Ухвала

від 23.11.2022 по справі 640/6361/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

23 листопада 2022 року м. Київ№ 640/6361/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін клопотання про залишення позову без розгляду у справі

за позовом ОСОБА_1

до відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 01.04.2020 року №1214033-2019-333-2615 та від 26.01.2021 року №1842-2409-2615.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Через канцелярію суду 16.06.2022 року відокремленим підрозділом ДПС України Головне управління ДПУ у м. Києві подано клопотання про заміну відповідача у справі, клопотання про поновлення строку на подання відзиву, та відзив, у прохальній частині якого заявник просить, зокрема, залишити без розгляду позов в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1214033-2019-333-2615.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 року клопотання позивача про заміну відповідача правонаступником задоволено. Замінено відповідача - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011). Заяву відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві про поновлення строку на подання відзиву повернуто заявнику без розгляду. Продовжено строк на подання відзиву до 16.06.2022 року. Відзив відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, поданий 16.06.2022 року, прийнято до розгляду. Запропоновано ОСОБА_1 подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обґрунтованих та поважних підстав його пропуску в частині заявлених позовних вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1214033-2019-3313-2615 у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали суду. Роз`яснено ОСОБА_1 наслідки неподання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, передбачені частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалено вирішити клопотання відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві про залишення позову без розгляду після надходження заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або після строку на таке подання.

Так, відповідач просить суд залишити без розгляду позов в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1214033-2019-333-2615 з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідачем повідомлено, що реалізуючі право на адміністративне оскарження, представник позивача звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою б/н від 16.07.2020 року (вх. ДПС №К/1239/ДНЗ від 20.07.2020 року) на податкові повідомлення-рішення, зокрема, від 01.04.2020 року №1214033-2019-3313-2615.

Рішенням Державної податкової служби України від 11.09.2020 року №3936/К/99-00-06-02-04-09 надано відповідь на зазначену скаргу, яку направлено засобами поштового зв`язку за №0405347118508 на адресу позивача ОСОБА_1 . Зазначене рішення отримано останньою 15.09.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0405347118508.

Отже, на переконання відповідача, який посилається на правові висновки щодо застосування строків оскарження податкових повідомлень-рішень у разі досудового врегулювання спору шляхом адміністративного оскарження останнього, викладені у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі №500/2486/19, строк на оскарження податкового повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1214033-2019-3313-2615 складає три місяці відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, оскільки позов подано позивачем 23.03.2022 року, зокрема, тримісячний строк звернення до суду позивачем пропущено.

Через канцелярію суду 22.07.2022 року позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду із позовними вимогами про скасування рішень податкового органу позивач посилається на зміну сталої судової практики, яка не була передбачуваною.

Зокрема, позивачем зазначено, що з моменту настання строку на оскарження спірних податкових повідомлень-рішень в судовому порядку, а також здійснення виправлень помилок в Державному земельному кадастрі (приведення інформації у відповідність), які допущено працівниками Держгеокадастру, позивачем приймалися активні заходи щодо збору інформації, необхідної для подання цього адміністративного позову.

Так, позивачем неодноразово направлялися запити про отримання додаткової інформації та заяви про перерахунок сум, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях. Лише після отримання повного пакету документів в лютому 2022 року позивач змогла подати адміністративний позов до суду.

Вищевикладене позивач вважає поважними причинами пропуску строку звернення до суду, у зв`язку з чим просить суд його поновити.

Дослідивши матеріали справи в межах вирішення клопотання про залишення позову без розгляду, судом встановлено наступне.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 15.07.2004 року рішенням Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №407/1817 громадянці ОСОБА_2 , що проживала в АДРЕСА_1 , було виділено та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:75:060:0020) по АДРЕСА_2 .

На виконання вказаного вище рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №126548 від 10.11.2004 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-00992. Вказаний державний акт складено у двох примірниках, перший з яких передано власнику земельної ділянки, другий залишено на зберігання в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №126548 від 10.11.2004 року цільове призначення (використання) земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому 18.06.2012 року на підставі договору дарування земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:75:060:0020) по АДРЕСА_2 право власності на цю земельну ділянку перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Будзинською М.С.

21.07.2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зареєстровано ОСОБА_1 як суб`єкта права власності на земельну ділянку у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за №05-7-04560.

Як зазначено безпосередньо позивачем у позовній заяві, у квітні 2020 року на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку від Головного управління Державної податкової служби у м. Києві надійшли податкові повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1214033-2018-3313-2615, №1214033- 2019-3313-2615 (оскаржуване у цій справі) та №1214033-3313-2615, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 рік в сумі 1 069,67 грн., 2019 рік в сумі 43 477,72 грн. та за 2020 рік в сумі 43 477,72 грн.» та розрахунки визначення сум податкового зобов`язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб».

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1214033- 2019-3313-2615 (оскаржуване у цій справі) та №1214033-3313-2615, 16.07.2020 року позивачем подано до Головного управління ДПС у м. Києві заяву про проведення звірки щодо нарахованої суми плати за землю та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення.

Також, 16.07.2020 року позивачем направлено до Державної податкової служби України скаргу на податкові повідомлення-рішення, винесені 01.04.2020 року, зокрема, на оскаржуване у цій справі рішення №1214033- 2019-3313-2615.

Листом ГУ ДПС у м. Києві (дата відсутня) №К/26-15-33-13-19 «Щодо податку на майно в частині плати за землю з фізичних осіб» на заяву ОСОБА_1 від 16.07.2020 року, в частині вимоги про проведення звірки щодо нарахованої суми плати за землю податковим органом повідомлено, що розрахунок податкових зобов`язань здійснено з дотриманням норм діючого законодавства України. В свою чергу, щодо вимоги позивача в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2020 року, податковим органом зауважено, що оскільки ОСОБА_1 скористалася правом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених 01.04.2020 року, зокрема, №1214033- 2019-3313-2615, питання щодо їх скасування буде розглянуто Державною податковою службою України.

Рішенням Державної податкової служби України від 11.09.2020 року №К/99-00-06-02-04-09 «Про результати розгляду скарги» залишено податкові повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1214033-2018-3313-2615, №1214033- 2019-3313-2615 (оскаржуване у цій справі) та №1214033-3313-2615 без змін, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Підставами відмови у задоволені скарги став той факт, що до Державного земельного кадастру внесена невірна інформація по земельній ділянці площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:75:060:0020) розташованій по АДРЕСА_2 яка значилась з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, що не відповідало цільовому призначенню визначеному у державному акті на право власності на земельну ділянку серії КВ №126548 від 10.07.2004 року - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з мотивувальної частини рішення скаржнику (позивачу) роз`яснено положення пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, відповідно до якого, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо: розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

З метою приведення у відповідність інформації наявної у Державному земельному кадастрі позивачем вчинено дії з підтвердження дійсного цільового призначення, яке визначене з 2004 року, земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:75:060:0020), розташованій по АДРЕСА_2, за наслідками чого в Державному земельному кадастрі виправлено помилку щодо цільового призначення земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:75:060:0020), розташованій по АДРЕСА_2 .

У позовній заяві позивачем зазначено, що після виправлення помилки у Державному земельному кадастрі позивачем 30.12.2020 року подано до ГУ ДПС у м. Києві заяву про перерахунок визначених у податкових повідомленнях - рішеннях сум плати «Земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2019 - 2020 рік», у відповідь на яку відповідачем відкликано податкове повідомлення - рішення №1214033-3313-2615 (за 2020 рік) та винесено нове - від 26.01.2021 року №1842-2409-2615 (за 2020 рік), яким визначено нову суму в розмірі 43 124,78 грн. за 2020 рік, а податкове повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1214033-2019-3313-2615 залишено без змін.

Водночас, з долучених позивачем доказів до позовної заяви судом встановлено, що 30.12.2020 року позивач звернулася до ГУ ДПС у м. Києві із заявою щодо перерахунку суми податку на землю, визначеною лише податковим повідомленням - рішенням від 01.04.2020 року №1214033-3313-2615 (за 2020 рік), яка не є предметом оскарження у справі №640/6361/22.

В свою чергу, згідно з листом ГУ ДПС у м. Києві №Гр/26-15-24-09-18 (дату не зазначено) «Щодо податку на майно в частині плати за землю з фізичних осіб» на заяву ОСОБА_1 від 30.12.2020 року повідомлено останню, що за результатами звірки прийнято рішення про відкликання попереднього податкового повідомлення-рішення від 01.04.2020 року №1214033-3313-2615 (за 2020 рік). Зокрема, повідомлено лише про відсутність підстав для проведення перерахунку суми податку за попередні роки, з чого висновується, що інші податкові повідомлення-рішення від 01.04.2020 року, в тому числі, оскаржуване у цій справі №1214033 - 2019-3313-2615, внаслідок виправлень у Державному земельному кадастрі, не переглядалися податковим органом.

В свою чергу, згідно з відповіддю Г УДПС у м. Києві, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 26.01.2021 року №1842-2409-2615, прийнято внаслідок перерахування суми земельного податку з фізичних осіб, з врахуванням зміни нормативної грошової оцінки, за 2020 рік.

Отже, з огляду на встановлені судом обставини, звернення до суду із позовною вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 01.04.2020 року №1214033-2019-333-2615 передувала процедура адміністративного оскарження, яка завершилася прийнятим Державною податковою службою України рішенням від 11.09.2020 року №К/99-00-06-02-04-09 «Про результати розгляду скарги».

В свою чергу, докази оскарження в адміністративному порядку податкового повідомлення-рішення від 26.01.2021 року №1842-2409-2615 у матеріалах справи відсутні, сторонами про таке оскарження не повідомлялося.

Вирішуючи клопотання відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві про залишення позову без розгляду з урахуванням заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи постанову у справі № 500/2486/19, на яку посилається відповідач у клопотанні про залишення позову без розгляду, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті. Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом. Суд дійшов висновку, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду.

Водночас, судова палата дійшла висновку, що пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

З цих підстав суд відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 року у справі №2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, і сформулював такий правовий висновок.

Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Отже, не можна не погодитися з доводами позивача про те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження.

Разом з тим, у постанові від 26.11.2020 року у справі № 500/2486/19 Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.

Водночас, предмет спору, в межах якого здійснювався касаційний перегляд, не давав можливості у вказаній адміністративній справі здійснити відступлення від існуючого до цього правозастосування щодо тривалості строку звернення до суду у випадку судового оскарження податкових повідомлень-рішень (рішень про застосування штрафних санкцій) без використання досудового порядку вирішення спору, яке продемонстровано у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 03.04.2018 року у справі №826/5325/17, від 23.05.2018 року у справі №803/728/17, від 18.06.2018 року у справі № 805/1146/17-а, та зводилось до наявності у платника податків права на звернення до суду з таким позовом протягом встановлених пунктом 102.1 статті 102 ПК України 1095 днів з моменту отримання такого рішення.

Вирішуючи це питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі також - Судова палата) у постанові від 27.01.2022 року у справі №160/11673/20 зазначає, що стаття 122 КАС України встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах. Водночас, вона передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Однак, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.11.2020 року у справі № 500/2486/19, ПК України не містить норм, які б визначали процесуальний строк звернення до суду з позовом у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження).

Судова палата вважає, що у випадку відсутності правового регулювання у спеціальному законодавстві, застосуванню підлягають загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів, які встановлені КАС України.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З метою забезпечення єдиної правозастосовчої практики під час судового розгляду відповідних спорів у справах, у яких позивачами не використовувалась процедура адміністративного оскарження рішень податкового органу про нарахування грошових зобов`язань, та у розвиток правового підходу, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі № 500/2486/19, судова палата відступає від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 03.04.2018 року у справі №826/5325/17, від 23.05.2018 року у справі №803/728/17, від 18.06.2018 року у справі № 805/1146/17- сформулювала такий правовий висновок.

Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності.

З урахуванням викладеного, судова палата вважає, що строк звернення до суду визначається статтею 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Однак, у постанові від 26.11.2020 року судова палата наголошувала на тому, що суди повинні уникати випадків скасування законних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи змінилось юридичне тлумачення відповідної норми права.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Також судова палата акцентувала увагу на тому, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Судова палата повторно наголошує на висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, про те, що після ухвалення цієї постанови суди повинні уникати формального підходу при застосуванні її висновків, зокрема не допускати випадків скасування судових рішень з мотивів пропуску строку звернення до суду, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час ухвалення судового рішення змінилось тлумачення Верховним Судом відповідної норми права з цього питання.

Судовою палатою також наголошено, що при обчисленні шестимісячного строку звернення до суду у подібних до цієї справах, суди повинні звертати особливу увагу на момент початку перебігу цього строку і в кожній конкретній справі вирішувати питання про наявність/відсутність підстав вважати його пропущеним, а так само наявність/відсутність підстав вважати такий строк пропущеним з поважних причин.

Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Зокрема, питання наявності підстав вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які пов`язані зі зміною правової позиції Верховного Суду з цього питання було предметом дослідження Верховним Судом у справі № 640/11650/21, за наслідками касаційного розгляду якої було ухвалено постанову від 23.09.2021 року. У цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26.11.2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.

Аналогічний підхід продемонстровано Верховним Судом при розгляді справи № 580/3400/20 (постанова від 27.07.2021 року).

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, судом встановлено, що до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2020 року №1214033-2019-333-2615 та від 26.01.2021 року №1842-2409-2615 позивач звернулася у березні 2022 року, тобто через 1 рік та 4 місяці після зміни правової позиції Верховного Суду щодо застосування строків звернення до суду з позовами про оскарження рішень податкових органів.

Зокрема, суд враховує, що процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 01.04.2020 року №1214033-2019-333-2615 завершилася прийнятим Державною податковою службою України рішенням №К/99-00-06-02-04-09 «Про результати розгляду скарги» від 11.09.2020 року, тобто до зміни судової практики в частині застосування строку звернення до суду в один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 статті 56 ПК України, правовий висновок про що викладено у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі №500/2486/19.

Крім того, оскільки податкове повідомлення-рішення від 26.01.2021 року №1842-2409-2615 в адміністративному порядку позивачем не оскаржено, строк звернення до суду із позовною вимогою про визнання протиправним та скасування останнього є шестимісячним з дня його отримання позивачем, тобто, підлягає обліку з січня 2021 року, та спливає наприкінці червня - початку липня 2021 року (позивачем не вказано точної дати отримання листа ГУ ДПС у м. Києві, направленого 29.01.2021 року, у якому надійшло вказане рішення податкового органу, тому судом здійснено недатований розрахунок строку на оскарження цього рішення).

В свою чергу, позивач звернулася до суду після зміни судового практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, а саме, у березні 2022 року.

Враховуючи викладене, судом відхиляються твердження позивача, що обставини зміни судової практики в даному випадку є поважними причинами пропуску строку звернення до суду із цим позовом.

Зокрема, суд відхиляє обставини вчинення активних дій позивачем щодо внесення виправлень у Державному земельному кадастрі, оскільки такі дії вчинювалися позивачем до 30.12.2020 року, та наслідки цих змін застосовано позивачем лише в частині перерахунку зобов`язання, нарахованого згідно іншого податкового повідомлення - рішення, яке не є предметом оскарження у цій справі.

Щодо причини вчинення активний дій для збору інформації для подання позову, в якості поважної, суд зауважує, що згідно з поданими позивачем документами, долученими до позовної заяви, наявний лише один адвокатський запит, датований 10.08.2021 року, направлений адвокатом позивача до ГУ ДПС у м. Києві з вимогою про надання інформації про наявність заборгованості зі сплати земельного податку у громадянки України ОСОБА_1 станом на день подання цього запиту.

В свою чергу, відповідь на вказаний адвокатський запит надана листом ГУ ДПС у м. Києві 18.08.2021 року №79623/6/26-15-13-06-22.

Суд зауважує, що ні адвокатський запит, ні відповідь відповідача на такий адвокатський запит, не містить жодного посилання на оскаржувані у цій справі рішення податкового органу.

Інших доказів вчинення активний дій після спливу строку на звернення до суду позивачем не надано.

Суд звертає увагу, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

В той же час, вказані у заяві від 22.07.2022 року про поновлення строків звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обставини не свідчать про наявності поважних причин не подання позову до суду вчасно.

Таким чином, позивач звернулася до суду із пропуском шестимісячного строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 26.01.2021 року №1842-2409-2615, та з пропуском спеціального місячного строку, встановленого пунктом 56.17 статті 56 ПК України, в частині оскарження від 01.04.2020 року №1214033-2019-333-2615.

В той же час, заява про поновлення строку звернення до суду не відповідає вимогам частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не містить доказів та обґрунтувань щодо поважності причин пропуску вказаних строків звернення до суду.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що саме строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (п.137), рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (п. 51).

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить вказана позиція Суду, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

В той же час у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див.Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Подібний за змістом висновок наведено Європейським судом з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 року (справа "Каменівська проти України"), згідно якої право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...".

Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення клопотання ГУ ДПС у м. Києві від 16.06.2022 року, викладене у відзиві на позовну заяву, та залишення позову без розгляду з підстав не визнання поважними вказаних позивачем причин пропуску строку звернення до суду, викладених у заяві позивача від 22.07.2022 року.

Керуючись статтями 6, 9, 122, 123, 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Заяву ОСОБА_1 від 22.07.2022 року про поновлення строків звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом залишити без задоволення.

2. Клопотання Головного управління ДПС у м. Києві від 16.06.2022 року, викладене у відзиві, про залишення адміністративного позову без розгляду задовольнити.

3. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2020 року №1214033-2019-333-2615 та від 26.01.2021 року №1842-2409-2615, залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 );

Відповідач: відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011, адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Повну ухвалу складено 23.11.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна