Рішення

від 25.11.2022 по справі 440/5413/22

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 листопада 2022 року м. ПолтаваСправа №440/5413/22

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Селянського фермерського господарства "Каміла" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (надалі - позивач, ПОВ ФСЗОІ) звернулось до суду з позовом до Селянського фермерського господарства "Каміла" (надалі - відповідач, СФГ "Каміла") про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 335214,60 грн, що обґрунтований невиконанням відповідачем у 2021 році вимог статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 81-85/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що СФГ "Каміла" у 2021 році вжило всіх залежних від нього заходів з метою працевлаштування на підприємстві осіб з інвалідністю шляхом подання до центру зайнятості звітності за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" із зазначенням у ній відомостей про наявність вільних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також підтвердження інформації про наявні вакансії упродовж року.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Учасники справи надали до суду відповідь на відзив та заперечення на відповідь, у яких висловили раніше повідомлену суду позицію щодо вирішення спору по суті /а.с. 136-137, 140-143/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

СФГ "Каміла" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний номер 25165044.

22.02.2022 відповідач подав до ПОВ ФСЗОІ звіт за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, вх.№2181 /а.с. 10/. За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників роботодавця у 2021 році становила 104 особи, фонд оплати праці штатних працівників 15962,50 тис. грн; середньорічна заробітна плата одного штатного працівника - 153485,58 грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" чотири особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2021 рік три особи /а.с. 11/.

Посилаючись на те, що відповідач у 2021 році не виконав норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", стверджував про наявність у відповідача обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 153485,58 грн за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце /а.с. 13/.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Спірні відносини урегульовані Законом України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон №875-XII).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону №875-XII (у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з цим, як визначено частиною третьою вказаної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (надалі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Спір у цій справі виник з приводу стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій з огляду на незабезпечення ним працевлаштування у 2021 році одного штатного працівника з інвалідністю.

Так, виходячи з наведених вище приписів Закону №875-XII, відповідач у 2021 році був зобов`язаний створити на підприємстві чотири робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, працевлаштувати відповідну кількість осіб з інвалідністю або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакантних посад для їх працевлаштування, а також, відзвітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

При цьому Законом №875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування.

З огляду на викладене, обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18, від 24.03.2021 у справі №440/2371/19.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити такі висновки:

- Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю;

- обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, здійснення пошуку та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади;

- Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю;

- до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості;

- додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018 у справі №817/650/17, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 12.07.2019 у справі №812/1126/18.

Окрім того, проаналізувавши приписи статей 18, 18-1 Закону №875-ХІІ, Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі №825/1790/18 дійшов висновку про те, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком такої категорії працівників для працевлаштування.

Тобто, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього та передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 25.07.2022 у справі №160/4187/19.

За обставин цього спору відповідач є роботодавцем з середньообліковою кількістю штатних працівників у 2021 році 104 особи, а тому, як вже зазначено вище, він мав створити чотири робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, працевлаштувати таких осіб або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакансій для їх працевлаштування, а також відзвітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

Відповідач фактично визнає наведені обставини, про що свідчить зміст поданого ним до ПОВ ФСЗОІ звіту за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік /а.с. 10/.

Крім того, до згаданого звіту додано список працюючих осіб з інвалідністю - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2021 році /а.с. 11/, зі змісту якого слідує, що упродовж всього року на підприємстві працювали три особи з інвалідністю.

Водночас спірним є вжиття відповідачем належних заходів з метою заповнення одного вакантного місця для працевлаштування особи з інвалідністю.

Так, відповідно до пункту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідач разом з відзивом на позов надав копію наказу СФГ "Каміла" від 04.01.2021 №3, яким вирішено у зв`язку з виробничою необхідністю створити на підприємстві чотири робочих місця охоронника для працевлаштування осіб з інвалідністю /а.с. 48/.

Таким чином, відповідач на виконання вимог пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI, пункту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" мав у строк до 11.01.2021 подати до центру зайнятості звітність за формою №3-ПН із зазначенням відомостей про наявні вакантні посади для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Натомість, залученою до матеріалів справи копією звітності форми №3-ПН підтверджено, що таку звітність відповідач подав 14.01.2021 /а.с. 59-60/, тобто з пропуском строку для її надання.

Наведене також підтверджено листом Гребінківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 11.07.2022 вих.№16/28/42-22, наданого на запит суду від 30.06.2022 /а.с. 30/.

Крім того, у зазначеному листі центр зайнятості повідомив, що 25.03.2021 СФГ "Каміла" надіслано лист вих.№16/28/46-21 з пропозицією щодо проведення онлайн співбесіди з шукачами роботи за вакантними посадами з метою підбору претендентів на посаду охоронника /а.с. 31/, проте відповідач листом від 29.03.2021 відхилив згадану пропозицію /а.с. 369, зі звороту/.

Позивач у позовній заяві наголошував на тому, що у спірних відносинах мала місце безпідставна відмова роботодавця від працевлаштування особи з інвалідністю, про що ПОВ ФСЗОІ повідомлено листом Гребінківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 05.08.2021 вих.№16/28/106-21 /а.с. 7/.

Так, суд встановив, що Гребінківською районною філією Полтавського обласного центру зайнятості 26.07.2021 видано ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю другої групи (довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №703950) направлення на працевлаштування №16042101140005002 /а.с. 8, 9/.

Однак, голова СФГ "Каміла" відмовив у прийнятті на роботу ОСОБА_1 на підставі висновку про умови та характер праці довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №703950, про що зазначено у корінці направлення /а.с. 9/.

Відповідна інформація також підтверджена листом Гребінківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 11.07.2022 вих.№16/28/42-22 /а.с. 30/.

Відповідач у ході розгляду справи з цього приводу пояснив, що за змістом висновку про умови та характер праці ОСОБА_1 протипоказані важка фізична праця та психоемоційні навантаження, тоді як робота на посаді охоронника в господарстві постійно супроводжується психоемоційними навантаженнями внаслідок впливу на психіку людини зовнішніх та/або внутрішніх факторів, що підсилюють його нервову напруженість і емоційну збудливість.

Отож, за твердженням відповідача, ним відмовлено у працевлаштуванні ОСОБА_1 , оскільки за висновком МСЕК вказаному громадянину протипоказана робота охоронником, якій притаманні психоемоційні навантаження.

Суд враховує, що відповідно до частин другої, третьої статті 18-1 Закону №875-XII рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону №875-XII відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

З урахуванням наведеного суд зауважує, що довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №703950 не містить інформації про заборону ОСОБА_1 працювати охоронником.

Також суд враховує, що звітність СФГ "Каміла" за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" не містила вказівки на додаткові вимоги до претендентів, особливий характер виконуваної ними роботи, що пов`язаний з психоемоційними навантаженнями. Зокрема, зазначений відповідачем у згаданій звітності опис робіт не містить посилань на такі обставини, а визначені роботодавцем завдання та обов`язки за посадою охоронника /а.с. 60/ загалом не свідчать про їх пов`язаність з надмірними психоемоційними навантаженнями. До того ж, на сторінці 4 звітності відповідач у пункті 6 позначив, що умови праці охоронником оптимальні /а.с. 60, зі звороту/.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 разом із направленням на працевлаштування не надав індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю суд визнає необґрунтованими, оскільки наведена обставина не є визначеною Законом №875-XII підставою для відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю.

Поряд з цим, суд також визнає помилковими посилання позивача у відповіді на відзив на відсутність документів про проходження попереднього медичного огляду із зазначенням висновку про непридатність працювати на посаді охоронника, адже за твердженням відповідача така робота не є важкою, роботою із шкідливими та небезпечними умовами праці або такою, де є потреба у професійному доборі, для якої необхідним, у силу статті 17 Закону України "Про охорону праці" та Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом МОЗУ від 21.05.2007 №246, є проходження попереднього медичного огляду.

Водночас такі доводи відповідача спростовують його твердження про пов`язаність роботи охоронника з надмірними психоемоційними навантаженнями.

З урахуванням вищенаведеного, суд погоджується з доводами позивача про те, що СФГ "Каміла" безпідставно відмовило у працевлаштуванні ОСОБА_1 на посаду охоронника на підставі направлення Гребінківської районної філій Полтавського обласного центру зайнятості від 26.07.2021 №16042101140005002.

Як наслідок, встановлені у справі фактичні обставини з достатньою переконливістю свідчать про відсутність у відповідача реального наміру працевлаштувати особу з інвалідністю на вакантну посаду охоронника та створення ним штучних перешкод з метою працевлаштування таких осіб.

Сам лише факт видання господарством наказу про утворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та подання до державної служби зайнятості звітності про наявність вакантних посад не є безумовною підставою для висновку про дотримання відповідачем наведених вище вимог Закону №875-XII, тим паче, що відповідач пропустив строк для подання звітності до державної служби зайнятості.

Верховний Суд у постанові від 24.03.2021 у справі №440/2371/19 зазначив, що передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або: 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування відповідної категорії працівників, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

А оскільки у ході розгляду цієї справи підтверджено факт безпідставної відмови СФГ "Каміла" у працевлаштуванні у 2021 році особи з інвалідністю за направленням державної служби зайнятості, суд дійшов висновку, що вимоги ПОВ ФСЗОІ про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 153485,58 грн ґрунтуються на вимогах закону.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ПОВ ФСЗОІ повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2481,00 грн, що підтверджено платіжним дорученням від 14.06.2022 №409 /а.с. 16/.

Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

А оскільки такі витрати у справі відсутні, то підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Селянського фермерського господарства "Каміла" про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити.

Стягнути з Селянського фермерського господарства "Каміла" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 153485,58 грн (сто п`ятдесят три тисячі чотириста вісімдесят п`ять гривень п`ятдесят вісім копійок).

Судові витрати не розподіляються.

Позивач: Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13937406; вул. Європейська, 49, м. Полтава, Полтавська область, 36039).

Відповідач: Селянське фермерське господарство "Каміла" (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 25165044; с. Рудка, Лубенський район, Полтавська область, 37461).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду упродовж тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана впродовж тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяО.О. Кукоба