Постанова

від 01.11.2022 по справі 507/846/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6388/22

Справа № 507/846/21

Головуючий у першій інстанції Вужиловський О. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Зеніної М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 30грудня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання недійсним факту проживання однією сім`єю, скасування рішення суду, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання недійсним факту проживання однією сім`єю, скасування рішення суду.

Позовна заява обґрунтована тим, що 22 грудня 2016 року був укладений договір оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) між фермерським господарством «Славутич», керівником якого він є, та Любашівською районною державною адміністрацією в особі ОСОБА_3 на підставі розпорядження Любашівської районної державної адміністрації від 19 грудня 2016 року № 649/Ад-2016. Земельна ділянка № НОМЕР_1 на масиві № 26 в розмірі 4.72 га розташована на території Боківської сільської ради Любашівського району Одеської області (за межами населених пунктів), надана в оренду для сільськогосподарських потреб строком на сім років. 04 грудня 2020 року відповідач по справі прибув до його домоволодіння та повідомив, що він являється новим власником земельної ділянки № НОМЕР_1 на масиві № НОМЕР_2 в розмірі 4.72 га, яка розташована на території Боківської сільської ради Любашівського району Одеської області і бажає господарювати самостійно. В подальшому він дізнався, що відповідач ОСОБА_2 оформив на своє ім`я спадщину після смерті ОСОБА_4 . На його думку, ОСОБА_4 взагалі не мала права на земельну частку (пай) і взагалі невідомо як їй видали сертифікат про право на земельну частку (пай). ОСОБА_2 проживав в с.Бокове, а з 1994 року взагалі проживав в м.Одеса. 10.09.2000 року відовідач знову був зареєстрований в с.Бокове, а з 13.08.2001 року знятий з реєстрації. Відповідач не проживав із ОСОБА_4 на момент її смерті, а шляхом підробки документів з посадовими особами сільської ради отримав рішення суду про проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю, після чого отримав в нотаріуса свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 . Нотаріус також неправомірно видала свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 посилаючись на норми ЦК України (2003 року), так як ОСОБА_4 померла в 2002 році і на той час діяли норми ЦК УРСР (в ред. 1963 року), згідно яких ОСОБА_2 взагалі не являвся спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 . Тому, просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 19 жовтня 2020 року приватним нотаріусом, зареєстроване в реєстрі № 1149, видане на спадкове майно померлої ОСОБА_4 2002 року на ім`я ОСОБА_2 , що складається з права на земельну частку (пай), скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 масив № НОМЕР_2 площею 4.72 га, розташовану на території Боківської сільської ради Подільського району Одеської області, визнати недійсним факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , скасувати рішення суду від 10 вересня 2020 року по справі № 507/829/20.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 30грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Любашівського районного суду Одеської області від 30грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 19 жовтня 2020 року приватним нотаріусом, зареєстроване в реєстрі № 1149, видане на спадкове майно померлої ОСОБА_4 2002 року на ім`я ОСОБА_2 , що складається з права на земельну частку (пай) та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 масив № НОМЕР_2 площею 4.72 га, розташовану на території Боківської сільської ради Подільського району Одеської області, призначену для ведення сільського господарства, за ОСОБА_2 .

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони в судове засідання, призначене на 01.11.2022 року на 14.00 годину, не з`явилися.

Від імені позивача ОСОБА_1 з адреси електронної пошти ОСОБА_5 до Одеського апеляційного суду надійшло клопотання без електронного підпису про відкладення судового розгляду з посиланням на неможливість прибути в судове засідання та скористатися професійною правничою допомогою через введення в Україні військового стану. При цьому будь-якого обґрунтування відсутності технічної можливості участі у розгляді справи в режимі відеоконференції не наведено. Позивач також вказує, що на даний час розглядається його апеляційна скарга на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10.09.2020 року про встановлення факту проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з ОСОБА_4 , на підставі якого ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 яка складається з земельної ділянки (паю) у КСП «Прогрес» розміром 7,19 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі і розгляд цієї апеляційної скарги призначений на 01.03.2023 року. Тому позивач вважає недоцільним розгляд його апеляційної скарги на рішення суду від 30.12.2021 року, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним факту проживання однією сім`єю до перегляду в апеляційному порядку рішення суду від 10.09.2020 року про встановлення факту проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з ОСОБА_4 .

Від імені відповідача ОСОБА_2 з адреси електронної пошти ОСОБА_6 до Одеського апеляційного суду надійшло клопотання без електронного підпису про відкладення судового розгляду з посиланням на неможливість прибути в судове засідання через перебування у відрядженні за кордоном. При цьому, будь-яких доказів перебування відповідача саме у відрядженні не надано (наказ про працевлаштування, наказ про відрядження з відміткою про вибуття-прибуття). Також не зазначено про неможливість скористатися професійною правничою допомогою та про відсутність технічної можливості участі у розгляді справи в режимі відеоконференції.

Колегія суддів, дослідивши подані сторонами клопотання про відкладення розгляду справи та матеріали справи, виходить з такого.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин неявки судом апеляційної інстанції не встановлена, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 реалізувало своє право на викладення відповідних аргументів в позовній заяві та апеляційній скарзі, а відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву, а також, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, колегія суддів вважає, що спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, розгляд апеляційним судом справи у відсутності сторін при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі№ 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивач не довів факту порушення своїх особистих прав, як фізичної особи;

- позовна вимога про визнання недійсним факту проживання однією сім`єю не є способом захисту порушених прав і такий спосіб захисту цивільних прав не передбачений діючим ЦПК України;

- позовна вимога позивача про скасування рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10.09.2020 року про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не може бути задоволена судом, так як діючий ЦПК України передбачає апеляційний порядок оскарження рішень суду першої інстанції в разі незгоди з ним, а тому суд першої інстанції в даному випадку не компетентний скасувати своє ж рішення у зв`язку з доведенням чи спростуванням певних фактів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- згідно з розпорядженням № 649/Ад-2016 від 19.12.2016 року головою Любашівської районної державної адміністрації Одеської області прийнято рішення про передачу нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) площею 6.21 га в оренду фермерському господарству «Славутич» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Тимчасового порядку передачі в оренду нерозподілених (не витребуваних) часток (паїв) затвердженого розпорядженням в.о. голови районної державної адміністрації 05.08.2014 року № 259/Ад-2014. На підставі зазначеного розпорядження 22 грудня 2016 року між Любашівською районної державною адміністрацією та фермерським господарством «Славутич» було укладено договір оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) (а.с. 10-15, 46-51);

- згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ОД № 011037 ОСОБА_4 дійсно мала право на земельну частку (пай) розміром 7.19 умовних кадастрових гектари із земель колишнього КСП «Прогрес» (а.с. 43-44);

- згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 45);

- згідно з листом приватного нотаріуса № 545/02-14 від 17.07.2020 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса з приводу оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 . Нотаріус рекомендував ОСОБА_2 звернутись до суду для встановлення родинних відносин, черги спадкування, або підтвердження проживання однією сім`єю разом з померлим (а.с. 16);

- рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 10 вересня 2020 року встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, а саме з листопада 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 149-151);

- 19 жовтня 2012 року приватний нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно вказаного свідоцтво спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_2 , спадкове майно складається з земельної частки (пай), посвідченого сертифікатом серії ОД №011037. Зазначене підтверджується копією спадкової справи № 197/2020 (а.с. 17);

- у відповідності до Інформації Державного земельного кадастру власником земельної ділянки площею 4.7231 га ділянка № НОМЕР_1 масив № НОМЕР_2 , кадастровий номер 5123380900:01:002:0507 на території Боківської сільської ради Любашівського району Одеської області є ОСОБА_2 (а.с. 52);

- з довідки Любашівської селищної ради № 156/02-14 від 30.04.2021 року вбачається, що ОСОБА_2 був зареєстрований в с. Бокове при отриманні паспорту 06.06.1994 року, знятий з реєстрації 12.10.1994 року та вибув в м. Одеса. 10.09.2000 року ОСОБА_2 був зареєстрований в с. Бокове, 13.08.2001 року знятий з реєстрації. Зазначений факт підтверджується і випискою з погосподарської книги (а.с. 18-22);

- згідно з довідкою Одеського державного аграрного університету № 01-17/01-3079 від 04 листопада 2021 року ОСОБА_2 з 13.02.1998 року навчався в Одеському державному аграрному університеті на ІV курсі зооінженерного факультету заочного відділення (а.с. 123).

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Статті15та16 ЦК Українипередбачають право на захист цивільних прав та інтересів та захист цивільних прав та інтересів судом.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є директором фермерського господарства «Славутич» (ОКПО: 30711894).

Відповідно дост.1Закону України«Про фермерськегосподарство» фермерськегосподарство єформою підприємницькоїдіяльності громадян,які виявилибажання вироблятитоварну сільськогосподарськупродукцію,здійснювати їїпереробку тареалізацію зметою отриманняприбутку наземельних ділянках,наданих їму власністьта/абокористування,у томучислі воренду,для веденняфермерського господарства,товарного сільськогосподарськоговиробництва,особистого селянськогогосподарства,відповідно дозакону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Фермерське господарствомає найменуваннята можемати печатки. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Відповідно ст. 4 цього ж Закону головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерськогогосподарства представляєфермерське господарствоперед органамидержавної влади,підприємствами,установами,організаціями таокремими громадянамичи їхоб`єднаннями відповіднодо закону. Головафермерського господарстваукладає відімені господарстваугоди тавчиняє іншіюридично значимідії відповіднодо законодавстваУкраїни. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов`язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Встановивши, що предметом спору є земельна ділянка, яку Любашівською районної державною адміністрацією за договором оренди від 22.12.2016 року передано фермерському господарству «Славутич», головою якого є ОСОБА_1 і що позов до ОСОБА_2 , як до власника спірної земельної ділянки про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання недійсним факту проживання однією сім`єю, скасування рішення суду, заявлений ОСОБА_1 як від фізичної особи-громадянина, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що з моменту укладення вищевказаного договору оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) 22.12.2016 року саме фермерське господарство «Славутич» набуло прав та обов`язків землекористувача, оскільки саме даному підприємству була передана спірна земельна ділянка, а не ОСОБА_1 як фізичній особі, і з урахуванням наведених у позові підстав та обґрунтувань, набув вірного висновку, що оскільки ОСОБА_1 не довів факту порушення своїх особистих прав, як фізичної особи, то в задоволенні його позовних вимог необхідно відмовити, як неналежному позивачу.

Крім того, суд вірно визначився, що позовна вимога про визнання недійсним факту проживання однією сім`єю не є способом захисту порушених прав і такий спосіб захисту цивільних прав не передбачений діючим ЦПК України, а також що скасування рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10.09.2020 року про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не може бути заявлено саме в якості позовної вимоги і не може виступати предметом позову.

При цьому судом було роз`яснено ОСОБА_1 , що у разі незгоди з рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 10.09.2020 року про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Дійсно, відповідно до ст. 1264 ЦК України в четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до листа № 24-753/0/4-13 від 15 травня 2013 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ якщо спадщина відкрилась у період чинностіЦК УРСР, застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , коли діяли норми ЦК УРСР (в редакції 1963 року), а також строк для прийняття спадщини закінчився до набрання чинності нормами ЦК України (в редакції 2003 року), положення ЦК України (в редакції 2003 року) щодо прийняття спадщини після ОСОБА_4 застосуванню не підлягали і ОСОБА_2 взагалі не являвся спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 відповідно до норм ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Згідно ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 додав до нього договір від 22 грудня 2016 року між Любашівською районною державною адміністрацією та фермерським господарством «Славутич» щодо оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), при цьому вказував на порушення його прав, як фізичної особи. Зазначена земельна ділянка передана фермерському господарству «Славутич» для ведення господарської діяльності.

Однак, з моменту укладення вищевказаного договору оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) саме фермерське господарство «Славутич» набуло прав та обов`язків землекористувача й стало суб`єктом спірних правовідносин, а не ОСОБА_1 як фізична особа.

Тому на думку суду, ОСОБА_1 звертаючись до суду з цим позовом, не довів факту порушення своїх особистих прав, як фізичної особи, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Тому, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання недійсним факту проживання однією сім`єю, скасування рішення суду, суд правильно відмовив, як неналежному позивачу.

Дійсно, в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 спростували факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім`єю протягом п`яти років до дня смерті останньої. Свідок ОСОБА_9 пояснив, що ОСОБА_2 доглядав за ОСОБА_4 та здійснив її поховання.

Однак вимога позивача про визнання недійсним факту проживання однією сім`єю не є способом захисту порушених прав і такий спосіб захисту цивільних прав не передбачений діючим ЦПК України.

Вимога позивача про скасування рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10.09.2020 року про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не може бути задоволена судом, так як діючий ЦПК України передбачає апеляційний порядок оскарження рішень суду першої інстанції в разі незгоди з ним, а тому суд першої інстанції не повноважний скасувати своє рішення в зв`язку з доведенням чи спростуванням певних фактів в даному випадку. Позивачу роз`яснюється, що рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10.09.2020 року про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 він вправі оскаржити в апеляційному порядку, а в разі наявності підстав позивач вправі звернутись до суду про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що оскільки у задоволенні позову йому відмовлено через неналежність позивача (фізична особа-громадянин), ФГ «Славутич»в особійого голови БалаканаС.О.не позбавленоправа звернутисядо районногосуду з відповіднимпозовом до ОСОБА_2 з приводуспору щодоземельної ділянкипереданої воренду ФГ«Славутич».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 30грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 21.11.2022 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова