Рішення

від 16.11.2022 по справі 754/14822/21

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Справа № 754/14822/21

номер провадження 2/695/398/22

16 листопада 2022 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю секретаря Оніщенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на її майно, яку прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Сторони домовилися, що відповідач зобов`язується виплатити позивачці половину вартості спадщини в сумі 2500 дол. США протягом 25 місяців, по 100 дол. США кожного місяця, що підтверджується розпискою від 31.10.2019р., написаною відповідачем особисто.

Однак відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує та сплативши лише 900 дол. США в подальшому свої зобов`язання виконувати припинив взагалі, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 1600 дол. США.

Оскільки відповідач свідомо ухиляється від виконання свого зобов`язання, позивач, уточнивши свої позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 1600 дол. США, а також три проценти річних від простроченої суми заборгованості, які нараховані на суму боргу, що виражена в іноземній валюті за час прострочення повернення заборгованості.

Таким чином позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь кошти в сумі 1644 дол. США, яка складається з основного боргу 1600 дол. США та 3% річних 44 дол. США, а також просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16500 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 908.00 грн.

Ухвалою про відкриття спрощеного позовного провадження з викликом сторін від 28.12.2021 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву, а також повідомлено про час та місце розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилася, хоча про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, відзив на позовну заяву на адресу суду не надходив.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлення про причину неявки в засідання від відповідача до суду не надійшло, відзив на позов не надано.

Представник позивача надав до суду клопотання про стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу та просив розгляд справи здійснювати без участі позивача, позовні вимоги підтримав повністю, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Таким чином суд ухвалює, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи приходить до переконання, що позов підлягає до повного задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно із ст.,ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У відповідності до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 194/1126/18 дійшов висновку, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14- 465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), якими також зазначено про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть (серії НОМЕР_1 від 24.04.2019р.) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали 29.10.2019р. свідоцтво про право на спадщину за законом, що видано приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області, зареєстрованого в реєстрі за №1646 відповідно до якого сторони отримали по 1/2 частці у спадковому майні, а саме земельній ділянці, площею 6.1264га, кадастровий номер 7121589200:04:001:0030, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР №096494, виданого Золотоніською районною державною адміністрацією Черкаської області 04.10.2004р.

31.10.2019р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі розписки, згідно якого відповідач зобов`язувався виплатити ОСОБА_1 половину вартості спадщини, що залишилась після смерті матері, в сумі 2500 дол. США протягом 25 місяців, по 100 (сто) дол. США кожного місяця.

Як вбачається з розписок ОСОБА_1 від 01.11.2019р. та від 17.08.2020р. відповідач віддав позивачу грошові кошти в сумі 400 дол. США та 500 дол. США відповідно.

У порушення умов договору та закону відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконав.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Таким чином, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки містяться і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Як вбачається заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

При цьому у своїй постанові від 16.01.2019р. по справі №464/3790/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки стаття 625ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер та визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті,

За період з 01.03.2020 до 31.07.2020 допоки ОСОБА_2 не сплачував кошти за своїми зобов`язаннями, 3% річних від простроченої суми становлять 3.76 дол. США. У період з серпня 2020р. по січень 2022р. 3% річних від простроченої суми становлять 39.95 дол. США..

Таким чином загальна сума заборгованості за розпискою від 31.10.2019р. становить 1644 дол. США, а саме основний борг 1600 дол. США та 3% річних 44 дол. США.

Таким чином позивач правомірно заявляє вимогу про стягнення з відповідача заборгованості наявність якої та її розмір стверджено доказами, що додані до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено способом захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики в заявленому позивачем розмірі.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд зазначає наступне.

Представник позивача, уточнивши позовні вимоги просить стягнути із відповідача витрати позивача за надані юридичні послуги у розмірі 16500 грн.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За приписами ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи і серед іншого, витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому суд вирішуючи питання стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу враховує висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду також вказала, що суд не може за власного ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Оскільки відповідач жодних дій спрямованих на зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу не вчинив, а представником позивача надані усі необхідні документи на підтвердження понесення позивачем таких витрат, то суд приходить до висновку про задоволення вказаних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України також із відповідача на користь позивача необхідно стягнути на відшкодування його витрат по сплаті судового збору підтверджену суму в розмірі 908.00 грн., сплачену відповідно квитанції №32620 від 23.09.2021р.

Керуючись ст.,ст. 4, 5, 12, 76-84, 133, 141, 263, 265, 280-284, 353 ЦПК України та ст.,ст. 526, 527, 530, 625, 1046, 1047, 1050 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) дол. США, що складається з основного боргу - 1600 (одна тисяча шістсот) дол. США; 3% річних, за розпискою від 31.10.2019р - 44 (сорок чотири) дол. США.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , накористь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,РНОКПП НОМЕР_3 судові витратиза наданняпрофесійної правничоїдопомоги в сумі16500.00(шістнадцятитисяч п`ятсот) гривень та судовий збір в сумі 908.00 (дев`ятсот вісім) гривень, сплачений позивачем при поданні позовної заяви.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення у порядку, встановленому чинним законодавством.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Л.В. Середа