Постанова

від 16.11.2022 по справі 240/42510/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/42510/21

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова Оксана Гнатівна

Суддя-доповідач - Залімський І. Г.

16 листопада 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. ,

секретар судового засідання: Заквацька І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМАКС УКРАЇНА» до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛМАКС УКРАЇНА» звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, у якому просить визнати протиправним та скасувати винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області податкове повідомлення-рішення від 13.10.2021 №00095520701.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10.08.2022 позов задоволено, ухвалено визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (ЄДРПОУ ВП 44096781) №0009552070 від 13.10.2021 про завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 736 402 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.08.2022 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем неправомірно сформовано показник податкового кредиту за липень 2021 року, так як по ланцюгу постачання у контрагентів позивача від ТОВ «ОНЕКС ПЛЮС», ТОВ "ЛЕГРАНД ПЛЮС", ФОП ОСОБА_1 документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із зазначеними постачальниками.

Позивач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Позивач в судове засідання повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Керуючись положеннями даної норми та враховуючи відсутність заперечень представника відповідача, колегія суддів вирішила провести розгляд справи за даної явки сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у зв`язку із поданням ТОВ «ОЛМАКС УКРАЇНА» декларації з податку на додану вартість з від`ємним значенням, яке становить більше 100 000 грн за липень 2021 року податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ОЛМАКС УКРАЇНА» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за липень 2021 року від`ємного значення податку на додану вартість задекларованого у попередніх звітних періодах.

За результатами зазначеної перевірки складено акт від 24.09.2021 №9437/06-30-07-01/36105543, у якому зафіксовано порушення ТОВ «ОЛМАКС УКРАЇНА» вимог п. 198.1, п. 198.2 п. 198.3 ст.198, п.200.1, 200.3 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 (ПК України), що призвело до завищення від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 21 Декларації) на суму 736402 грн, в тому числі по періодах: березень 2021 року - 45591 грн, липень 2021 року - 690811 грн.

На підставі вказаного висновку акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2021 №00095520701, яким встановлено завищення від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 736 402 грн.

Позивач не погодився із податковим повідомленням-рішенням від 13.10.2021 №00095520701 та вважаючи таке рішення протиправним, звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «ОЛМАКС УКРАЇНА» у повному обсязі дотримано вимоги п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України у частині правомірного включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаних товарів у межах укладених договорів з TOB «ОНЕКС ПЛЮС», ТОВ "ЛЕГРАНД ПЛЮС", ФОП ОСОБА_1 ..

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду висловила наступні висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому ПК України та Закон №996-ХIV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону №996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

23 травня 2020 року набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року №466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (Закон №466-IX). Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

При вирішенні даної справи суд також керувався закріпленим у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України принципом презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

З урахуванням наведеного апеляційний суд не розцінює як безумовні та самостійні підстави стверджувати про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ОНЕКС ПЛЮС», ТОВ "ЛЕГРАНД ПЛЮС", ФОП ОСОБА_1 доводи відповідача про те, що: у вказаних контрагентів позивача відсутні ресурси для здійснення задокументованих господарських операцій; вказаними контрагентами належним чином не виконано обов`язок щодо подання податкової звітності; по ланцюгу постачання вказаних контрагентів не встановлено отримання товарів та послуг, надання яких задокументовано для позивача.

Щодо документального підтвердження господарських операцій між ТОВ «ОЛМАКС УКРАЇНА» та ТОВ «ОНЕКС ПЛЮС», ТОВ "ЛЕГРАНД ПЛЮС", ФОП ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає наступне.

Встановлено, що між ТОВ "Олмакс Україна" та ТОВ «ЛЕГРАНД ПЛЮС» 01.07.2021 року укладено договір №01-07 на умовах якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю товар, асортимент, найменування та характеристика якого визначаються у видаткових накладних, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити.

На виконання господарських операцій ТОВ "ЛЕГРАНД ПЛЮС» були виписані та зареєстровані в ЄРПН податкові накладні за податковими зобов`язаннями на загальну суму 1781805 грн, у т.ч. ПДВ 296967,5 грн, а саме: -№103 від 08.07.2021 року (видаткова накладна №70 від 08.07.2021, товарно-транспортна накладна №Р70), №848 від 21.07.2021 (видаткова накладна №73 товарно-транспортна накладна № Р73), №828 від 16.07.2021 (видаткова накладна №71 товарно-транспортна накладна № Р71), №99 від 06.07.2021 (видаткова накладна №69 товарно-транспортна накладна №Р69), №89 від 01.07.2021 (видаткова накладна №68 товарно-транспортна накладна №Р 68 ), №838 від 19.07.2021 (видаткова накладна № 72 товарно-транспортна накладна №Р72).

Оплата за товар за вказаними накладними проведена в повному обсязі, що підтверджується описаними в акті перевірки банківськими виписками, та не заперечується перевіряючими.

Між ТОВ "Олмакс Україна" та ТОВ «ОНЕКС ПЛЮС» 16.04.2021 року укладено договір поставки №16/04/21 на умовах якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю товар, асортимент, найменування та характеристика якого визначаються у видаткових накладних, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити.

На виконання господарських операцій ТОВ «ОНЕКС ПЛЮС» були виписані та зареєстровані в ЄРПН податкові накладні за податковими зобов`язаннями на загальну суму 236060 грн, у т.ч. ПДВ 393843,3 грн, а саме: №1220 від 03.06.2021 року (видаткова накладна №126 від 03.06.2021, товарно-транспортна накладна №Р126), №595 від 05.05.2021 (видаткова накладна №98 від 05.05.2021, товарно-транспортна накладна №Р98), №1264 від 14.06.2021 (видаткова накладна №139 від 14.06.2021, товарно-транспортна накладна №Р139), №71 від 16.06.2021 (видаткова накладна №142 від 16.06.2021, товарно-транспортна накладна №Р142),№1240 від 08.06.2021 (видаткова накладна №133 від 08.06.2021, товарно-транспортна накладна №Р133), №602 від 07.05.2021(видаткова накладна №101 від 07.05.2021, товарно-транспортна накладна №Р101), №979 від 17.05.2021 (видаткова накладна №112 від 17.05.2021, товарно-транспортна накладна №Р112), №1239 від 08.06.2021 (видаткова накладна №132 від 08.06.2021, товарно-транспортна накладна №Р132), №1216 від 02.06.2021 (видаткова накладна №125 від 02.06.2021, товарно-транспортна накладна №Р125).

Оплата за товар за вказаними накладними проведена в повному обсязі, що підтверджується описаними в акті перевірки банківськими виписками, та не заперечується перевіряючими.

Між ТОВ "Олмакс Україна" та ФОП ОСОБА_1 01.03.2021 укладено договір поставки №01/03/21-01 на умовах якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю товар, асортимент, найменування та характеристика якого визначаються у видаткових накладних, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити.

На виконання господарських операцій ФОП ОСОБА_1 була виписана та зареєстрована в ЄРПН податкова накладна за податковим зобов`язанням на загальну суму 273546,9 грн, у т.ч. ПДВ 45591,15 грн, а саме: №183 від 29.03.2021 (видаткова накладна №10562 від 29.03.2021, товарно-транспортна накладна №Р10562).

Оплата за товар за вказаними накладними проведена в повному обсязі, що підтверджується описаними в акті перевірки банківськими виписками, та не заперечується перевіряючими.

Згідно акту перевірки на час укладання договорів із позивачем, ТОВ «ЛЕГРАНД ПЛЮС», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «ОНЕКС ПЛЮС» були платниками ПДВ.

Розбіжностей між податковим зобов`язанням задекларованими ТОВ «Олмакс Україна» та податковим кредитом задекларованим ТОВ «ОНЕКС ПЛЮС», ТОВ "ЛЕГРАНД ПЛЮС", ФОП ОСОБА_1 , відсутній, що свідчить про відсутність втрат до бюджету за березень - липень 2021 року.

Також позивачем долучені до матеріалів справи видаткові накладні, які підтверджують реалізацію придбаних у ТОВ «ЛЕГРАНД ПЛЮС», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «ОНЕКС ПЛЮС» товарів іншим покупцям, а саме: ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» за видатковою накладною №53 від 06 травня 2021 року; ТОВ «Рокитнівський спецкар`єр» за видатковою накладною №55 від 11 травня 2021 року (довіреність №10 від 01.02.2021 року), №86 від 12 липня 2021 року (довіреність №35 від 11.07.2021); ТОВ «Юнігран» за видатковими накладними №56 від 12 травня 2021 року, №57 від 12 травня 2021 року, № 63 від 20 травня 2021 року, №71 від 08 червня 2021 року, №72 від 10 червня 2021 року,№87 від 12 липня 2021 року, №88 від 12 липня 2021 року, ТТН №Р88 від 12 липня 2021 року, ТТН №Р87 від 12 липня 2021 року; АТ «Коростенський кар`єр» за видатковими накладними №59 від 14 травня 2021 року (довіреність №594 від 18 травня 2021 року, № 64 від А травня 2021 року, №83 від 05 липня 2021 року (довіреність №825 від5 липня 2021 року), №84 від 06 липня 2021 року (довіреність №815 від 2 липня 2021 року), №85 від 7 липня 2021 року (довіреність №843 від 7 липня 2021 року), №101 від 30 липня 2021 року (довіреність №919 від 30 липня 2021 року, ТТН Р101 від ЗО липня 2021 року; ТОВ «Демидівський граніт» за видатковою накладною №62 від 19 травня 2021 року, №68 від 03 червня 2021 року, №67 від 03 червня 2021 року, (довіреність №56 від 3 червня 2021 року, №64 від 21 травня 2021 року; ТОВ «Запорізьке кар`єроуправління» за видатковою накладною №69 від 03 червня 2021 року, №78 від 18 червня 2021 року (довіреність №201 від 18 червня 2021), №89 від 15 липня 2021 року (довіреність №402 від 7 липня 2020 року; Філії «Русанівський спецкар`єр» ДП «Хмельницький облавтодор» за видатковою накладною №75 від 2021 року, (довіреність №137 від 14 червня 2021 року; АТ «Малинський каменедробильний завод» за видатковою накладною №76 від 16 червня 2021 року, №96 від 22 липня 2021 року, ТТН №Р96 від 22 липня 2021 року, ТОВ «Новогородецький кар`єр» №79 від 23 червня 2021 року (довіреність №14 від 23.06.2021року), ТОВ «Мало-Кохнівський кар`єр» за видатковою накладною №80 від 23 червня 2021 року; ТОВ «Бехівський спеціалізований кар`єр» за видатковою накладною №81 від 01 липня 2021 року (довіреність № 4628 від 01 липня 2021 року), №93 від 19 липня 2021 року, №98 від 27 липня 2021 року, ТТН Р98 від 27 липня 2021 року; ТОВ «Староконстянтинівський спеціалізований кар`єр» за видатковою накладною №94 від 21 липня 2021 року, №94 від 21 липня 2021 року, №95 від 21 липня 2021 року (довіреність №94 від 1 липня 2021 року), №100 від 21 липня 2021 року; TOB «ВО БОГУСЛАВСЬКИЙ ГРАНІТ» № 97 від 08 липня 2021 року (довіреність №505 від 7 липня 2021 року); ТОВ «Труд» за видатковою накладною №92 від 19 липня 2021 року, ТТН №Р92 від 19 липня 2021 року; Овруцький щебеневий завод Гомельського міського шляхового будівельно-ремонтного тресту за видатковою накладною №99 від 27 липня 2021 року (довіреність №45 від 27 липня 2021 року); TOB «Новоград-Волинський каменедробильний завод» за видатковою накладною №102 від 06 липня 2021 року.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що матеріали справи містять достатні первинні документи для документального підтвердження господарських операцій між ТОВ «ОЛМАКС УКРАЇНА» та ТОВ «ОНЕКС ПЛЮС», ТОВ "ЛЕГРАНД ПЛЮС", ФОП ОСОБА_1 .

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо недоліків наданих для перевірки товарно-транспортних накладних, а саме, що такі не містять обов`язкових реквізитів: дані щодо замовника перевезень, автомобільного перевізника, що здійснював перевезення, місце навантаження-розвантаження.

Так, у наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних зазначено замовника перевезень, місце навантаження та розвантаження та автомобільний перевізник ФОП ОСОБА_1 .

При цьому, як зауважив Верховний Суд у постанові від 22.11.2019 у справі №813/5592/14, наявність деяких помилок чи неточності у оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Варто вказати й те, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, недоліки у їх оформленні не можуть свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак і не може бути підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 16.04.2019 у справі № 804/6909/17 недоліки товарно-транспортної накладної не перешкоджають можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про суб`єктів господарювання від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.10.2021 №00095520701.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що в резолютивній частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.08.2022, з урахуванням ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 24.10.2022, неправильно вказано номер скасованого податкового повідомлення-рішення. Так, замість вірного "№00095520701", помилково зазначено "№0009552070". Колегія суддів зазначає, що дана описка не свідчить про необґрунтованість чи незаконність спірного рішення та може бути виправлена судом першої інстанції у порядку ст.253 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 22 листопада 2022 року.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.