку або постанови суду за результатом розслідування.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 08.09.2015 №0000672202.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності відображення у податковому обліку господарських операцій з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк