Рішення

від 11.11.2022 по справі 350/1832/19

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 350/1832/19

Номер провадження 2/350/12/2022

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2022 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

представника ОСОБА_1 адвоката Крикун Т.О.,

представника третьої особи ОСОБА_2 адвоката Родікова І.С.,

представника Рожнятівської секлищної ради Джоголи Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду сел.Рожнятів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення Петранківської сільської ради від 21.03.2019 №183-9/2019,

установив:

23.10.2019 представником позивачки ОСОБА_3 - адвокатом Крикун Т.О., подано позов про визнання незаконним рішення Петранківської сільської ради від 21.03.2019 №183-9/2019, яким надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га в натурі ( на місцевості), в т.ч. по урочищах " Біля Іляшки" - 0,050 га, урочище " Город" - 0,1300 га в с. Петранка для ведення особисто селянського господарства.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в серпні 2019 року позивачка ОСОБА_3 довідалася що рішенням сесії Петранківської сільської ради від 21.03.2019 року №183-9/2019 надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га в натурі ( на місцевості), в т.ч. по урочищах «Біля Іляшки» - 0,050 га, урочище «Город» -0,1300 га в с. Петранка для ведення особистого селянського господарства.

Вказане рішення ОСОБА_3 вважає незаконним і таким, що порушує її законні права та інтереси і підлягає скасуванню виходячи з наступного.

В урочищі «Город» є лише близько 0,1000 га землі цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, яка раніше перебувала в користуванні свекрухи позивачки - ОСОБА_4 . Решту земельної ділянки площею близько 0,0300 га знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , і її цільовим призначенням є будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

ОСОБА_2 є братом чоловіка позивача - ОСОБА_5 їх мати (свекруха позивача) - ОСОБА_4 до 2000 року проживала разом з сином ОСОБА_5 . Біля старої хати ОСОБА_5 побудував новий житловий будинок в 1970-х роках. Тобто фактично на одному обійсті з 70-х років були два будинки: один старий, ще 19 століття та новий, споруджений вже сім`єю ОСОБА_5 .. Весь цей час дане подвір`я не було розділене, а було спільне, ним користувалися всі спільно ОСОБА_4 і позивачка з чоловіком. Огорожа була загальна навколо обох будинків разом. Десь в 1996 році стара хата, яка перебувала в аварійному стані, завалилася. З того часу ОСОБА_4 проживала в одному (новому) будинку разом з сином ОСОБА_5 та невісткою ОСОБА_3 . Після руйнування старої хати практично на її місці було споруджено шопу. В 2000 році ОСОБА_5 важко захворів, потрапив до лікарні, тому його мати переїхала на постійне проживання до своєї дочки в с. Старе Місто Підгаєцького району Тернопільської області, де й проживала до своєї смерті.

З кінця 90-х років вся земельна ділянка, призначена для обслуговування двох житлових будинків, використовувалася позивачем та її чоловіком вже виключно для обслуговування нового житлового будинку і господарських будівель, так як старий будинок вже не існував. Так як, ОСОБА_5 помер в 2001 році, то свідоцтво про право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 було видано 14.09.2004 року на його дружину - позивачку ОСОБА_3 . До складу домоволодіння ввійшла і вказана вище шопа.

Таким чином, з 2004 року ОСОБА_3 стала землекористувачем спірної земельної ділянки площею 0,03 га, що раніше облікувалася за ОСОБА_4 , і була призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

Відтак, оскаржуване рішення порушує права позивачки на земельну ділянку, на якій знаходиться належне їй нерухоме майно, а тому вважає рішення сесії Петранківської сільської ради від 21.03.2019 року №183-9/2019 незаконним.

Крім того, вважає рішення незаконним, ще й з тих підстав, що площа земельної ділянки в урочищі «Город» для ведення особистого селянського господарства складає лише 0,10 га, а 0,03 га - це земельна ділянка з інших цільовим призначенням, за яким вона і використовується сім`єю позивача для обслуговування житлового будинку (на ній споруджена шопа, ростуть багаторічні дерева і т.п.). Приймаючи це незаконне рішення сільська рада всі ці обставини не врахувала просто проігнорувала. Цією земельною ділянкою ОСОБА_2 ніколи не користувався, більше того, цільове призначення даної земельної ділянки у встановленому законом порядку ніколи не змінювалося.

Крім того, дане рішення є незаконними ще й тих підстав, що позивача не було повідомлено про такий розгляд, хоч згідно ст.159 ч.2 земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Про те, що існує земельний спір свідчить, те що на спірній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомості, що належить позивачу - шопа.

Викладені обставини змусили її звертатись за захистом своїх законних прав та інтересів до суду.

Ухвалами Рожнятівського районного суду від 15 лютого 2021 року, у зв`язку з смертю позивачки ОСОБА_3 , здійснено заміну позивача на спадкоємця ОСОБА_1 , а також залучено до участі в розгляді справи в якості правонаступника Петранківської сільської ради - Рожнятівську селищну раду.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Крикун Т.О. підтримала заявлені вимоги з викладених в позовній заяві підстав. Крім того суду пояснила, що її довіритель ОСОБА_1 користується частиною земельної ділянки, на яку претендує ОСОБА_2 .

Представник Рожнятівської селищної ради позовні вимоги не визнала та пояснила, що Рожнятівська селищна рада, як правонаступник Петранківської сільської ради, вважає рішення, яке оскаржено позивачем таким, що прийнято у чіткій відповідності до норм земельного законодавства. Будь-якого порушення прав позивача вказаним рішенням не здійснено. Рішення про надання дозволу на розробку технічної документації не є кінцевим. А якщо, ОСОБА_1 вважає, що саме він має право на спірну ділянку, то мав звернутися із відповідною заявою в сільську раду. Під час розгляду документів рішенням сесії ради надається відповідній особі земельна ділянка у власність. Спірна земельна ділянка на момент виготовлення технічної документації не була сформована, не мала кадастрового номеру і знаходилася у комунальній власності Петранківської сільської ради. На момент дачі дозволу на розробку технічної документації, площа ділянок є орієнтовною, проектна організація здійснює обміри ділянки, та встановлює всі істотні обставини, наприклад існування на ділянці нерухомого майна. Вважає, що позов є безпідставним, просить відмовити у його задоволенні.

У судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_2 адвокат Родіков І.С. позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову мотивуючи тим, що ОСОБА_2 проживав в с. Петранка разом з мамою ОСОБА_6 в належному їй житловому будинку по АДРЕСА_2 . В 2005 році старий житловий будинок його матері було розібрано, мати переїхала на проживання в с. Старе місто Підгаєцького району Тернопільської області, з того часу він користувався вищезгаданими земельними ділянками. Твердження ОСОБА_3 про те, що нібито на спірній земельній ділянці знаходиться її нерухоме майно - шопа, і що дана обставина нібито підтверджується свідоцтвом про право власності від 14.09.2004 року та техпаспортом, не відповідає дійсності, оскільки з технічних характеристик, вказаних в техпаспорті, зокрема (рік побудови - 1971, фундамент-немає, стіни-дошка, покрівля-шифер), очевидно, що мова йде про зовсім іншу господарську споруду, якої на даний час не існує. Петранківська сільська рада своїм рішенням від 21 березня 2019 року надала ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки орієнтованою площею 0,18 га в натурі (на місцевості) в т.ч. по урочищах «Біля Іляшки» - 0,050 га, урочище «Город» -0,1300 га. в с. Петранка для ведення особистого селянського господарства. Дане рішення є першочерговим на етапі безоплатної приватизації земельної ділянки. ОСОБА_3 не мала жодного відношення до земельної ділянки на яку претендує ОСОБА_2 , тому рішення сесії є законним, і жодних прав ОСОБА_3 , а на даний час її спадкоємця ОСОБА_1 не зачіпає і жодним чином не порушує.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , суду дала показання, що вона перебуває у неприязних відносинах з ОСОБА_2 через земельний спір. Вона проживає по сусідству з будинком померлої ОСОБА_3 , яка користувалася земельними ділянками на які претендує ОСОБА_2 . На даній ділянці стоїть шопа на старому місці.

Аналогічніпо сутв показання дав суду свідок ОСОБА_8 .

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст.1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ст.5 ЦПК України).

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до роз`яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановлено, що рішенням сесії Петранківської сільської ради від 21 березня 2019 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення ) меж земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га в натурі (на місцевості), в т.ч. по урочищах " Біля Іляшки" - 0,050 га, урочище " Город" - 0,1300 га в с. Петранка для ведення особисто селянського господарства (а.с.12).

Як на незаконність оспорюваного рішення, представник позивача ОСОБА_9 вказує, що в площу ділянки, на яку сільською радою надано ОСОБА_2 ввійшла частина її ділянки, яка призначена для обслуговування житлового будинку, а саме та, де розташована будівля ОСОБА_3 - шопа.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.09.2004 набула права власності на домоволодіння в АДРЕСА_2 згідно рішення виконавчого комітету від 09.03.2004 року до складу якого ввійшли: житловий будинок, А 59,4 кв.м.; стодола, Б, 33,2 кв.м.; стайня, В, 28,8 кв.м.; літня кухня, Г, 21,8 кв.м.; комора, Д, 15,4 кв.м.; вбиральня, Ж, 1,2 кв.м.; шопа, З, 13,15 кв.м.; криниця,1; огорожа, 2, 37,8 кв.м. (а.с.13). Спадщину після її смерті прийняв ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 , яка була свекрухою ОСОБА_3 , та матір`ю ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.17).

Згідно копії витягу з рішення Петранківської сільської ради від 28 грудня 1993 року про приватизацію земельних ділянок громадян у приватну власність ОСОБА_6 передано згідно її заяви в полі 0,3060, під будівлями 0,0500, разом 0,3110 (а.с.19). ОСОБА_6 не одержувала Державного акту на право власності на земельні ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, земельні ділянки орієнтовною площею 0,1800 га в натурі ( на місцевості), в т.ч. по урочищах " Біля Іляшки" - 0,050 га, урочище " Город" - 0,1300 га в с. Петранка для ведення особисто селянського господарства на які ОСОБА_2 сільською радою надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж земельної ділянки станом на 21.03.2019, зокрема, на час прийняття рішення не були сформовані, ці ділянки перебували у комунальній власності і не мали кадастрових номерів.

ОСОБА_2 бажаючи отримати земельні ділянки у власність звернувся до органу місцевого самоврядування.

Суд не приймає посилання представника позивачів, як на підставу визнання незаконним прийнятого відповідачем рішення, про те що на земельній ділянці на яку хоче оформити право власності ОСОБА_2 знаходиться шопа ОСОБА_3 . Саме в процесі виготовлення технічної документації, землевпорядна організація повинна встановити всі істотні характеристики земельної ділянки, зокрема існування на ділянці будівель.

Пояснення свідків про те, що на земельній ділянці, на яку хоче оформити право власності ОСОБА_2 знаходиться шопа ОСОБА_3 , суд також відхиляє, оскільки в оскаржуваному рішенні сесії не зазначено жодних характеризуючи даних земельної ділянки, не вказано точне місце їх розташування, площа земельних ділянок вказана орієнтовна.

З аналогічних підстав, не можна погодитись з твердженням представника позивачів, про необхідність участі ОСОБА_3 під час розгляду на сесії питання дачі дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до стаття 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а)усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах не більше 0, 25 га, в селищах не більше 0, 15 га, в містах не більше 0, 10 га.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

За змістом ст.12 ЗК України, до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вирішення земельних спорів. При цьому вказана норма вимагає, щоб вирішення питань у галузі земельних відносин здійснювалося відповідно до ЗК України та чинного законодавства України.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином, наведеними правовими нормами встановлено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад вирішувати питання у галузі земельних відносин, зокрема приймати рішення щодо безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Стаття 118 Земельного кодексу України (у редакції станом на 21.03.2019 року) передбачає наступний порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч. 6 ст. 118 ЗК України).

У земельному законодавстві поняття «проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та «технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» не є тотожними, однаковими за своїм змістом та відповідно за процедурою виконання цієї документації. Законодавець відносить проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до різних за своєю суттю документів із землеустрою.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення (далі - Закон №858-IV) технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Статтею 25 Закону №858-IV встановлено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до положень статті 55 Закону №858-IV у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, вказує на те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

При цьому, суд зауважує, що технічна документація щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - це один з видів землевпорядної документації, отримання дозволу на виготовлення якої є етап процедури відведення безоплатно у приватну власність громадян земельних ділянок.

У відповідності до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів не відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку.

Частинами 1 та 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації у справі.

У частинах першій та четвертій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Конституційний суд України у п. 4 рішення від 16.04.09р № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Пунктом 5 цього рішення Конституційного Суду України чітко встановлено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Конституційний Суд України у пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Представник позивача просить скасувати рішення сільської ради, про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га в натурі ( на місцевості), в т.ч. по урочищах " Біля Іляшки" - 0,050 га, урочище " Город" - 0,1300 га в с. Петранка для ведення особисто селянського господарства, зокрема, із підстав невідповідності вказаних в рішенні площ, наявним розмірам земельних ділянок.

Однак, виходячи із змісту поняття «технічна документація із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж земельної ділянки», суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, прийняте ним рішення відповідає земельному законодавству.

Суд зазначає, що рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж земельної ділянки є одним з підготовчих етапів і обов`язковою передумовою до розгляду уповноваженим органом місцевого самоврядування питання щодо передачі землі у власність для зацікавленої особи, однак зовсім не гарантує їй подальше отримання.

Таким чином, оспорюване позивачем рішення не порушує право позивача, оскільки вказане рішення відповідача не гарантує саме третій особі ( ОСОБА_2 ) подальше отримання спірної земельної ділянки у власність, оскільки отримання дозволу на розробку документації із землеустрою не означає позитивного рішення про надання її у власність третій особі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 25.02.2020 у справі №723/1964/14-а, від 08.08.2019 у справі №806/2253/15.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року N 14, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи надані сторонами на підтвердження та заперечення позовних вимог докази в їх сукупності, суд прийшов до переконання, що прийняте Петранківською сільською радою рішення від 21.03.2019 №183-9/2019, яким надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га в натурі ( на місцевості), в т.ч. по урочищах "Біля Іляшки" - 0,050 га, урочище " Город" - 0,1300 га в с. Петранка для ведення особисто селянського господарства є актом одноразової дії дозвільного характеру, що вичерпує себе фактом прийняття і само по собі не тягне порушення будь-чиїх прав, а тому є законним, а вимога про його скасування не є підставною і не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 284 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення Петранківської сільської ради від 21.03.2019 №183-9/2019, яким надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення ) меж земельної ділянки орієнтовною площею 0,1800 га в натурі ( на місцевості), в т.ч. по урочищах " Біля Іляшки" - 0,050 га, урочище " Город" - 0,1300 га в с. Петранка для ведення особисто селянського господарства.

На рішення може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.11.2022.

Суддя: