Рішення

від 21.11.2022 по справі 920/855/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.11.2022м. СумиСправа № 920/855/22

Господарський суд Сумської області у складі:

судді Резніченко О.Ю.,

розглянув без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства «Дніпроазот»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбомаш»

про стягнення 245419 грн. 20 коп.,

Стислий виклад позицій сторін по справі, заяви та клопотання сторін. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач звернувся з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 245419 грн. 20 коп. заборгованості по договору поставки №774505 від 22.06.2021р. (далі за текстом «Договір»), а саме: 194290 грн. 20 коп. пені, 51129 грн 00 коп. штрафу, а також судові витрати по справі.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено договір поставки. В обумовлені строки відповідачем зобов`язання з поставки продукції виробничо-технічного призначення (товару) не виконано, що є порушенням п. 3.1. Договору та п. 5 Специфікації №1 до Договору. Тому, зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафу.

Ухвалою суду від 20.10.2022 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу без проведення судового засідання.

28.10.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позов (вх. №5147), у якому просить суд відмовити в позові у повному обсязі.

Від позивача до суду 15.11.2022 надійшла відповідь на відзив (вх. №5462).

Відповідачем, у свою чергу, до суду подано пояснення на відповідь на відзив (вх. №5541 від 17.11.2022).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Між Акціонерним товариством «ДНІПРОАЗОТ» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТУРБОМАШ» (Постачальник) було укладено договір поставки № 774505 від 22.06.2021 (далі Договір) з протоколом розбіжностей. Вищезазначений факт підтверджується копією Договору (а.с.53-58, 64-73).

Сторонами суду не надано доказів, що Договір визнавався недійсним у судовому порядку, а тому Договір підлягав обов`язковому виконанню сторонами.

Згідно з умовами п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язався поставити (передати у власність) Покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення у відповідності до специфікацій (додатків) до цього Договору, а Покупець - прийняти поставлену продукцію та оплатити її вартість в порядку і в строки, передбачені цим Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування продукції, кількість, асортимент, характеристики та інші вимоги до продукції, яка підлягає поставці за цим Договором, узгоджуються Сторонами в специфікаціях на поставку продукції. Специфікації на поставку продукції підписуються уповноваженими представниками обох Сторін, скріплюються печатками Сторін та є невід`ємними частинами (додатками) даного Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору ціна продукції, яка підлягає поставці за цим Договором, узгоджується Сторонами у відповідних специфікаціях на поставку продукції до Договору. Ціна продукції, яка підлягає поставці за цим Договором, може бути змінена за взаємною згодою Сторін шляхом підписання Сторонами додаткової угоди до Договору, а також на умовах та в порядку, передбачених відповідною Специфікацією на поставку продукції до Договору.

Відповідно до п. 2.4 Договору, Покупець зобов`язаний оплатити поставлену (передану) йому продукцію протягом 10 (десяти) календарних днів від дати поставки продукції та отримання Покупцем від Постачальника всіх документів, які підлягають переданню Покупцю в обов`язковому порядку відповідно до умов цього Договору та вимог чинного законодавства України. У випадку неотримання Покупцем всіх необхідних документів від Постачальника за цим Договором, строк оплати продукції продовжується на час прострочення надання відповідних документів.

Згідно з п. 3.1 Договору, Постачальник здійснює поставку продукції Покупцеві на тих умовах (базисі) поставки, згідно Правил ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі, в редакції 2010 р. (ІНКОТЕРМС 2010), які узгоджені Сторонами у відповідній специфікації на поставку продукції до Договору. Постачальник зобов`язаний поставити продукцію Покупцю у повному обсязі за погоджену у відповідній Специфікації кількість днів з моменту письмового погодження Сторонами усіх пунктів Договору. Строки поставки продукції узгоджуються Сторонами в специфікаціях на поставку продукції до Договору. Датою поставки продукції вважається дата передачі продукції Постачальником Покупцеві, яка зазначена в підписаній обома Сторонами видатковій накладній на продукцію (п. 3.2 Договору).

Відповідно до Специфікації № 1 на поставку продукції від 22.06.2021 до Договору Постачальник зобов`язався поставити Покупцю продукцію на загальну суму 1 022 580,00 грн з ПДВ (20%) (а.с. 59).

Згідно з п. 5 Специфікації № 1 на поставку продукції від 22.06.2021 до Договору Постачальник зобов`язався поставити продукцію Покупцю протягом 150 календарних днів від дати укладання Сторонами Договору.

Договір було укладено 11.10.2021.

Отже Постачальник був зобов`язаний поставити продукцію, передбачену Специфікацією № 1 на поставку продукції від 22.06.2021 до Договору, не пізніше ніж 10.03.2022. Проте, продукція, передбачена Специфікацією № 1 на поставку продукції від 22.06.2021 до Договору, фактично була поставлена лише 18.04.2022, що підтверджується датою передачі цієї продукції Постачальником Покупцеві, яка зазначена в підписаній обома Сторонами видатковій накладній № 11 від 08.04.2022 (а.с. 74).

Крім того, фактична дата поставки продукції, передбачена Специфікацією № 1 на поставку продукції від 22.06.2021 до Договору, підтверджується датою складання Акту прийому-передачі товару від 18.04.2022, тобто під час перевірки продукції на предмет її відповідності кількості, якості та комплектності (а.с. 75-76).

Таким чином, оскільки продукція, передбачена Специфікацією № 1 на поставку продукції від 22.06.2021 до Договору, була поставлена з порушенням строку, встановленого у Договорі, то Постачальником були порушені свої зобов`язання та умови Договору по своєчасній поставці продукції, передбаченої Специфікацією № 1 на поставку продукції від 22.06.2021 до Договору, у зв`язку з чим 25.08.2022 Позивач направив на адресу Відповідача претензію № 016/61/СС від 25.08.2022 з вимогою про сплату пені та штрафу в загальному розмірі 245419 грн 20 коп. (а.с. 78-83), проте Відповідач отримав претензію 29.08.2022, але вона залишена відповідачем без відповідного реагування, штрафні санкції відповідачем не сплачено.

Позивач зазначає, що станом на 18.04.2022 термін прострочення поставки товару складає 38 календарних днів, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 194290 грн 20 коп. пені та 51129 грн 00 коп. штрафу.

Відповідач у відзиві на позов визнає наступні обставини, які відповідно до ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню:

-обставини щодо укладення між сторонами договору від 22.06.2021 №774505 з протоколом розбіжностей;

-підписання сторонами специфікації №1 до договору на загальну суму 1022580 грн 00 коп.;

-кінцева дата поставки відповідачем позивачу продукції відповідно до договору та специфікації №1 10.03.2022;

-факт відправки продукції за специфікацією №1 до договору 08.04.2022.

Таким чином, прострочення у поставці продукції за договором підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому вказані вище обставини є такими, що встановлені судом на підставі належних та допустимих доказів, які надані позивачем.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до ст. 526, ст. 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 2 та 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суспільні відносини щодо укладання та виконання господарських договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Абзацом другим частини першої статті 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено в частині сьомій статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частини другої статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.

Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Як вже було зазначено судом вище, такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Щодо строку прострочення.

Відповідач не заперечує той факт, що 08.04.2022 передав перевізнику продукцію для доставки позивачу (товарно-транспортна накладна №026001059 від 08.04.2022, а.с. 77).

Продукція отримана позивачем 18.04.2022, що підтверджується видатковою накладною №11 від 08.04.2022 та актом приймання товарів за кількістю та комплектністю від 18.04.2022 (а.с. 74-76).

Відповідно до п. 3.2. Договору строки поставки продукції узгоджуються Сторонами в специфікаціях на поставку продукції до Договору. Датою поставки продукції вважається дата передачі продукції Постачальником Покупцеві, яка зазначена в підписаній обома Сторонами видатковій накладній на продукцію. Право власності на продукцію та ризики її загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту передачі продукції покупцеві, що підтверджується підписанням покупцем видаткової накладної на продукцію, якщо інше письмово не буде узгоджено сторонами.

Тому дата поставки товару у даному випадку, є 18.04.2022, а прострочка тривала з 11.03.2022 по 17.04.2022, тобто 38 днів.

Відповідно до п. 6.8. Договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей до договору за порушення строку поставки продукції Постачальник сплачує Покупцеві пеню в розмірі 0,5% вартості непоставленої та/або несвоєчасно поставленої продукції за кожний день прострочення поставки. За порушення строку поставки продукції більше ніж на 10 (десять) календарних днів, Постачальник додатково до пені, і не виключаючи її, сплачує Покупцю штраф у розмірі 5 % вартості непоставленої та/або несвоєчасно поставленої продукції.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 194290 грн 20 коп. пені, нарахованої за період з 11.03.2022 по 17.04.2022 (38 днів).

Позивачем розрахунок пені виконано в тексті позовної заяви (а.с. 3).

Відповідач також обгрунтовує свої заперечення посилаючись на те, що своєчасно відповідачем поставка продукції не була здійснена в наслідок прямої дії обставин непереборної сили, що виключає можливість застосування до нього фінансових господарських санкцій за несвоєчасну поставку продукції.

Відповідач наголошує на тому, що 21.03.2022 він направив на адресу позивача лист щодо настання обставин непереборної сили №127, як це встановлено умовами договору, а саме Розділом 7, де зазначено, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо це стало наслідком дії обставин непереборної сили (повінь, пожежа, землетрус, епідемії, страйки, військові дії), які спричинили неможливість виконання Стороною своїх зобов`язань за цим Договором.

При виникненні обставин непереборної сили у однієї зі Сторін, остання зобов`язана попередити за допомогою факсимільного зв`язку або телетайпом про це іншу Сторону протягом 10 (десяти) календарних днів від дня виникнення обставин непереборної сили та підтвердити своє повідомлення документом Торгово-промислової палати України (далі - «ТПП України»). Підтверджуючий документ ТПП України, який складений та наданий іншій Стороні більш ніж через 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту настання обставин, зазначених у п. 7.1 цього Договору, до уваги не приймається, і в цьому випадку Сторона не звільняється від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за цим Договором (п. 7.2 Договору).

У той же час, позивач заперечує факт отримання такого листа, а відповідачем не подано до матеріалів справи доказів його надсилання на адресу позивача.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/2394/21 (постанова від 14 червня 2022) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.

Тому сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та виконувати зобов`язання з поставки продукції своїм контрагентам. Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило чи перервало роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина) тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем зобов`язання з поставки продукції, що право на стягнення пені самостійно встановлено сторонами у Договорі, то вимога позивача про стягнення з відповідача 194290 грн 20 коп. пені (період з 11.03.2022 по 17.04.2022 (38 днів) є правомірною та підлягає задоволенню.

Крім того, оскільки судом вище було встановлено факт прострочення поставки продукції більше ніж на 10 календарних днів (прострочення поставки 38 календарних днів), позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 51129 грн 00 коп. є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволено повністю, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3681 грн 29 коп покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Акціонерного товариства «Дніпроазот» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбомаш» про стягнення 245419 грн 20 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбомаш» (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 98А, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 30452280) на користь Акціонерного товариства «Дніпроазот» (вул. С.Х. Горобця, буд 1, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51909, код ЄДРПОУ 05761620) 194290 грн. 20 коп. пені, 51129 грн 00 коп. штрафу, 3681 грн 29 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.Видати Акціонерному товариству «Дніпроазот» наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5.Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.

Повне судове рішення складено 24.11.2022.

СуддяО.Ю. Резніченко