Рішення

від 16.11.2022 по справі 922/4091/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.11.2022Справа № 922/4091/19Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління" АТ КБ "Приватбанк"

про стягнення 1 510 030,00 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Лопатнікова А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі Філії "Харківське Головне Регіональне Управління "АТ КБ "Приватбанк" про стягнення 1 510 030,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.01.2020 матеріали справи № 922/4091/19 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі Філії "Харківське Головне Регіональне Управління " про стягнення 1 510 030,00 грн передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 25.05.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі № 922/4091/19 скасовано. Справу № 922/4091/19 передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

За результатами проведення автоматизованого розподілу справу № 922/4091/19 передано для розгляду судді Кирилюк Т.Ю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 21.07.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі № 922/4091/19 скасовано. Справу № 922/4091/19 передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ від 02.08.2022, справу № 922/4091/19 передано для розгляду судді Андреїшиній І.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 справу № 922/4091/19 прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання у справі на 07.09.2022, запропоновано учасникам справи надати суду у строк до 06.09.2022 - письмові пояснення з належними доказами з урахуванням мотивів, викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2022.

05.09.2022 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, оскільки буде брати участь в іншому судовому засіданні, що призначено на 07.09.2022 о 10:20 в Касаційному господарському суді у справі № 904/6407/21.

Представник позивача у засіданні суду 07.09.2022 поставив вирішення даного клопотання на розсуд суду.

Представник відповідача у засідання суду 07.09.2022 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши клопотання представника відповідача, судом відмовлено у його задоволенні, оскільки відповідач не обмежений у виборі повноважного представника для участі в судовому засіданні, а також те, що відповідачем надано перевагу одному засіданню над іншим.

При цьому, судом зазначено, що в разі неможливості направити уповноваженого представника до Господарського суду міста Києва, заявник не позбавлений права направити письмові пояснення, в яких викласти свою правову позицію, разом з клопотанням про розгляд справи за відсутності його представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 підготовче засідання відкладено на 26.09.2022.

07.09.2022 засобами поштового зв`язку від відповідача надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

21.09.2022 від позивача засобами поштового зв`язку надійшла заява щодо проведення підготовчого судового засідання без участі представника позивача, також позивач просив у даній заяві долучити до матеріалів справи письмові пояснення, вирішити клопотання позивача, щодо витребування доказів від відповідача - матеріалів службового розслідування, та призначити справу до судового розгляду, про дату та час її розгляду повідомити позивача.

Позивач участь свого представника у засідання суду 26.09.2022 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

У засіданні суду 26.09.2022, розглянувши заяву позивача, суд на місці ухвалив задовольнити дану заяву частково, оскільки клопотання позивача щодо витребування доказів у відповідача було розглянуто та вирішено попереднім складом суду при первісному розгляді.

У підготовчому засіданні 26.09.2022 присутнім представником відповідача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.10.2022.

У судовому засіданні 19.10.2022 суд повідомив сторін про те, що у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 містяться вказівки щодо призначення у даній справі судової експертизи

У судовому засіданні 19.10.2022 представник позивача заперечив проти призначення експертизи у зв`язку з тим, що на думку позивача, саме відповідач зобов`язаний довести обставини, що виключають його провину та подав відповідну письмову заяву.

Представник відповідача також заперечив проти призначення експертизи та подав відповідну письмову заяву.

У судовому засіданні 19.10.2022 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 16.11.2022.

Відповідач у судовому засіданні 16.11.2022 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

16.11.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.09.2018 Приватним сільськогосподарським підприємством "Фацелія" подано до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" анкету-заяву з проханням відкрити, в тому числі, поточний рахунок № НОМЕР_1 . Особою з правом фінансового підпису вказано ОСОБА_1 (генеральний директор), який має право розпоряджатись рахунками. Кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_1 . Структура засновників/учасників/акціонерів: 100% - ОСОБА_1 . Уповноважені особи - відсутні. Обороти, які плануються /очікуються в першому кварталі після відкриття рахунку - 500000,00 грн. Фінансові операції з готівкою, які плануються/очікуються в першому кварталі після відкриття рахунку: сума списань - 450000,00 грн, сума зарахувань - 550000,00 грн. Основні контрагенти відсутні. Характеристики джерел надходження коштів - господарська діяльність, фінансова допомога. Мета встановлення ділових відносин з банком (якими послугами плануєте користуватись): депозити, кредитування, розрахунково-касове обслуговування, система "клієнт-банк", документарні операції, зарплатні проекти. Послуги банку, що планується використовувати, і відповідальні особи - рахунок та розрахунки з партнерами в національній валюті, ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 цією анкетою-заявою відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ "КБ "Приватбанк", які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою: privatbank.ua, та які разом з пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування. Підтвердив, що в разі використання ним електронного підпису або іншого аналогу або іншого аналогу власноручного підпису для підписання цієї анкети-заяви такий підпис прирівнюється до мого власноручного підпису. Анкету-заяву складено та підписано клієнтом та банком 05.09.2018.

Відповідно до довідки про відкриття рахунку, виданої відповідачем 07.09.2018 №180907SU14381002, клієнту ПСП "Фацелія" відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті - українська гривня, дата відкриття 06.09.2018.

Як зазначає позивач в позовній заяві, 03.12.2018 на рахунок ПСП "Фацелія" № НОМЕР_2 , відкритий у ПрАТ "Райффайзен Банк Аваль" були зараховані кошти у сумі 1250000,00 грн. В той же день 03.12.2018 зазначені кошти у сумі 1250000,00 грн з рахунку позивача № НОМЕР_2 у ПрАТ "Райффайзен Банк Аваль" були перераховані на рахунок позивача № НОМЕР_1 у АТ КБ "Приватбанк". Після виконання переказу на рахунку позивача № НОМЕР_1 у АТ КБ "Приватбанк" обліковувалось 1270000,00 грн.

03.12.2018 кошти у сумі 1270000,00 грн о 12:26 та о 16:29 були перераховані на рахунки третіх осіб, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 97 від 03.12.2018 на суму 132765,00 грн отримувач: ТОВ "Протекпро", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товари згідно з договором № 13/436 від 03.12.2018; № 100 від 03.12.2018 на суму 114494,00 грн отримувач: ТОВ "Протекпро", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товари нгч згідно з договором № 28/436 від 03.12.2018; № 96 від 03.12.2018 на суму 131981,00 грн отримувач: ТОВ "Молікс", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товари згідно з накладною № 025-7/48 від 03.12.2018; № 98 від 03.12.2018 на суму 97368,00 грн отримувач: ТОВ "Протекпро", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товари нгч згідно з договором № 15/436 від 03.12.2018; № 95 від 03.12.2018 на суму 127376,00 грн отримувач: ТОВ "Молікс", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товар згідно з накладною № 024-7/48 від 03.12.2018; № 94 від 03.12.2018 на суму 140643,00 грн отримувач: ТОВ "Молікс", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товар згідно з накладною № 023-7/48 від 03.12.2018; № 91 від 03.12.2018 на суму 138547,00 грн отримувач: ТОВ "Гарвісмін", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товар згідно з договором № 253/12 від 03.12.2018; № 93 від 03.12.2018 на суму 134864,00 грн отримувач: ТОВ "Гарвісмін", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товар згідно з договором № 255/12 від 03.12.2018; № 99 від 03.12.2018 на суму 125373,00 грн отримувач: ТОВ "Протекпро", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товари нгч згідно з договором № 23/436 від 03.12.2018; № 92 від 03.12.2018 на суму 126589,00 грн отримувач: ТОВ "Гарвісмін", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товар згідно з договором № 254/12 від 03.12.2018. В матеріалах справи міститься банківська виписка, яка підтверджує списання коштів.

10.12.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо несанкціонованого списання грошових коштів з розрахункового рахунку, відкритого в "Приватбанк". У заяві було повідомлено банк про несанкціоноване переведення коштів позивача на рахунки невідомих третіх осіб.

За твердженнями позивача, 03.12.2018 бухгалтер ОСОБА_2 на своєму робочому комп`ютері з метою проведення необхідних господарських операцій зайшла до системи "клієнт-банк" у АТ "Райффайзен Банк Аваль", в якому відкрито один із рахунків ПСП "Фацелія" № НОМЕР_2 . В 10:24 нею була роздрукована банківська виписка з рахунку і продовжена подальша робота. Приблизно о 11:40 екран комп`ютера погас, однак при цьому з`явився напис про те, що комп`ютер перезавантажується і його не треба вимикати. В подальшому через незначний проміжок часу ОСОБА_2 вимкнула комп`ютер із мережі через те, що він так і не перезавантажився. В цей же день в вечірній час ОСОБА_2 зробила спробу включити комп`ютер, це їй вдалось, однак працювати на комп`ютері вона не змогла, оскільки, комп`ютер був заражений вірусом - робочий стіл став чорний, і зникли деякі програми. 04.12.2018 майстер підтвердив, що комп`ютер заражений вірусом, бухгалтер не змогла зайти до системи "клієнт-банк" у ПрАТ "Райффайзен Банк, вибилась помилка, оскільки програма вже відкрита. 05.12.2018 бухгалтер з допомогою оператора ПрАТ "Райффайзен Банк встановила іншу програму "клієнт-банк", створила новий ключ. Після входу в програму "клієнт-банк" 06.12.2018 було виявлено перерахування коштів у сумі 1250000,00 грн з рахунку позивача у ПрАТ "Райффайзен Банк на рахунок позивача у АТ КБ "Приватбанк" як перерозподіл власних коштів, а в подальшому 8 платіжними дорученнями кошти були перераховані на рахунки третіх осіб, з якими у позивача відсутні будь-які правовідносини. Позивач вважає, що безпідставне списання коштів могло статись з вини працівників банку, що відповідають за безпеку проведення грошових операцій, крім того, працівники банку мали доступ до логіну та паролю позивача. ПСП "Фацелія" просило сприяти у поверненні коштів, провести службову перевірку для встановлення осіб у банку, причетних до вказаного випадку.

08.01.2019 відповідач надав відповідь позивачу № 20.1.0.0.0/7-181210/760, відповідно до якої в результаті проведеного розслідування встановлено, що факт несанкціонованого зняття коштів з рахунку знайшов своє підтвердження. Також банк зауважив, що аналіз обставин, які сприяли використанню коштів третіми особами, показав, що позивачем були порушені умови і правила надання банківських послуг, зокрема - використання системи дистанційного банківського обслуговування приват24 та правил дистанційного управління рахунком, в зв`язку з чим кошти не можуть бути повернуті банком.

Позивач звернувся до правоохоронних органів, дані про вчинений злочин були внесені до Єдиного реєстру судових розслідувань: 11.12.2018 № 1201822036000537 та 13.12.2018 за № 12018220360000541 щодо крадіжки грошових коштів ПСП "Фацелія" 03.12.2018 у сумі 1270000,00 грн шляхом переведення грошових коштів з рахунку підприємства у АТ КБ "Приватбанк" на невідомі фірми.

Звертаючись до суду, позивач зазначає, що відповідач несе майнову відповідальність перед клієнтом, зокрема, за безпідставне списання коштів, а тому має повернути помилково переведені кошти та сплатити суму пені в розмірі 240 030,00 грн за несвоєчасне повернення безпідставно списаних коштів.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України).

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб`єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Отже ст. 1066 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний виконувати розпорядження клієнта про перерахування відповідних сум коштів, а тому доводи позивача про обов`язок банку відповідати за збереження сум на рахунку клієнта судом не приймається, оскільки вказане суперечить правовій природі договору банківського рахунку, яка передбачає обов`язок банку перераховувати кошти клієнта за його вказівкою. Тобто до вказаних правовідносин застосовуються норми глави 72 ЦК України про банківський рахунок. Відносини зі зберігання регулюються нормами Цивільного кодексу України щодо зберігання, які не застосовуються при правовому регулюванні договору банківського рахунку.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Користування системою "Клієнт-Банк", "Клієнт-Internet-Банк" регулюється, крім договору між банком та клієнтом, Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Законом України " Про електронні довірчі послуги", Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Згідно п. 1.6, 1.15, 1.23, 1.24, 1.31, 1.32, 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб`єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів; ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу; отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі; переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі; платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії інформації, який використовується для ініціювання переказів. До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби; платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. Неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів;

Згідно п. 5.1, 5.2 Закону суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб`єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

Відповідно до п. 8.1, 8.3 ст. 8 Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів. За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Згідно п. 17.1, 17.2 ст. 17 Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа на переказ. Порядок застосування електронного підпису для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка наклала на цей документ електронний підпис. В іншому разі відповідальність несе банк або інша установа - учасник платіжної системи. Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним підписом, не приймається до виконання. Учасник платіжної системи має передбачити під час приймання електронних документів на переказ: процедуру перевірки електронного підпису; процедуру перевірки цілісності, достовірності та авторства електронного документа на переказ. У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - учасник платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу.

Згідно п. 22.1, 22.2, 22.3, 22.5 ст. 22 Закону ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, обтяжувач чи отримувач. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв`язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України.

Оскільки клієнтом банку та платником є позивач - юридична особа, то від його імені розрахункові документи подаються повноважними особами - директором (згідно статуту наділеного повноваженнями). Доказів в підтвердження повноважень інших осіб діяти від імені товариства до суду не надано (посадові інструкції, накази про призначення, довіреності, тощо.

Відповідно до п. 22.6 ст. 22, п. 30.1 ст. 30, п. 32.3, 32.4 ст. 32 Закону обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і приймати цей документ лише в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність і достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону. Працівники банку, винні в здійсненні помилкового переказу, несуть відповідальність відповідно до закону.

Також, відповідно до п. 10.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22 Оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг", "платіжний застосунок" та інших систем дистанційного обслуговування.

Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку. У договорі обов`язково мають обумовлюватися права, обов`язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо. (п. 10.3 Інструкції ).

Відповідно до п. 10.5. 10.7, 10.8 Інструкції (в чинній на момент формування платіжних доручень редакції) під час здійснення розрахунків за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях. Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", визначаються договором між банком та клієнтом, але обов`язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суму цифрами; призначення платежу; електронний(і) підпис(и)/електронний(і) цифровий(і) підпис(и) відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України; інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі "Допоміжні реквізити". Відповідальні особи платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і на законних підставах володіють особистим ключем, від свого імені або за дорученням особи, яку представляють, накладають підписи під час створення електронного розрахункового документа. Під час використання систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" банк щоденно архівує електронні розрахункові документи, які відправлені клієнтом, та зберігає їх протягом установленого строку. Під час використання систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" клієнт має дотримуватися всіх вимог, що встановлює банк, з питань безпеки оброблення електронних розрахункових документів. Якщо це передбачено в договорі, то банк має право виконувати періодичні перевірки виконання клієнтом вимог щодо захисту інформації та зберігання засобів захисту і припиняти обслуговування клієнта за допомогою системи в разі невиконання ним вимог безпеки.

Судом встановлено, що всі долучені до матеріалів справи платіжні доручення містять всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суми цифрами; призначення платежу, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про електронні довірчі послуги" користувачі електронних довірчих послуг зобов`язані: забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа; невідкладно повідомляти надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа; не використовувати особистий ключ у разі його компрометації, а також у разі скасування або блокування сертифіката відкритого ключа.

Отже, на самого власника особистого ключа покладається обов`язок повідомляти про його компрометацію для унеможливлення вчинення незаконних дій з використанням особистого ключа особи.

Позивач не надав суду належних, допустимих та вірогідних доказів того, що платіжні доручення, на підставі яких були списані кошти з рахунку позивача на рахунки третіх осіб, не містили ЕЦП позивача чи що позивачем було повідомлено банк про компрометацію особистих ключів повноважних осіб підприємства. Тому суд не вбачає наявність обставин, з якими законодавство пов`язує право банку не виконувати розпорядження клієнта на переказ коштів. Як зазначив сам позивач, його комп`ютер, з якого проводиться формування електронних платіжних документів, був заражений вірусом, що є безпосередньою загрозою безпеки банківських переказів.

Крім того, відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, не є деліктними, а носять договірний характер, в зв`язку з чим, вина відповідача має доводитись саме позивачем, а не відповідачем.

Згідно ст. 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник несе перед банком або іншою установою - учасником платіжної системи, що його обслуговують, відповідальність, передбачену умовами укладеного між ними договору. Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації. Платник зобов`язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі - учаснику платіжної системи, що його обслуговують, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і проведенням незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк або інша установа - учасник платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за проведення переказу.

Відповідно до п. 38.1, 38.4 ст. 38, п. 39.2, 39.1, 39.4 ст. 39 Закону система захисту інформації повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання. Захист інформації забезпечується суб`єктами переказу коштів шляхом обов`язкового впровадження та використання відповідної системи захисту, що складається з: 1) законодавчих актів України та інших нормативно-правових актів, а також внутрішніх нормативних актів суб`єктів переказу, що регулюють порядок доступу та роботи з відповідною інформацією, а також відповідальність за порушення цих правил; 2) заходів охорони приміщень, технічного обладнання відповідної платіжної системи та персоналу суб`єкта переказу; 3) технологічних та програмно-апаратних засобів криптографічного захисту інформації, що обробляється в платіжній системі. Суб`єкти переказу зобов`язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем. Правила платіжних систем мають передбачати відповідальність за порушення цих вимог з урахуванням вимог законодавства України. При проведенні переказу його суб`єкти мають здійснювати в межах своїх повноважень захист відповідної інформації від: 1) несанкціонованого доступу до інформації - доступу до інформації щодо переказу, що є банківською таємницею або є іншою інформацією з обмеженим доступом, осіб, які не мають на це прав або повноважень, визначених законодавством України, а також якщо це не встановлено договором. Працівники суб`єктів переказу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту цієї інформації. Працівники суб`єктів переказу несуть відповідальність за неналежне використання та зберігання засобів захисту інформації, що використовуються при здійсненні переказів, відповідно до закону.

Тобто, на клієнта також покладається обов`язок дотримуватись конфіденційності та належного зберігання та оброблення інформації необхідної для здійснення грошових переказів та недопущення використання не уповноваженими особами в тому числі платіжних документів та підписів.

Позивач сам підтвердив обставини, що його комп`ютер, з якого здійснювався віддалений доступ до рахунку та переказів, був заражений вірусом. Крім того, позивачем не зазначено: адресу комп`ютера(-ів) (ІР адреса), з якого здійснювались грошові перекази від імені позивача; переліку осіб, повноважених здійснювати грошові перекази від імені позивача та не долучені докази призначення відповідних осіб на посади (накази) та їх посадові інструкції, тощо.

Відповідно до ч.1 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доводиться кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Аналогічне положення закріплено і в статті 226 ГК України.

Разом з тим, статтями 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов`язання; 2) збитки; 3) причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому згідно частини 2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Відсутня протиправна поведінка відповідача, а відповідно і причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і заподіяною позивачу шкодою. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Тобто, причинно-наслідковий зв`язок між збитками та правопорушенням є залежністю факту настання майнової шкоди (та її розміру) від правопорушення, чи неналежного виконання зобов`язання. Це означає, що господарське правопорушення повинно передувати виникненню збитків. Крім того, не доведено вину відповідача у заподіянні збитків.

Судом встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів протиправної поведінки відповідача та порушення його працівниками вимог законодавства при виконанні переказів на підставі сформованих платіжних доручень.

Крім того, дослідивши наявний в матеріалах справи лист Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" №20.1.0.0.0./7-181210/760 від 08.01.2019, судом встановлено, що останній в листі зазначив про те, що в результаті проведення розслідування встановлено, що факт несанкціонованого зняття коштів з рахунку знайшов своє підтвердження, однак, аналіз обставин які сприяли використанню коштів третіми особами показав, що позивачем були порушені умови і правила надання банківських послуг, а саме: використання системи дистанційного банківського обслуговування Приват24 та правил дистанційного управління рахунком. Разом з тим, відповідач в листі зазначив, що обслуговування рахунків клієнтів за допомогою Приват24 для бізнесу здійснюється за допомогою дистанційних розпоряджень клієнтів банку. Також відповідач зазначив, що згідно з п.3.8.2.3.1.7 та п. 3.8.2.3.1.8 Умов та правил передбачено, банк не несе відповідальності за збереження коштів клієнта у разі розголошення уповноваженими/довіреними особами клієнта відомостей про логін та пароль/або передачі ЕЦП третім особам та за несанкціонований доступ до сховища ключів клієнта під час реєстрації в системі Приват24 для бізнесу в разі відсутності ліцензійного програмного забезпечення, відсутність антивірусних і антишпіонських програм, що забезпечується захист від несанкціонованого доступу до інформації клієнта на персональному комп`ютері користувача, з якого здійснюється реєстрація.

Отже, оскільки позивачем не в повній мірі було дотримано вимоги безпеки доступу до системи дистанційного обслуговування Приват24 та безпеки проведення платежів, відповідач вищезазначеним листом повідомив позивачу про відсутність підстав для задоволення вимог останнього про повернення грошових коштів в загальній сумі 1 270 000,00 грн.

Більш того, судом встановлено, що майстер 04.12.2018 підтвердив, що комп`ютер заражений вірусом, бухгалтер не змогла зайти до системи «Клієнт-Банк» у ПрАТ «Райфайзен Банк Аваль», вибилась помилка, оскільки програма вже була відкрита.

В подальшому, 05.12.2018 бухгалтер з допомогою оператора ПрАТ «Райффайзен Банк Аваль» встановила іншу програму «Клієнт-Банк» та створила новий ключ. Після входу в програму «Клієнт-банк» 06.12.2018 було виявлено перерахування коштів у сумі 1250000,00 грн з рахунку позивача у ПрАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рахунок позивача у АТ КБ «ПриватБанк» як перерозподіл власних коштів, а в подальшому 8 платіжними дорученнями кошти були перераховані на рахунку третіх осіб, з якими у позивача відсутні будь-які правовідносини.

Отже, суд зазначає, що за допомогою Приват24 для бізнесу в акаунт позивача можливо зайти з будь-якого іншого пристрою, будь-якими особами, які мають відомості про логін та пароль або в разі передачі ЕЦП третім особам.

Разом з тим, у судових засіданнях на запитання суду, чи був встановлений мобільний додаток Приват24 у позивача, представники сторін повідомили, що надати відповіді не можуть.

При цьому, оскільки причиною несанкціонованого списання коштів з рахунку клієнта могли бути як дії самого клієнта банку з недотримання приписів інформаційної безпеки, так і дії банку (недостатня захищеність системи дистанційного обслуговування від несанкціонованого втручання), то для з`ясування того чи мав місце факт такого втручання, а також його причини (недотримання банком вимог щодо забезпечення кібербезпеки при дистанційному обслуговуванні клієнтів, чи порушення клієнтом правил кібербезпеки, встановлених банком), суд виносив на обговорення питання про проведення судової експертизи.

Однак представник позивача заперечив проти призначення судової експертизи у справі у зв`язку з тим, що заявлені вимоги він обґрунтовує, зокрема, положеннями ст. 1073 ЦК України та ст. 32,37 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а зі змісту вказаних статей вина банку презюмується у безпідставному списані коштів через що саме відповідач зобов`язаний в суді довести обставини, що виключають його провину та подав відповідну письмову заяву. Представник відповідача також заперечив проти призначення експертизи та подав відповідну письмову заяву.

Слід вказати, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". ... Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до п. 22.6 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і приймати цей документ лише в разі їх збігу.

Пунктом 2.10 Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (далі - Інструкція) передбачено, що клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку.

Банк, що обслуговує платника із застосуванням систем дистанційного обслуговування, зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання, лише якщо вони належать цьому платнику.

Водночас, ч. 1-3 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.

За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Таким чином, з наведених положень законодавства вбачається, що банк зобов`язаний перевірити електронний розрахунковий документ платника виключно на відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи.

Водночас, суд зазначає, що законодавством не передбачено, що така перевірка відбувається вручну працівниками.

03.12.2018 в АТ КБ "ПриватБанк" загальна кількість виконаних банком операцій впродовж дня становила 9 477 040. Зокрема, за платіжними дорученнями клієнтів проведено 273 111 транзакцій. В матеріалах справи міститься службова записка Напрямку з юридичної координації діяльності АТ КБ "ПриватБанк" № Э.95.0.0.0/3-631 від 15.08.2022 "Статистика операцій в Банку на 03.12.2018" та службова записка Дирекції по роботі з даними АТ КБ "ПриватБанк" № Э.17.0.0.0.17/1-297 від 15.08.2022 "Відповідь на службову записку № 7344519 від 12.08.2022 року".

Твердження позивача про не виконання банком вимог щодо фінансового моніторингу, зокрема ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або запобіганню тероризму" судом не приймаються з огляду на наступне.

Закон України, на який посилається позивач станом на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність на підставі Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 N 1702-VII (в чинній на момент списання коштів редакції).

Відповідно до преамбули Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 N 1702-VII (в чинній на момент списання коштів редакції) цей Закон спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов`язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.

Відповідно до п. 48. ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 N 1702-VII (в чинній на момент списання коштів редакції) фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Тобто, вказаний закон застосовується до правовідносин, щодо боротьби з легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом та не застосовується до правовідносин, що склались у даному спорі.

Щодо посилання позивача на постанову НБУ № 705 від 05.11.2014, то відповідно до п. 8 розділу 6 зазначеного Положення емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Отже, вказане положення передбачає відновлення коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції, проте предметом даного позову є стягнення з відповідача коштів, списаних з рахунку позивача, а не відновлення коштів на рахунку. Натомість відповідне стягнення можливе лише з винної особи, однак вина банку не була доведена.

Крім того, згідно з положеннями ч. 1 ст. 15 Закону України «Про фінансовий моніторинг» фінансова операція підлягає обов`язковому фінансовому моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона здійснюється, дорівнює чи перевищує 150 000 гривень (для суб`єктів господарювання, які проводять лотереї або проводять та надають можливість доступу до азартних ігор у казино, будь-яких інших азартних ігор, у тому числі електронне (віртуальне) казино, - 30 000 гривень) або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, еквівалентну 150 000 гривень (для суб`єктів господарювання, які проводять лотереї або проводять та надають можливість доступу до азартних ігор у казино, будь-яких інших азартних ігор, у тому числі електронне (віртуальне) казино, - 30 000 гривень), та має одну або більше таких ознак:

1) переказ коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження коштів з анонімного (номерного) рахунка з-за кордону; зарахування або переказ коштів у разі, якщо хоча б одна із сторін - учасників фінансової операції має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місцезнаходження в державі, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі, зареєстрованій у зазначеній державі;

2) купівля-продаж за готівку чеків, дорожніх чеків, у тому числі інших платіжних інструментів або платіжних засобів чи засобів платежу;

3) зарахування або переказ коштів, надання або отримання кредиту (позики), здійснення інших фінансових операцій у разі, якщо хоча б одна із сторін - учасників фінансової операції має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місцезнаходження в державі (на території-), що не виконує чи неналежним чином виконує рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, що провадять діяльність у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення (в тому числі дипломатичне представництво, посольство, консульство такої іноземної держави), або однією із сторін - учасників фінансової операції є особа, яка має рахунок у банку, зареєстрованому у зазначеній державі (території-). Перелік таких держав (територій) визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, на основі висновків міжнародних, міжурядових організацій, діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, і підлягає оприлюдненню;

4) фінансові операції з готівкою (внесення, переказ, отримання коштів);

5) здійснення розрахунку за фінансову операцію у готівковій формі;

6) зарахування коштів на поточний рахунок юридичної або фізичної особи - підприємця чи списання коштів з поточного рахунка юридичної або фізичної особи - підприємця, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня реєстрації, або зарахування коштів на поточний рахунок чи списання коштів з поточного рахунка юридичної або фізичної особи - підприємця у разі, якщо операції на зазначеному рахунку не здійснювалися з дня його відкриття;

7) переказ коштів за кордон за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), крім переказів коштів за договорами (контрактами), які передбачають фактичне постачання товарів на митну територію України;

8) обмін банкнот на банкноти іншого номіналу;

9) здійснення фінансових операцій з цінними паперами на пред`явника, які не депоновані в депозитарних установах;

10) здійснення операцій з векселями (крім фінансових казначейських векселів), ордерними цінними паперами;

11) перерахування або отримання коштів неприбутковою організацією;

12) здійснення фінансових операцій за правочинами. форма розрахунків за якими не визначена;

13) одержання (сплата, переказ) страхового чи перестрахового платежу (страхового чи перестрахового внеску, страхової чи перестрахової премії-), крім сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

14) проведення страхової чи перестрахової виплати або страхового чи перестрахового відшкодування або виплати викупної суми, крім зарахування чи списання коштів на/з рахунки (рахунків) державних позабюджетних фондів;

15) виплата (передача) особі виграшу в лотерею, придбання фішок, жетонів, внесення особою в інший спосіб плати за право участі в азартній грі, виплата (передача) виграшу суб`єктом господарювання, який проводить азартні ігри;

16) надання кредитних коштів особі, яка є членом небанківської кредитної установи, в один і той самий день два рази і більше за умови, що загальна сума фінансових операцій дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою цієї статті;

17) фінансові операції осіб, щодо яких встановлено високий ризик.

З вихідних платіжних доручень ПСП "Фацелії" вбачається, що сума кожного платежу була меншою 150 000,00 грн.

Зважаючи на це, інші ознаки, визначені даною нормою для здійснення обов`язкового фінансового моніторингу, не підлягають окремій оцінці.

Отже, фінансові операції, проведені 03.12.2018 за платіжними дорученнями № 91- 100 від 03.12.2018 за рахунком ПСП "Фацелія" № НОМЕР_1 , не підлягали обов`язковому фінансовому моніторингу.

Крім того, дослідивши наявну в матеріалах справи виписку по рахунку ПСП "Фацелія" № НОМЕР_1 за період 06.09.2018-03.12.2018Ю, судом встановлено, що надана виписка засвідчує факт виконання ПСП "Фацелія" аналогічних операцій з перерозподілу власних коштів з рахунку ПСП "Фацелія" № НОМЕР_2 , відкритого у AT «Райффайзен Банк Аваль», на рахунок ПСП "Фацелія" № НОМЕР_1 , відкритий в AT КБ "ПриватБанк", в інші дати до 03.12.2018, а саме: 07.09.2018 - на суми 100 000,00 грн та 460 000,00 грн, 11.09.2018 - 260 000,00 грн, 10.10.2018 - 200 000,00 грн, тощо.

Надалі ці кошти спрямовувалися позивачем на рахунки різних контрагентів як оплата за послуги/товар/виконання договірних зобов`язань.

Тобто, вихідні операції клієнта від 03.12.2018 щодо оплати за товар за різними договорами/накладними, що прослідковується з призначення платежів, також є аналогічними попереднім операціям клієнта.

Отже, суд дійшов висновку про те, що операції за рахунком позивача від 03.12.2018 були типовими для нього як за їх видом, так і за сумами платежів.

Таким чином, АТ КБ "ПриватБанк" в дотримання вимог закону та договору банківського обслуговування виконав взяті на себе зобов`язання шляхом виконання розрахункових документів, що були отримані від ПСП "Фацелія" за підписом уповноваженої особи директора Сургай О.В.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм, викладених вище, суд дійшов висновку, що вірогідною є та обставина, що відбулося втручання в роботу пристроїв позивача, а не відповідача.

Крім того, дослідивши наявний в матеріалах справи висновок експерта №4507/9414-9420 від 14.05.2020, судом встановлено, що на сторінках 6 - 10 висновку експертом наведено щонайменше 27 уражених вірусним та іншими потенційно небезпечними програмами файлів та відповідно до пункту 3 висновків, досліджуваний жорсткий диск комп`ютера містив програму, яка могла пересилати дані інтернет-банкінгу на сторонні електронні адреси.

Доводи позивача щодо незабезпечення відповідачем кіберзпезпеки суд оцінює критично, виходячи з наступного.

Згідно з п. 3 ст. 1 Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» інцидент кібербезпеки (далі - кіберінцидент) - подія або ряд несприятливих подій ненавмисного характеру (природного, технічного, технологічного, помилкового, у тому числі внаслідок дії людського фактора) та/або таких, що мають ознаки можливої (потенційної) кібератаки. які становлять загрозу безпеці систем електронних комунікацій, систем управління технологічними процесами, створюють імовірність порушення штатного режиму функціонування таких систем (у тому числі зриву та/або блокування роботи системи, та/або несанкціонованого управління її ресурсами), ставлять під загрозу безпеку (захищеність) електронних інформаційних ресурсів.

Пунктом 7 ст. 1 Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» визначено, що кіберзахист - сукупність організаційних, правових, інженерно- технічних заходів, а також заходів криптографічного та технічного захисту інформації, спрямованих на запобігання кіберінцидентам, виявлення та захист від кібератак, ліквідацію їх наслідків, відновлення сталості і надійності функціонування комунікаційних, технологічних систем.

В свою чергу, ст. 4 Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» визначений перелік об`єкті кібербезпеки та кіберзахисту.

Так, об`єктами кібербезпеки є:

1) конституційні права і свободи людини і громадянина;

2) суспільство, сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища;

3) держава, її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність;

4) національні інтереси в усіх сферах життєдіяльності особи, суспільства та держави;

5) об`єкти критичної інфраструктури.

Об`єктами кіберзахисту є:

1) комунікаційні системи всіх форм власності, в яких обробляються національні інформаційні ресурси та/або які використовуються в інтересах органів державної влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та військових формувань, утворених відповідно до закону;

2) об`єкти критичної інформаційної інфраструктури;

3) комунікаційні системи, які використовуються для задоволення суспільних потреб та/або реалізації правовідносин у сферах електронного урядування, електронних державних послуг, електронної комерції, електронного документообігу.

Таким чином, інцидент з рахунком Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія" не відноситься до виключного переліку об`єктів кібезпезпмеки та кіберзахисту, який передбачено Законом України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», а тому у відповідача не було обов`язку зафіксувати та розслідувати відповідний інцидент відповідно до приписів законодавства.

Крім того, суд зазначає, що звернення позивача до банку з заявою про несанкціоновані списання третіми особами грошових коштів з його розрахункового рахунку, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», відбулося 10.12.2018 та жодним чином не могло вплинути на зупинення спірних операцій, які були на той час завершеними 03.12.2018.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відсутня встановлена належним чином вина відповідача в заподіянні позивачу збитків та не встановлено складу господарського правопорушення, необхідного для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як стягнення збитків, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій, то вони є похідними від суми основного зобов`язання, а оскільки, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача 1270000,00 грн коштів списаних з рахунку позивача, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 240030,00 грн.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Розглядаючи даний спір по суті, суд враховував всі вказівки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.07.2022 у даній справі, зокрема:

- питання призначення судової експертизи у даній справі;

- оцінка твердження щодо здійснення "ручної" перевірки працівниками АТ КБ "ПриватБанк" розрахункових документів в повному обсязі кожного клієнта;

- оцінка дій банку при проведенні відповідних фінансових операцій на відповідність зазначеним нормам законодавства та внутрішнім положенням банку;

- з`ясування, чи були дотримані відповідачем приписи законодавства про кібербезпеку;

- з`ясування наявності у позивача мобільного додатку «Приват24 для бізнесу»;

- надання правової оцінки змісту листа №20.1.0.0.0/7-181210/760 від 08.01.2019 відповідача на предмет того, які саме умови і правила надання банківських послуг були порушені позивачем, тощо.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія" відмовити повністю.

Позивач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія"

Відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління" АТ КБ "Приватбанк"

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.11.2022

Суддя І.О. Андреїшина