Рішення

від 22.11.2022 по справі 580/10383/21

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року справа № 580/10383/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників процесу адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29.09.2017 №53898846 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 91868,01 грн.

Ухвалою судді від 06.12.2021 за заявою позивача вжито заходи забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення на користь Звенигородського міськрайонного ВДВС ГТУЮ (20200, Черкаська обл., м. Звенигородка, пров. В.Погорілого, 1, код ЄДРПОУ 40291673) з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у виконавчому провадженні №60136346 з виконання постанови Звенигородського міськрайонного ВДВС ГТУЮ від 29.09.2017 №53898846 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 91868,01 грн.

Ухвалою судді від 07.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 07.12.2021 зупинено провадження в адміністративній справі до подання витребуваних судом доказів.

Ухвалою суду від 22.12.2021 поновлено провадження у справі.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Адміністративна справа надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду 07.11.2022 та передана шляхом автоматизованого розподілу раніше визначеному складу суду - судді Гаращенку В.В., у зв`язку з чим ухвалою суду від 14.11.2022 справу прийнято до провадження та її розгляд визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання).

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що в редакції ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», чинній на дату винесення оскарженої постанови, виконавчий збір стягується із суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Оскільки державний виконавець не стягнув грошових коштів у виконавчому провадженні в сумі 921581,23 грн., тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.

Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, у якому з посиланням на приписи Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що стягнення виконавчого збору відбувається одночасно з відкриттям виконавчого провадження та незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених законом.

Враховуючи викладене, вважає, що державним виконавцем прийнято оскаржену постанову з додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Щодо строку звернення з позовом до суду, судом враховуються висновки, викладені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року

Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами 1, 2 статті 287 КАС України унормовано, що учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, позивач двічі звертався до суду з адміністративними позовами (по справам № 580/4067/19 № 580/5778/20) про скасування постанови від 23.09.2019 року ВП №60136346 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 91 868,01 грн, в якій зазначено на виконання постанови №694/718/16-ц від 09.02.2017 року, проте в даному випадку позивачем оскаржується постанова державного виконавця від 29.09.2017 року по ВП №53898846, яка не була предметом розгляду в даних справах.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовною заявою 01 грудня 2021 року, а про наявність оскаржуваної постанови позивачу стало відомо 22.11.2021 року, після ознайомлення за місцем роботи з постановою державного виконавця від 17.11.2021 року ВП №60136346, в якій і зазначено про наявність постанови від 29.09.2017 року по ВП №53898846.

В даному випадку позивач не допустив зволікання з поданням позовної заяви, оскільки в матеріалах справи та в Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні дані про наявність постанови від 29.09.2017 року по ВП №53898846 та доведення її до відома позивача.

За наведених обставин, та враховуючи висновки Шостого апеляційного адміністративного суду, в даному випадку строк на оскарження постанови державного виконавця від 29.09.2017 по ВП №53898846 підлягає поновленню, як такий що пропущений з поважних причин.

Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

В ході судового розгляду спору встановлено, що старшим державним виконавцем Звенигородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на підставі заяви стягувача, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №53898846 від 11.05.2017 з примусового виконання виконавчого листа №694/718/16-ц2/694/403/16 виданого 09.02.2017 Звенигородським районним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором кредиту та витрат по сплаті судового збору в загальному розмірі 921581,23 грн.

Державним виконавцем Звенигородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області винесено постанову від 29.09.2017 року №53898846 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 91868,01 грн.

21.02.2018 на адресу Звенигородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області надійшла заява ПАТ «Укрсоцбанк» про повернення виконавчого документу стягувачу.

Постановою державного виконавця Звенигородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 05.03.2019 у виконавчому провадженні №53898846 виконавчий документ повернуто стягувачу.

Звенигородським відділом ДВС у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснюється примусове виконання по стягненню з ОСОБА_1 як боржника, на користь стягувача Звенигородського міськрайонного ВДВС ГТУЮ виконавчого збору в сумі 91868,01 грн.

В межах виконавчого провадження №60136346 старшим державним виконавцем винесено постанову від 17.11.2021 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору від 29.09.2017, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність вказаної постанови, суд враховує, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції, чинній до на дату прийняття оскарженої постанови) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Згідно статті 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, (в редакції, чинній до на дату прийняття оскарженої постанови) виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.

Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

При цьому, приписами статей 40, 42 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (в редакції, чинній до на дату прийняття оскарженої постанови) передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз наведених норм Закону № 1404-VIII дає можливість зробити висновок про те, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.

Проте, як встановлено судом, при здійсненні примусового виконання у виконавчому провадженні №53898846 фактично на користь стягувача стягнуто 12 374,06 грн. заборгованості, що підтверджено листом відповідача №2903 від 21.03.2019 та не заперечується відповідачем у відзиві.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, (в редакції, чинній до на дату прийняття оскарженої постанови) у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору.

Тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Таким чином, доводи відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, суд визнає помилковим.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.02.2018 у справі №910/1587/13.

Суд також вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин положень чинної з 28.08.2018 редакції положень ч. 2 ст. 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, згідно яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Правовідносини щодо виконання згаданого наказу суду склались між стягувачем та боржником до 28.08.2018, тому до них не можуть бути застосовані нові положення закону, тому що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини принцип «правової визначеності» передбачає, що закон має бути доступним і передбачуваним, тобто сформульованим достатньо чітко, щоб забезпечити особі можливість - за необхідності шляхом надання відповідної поради - регулювати свою поведінку. Щоб національне законодавство відповідало цим вимогам, воно повинно надавати адекватний юридичний захист від свавілля та, відповідно, із достатньою чіткістю зазначати межі повноважень, наданих компетентним органам влади, та спосіб їхнього здійснення (див. рішення у справі «С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S. and Marper v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 30562/04 і №30566/04, п. 95, ECHR 2008, з подальшими посиланнями).

На переконання суду нормами законодавства України не регламентовано перехідний період внаслідок внесення вищенаведених змін у закон, не вказано в якому порядку повинен діяти державний виконавець у разі повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні, яке перебуває на виконанні на момент набрання чинності змін, що вказує на неможливість врегулювати свою поведінку суб`єктам правовідносин, тому в даному випадку стягнення з позивача виконавчого збору суперечить вищенаведеним вимогам принципу «правової визначеності».

В контексті наведеного, стягнення виконавчого збору виходячи з повного розміру заборгованості в сумі 921581,23 грн., в будь-якому випадку не може визнаватись законним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вказані положення Кодексу адміністративного судочинства України в ході судового розгляду спору відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність прийняття оскарженої постанови.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що використовуючи владні, управлінські функції при вирішенні питання про стягнення виконавчого збору, відповідач діяв всупереч вимог Закону, а тому суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 908 грн. слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 143, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Звенигородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 29.09.2017 №53898846 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 91868,01 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (20200, Черкаська обл., м. Звенигородка, пров. В.Погорілого, 1, код ЄДРПОУ 40291673) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО