Рішення

від 14.11.2022 по справі 910/8841/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2022Справа № 910/8841/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "ПОЛІЕМОС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУС-АЛКО"

про стягнення 834 206, 36 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "ПОЛІЕМОС" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУС-АЛКО" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 834 206, 36 грн., з яких: 620 276, 65 грн. - основного боргу, 105 771, 76 грн - пені, 10 238, 87 грн. - 3 % річних та 97 919, 08 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 2 від 03.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 12.09.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Святошинська, буд. 32, м. Київ, 03115.

З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 20.09.2022 ухвали Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

03.01.2017 між Приватним акціонерним товариством "ПОЛІЕМОС" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУС-АЛКО" (далі - покупець) укладено договір № 2, умовами якого передбачено, що продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товар згідно з замовленням покупця та товаросупровідною документацією в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 4.1. договору, суму договору складає сума всіх видаткових накладних, на підставі яких здійснювалось постачання товару на виконання даного договору.

Згідно п. 5.1. договору, поставка товару покупцю здійснюється на протязі 15 днів з моменту отримання замовлення покупця, партіями на умовах франко-склад покупця, відповідно до Правил інтерпретації міжнародних торгових термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року. Сторонами можуть переглянути місце і умови поставки, відповідно до зазначених вище правил, з переглядом ціни на товар, що поставляється на таких умовах.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що оплата кожної партії товару здійснюється покупцем в безготівковій формі на протязі 60 календарних днів з моменту отримання товару, зазначеного в накладній.

Зобов`язання покупця по оплаті вартості отриманого товару вважається виконаним своєчасно, якщо до закінчення останнього дня строку, встановленого п. 6.2. цього договору, грошові кошти будуть списані з банківського рахунку покупця (п. 6.3. договору).

Відповідно до п. 10.1. договору, у випадку, якщо покупець у термін, зазначений у п. 6.2. даного договору, не оплатив або оплатив не в повному обсязі отриманий товар, він зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого своєчасно товару за кожний день прострочення оплати.

Даний договір набирає силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2017, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань за даним договором. У випадку, якщо жодна із сторін, до закінчення зазначеного терміну не заявить про розірвання даного договору, він вважається продовженим на тих самих умовах і ще на один рік (п. 13.6. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 647 403, 96 грн, що підтверджується видатковими накладними № 3171 від 14.12.2021 на суму 86 020, 51 грн, № 3182 від 15.12.2021 на суму 16 790, 18 грн, № 3206 від 20.12.2021 на суму 24 439, 90 грн, № 3214 від 20.12.2021 на суму 55 501, 20 грн, № 3243 від 23.12.2021 на суму 123 830, 40 грн., № 3259 від 24.12.2021 на суму 160 334, 09 грн, № 3293 від 29.12.2021 на суму 115 246, 20 грн, № 5 від 04.01.2022 на суму 40 041, 30 грн, № 25 від 06.01.2022 на суму 25 200, 18 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2022-15.08.2022, який підписаний представниками сторін та скріплені печатками підприємств, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУС-АЛКО" утворилась заборгованість у розмірі 620 276, 65 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 620 276, 65 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 105 771, 76 грн - пені за період з 15.02.2022 по 05.09.2022, 10 238, 87 грн. - 3 % річних за період з 15.02.2022 по 05.09.2022 та 97 919, 08 грн. - інфляційних втрат за період з 15.02.2022 по 05.09.2022.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 647 403, 96 грн, що підтверджується видатковими накладними № 3171 від 14.12.2021 на суму 86 020, 51 грн, № 3182 від 15.12.2021 на суму 16 790, 18 грн, № 3206 від 20.12.2021 на суму 24 439, 90 грн, № 3214 від 20.12.2021 на суму 55 501, 20 грн, № 3243 від 23.12.2021 на суму 123 830, 40 грн., № 3259 від 24.12.2021 на суму 160 334, 09 грн, № 3293 від 29.12.2021 на суму 115 246, 20 грн, № 5 від 04.01.2022 на суму 40 041, 30 грн, № 25 від 06.01.2022 на суму 25 200, 18 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУС-АЛКО" утворилась заборгованість у розмірі 620 276, 65 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що оплата кожної партії товару здійснюється покупцем в безготівковій формі на протязі 60 календарних днів з моменту отримання товару, зазначеного в накладній.

Таким чином, враховуючи умови п. 6.2. договору та приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає:

- за видатковою накладною № 3171 від 14.12.2021 на суму 86 020, 51 грн строк оплати настав 14.02.2022 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України) та, починаючи з 15.02.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 3182 від 15.12.2021 на суму 16 790, 18 грн строк оплати настав 14.02.2021 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України) та, починаючи з 15.02.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

- за видатковою накладною № 3206 від 20.12.2021 на суму 24 439, 90 грн строк оплати настав 18.02.2022 та, починаючи з 19.02.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 3214 від 20.12.2021 на суму 55 501, 20 грн строк оплати настав 18.02.2022 та, починаючи з 19.02.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 3243 від 23.12.2021 на суму 123 830, 40 грн. строк оплати настав 21.02.2022 та, починаючи з 22.02.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 3259 від 24.12.2021 на суму 160 334, 09 грн строк оплати настав 22.02.2022 та, починаючи з 23.02.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 3293 від 29.12.2021 на суму 115 246, 20 грн строк оплати настав 28.02.2022 та, починаючи з 01.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 5 від 04.01.2022 на суму 40 041, 30 грн строк оплати настав 07.03.2022 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України) та, починаючи з 08.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 25 від 06.01.2022 на суму 25 200, 18 грн. строк оплати настав 07.03.2022 та, починаючи з 08.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 2 від 03.01.2017 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 620 276, 65 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 105 771, 76 грн - пені за період з 15.02.2022 по 05.09.2022, 10 238, 87 грн. - 3 % річних за період з 15.02.2022 по 05.09.2022 та 97 919, 08 грн. - інфляційних втрат за період з 15.02.2022 по 05.09.2022.

Відповідно до п. 10.1. договору, у випадку, якщо покупець у термін, зазначений у п. 6.2. даного договору, не оплатив або оплатив не в повному обсязі отриманий товар, він зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого своєчасно товару за кожний день прострочення оплати.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду нарахування пені та, відповідно, у розмірі пені заявленої до стягнення, оскільки як встановлено судом вище, зокрема за видатковою накладною № 3293 від 29.12.2021 на суму 115 246, 20 грн строк оплати настав 28.02.2022 та, починаючи з 01.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 105 392, 87 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди: з 15.02.2022 по 20.06.2022 нараховані на суму боргу 86 020, 51 грн; з 21.06.2022 по 15.08.2022 нараховані на суму боргу 58 893, 20 грн; з 15.02.2022 по 15.08.2022 нараховані на суму боргу 16 790, 18 грн; з 19.02.2022 по 19.08.2022 нараховані на суму боргу 24 439, 90 грн; з 19.02.2022 по 19.08.2022 нараховані на суму боргу 55 501, 20 грн; з 22.02.2022 по 22.08.2022 нараховані на суму боргу 123 840, 40 грн; з 23.02.2022 по 23.08.2022 нараховані на суму боргу 160 334, 09 грн; з 01.03.2022 по 23.08.2022 нараховані на суму боргу 115 246, 20 грн; з 08.03.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 40 041, 30 грн; з 08.03.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 25 200, 18 грн., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 238, 87 грн. - 3 % річних за період з 15.02.2022 по 05.09.2022 та 97 919, 08 грн. - інфляційних втрат за період з 15.02.2022 по 05.09.2022, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3% річних, при цьому розмір інфляційних втрат визначений позивачем вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3% річних у розмірі 10 182, 04 грн та сума інфляційних втрат у розмірі 97 919, 08 грн, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди: з 15.02.2022 по 20.06.2022 нараховані на суму боргу 86 020, 51 грн; з 21.06.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 58 893, 20 грн; з 15.02.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 16 790, 18 грн; з 19.02.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 24 439, 90 грн; з 19.02.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 55 501, 20 грн; з 22.02.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 123 840, 40 грн; з 23.02.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 160 334, 09 грн; з 01.03.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 115 246, 20 грн; з 08.03.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 40 041, 30 грн; з 08.03.2022 по 05.09.2022 нараховані на суму боргу 25 200, 18 грн., а тому вимоги в цій частині також підлягають частковому задоволенню.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовничою допомогою у розмірі 54 852, 90 грн.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.08.2022 між Приватним акціонерним товариством "ПОЛІЕМОС" та Адвокатським об`єднанням «Кролевецький та партнери» укладено договір № 01/29/08 про надання правової допомоги, відповідно до якого об`єднання на визначених цим договором умовах та порядку здійснює на платній основі надання клієнту правової допомоги щодо представництва інтересів клієнта під час судового стягнення заборгованості з контрагентів за договороми, визначеними у додатках до цього договору.

Відповідно до п. 3.2. договору, гонорар визначається у додатках до договору як фіксована сума за певний вид послуги або сукупна вартість відпрацьованого в інтереса клієнта часу.

Згідно п. 3.4. договору, надання правової допомоги оформляється звітом про надану правову допомогу (актом здачі-приймання наданих послуг).

Пунктом 3.5. договору визначено, що клієнт здійснює оплату послуг за договором у наступному порядку:

- 50 % суми, визначеної в додаткахдо договору фіксованої суми, на умовах попередньої оплати - протягом 5 днів з дати укладення договору;

- залишок погодженого сторонами гонорару - протягом 90 днів з дати подання позову з предметом спору, визначеним додатком до договору.

Договір вважається укладеним з дня його підписання та діє до 31.12.2023 (п. 5.1. договору).

Додатком № 1 від 29.08.2022 до договору № 01/29/08 про надання правової допомоги від 29.08.2022, сторони погодили наступні умови щодо обсягу правової допомоги та її вартість: надання правової допомоги щодо судового стягнення заборгованості з ТОВ "ПЕТРУС-АЛКО" за договором № 2 від 03.01.2017 в суді першої інстанції, в т.ч. збирання доказів та первинних бухгалтерських документів, складання та подання позовної заяви, виконання розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу, складання всіх інших необхідних процесуальних документів, участь у судових засіданнях, отримання судового рішення та інших процесуальних документів тощо. Всього 54 852, 90 грн.

Як вбачається з матеріалів справи 29.08.2022 Адвокатським об`єднанням «Кролевецький та партнери» було виставлено позивачу на оплату рахунок-фактуру - 000151/22 вна суму 27 426, 45 грн.

Проте, враховуючи що у матеріалах справи відсутній детальний опис наданих послуг та виконаних робіт із зазначенням часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), відповідний звіт/акт приймання-передачі наданих послуг, як це передбачено п. 3.4. договору суду не надано, тобто суд не вбачає з чого саме складається сума 54 852, 90 грн., яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача, як витрати на правову допомогу, відтак суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 54 852, 90 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ПОЛІЕМОС" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРУС-АЛКО" (вул. Святошинська, буд. 32, м. Київ, 03115, ідентифікаційний код - 36942172) на користь Приватного акціонерного товариства "ПОЛІЕМОС" (вул. Жихарська, буд. 88, смт Покотилівка, Харківська область, 62458, ідентифікаційний код - 31632688) 620 276 (шістсот двадцять тисяч двісті сімдесят шість) грн 65 коп. - заборгованості, 105 392 (сто п`ять тисяч триста дев`яносто дві) грн 87 коп. - пені, 10 182 (десять тисяч сто вісімдесят дві) грн 04 коп. - 3 % річних, 97 919 (дев`яносто сім тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 08 коп. - інфляційних втрат та 12 506 (дванадцять тисяч п`ятсот шість) грн 66 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков