Рішення

від 25.11.2022 по справі 440/5410/22

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 листопада 2022 року м. ПолтаваСправа №440/5410/22

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прима-Вера" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (надалі - позивач, ПОВ ФСЗОІ) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прима-Вера" (надалі - відповідач, ТОВ "Прима-Вера") про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 75210,53 грн, що обґрунтований невиконанням відповідачем у 2021 році вимог статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 25-29/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що ТОВ "Прима-Вера" у 2021 році вжило всіх залежних від нього заходів з метою працевлаштування на підприємстві особи з інвалідністю шляхом подання до центру зайнятості звітності за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" із зазначенням у ній відомостей про наявність вільного місця для працевлаштування особи з інвалідністю, а також підтвердження інформації про наявну вакансію упродовж року.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Учасники справи надали до суду відповідь на відзив та заперечення на відповідь, у яких висловили раніше повідомлену суду позицію щодо вирішення спору по суті /а.с. 21-22, 44-47/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

ТОВ "Прима-Вера" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний номер 39148633.

14.04.2022 відповідач подав до ПОВ ФСЗОІ звіт за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, вх.№3435 /а.с. 4/. За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників роботодавця у 2021 році становила 19 осіб, фонд оплати праці штатних працівників 1429,00 тис. грн; середньорічна заробітна плата одного штатного працівника - 75210,53 грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" одна особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2021 рік нуль осіб.

Посилаючись на те, що відповідач у 2021 році не виконав норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", стверджував про наявність у відповідача обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 75210,53 грн за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце /а.с. 5/.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Спірні відносини урегульовані Законом України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон №875-XII).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону №875-XII (у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з цим, як визначено частиною третьою вказаної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (надалі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Спір у цій справі виник з приводу стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій з огляду на незабезпечення ним працевлаштування у 2021 році одного штатного працівника з інвалідністю.

Так, виходячи з наведених вище приписів Закону №875-XII, відповідач у 2021 році був зобов`язаний створити на підприємстві одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, працевлаштувати таку особу або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакантного місця для її працевлаштування, а також, відзвітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

При цьому Законом №875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18, від 24.03.2021 у справі №440/2371/19.

Крім того, у постанові від 24.03.2021 у справі №440/2371/19 Верховний Суд зазначив, що передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або: 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування відповідної категорії працівників, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити такі висновки:

- Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю;

- обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, здійснення пошуку та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади;

- Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю;

- до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості;

- додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018 у справі №817/650/17, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 12.07.2019 у справі №812/1126/18.

Проаналізувавши приписи статей 18, 18-1 Закону №875-ХІІ, Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі №825/1790/18 дійшов висновку про те, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком такої категорії працівників для працевлаштування.

Тобто, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього та передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 25.07.2022 у справі №№160/4187/19.

За обставин цього спору відповідач є роботодавцем з середньообліковою кількістю штатних працівників у 2021 році 19 осіб, а тому, як вже зазначено вище, він мав створити одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, працевлаштувати таку особу або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакантного місця для її працевлаштування, а також відзвітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

Відповідач фактично визнає наведені обставини, про що свідчить зміст поданого ним до ПОВ ФСЗОІ звіту за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік /а.с. 4/.

У відзиві на позов представник відповідача зауважив, що упродовж січня - листопада 2020 року середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ "Прима-Вера" становила сім осіб, що не зумовлювало підстав для утворення робочого місця з метою працевлаштування особи з інвалідністю.

Однак, оскільки у грудні 2020 року штат працівників підприємства збільшився ТОВ "Прима-Вера" 07.12.2020 подало до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості звітність за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" із зазначенням у ній відомостей про наявність вільного місця для працевлаштування особи з інвалідністю на посаду менеджера зі збуту /а.с. 36/. Такий звіт прийнятий центром зайнятості 08.12.2020 /а.с. 36, зі звороту/.

У подальшому, з огляду на зміну даних по вакансії (збільшення заробітної плати) ТОВ "Прима-Вера" подано до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості уточнюючу звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 21.01.2021, що підтверджено копією звітності з відміткою про отримання центром зайнятості 21.01.2021 /а.с. 38-39/.

08.06.2021 відповідач подав до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості лист вих.№0806/21-1 про підтвердження інформації про попит на робочу силу, що отриманий центром зайнятості 09.06.2021 /а.с. 42/.

З огляду на зміну даних по вакансії ТОВ "Прима-Вера" подано до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості уточнюючу звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 21.07.2021 та від 10.12.2021, що підтверджено копіями звітності разом з описом вкладення цінного листа, квитанцією та накладною про поштове відправлення /а.с. 33, у.ч. зі звороту, а.с. 34-35, 40-41/.

Крім того, Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості на запит суду від 30.06.2022 листом від 13.07.2022 вих.№16/50/442-22 повідомив, що ТОВ "Прима-Вера" 08.12.2020 надало звіт за формою №3-ПН для працевлаштування особи з інвалідністю на посаду менеджера зі збуту, вакансія була актуальною протягом 2021 року, що уточнювалось фахівцями центру зайнятості двічі на місяць телефоном; уточнені звіти за формою №3-ПН підприємством надані 21.01.2021, 26.07.2021 та 07.12.2021. Протягом 2021 року направлення на працевлаштування особам з інвалідністю не видавались, оскільки до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості для пошуку роботи не звертались особи, що відповідали б вимогам наданої вакансії /а.с. 19/.

Оцінюючи наведені обставини, суд виходить з такого.

Суд визнає слушним довід представника відповідача про те, що Порядком подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" не передбачено необхідність її надання державній службі зайнятості щомісячно, як це передбачалось Законом України від 01.03.1991 №803-XII "Про зайнятість населення", який втратив чинність 01.01.2013.

Разом з цим, як визначено пунктами 5, 6 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Суд враховує, що відповідач у ході розгляду справи не надав доказів створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю у грудні 2020 року (наказ по підприємству, штатних розпис, посадову інструкцію тощо) та не довів дотримання визначеного пунктом 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" строку для надання до центру зайнятості звітності №3-ПН.

Крім того, суд зауважує, що у силу пункту 6 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" підставою для подання уточнювальної звітності визначено, зокрема, зміну розміру заробітної плати.

Так, у спірних відносинах розмір заробітної плати змінився внаслідок набрання чинності з 01.01.2021 Законом України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", статтею 8 якого установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6000 гривень, з 1 грудня - 6500 гривень.

Оскільки у первинній звітності від 07.12.2020 розмір заробітної плати за вакантною посадою відповідачем визначений в сумі 5600,00 грн на місяць, ТОВ "Прима-Вера" у триденний строк мав надати до базового центру зайнятості уточнювальну звітність форми №3-ПН, тоді як відповідачем такий звіт наданий лише 21.01.2021.

Підставою для подання уточнювальної звітності від 21.07.2021 є зміна місця проведення робіт за вакантною посадою (з м. Кременчук Полтавської області на с. Лошкарівка Софіївського району Дніпропетровської області), проте матеріали справи не містять відомостей про те, коли саме змінились умови праці за вакантною посадою.

З 01.12.2021 змінився розмір мінімальної заробітної плати (з 6000,00 грн до 6500,00 грн), а тому відповідач у строк до 03.12.2021 мав подати до центру зайнятості уточнювальну звітність форми 3-ПН, однак така звітність ним надана 10.12.2021 /а.с. 33, зі звороту/.

Таким чином, відповідач у 2021 році порушив строки подання уточнювальної звітності форми 3-ПН.

До того ж, матеріали справи не містять доказів внесення змін до штатного розпису підприємства в частині визначення розміру заробітної плати за вакантною посадою, а також зміни місця проведення робіт.

Також варто звернути увагу на визначені відповідачем кваліфікаційні вимоги за вакантною посадою менеджера зі збуту, як-то: знання англійської та китайської мов не нижче середнього рівня. На думку суду, зазначення таких вимог не відповідає рівню встановленої відповідачем заробітної плати, що заледве перевищує мінімальний. Наведене, у свою чергу, може свідчити про намагання відповідача створити видимість виконання вимог Закону №875-ХІІ без реального наміру працевлаштувати на вакантну посаду особу з інвалідністю.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач у ході розгляду справи не надав належних та достовірних доказів, що з достатньою переконливістю свідчили б про виконання ним вимог Закону №875-ХІІ в частині створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, а також своєчасного та в повному обсязі надання інформації про попит на вакансії до державної служби зайнятості.

Статтею 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої, другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця, передбачені Законом №875-XII, є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб`єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ПОВ ФСЗОІ повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2481,00 грн, що підтверджено платіжним дорученням від 14.06.2022 №419 /а.с. 8/.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

А оскільки такі витрати у справі відсутні, то підстав для їх розподілу немає.

Представник відповідача у відзиві на позов заявив клопотання про відшкодування витрат ТОВ "Прима-Вера" на професійну правничу допомогу орієнтовним розміром 25750,00 грн.

Згідно з частинами першою, другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

З огляду на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог ПОВ ФСЗОІ, підстав для відшкодування витрат ТОВ "Прима-Вера" на професійну правничу допомогу немає.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прима-Вера" про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прима-Вера" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 75210,53 грн (сімдесят п`ять тисяч двісті десять гривень п`ятдесят три копійки).

Судові витрати не розподіляються.

Позивач: Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13937406; вул. Європейська, 49, м. Полтава, Полтавська область, 36039).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Прима-Вера" (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 39148633; вул. Ревенка, 19-а, м. Кременчук, Полтавська область, 39603).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду упродовж тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана впродовж тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяО.О. Кукоба