Рішення

від 06.06.2022 по справі 183/5411/16

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/5411/16

№ 2/183/16/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2022 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Шевченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про:

- визнання неправомірним та скасування п.47 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області №1-18/V від 12.03.2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та видачу державного акту на право приватної власності на земельні ділянки на території с.Піщанка в районі вулиць Пролетарська, Садова, Зелена, Мостова, Мира, Чкалова» щодо передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнання недійсним Державного акту серії ЯЕ № 9802477 від 31.03.2008 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 на право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0042, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01067;

- витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0042, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання повернення на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

за участю представника позивача ОСОБА_5 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_6 ,

представника третьої особи Новікова А.С.,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2016 року керівник Новомосковської прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , визначивши третіми особами Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області в якому просив:

- визнати неправомірним і скасувати пункт п.23 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області №1-18/V від 12.03.2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та видачу державного акту на право приватної власності на земельні ділянки на території с.Піщанка в районі вулиць Пролетарська, Садова, Зелена, Мостова, Мира, Чкалова» щодо передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати неправомірним та скасувати п.47 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області №1-18/V від 12.03.2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та видачу державного акту на право приватної власності на земельні ділянки на території с.Піщанка в районі вулиць Пролетарська, Садова, Зелена, Мостова, Мира, Чкалова» щодо передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним Державний акт серії ЯЕ № 9802477 від 31.03.2008 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 на право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0042, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01067;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0042, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання повернення на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації /а.с. 2-9.Т 1/.

Позов обґрунтовано тим, що прокурор, в межах повноважень, визначених Законом України «Про прокуратуру» встановив, що п. 47 рішення Піщанської сільської ради № 1-18-У від 12.03.2008 «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_2 » ОСОБА_4 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку, та передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, на території АДРЕСА_2 .

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 отримала Державний акт на право власності серії ЯЕ № 980247 від 31.03.2008, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1223285500:03:014:0042.

На думку прокурора оскаржуване рішення, а саме його п.47 прийнято з порушенням ст.ст. 13,17,20,84 Земельного Кодексу України, оскільки спірна земельна ділянка площею 0.25 га, що розташована по АДРЕСА_2 , яка на підставі п. 47 зазначеного рішення Піщанської сільської ради передана у власність ОСОБА_4 не являлася комунальною власністю, а відноситься до земель державної власності. Вказаний факт підтверджується інформацією ДП «Новомосковське лісове господарство», згідно якої спірна земельна ділянка не вилучалась із земель державної власності лісогосподарського призначення і на час прийняття Піщанською сільською радою рішення про її надання у власність знаходилась у користуванні ДП «Новомосковське лісове господарство». Крім того, факт належності спірної земельної ділянки ДП «Новомосковський лісгосп» встановлений постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 у справі № 20/5005/9915/2012. Приймаючи оскаржуване рішення Піщанська сільська рада, всупереч вимогам ст. 20 Земельного Кодексу України (в редакції від 01.01.2008), фактично безпідставно та неправомірно змінила цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення та незаконного розпорядилась зазначеною земельною ділянкою.

Отже, прокурор посилається на порушення Піщанською сільською радою інтересів держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яка, відповідно до вимог п.5 ст.122 Земельного Кодексу України, наділена повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Оскільки Дніпропетровська обласна державна адміністрація як орган, уповноважений розпоряджатися землями державної власності, своєї згоди на передачу земельної ділянки державного лісового фонду у власність громадянці ОСОБА_4 не надавав і Піщанську сільську раду на це не уповноважував, то земельна ділянка вибула з володіння держави поза волею повноважного органу і має бути повернута власнику, з підстав, визначених ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Враховуючи, що земельна ділянка надана ОСОБА_4 з порушенням вимог ст.ст. 13, 17, 20, 84 Земельного кодексу України, тобто незаконно, п. 47 рішення Піщанської сільської ради від 12.03.2008 року № 1-18-У та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ 980247 від 31.03.2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_4 , підлягають визнанню недійсними.

Також позивач посилається на доведеність у кримінальному провадженні № 42012040000000006 факту перевищення головою Піщанської сільської ради ОСОБА_8 службових повноважень при прийнятті рішень щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду в межах 74 та 75 кварталів ДП «Новомосковський лісгосп» встановлений під час досудового розслідування кримінального провадження, оскільки ухвалою Новомосковського міськрайонного суду від 04.03.2014 зазначене кримінальне провадження, порушене відносно ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 365 КК України, - закрите у зв`язку з декриміналізацією.

У відзиві на позов Піщанська сільська рада просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність порушеного права позивача, відповідач вважає не доведеним належним чином факт належності спірної земельної ділянки до державного лісового фонду, звернули увагу на норми закону, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також наполягали на застосуванні позовної давності /а.с.148-161,Т-2/.

У відзиві на позов представник ОСОБА_3 - адвокат Матвієвський О.В. просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог посилаючись на не доведеність незаконного прийняття Піщанською сільською радою п.47 рішення від 12.03.2008 року № 1-18-У, а отже відсутність підстав для визнання недійсним державний акт серія ЯЕ 980247 від 31.03.2008 року/а.с.197-218,Т-2/.

Крім того, представник ОСОБА_3 також наполягав на застосовуванні позовної давності до позову керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області /а.с.39-43,Т-3/.

У відповіді на відзив Піщанської сільської ради позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, щодо заперечень проти позову, зазначив, що вони є надуманими та необґрунтованими, які не відповідають обставинам справи. Також заперечив проти застосування строку позовної давності посилаючись на ст. 261 ЦК України /а.с.2-5, 9-11, Т-3/.

Ухвалою суду від 30 вересня 2016 року заяву керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації про забезпечення позову залишено без руху /а.с.52.Т1/.

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Дубовенко І.Г. від 30 вересня 2016 року відкрите провадження по справі /а.с.53.Т-1/.

Ухвалою суду від 06 жовтня 2016 року заяву Керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову повернуто заявнику /а.с.56.Т-1/.

Ухвалою суду від 01 березня 2017 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 про залишення позову прокурора без розгляду відмовлено/а.с.202-203.Т1/.

Ухвалою суду від 20 квітня 2017 року провадження по справі зупинено до залучення участі у справі правонаступника ОСОБА_4 /а.с.265.Т-1/.

В зв`язку з закінченням повноважень судді Дубовенко І.Г. 25.04.2017 року справа передана в провадження судді Сороки О.В. /а.с.1.Т-2/.

Ухвалою суду від 18 вересня 2017 року зобов`язано Державну нотаріальну контору Індустріального району надати відомості про коло спадкоємців після смерті ОСОБА_4 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.8.Т-2/.

Ухвалою суду від 22 травня 2018 року залучено в якості третьої особи у цивільній справі Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області /а.с.62-64,Т-3/.

Ухвалою суду від 25 червня 2018 року зупинялося провадження по справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 183/1617/16 /а.с. 79-80,Т-3/.

Ухвалою суду від 27 липня 2020 року представнику відповідача ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження по справі /а.с.124-127, Т-3/.

Ухвалою суду від 15 січня 2021 року закінчено підготовче провадження у цивільній справі, справу призначено до розгляду по суті /а.с.142-144,Т-3/.

В судовому засіданні прокурор Санталова В.Р. підтримала заявлений позов, просила задовольнити у повному обсязі.

Представник Дніпропетровської ОДА в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з письмовими поясненнями, запереченням на заяву про застосування строку позовної давності та заявою про розгляд справи у їх відсутність, позов підтримав в повному обсязі /а.с. 69-71, 110-111,Т-1/.

Представник Піщанської сільської ради Новомосковського району в судовому засіданні проти позову заперечив просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Правонаступник після смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, звернувшись до суду із заявою в якій зазначивши, про відсутність будь яких відомостей та доказів щодо предмету спору та відсутність прав на спірну земельну ділянку просила справу розглядати за її відсутністю /а.с.143, Т-2/.

ОСОБА_1 відзив на позов не подав, в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні проти позову заперечили зазначивши, що відповідачка є добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 12232885500:03:014:0042, з чим погодився і представник позивача. Оскільки ОСОБА_3 придбала вищевказану земельну ділянку за відплатним договором у ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.04.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Білаковським К.О. та зареєстрованим в реєстрі за № 546. В свою чергу ОСОБА_1 став власником зазначеної земельної ділянки на підставі договору, укладеного з ОСОБА_4 , який був нотаріально посвідчений та не визнавався у встановленому порядку недійсним. Отже, зважаючи на наявність ОСОБА_4 та ОСОБА_1 правовстановліваючих документів на оскаржену земельну ділянку, що не заперечувалось позивачем, вони мали повне право відчужувати зазначену земельну ділянку. За таких обставин, відсутні правові підстави позбавляти ОСОБА_3 права власності на земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 12232885500:03:014:0042, шляхом витребування її у власність держави.

Представник ДП «Новомосковське лісове господарство в судовому засіданні підтримав позов, надав пояснення про те, що прийняття рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області №1-18/V від 12.03.2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та видачу державного акту на право приватної власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_2 », в тому числі щодо передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 , відбувалося з порушенням норм діючого законодавство. Землі 74 та 75 кварталу не відносилися до земель Піщанської сільської ради, а відносять до земель державної власності, завжди знаходилися у користуванні ДП «Новомосковське лісове господарство»;

Представник Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в судовому засіданні позов підтримала, звернула увагу, що зміна цільового призначення земельної ділянки не була погоджена з Держгеокадастром.

Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності, допустимості, а у своїй сукупності, з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Встановлені судом обставини:

12 березня 2008 року Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області прийняла рішення №1-18/V «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та видачу державного акту на право приватної власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_2 », пунктом 47 якого проект із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, які надаються у власність для будівництва та обслуговування земельної житлового будинку, а також передала у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 22-25, Т-1/.

На підставі цього рішення 31 березня 2008 року був оформлений відповідний державний акт серії ЯЕ № 980247 / а.с. 10,Т-1/.

23.10.2008 року ОСОБА_4 подарувала належну їй на праві власності земельну ділянку, отриману на підставі державного акту серії ЯЕ № 980247, кадастровий номер 1223285500:03:014:0042, за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 /а.с. 13, Т-1/.

03.04.2009 року ОСОБА_1 продав земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:014:0042, за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 /а.с.12, Т-1/.

Отже з вищевикладеного вбачається, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:014:0042, за адресою: АДРЕСА_1 .

Також суд звертає увагу на те, що відповідачка отримала у власність зазначену земельну ділянку на підставі правочину, який ніким не оспорюється.

Вирішуючи питання щодо органу, уповноваженого державою розпоряджатися земельною ділянкою, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до статей 317 та 319ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання позову, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суду доведено, що повноваження стосовно розпорядження земельною ділянкою належать до компетенції Дніпропетровської ОДА, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено у статті 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.

Частина шоста статті 149ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. А згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

Отже, згідно з наведеними приписами вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Новомосковське лісове господарство», і передання у власність такої ділянки належало до повноважень Дніпропетровської ОДА.

Вирішуючи питання щодо відсутності волевиявлення власника земельної ділянки на її відчуження, суд бере до уваги наступне.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Так, як зазначає прокурор у своєму позові, Дніпропетровський апеляційний господарський суд своєю постановою від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 прийняв рішення, яким визнав недійсними та скасував рішення Піщанської сільської ради № 26-16/У, 27-16/У, 28-16/У, 29-16/У, 30-16/У, 31-16/У, 32-16/У, 33-16/У, 34-16/У, 35-16/У, 36-16/У, 37-16/У, 38-16/У, 39-16/У, 40-16/У, 41-16/У, 42-16/У, 43-16/У, 44-16/У, 45-16/У, 46-16/У, 47-16/У, 48-16/У, 49-16/У, 50-16/У, 51-16/У, 52-16/У, 53-16/У, 54-16/У, 55-16/У, 56-16/У, 57-16/У, 58-16/У, 59-16/У, 60-16/У, 61-16/У, 62-16/У, 63-16/У, 64-16/У, 65-16/У, 66-16/У, 67-16/У, на підставі яких земельні ділянки 74 та 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство» були незаконно вилучені із земель лісового фонду та введені у межі села Піщанка зі зміною їх цільового призначення на землі житлової і громадської забудови.

На підставі зазначених рішень до їх скасування судом Піщанська сільська рада 12 березня 2008 року прийняла оскаржуване рішення, яким передала у власність громадянам земельні ділянки, в тому числі, згідно з пунктом 47 цього рішення, - у власність ОСОБА_9 .

Не дивлячись на те, що серед переліку рішень, що були скасовані Дніпровським апеляційним господарським судом, відсутнє рішення № 1-18-У від 12.03.2018 року, суд приходить до переконання, що рішення Піщанської сільської ради про вилучення із земель лісового фонду та введення у межі села Піщанки земельних ділянок є незаконним як таке, що прийняте за відсутності волевиявлення власника - держави.

Так, Дніпропетровський апеляційний господарський суд при розгляді № 20/5005/9915/2012 дійшов до переконання, що оскаржувані рішення Піщанської сільської ради про вилучення земель лісового фонду, зміну цільового призначення та переведення в землі житлової і громадської забудови земельних ділянок 74 та 75 кварталів «ДП «Новомосковське лісове господарство» були прийняті на підставі висновків цього державного підприємства, в той час як державне підприємство, у постійному користуванні якого перебували земельні ділянки, не мало повноважень на надання згоди на зміну їх цільового призначення, оскільки вказане питання є виключною компетенцією Дніпропетровської ОДА.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що прийняте Піщанською сільською радою №1-18У від 12.03.2018 року не створює правових наслідків незалежно від того, чи було воно скасоване судовим рішенням в іншій справі.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Дніпропетровської ОДА - означає, що держава, як власник, волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення, на що звертає увагу Піщанська сільська рада у своїх запереченнях, не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки ізземель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що держава в особі Дніпропетровської ОДА не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, а Піщанська сільська рада відчужила її без вираження на це волі власника.

Між тим, вимоги прокурора про визнання неправомірним скасування рішення п.47 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області №1-18/V від 12.03.2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та видачу державного акту на право приватної власності на земельні ділянки на території с.Піщанка в районі вулиць Пролетарська, Садова, Зелена, Мостова, Мира, Чкалова» щодо передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Так, необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12), відсутність такого рішення з боку держави, як власника земельних ділянок 74 та 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», включно із земельною ділянкою, наданою згідно з пунктом 47 оскарженого рішення ОСОБА_4 (квартал 75 виділ 2), свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада села Піщанки набула право власності на земельні ділянки 74 та 75 кварталуДП «Новомосковське лісове господарство».Отже, оскаржене рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Дніпропетровської ОДА.

Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, сформулював свою позицію про те, що власник, з дотриманням вимог статей387і388 ЦК України,може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Вирішуючи позов в частині визнання недійсним державного акту, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з абзацом першим частини першоїстатті 116 ЗК Україниу редакції, чинній на час видання державного акта, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом (з 14 жовтня 2008 року абзац перший частини першоїстатті 116 ЗК Українидоповнений словами «або за результатами аукціону»).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина другастатті 116 ЗК Україниу зазначеній редакції).

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина першастатті 125 ЗК Українив редакції, яка була чинною на час видання державного акта та до 1 травня 2009 року; з 1 травня 2009 рокустаття 125 ЗК Українивстановлює, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права).

Відповідно до частини першоїстатті 126 ЗК Україниу редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (у редакції, чинній з 1 травня 2009 року до 1 січня 2013 року - державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з 1 січня 2013 року, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженоїнаказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Оскільки суд прийшов до переконання, що прийняте Піщанською сільською радою рішення № 1-18-У від 12.03.2008 року не створює правових наслідків для набувача права власності на земельну ділянку, аналогічно суд приходить до висновку що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння.

До правовідносин, що виникли між сторонами, в частині витребування майна, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми закону, а саме.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене в того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч.1 ст.388 ЦК України).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними.

При цьому, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див.mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі - не тільки прокурора, Дніпропетровської ОДА та Піщанської сільської ради, але й Пивоварової С.М.

Оцінюючи позицію відповідачів щодо позовної давності, суд звертає увагу на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Положеннямистатті 268 ЦК Українипередбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першоїстатті 268 ЦК Українизазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першоїстатті 268 ЦК Україниза своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першоїстатті 268 ЦК Українине поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положеннястатті 257 ЦК Українищодо загальної позовної давності, і на підставі частини першоїстатті 261 цього Кодексуперебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що прокуратурі Новомосковської місцевої прокуратури стало відомо про обставини прийняття оскарженого рішення Піщанською сільською радою ще до 2012 року, що випливає із звернення органів прокуратури до суду щодо захисту інтересу держави на оспорюванні земельні ділянки.

Крім того, обізнаність прокуратури підтверджується рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2012 року в якому зазначено, що в якості доказу незаконного передання на підставі рішення Піщанської сільської ради №1-18-V від 12.03.2008 року, у власність громадянам 133 земельних ділянок до матеріалів справи прокурором надана копія Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства України від 04.08.2011 року, складеного головним спеціалістом управління Держкомзему у Дніпропетровській області /а.с.99-100,Т-1/.

Судом не приймається до уваги посилання прокурора на ту обставину, що Дніпропетровська обласна державна адміністрація не мала об`єктивної можливості дізнатися про порушення її прав до моменту пред`явлення прокурором першого позову зазначеної категорії в інтересах Дніпропетровської обласної державної адміністрації, оскільки як вбачається з наданої копії листа Голові Дніпропетровської облдержадміністрації, вхідний №11/52-31 від 07.03.2008 року, Піщанська сільська рада просила забезпечити проведення експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (в кількості 133), які надаються громадянам у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області /а.с.36,Т-2/.

Враховуючи викладене, право прокурора на пред`явлення позову виникло у 2011 році, коли йому стало відомо про прийняття спірних розпоряджень Піщанської сільської ради.

Тобто, строк позовної давності за цими вимогами сплив у 2014 році.

Прокурор не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду та не надав суду доказів, що строк позовної давності пропущено з поважних причин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зроблено висновок про те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

В своїх постановах Верховний Суд наголошував, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Європейський суд з прав людини зазначив, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року).

Окрім цього, згідно до правової позиції, висловленої Верховним судом України у справі №6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року, порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться встатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Крім того суд зазначає, що держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Відповідно до ст.2Закону України«Про державнийконтроль завикористанням таохороною земель» основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Однак, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення зазначених порушень протягом строку позовної давності, а тому право держави, як власника землі, та землекористувача в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, з точки зору суду, не підлягає судовому захисту.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» і «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення у справі «Москаль проти Польщі»), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Тошкуце та інші проти Румунії»).

Такі ж характеристики принципу «належного урядування» Європейський суд з прав людини навів у рішенні у справі «Рисовський проти України». У вказаній справі Європейський суд з прав людини визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами. Європейський суд з прав людини наголосив, що процедура скасування рішень, на підставі яких добросовісні власники отримують право користування земельною ділянкою, яка дозволяє органам влади ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам, є порушенням гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також, Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Окрім цього, позивачем не доведено той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленогостаттею 60 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне прийняти заяви про застосування строку позовної давності Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 /а.с. 124-126, Т. 1, а.с.39-43,Т. 3/.

Таким чином, по справі встановлено, що керівником Новомосковської місцевої прокуратури пред`явлено позов в інтересах держави, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, 29 вересня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що згідно з ч. 4ст. 267 ЦК Україниє підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у позові відмовляється у повному обсязі, судовий збір стягненню з відповідачів не підлягає.

Керуючись ст.ст.7,12,13,81,141,259,263-265,268,354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити Керівнику Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання неправомірним та скасування п.47 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області №1-18/V від 12.03.2008 року, визнання недійсним Державного акту серії ЯЕ № 9802477 від 31.03.2008 року, витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0042, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання повернення на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивачі:

- керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, вул.Гетьманська, 5, м. Новомосковськ, Дніпропетровської області;

- Дніпропетровська обласна державна адміністрація, код ЄДРПОУ 33717820, м. Дніпро, пр.Олександра Поля, 1

відповідачі:

-Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, кодЄДРПОУ 04338836, с.Піщанка, вул. Центральна, 4;

Чернорот , АДРЕСА_1;

ОСОБА_1 АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_3 , АДРЕСА_4

треті особи:

-Державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», код ЄДРПОУ00991634, 51206 м. Новомосковськ, вул. Червоний Кут,1;

-Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, 51200 м.Новомосковськ, вул. Гетьманська, 12;

-Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, 4900, м. Дніпро, пр.Олександра Поля, 1

Суддя О.В. Сорока.