Постанова

від 08.05.2023 по справі 440/5410/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2023 р. Справа № 440/5410/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИМА-ВЕРА» на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2022, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 25.11.22 по справі № 440/5410/22

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИМА-ВЕРА»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі за текстом також позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИМА-ВЕРА" (далі та текстом також - відповідач, ТОВ "ПРИМА-ВЕРА"), в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИМА-ВЕРА" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції в сумі 75210,53 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИМА-ВЕРА" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції в сумі 75210,53 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої не враховано того, що питання підтвердження створення робочого місця для працівника (в тому числі з інвалідністю) у грудні 2020 року та обставини щодо подачі ТОВ «ПРИМА-ВЕРА» звіту за формою № 3-ПН за вказаний період вже були предметом судового розгляду і рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 440/5221/21, яке набрало законної сили, вказані обставини були не тільки встановлені, а ним була надана відповідна правова оцінка. На підтвердження створення робочого місця у грудні 2020 року надав Наказ № 4 від 7 грудня 2020 року. Вказує, що ТОВ «ПРИМА-ВЕРА» виконано приписи частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "ПРИМА-ВЕРА" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний номер 39148633.

14.04.2022 відповідач подав до ПОВ ФСЗОІ звіт за формою № 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, вх. № 3435 /а.с. 4/. За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників роботодавця у 2021 році становила 19 осіб, фонд оплати праці штатних працівників 1429,00 тис. грн; середньорічна заробітна плата одного штатного працівника - 75210,53 грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" одна особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2021 рік нуль осіб.

Посилаючись на те, що відповідач у 2021 році не виконав норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 75210,53 грн за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце /а.с. 5/.

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у ході розгляду справи не надав належних та достовірних доказів, що з достатньою переконливістю свідчили б про виконання ним вимог Закону № 875-ХІІ в частині створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, а також своєчасного та в повному обсязі надання інформації про попит на вакансії до державної служби зайнятості.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991, № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до преамбули Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 за № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) цей Закон визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Частиною першою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому частиною другою статті 19 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Статтею 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-XII.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 за № 5067-VI «Про зайнятість населення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 за № 70 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

З наведених норм права вбачається, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом «Про зайнятість населення» та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Водночас обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18, від 24 березня 2021 року у справі № 440/2371/19.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.

Разом з тим, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Колегія суддів також звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.003187.

Передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

При цьому суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Такі висновоки сформульовано Верховним Судом у постановах від 15.04.2019 у справі № 820/2190/17, від 24.03.2021 у справі № 440/2371/19.

Як убачається із матеріалів справи, упродовж січня - листопада 2020 року середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ "ПРИМА-ВЕРА" становила сім осіб, що не зумовлювало підстав для утворення робочого місця з метою працевлаштування особи з інвалідністю.

У грудні 2020 року у ТОВ "ПРИМА-ВЕРА" середньооблікова кількість працівників збільшилася до 8 осіб, що зумовило для відповідача обов`язок створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за цей період.

З апеляційною скаргою відповідачем надано Наказ № 4 від 7 грудня 2020 року, що підтверджує створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю у грудні 2020 року.

08.12.2020 відповідачем надано до центру зайнятості звіт про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, що підтверджується наявною в матеріалах справи копії відповідного звіту /а.с. 36/.

Також 08.06.2021 відповідач подав до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості лист вих. № 0806/21-1 про підтвердження інформації про попит на робочу силу, що отриманий центром зайнятості 09.06.2021 /а.с. 42/.

Таким чином Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості був поінформований про наявність вакансій для осіб з інвалідністю на ТОВ "ПРИМА-ВЕРА" та мав можливість з грудня 2020 року (місяць, коли середньооблікова кількість працівників почала становити 8 осіб) направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

У зв`язку зі зміною даних вакансії (менеджер зі збуту) ТОВ «ПРИМА-ВЕРА» подавало до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості:

- уточнюючу звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 21.01.2021 (у зв`язку зі збільшенням заробітної плати), що підтверджується копією звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з відміткою про отримання центром зайнятості 21.01.2021 /а.с. 40/;

- уточнюючу звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 21.07.2021 (у зв`язку зі зміною місця проведення робіт за вакантною посадою (з м. Кременчук Полтавської області на с. Лошкарівка Софіївського району Дніпропетровської області), що підтверджується копією звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та описом вкладення цінного листа та квитанцією та накладною про поштове відправлення /а.с. 33-35/;

- уточнюючу звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 07.12.2021 (у зв`язку зі збільшенням заробітної плати), що підтверджується копією звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та описом вкладення цінного листа та квитанцією та накладною про поштове відправлення /а.с. 38, 39/.

Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості на запит суду від 30.06.2022 листом від 13.07.2022, вих. № 16/50/442-22 повідомив, що ТОВ "ПРИМА-ВЕРА" 08.12.2020 надало звіт за формою № 3-ПН для працевлаштування особи з інвалідністю на посаду менеджера зі збуту, вакансія була актуальною протягом 2021 року, що уточнювалось фахівцями центру зайнятості двічі на місяць телефоном; уточнені звіти за формою № 3-ПН відповідачем надані 21.01.2021, 26.07.2021 та 07.12.2021. Протягом 2021 року направлення на працевлаштування особам з інвалідністю не видавались, оскільки до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості для пошуку роботи не звертались особи, що відповідали б вимогам наданої вакансії /а.с. 19/.

Доказів наявності безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування у 2021 році, немає.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач у 2021 році порушив строки подання уточнювальної звітності форми № 3-ПН.

Так, у спірних відносинах розмір заробітної плати змінився внаслідок набрання чинності з 01.01.2021 Законом України від 15.12.2020 за № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", статтею 8 якого установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6000 гривень, з 1 грудня - 6500 гривень.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки у первинній звітності від 07.12.2020 розмір заробітної плати за вакантною посадою відповідачем визначений в сумі 5600,00 грн на місяць, а з 01.01.2021 змінився розмір мінімальної заробітної плати (до 6000,00 грн), то відповідач у триденний строк мав надати до базового центру зайнятості уточнювальну звітність форми № 3-ПН, тоді як відповідачем такий звіт наданий лише 21.01.2021; з 01.12.2021 змінився розмір мінімальної заробітної плати (до 6500,00 грн), а тому відповідач у строк до 03.12.2021 мав подати до центру зайнятості уточнювальну звітність форми № 3-ПН, однак така звітність ним надана 10.12.2021 /а.с. 33, зі звороту/.

Проте такі висновки суду першої інстанції є помилковими.

Відповідно до приписів пункту 5 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 за № 316, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином звіт за формою № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем надано наказ про створення відповідного робочого місця та докази інформування центру зайнятості у 2020 році про наявність вільного робочого місця та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Окрім того, обставини щодо подачі ТОВ «ПРИМА-ВЕРА» звіту за формою № 3-ПН за грудень 2020 року були предметом судового розгляду.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 440/5221/21, яке набрало законної сили, встановлено, що у вказаний період відповідачем здійснено всі можливі заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним, з огляду на що відмовлено у задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИМА-ВЕРА" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з цим за приписами пункту 6 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", форма № 3-ПН роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

При цьому згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у визначений строк з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже передбачено одноразове інформування про кожну вакансію, що і було зроблено відповідачем шляхом подання звіту за формою № 3-ПН за грудень 2020 року не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії, тобто вчасно.

На думку колегії суддів, з огляду на те, що уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо і нею не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади), наслідки несвоєчасного подання уточнювальної звітності не можуть бути прирівняні до несвоєчасного подання первинної звітності за формою № 3-ПН.

Зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої Наказом Мінпраці від 10 лютого 2007 року № 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за № 117/13384.

Згідно з п. 3.1 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10.02.2007 року за № 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за № 117/13384, у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 за N 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за 1442/11722.

Відповідно до п.п. 3.2.5 п. 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 за № 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Пунктом 3.4 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" визначено, що дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

За обставинами, встановленими рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 440/5221/21, 01.03.2021 відповідачем подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПОІ (річна), згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила у 2020 році 8 осіб. Кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", становить 1 особа.

Тобто Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПОІ (річна), згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила у 2020 році 8 осіб, відповідачем подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 01.03.2021, тобто вчасно.

Отже з огляду на те, що законодавством не встановлено термінів подання уточнювальної звітності за формою № 3-ПН, а встановлено обов`язок підприємств одноразово подавати форму № 3-ПН, а саме - не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії, враховуючи те, що первинна звітність за формою № 3-ПН, як і звітність про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПОІ (річна), подані відповідачем вчасно, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у 2021 році за порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

В ході апеляційного розгляду справи не встановлено порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2021 році, а саме: що відповідачем не виконано нормативи зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, необґрунтовано відмовлено у прийнятті на роботу на такі місця, несвоєчасно подано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже відповідач не може бути притягнений до відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки в його діях відсутній склад господарського правопорушення у вказаний період.

Позивач всупереч приписам статті 77 КАС України не довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 75210,53 грн.

Доводи апеляційної скарги приймаються колегією суддів у якості належних.

Колегією суддів ураховано надані відповідачем під час апеляційного розгляду справи письмові докази з огляду на недотримання судом першої інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, встановленого статтею 2 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує, в першу чергу тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, а також з`ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17.

Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи те, що рішенням суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу задоволено, у задоволенні адміністративного позову відмовлено, колегія суддів, приймаючи до уваги положення статей 132, 139 КАС України, вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Матеріалами справи підтверджено, що при поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у сумі 3721,50 грн згідно з платіжним дорученням № 728 від 26.12.2022.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято постанову про задоволення апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору у зазначеному вище розмірі підлягають стягненню на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань позивача у справі.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИМА-ВЕРА» - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2022 по справі № 440/5410/22 - скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 13937406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИМА-ВЕРА» (код ЄДРПОУ 39148633) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн 50 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін