Рішення

від 24.11.2022 по справі 127/15138/22

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/15138/22

Провадження № 2/127/1901/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2022 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Жмудя О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниця в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Вінницький ліцей № 30 ім. Тараса Шевченка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувсь до суду з позовом до Комунального закладу «Вінницький ліцей № 30 ім. Тараса Шевченка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивовано тим, що з 01.09.2020 року по 31.08.2021 року він перебував у трудових відносинах з комунальним закладом «Вінницький ліцей № 30 ім. Тараса Шевченка», та працював на посаді вчителя фізичної культури.

31.08.2021 року позивач звільнився з роботи за власним бажанням на підставі ст. 36 КЗпП України, однак відповідач в порушення вимог ст. 47, 116 КЗпП України, провів із ним остаточний розрахунок після звільнення лише 30.06.2022 року.

Відповідач за період роботи позивача на вказаній посаді з 01.09.2020 року по 31.08.2021 року, не здійснював виплату надбавки за звання «майстра спорту міжнародного класу». На неодноразові усні звернення під час роботи та після звільнення щодо необхідності виплатити надбавки за звання «майстра спорту міжнародного класу» , результатів не давали, а тому позивач в червні 2022 року звернувся до відповідача з письмовою заявою про виплати йому надбавки. За результатами розгляду звернення позивача комунальним закладом «Вінницький ліцей № 30 ім. Тараса Шевченка» 16.06.2022 року здійснено виплату коштів в розмірі 6093,28 грн. та 30.06.2022 року в розмірі 69,62 грн.

Тобто позивач вважає, що відповідачем остаточний розрахунок після його звільнення проведено 30.06.2022 року, тому вимушений звернутися до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунків при звільненні в розмірі 98035,38 грн.

Ухвалою суду Вінницького міського суду Вінницької області від 25.07.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду Вінницького міського суду Вінницької області від 08.08.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем на позовну заяву подано відзив. У своєму відзиві на позовну заяву представник відповідача адвокат Кронівець Т.М. зазначає, що заявлені позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач дійсно працював з 01.09.2020 р. в Комунальному закладі «Вінницька гімназія № 30 ім. Тараса Шевченка» на посаді вчителя фізичної культури, зауважень до умов оплати праці у позивача не виникало упродовж усіх трудових відносин та заяви щодо виплати надбавки за спортивне звання позивачем подано не було. Наказом відповідача № 105-к від 28.08.2021 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Оформивши звільнення Позивача та видавши йому 31.08.2021 трудову книжку, відповідач здійснив повний розрахунок нарахованих на час звільнення грошових коштів. Спору між сторонами щодо суми розрахункових виплат не було. Представник відповідача також, наголошує, що позивач своїм правом щодо вирішення спору (у разі його наявності) у 3- місячний строк, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП не скористався, що підтверджується відсутністю звернень позивача після звільнення як до роботодавця так і до суду. До суду позивач звернувся лише через рік, приводом такого звернення є отримання розрахункових коштів за його заявою в червні 2022 року, тобто позивач звернувся до суду з пропущенням строку, визначеного законодавством.

Також, не існує підтверджень оскарження позивачем дій (бездіяльності) та/або рішень відповідача у вигляді не нарахування йому надбавки до посадового окладу за спортивне звання «майстер міжнародного класу», що підтверджує відсутність трудового спору між сторонами, як під час трудових відносин із відповідачем так і під час звільнення. Представник відповідача також наголошує, що позивач у своєму позові просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати йому надбавки за спортивне звання «майстер спорту міжнародного класу» за період з вересня 2020 по серпень 2021 року включно. Разом з тим, суми такої надбавки позивачу фактично нараховані не були, оскільки він звернувся за такою виплатою тільки 31.05.2022 р., отже на день звільнення йому не належали, у зв`язку з чим вважає про відсутність у відповідача обов`язку, передбаченого статті 117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати надбавки. Тому, нарахування надбавки в червні 2022 на підставі звернення позивача від 31.05.2022 не тягне за собою обов`язку про нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, отже просить суд відмовити у задоволенні заявленого позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2022 року в задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Кронівець Т.М. про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відмовлено.

Суд дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами статті 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що згідно наказу комунального закладу «Вінницький ліцей № 30 ім. Тараса Шевченка» № 61-К від 31.08.2020 року позивача ОСОБА_1 призначено на посаду вчителя фізичної культури з 01.09.2020 року згідно п. 2 ст. 23 КЗпП України, терміном до кінця навчального року.

Наказом комунального закладу «Вінницький ліцей № 30 ім. Тараса Шевченка» № 105-К від 28.08.2021 року ОСОБА_1 , вчителя фізичної культури, звільнено з займаної посади 31.08.2021 року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже судом встановлено, що оформивши звільнення позивача та видавши йому 31.08.2021 року трудову книжку, відповідач здійснив повний розрахунок нарахованих на час звільнення грошових коштів та спору між сторонами щодо суми розрахункових виплат не було.

Позивач своїм правом щодо вирішення спору (у разі його наявності) у 3- місячний строк, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП не скористався, що підтверджується відсутністю звернень позивача після звільнення як до роботодавця так і до суду.

До суду позивач звернувся лише через рік після отримання розрахункових коштів, тобто з пропущенням строку, визначеного законодавством.

Водночас Верховний Суд України зауважив, що при розгляді такої справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Згідно частин 1,2 ст. 233КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень (подібний висновок права викладений в постанові Верховного Суду від 10.10.2019у справі №369/10046/18).

Офіційне тлумачення питання щодо застосування строку позовної давності при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди зазначено в Рішенні Конституційного Суду№4-рп/2012від 22.02.2012, яке визначає, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідно до правового висновку щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду середній заробіток за змістом приписів статей 94, 116, 117Кодексу законівпро працюУкраїни та статей 1, 2Закону Українивід 24березня 1995року №108/95-ВР«Про оплатупраці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 було пропущено тримісячний строк звернення до суду з вимогою про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки 31.08.2021 року позивач під час свого звільнення отримав нараховані всі належні йому при звільненні виплати, а тому про не нарахування та невиплату відповідачем надбавки до посадового окладу за спортивне звання «майстра міжнародного класу», позивач знав перебуваючи у трудових відносинах із відповідачем, про що він стверджує у своє позові (другий абзац а.с. 3), однак з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 18.07.2022 року, а питання про поновлення пропущеного строку позивачем не порушувалось.

Крім того, позивачем не надано підтверджень оскарження дій (бездіяльності) та/або рішень відповідача у вигляді не нарахування йому надбавки до посадового окладу за спортивне звання «майстер міжнародного класу», що в свою чергу підтверджує відсутність трудового спору між сторонами, як під час трудових відносин із відповідачем, так і під час звільнення.

Також судом встановлено, що спору щодо заборгованості по заробітній платі та щодо розміру надбавки за спірний період між сторонами не існує.

Тому, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім вищезазначеного, суд звертає увагу на те, що позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати йому надбавки за спортивне звання «майстер спорту міжнародного класу» за період з вересня 2020 по серпень 2021 року включно.

Але позивачем не надано суду підтвердження того, що суми такої надбавки фактично йому нараховувалися за час перебування у трудових відносинах з відповідачем та чи взагалі чи він мав право на таку надбавку за спортивне звання «майстер спорту міжнародного класу», оскільки він звернувся за такою виплатою тільки 31.05.2022 р., у зв`язку з чим фактично у відповідача відсутній обов`язок, передбачений статті 117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати надбавки.

Враховуючи наведене, нарахування надбавки в червні 2022 року на підставі звернення позивача від 31.05.2022 року, не тягне за собою обов`язку про нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.

У відповідності до ч. 3 та ч. 4 ст. 12, ч. 1 та ч. 2 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , окрім того, що було пропущено тримісячний строк звернення до суду з вимогою про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, що за своєю правовою природою є окремою підставою для відмови в задоволенні заявленого позову, звертає увагу на те, що позивачем не доведено належними та допустими доказами, наявності спору між сторонами щодо суми розрахункових виплат, не нарахування позивачу надбавки до посадового окладу за спортивне звання «майстра міжнародного класу», а також наявності правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому в задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.

На підставі викладеного керуючись ст. ст.4,12,81,89,141,265,268,354 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 доКомунального закладу«Вінницький ліцей№ 30ім.Тараса Шевченка»про стягненнясереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненні - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 та проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Комунальний заклад «Вінницький ліцей № 30 ім. Тараса Шевченка», ЄДРПОУ 20090459, місце розташування: м. Вінниця, Стрілецька, 62.

Повний текст рішення складено 24.11.2022.

Суддя О.О. Жмудь