Постанова

від 23.05.2024 по справі 440/5413/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 р. Справа № 440/5413/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Селянського фермерського господарства "Каміла" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2022, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/5413/22

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Селянського фермерського господарства "Каміла"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (надалі - позивач, ПОВ ФСЗОІ) звернулось до суду з позовом до Селянського фермерського господарства "Каміла" (надалі - відповідач, СФГ "Каміла") про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 153485,58грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем у 2021 році не було виконано вимоги статей 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що є підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2022 позовні вимоги було задоволено.

Стягнуто з СФГ "Каміла" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 153 485,58 грн.

Відповідач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2022 року по справі №440/5413/22 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що особі з інвалідністю ОСОБА_1 було відмовлено у прийнятті на роботу через те, що посада охоронця може викликати надмірне психоемоційне навантаження, яке йому протипоказане відповідно до висновку МСЕК. Також зазначив, що особа з інвалідністю може бути прийнята на роботу тільки з урахуванням індивідуальної програми реабілітації, а програма ОСОБА_1 надана не була.

Відповідно до ч. 1 ст.308та п. 3 ч. 1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.

СФГ "Каміла" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний номер 25165044.

22.02.2022 відповідач подав до ПОВ ФСЗОІ звіт за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, вх.№2181. За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників роботодавця у 2021 році становила 104 особи, фонд оплати праці штатних працівників 15962,50 тис. грн; середньорічна заробітна плата одного штатного працівника - 153485,58 грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" чотири особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2021 рік три особи /а.с. 11/.

Посилаючись на те, що відповідач у 2021 році не виконав норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", стверджував про наявність у відповідача обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 153 485,58 грн. за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце /а.с. 13/.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з правомірності позовних вимог про стягнення з СФГ "Каміла" адміністративно-господарських санкцій, оскільки відповідачем допущені порушення вимог ч. 3 ст. 17, ч.1 ст. 18, ч.2, 3 та 5 ст. 19 Закону України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон №875-XII), що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено Законом №875-XII.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону №875-XII (у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з цим, як визначено частиною третьою вказаної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Згідно з п. 4 ч. 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (надалі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання п. 4 ч.3 ст. 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Колегія суддів зазначає, що спір у цій справі виник з приводу стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій з огляду на незабезпечення ним працевлаштування у 2021 році одного штатного працівника з інвалідністю.

Так, виходячи з наведених вище приписів Закону №875-XII, відповідач у 2021 році був зобов`язаний створити на підприємстві чотири робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, працевлаштувати відповідну кількість осіб з інвалідністю або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакантних посад для їх працевлаштування, а також, відзвітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

При цьому, Законом №875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування.

З огляду на викладене, обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18, від 24.03.2021 у справі №440/2371/19.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити такі висновки:

- Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю;

- обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, здійснення пошуку та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади;

- Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю;

- до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості;

- додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018 у справі №817/650/17, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 12.07.2019 у справі №812/1126/18.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідач є роботодавцем з середньообліковою кількістю штатних працівників у 2021 році 104 особи, а тому, як вже зазначено вище, він мав створити чотири робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, працевлаштувати таких осіб або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакансій для їх працевлаштування, а також відзвітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

Зі змісту поданого відповідачем до ПОВ ФСЗОІ звіту за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік слідує, що кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" чотири особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2021 рік три особи.

Відповідно до пункту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідач разом з відзивом на позов надав копію наказу СФГ "Каміла" від 04.01.2021 №3, яким вирішено у зв`язку з виробничою необхідністю створити на підприємстві чотири робочих місця охоронника для працевлаштування осіб з інвалідністю /а.с. 48/.

Таким чином, відповідач на виконання вимог пункту 4 частини 3 статті 50 Закону №5067-VI, пункту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" мав у строк до 11.01.2021 подати до центру зайнятості звітність за формою №3-ПН із зазначенням відомостей про наявні вакантні посади для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Натомість, залученою до матеріалів справи копією звітності форми №3-ПН підтверджено, що таку звітність відповідач подав 14.01.2021, тобто з пропуском строку для її надання.

Наведене також підтверджено листом Гребінківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 11.07.2022 вих.№16/28/42-22, наданого на запит суду від 30.06.2022 /а.с. 30/.

Крім того, у зазначеному листі центр зайнятості повідомив, що 25.03.2021 СФГ "Каміла" надіслано лист вих.№16/28/46-21 з пропозицією щодо проведення онлайн співбесіди з шукачами роботи за вакантними посадами з метою підбору претендентів на посаду охоронника, проте відповідач листом від 29.03.2021 відхилив згадану пропозицію .

Позивач зазначає, що у спірних відносинах мала місце безпідставна відмова роботодавця від працевлаштування особи з інвалідністю, про що ПОВ ФСЗОІ повідомлено листом Гребінківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 05.08.2021 вих.№16/28/106-21 /а.с. 7/.

Гребінківською районною філією Полтавського обласного центру зайнятості 26.07.2021 видано ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю другої групи (довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №703950) направлення на працевлаштування №16042101140005002 /а.с. 8, 9/.

Голова СФГ "Каміла" відмовив у прийнятті на роботу ОСОБА_1 на підставі висновку про умови та характер праці довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №703950, про що зазначено у корінці направлення /а.с. 9/.

Відповідна інформація також підтверджена листом Гребінківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 11.07.2022 вих.№16/28/42-22 /а.с. 30/.

В обґрунтування такої відмови відповідач зазначив, що за змістом висновку про умови та характер праці ОСОБА_1 протипоказані важка фізична праця та психоемоційні навантаження, тоді як робота на посаді охоронника в господарстві постійно супроводжується психоемоційними навантаженнями внаслідок впливу на психіку людини зовнішніх та/або внутрішніх факторів, що підсилюють його нервову напруженість і емоційну збудливість.

Суд враховує, що відповідно до частин другої, третьої статті 18-1 Закону №875-XII рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону №875-XII відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Під час судового розгляду встановлено, що довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №703950 не містить інформації про заборону ОСОБА_1 працювати охоронником. Звітність СФГ "Каміла" за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" не містила вказівки на додаткові вимоги до претендентів, особливий характер виконуваної ними роботи, що пов`язаний з психоемоційними навантаженнями. Опис робіт не містить посилань на такі обставини,

Враховуючи вище зазначені обставини справи та положення правових норм колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки судовим розглядом підтверджено факт безпідставної відмови СФГ "Каміла" у працевлаштуванні у 2021 році особи з інвалідністю за направленням державної служби зайнятості.

Посилання апелянта на те, що при вирішенні питання щодо працевлаштування особи з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_1 на посаду охоронника СФГ «Каміла» діяло у відповідності до вимог чинного законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки під час судового розгляду встановлено факт безпідставної відмови СФГ "Каміла" у працевлаштуванні у 2021 році особи з інвалідністю, а своєчасне та в повному обсязі надання інформації про попит на вакансії не є вичерпними заходами, які підприємство повинно вживати для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції помилково зроблений висновок про відсутність такої законодавчо визначеної підстави для відмови у прийнятті на роботу ОСОБА_1 - у зв`язку з ненаданням індивідуальної програми реабілітації особи разом із направленням на працевлаштування, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції з урахуванням вище зазначених обставин та положень правових норм.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на зазначені вище аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Каміла" - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року по справі № 440/5413/22 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк