Рішення

від 03.11.2022 по справі 556/1833/20

ВОЛОДИМИРЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 556/1833/20

Номер провадження 2/556/37/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

03.11.2022 року. смт. Володимирець

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Іванків О.В.,

при секретарі Кньовець Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в смт. Володимирець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що рішенням Володимирецького районного суду від 27.08.2020 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , був розірваний.

За час проживання у шлюбі, а саме з 2009 року, позивачка з відповідачем за рахунок спільної праці і спільних коштів завершили будівництво житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .

Житловий будинок став придатним для проживання до розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, хоча належних правовстановлюючих документів на даний час не виготовлено.

Крім того, за час шлюбу був придбаний автомобіль марки АUDI, д.н. НОМЕР_1 . На час подачі позовної заяви позивачка оцінює вартість автомобіля в сумі 112 000 грн.

Домовитись про порядок поділу майна, придбаного ними в період шлюбу, зокрема спірного житлового будинку з господарськими будівлями та автомобіля вони не змогли, тому позивачка змушена звернутись до суду з позовом про визнання за нею права власності на 1/2 житлового будинку з господарськими будівлями в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду, оскільки в позасудовому порядку вирішити спірні питання сторони не змогли.

Вказана позовна заява ОСОБА_1 , надійшла до Володимирецького районного суду Рівненської області 18.11.2020 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду від 18.02.2021 року дану позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Володимирецького районного суду від 15.12.2020 року у вказаній справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження під головуванням судді Котик Л.О.

Ухвалою суду від 14.01.2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 18.02.2021 року було відкладеного розгляд справи.

Ухвалою суду від 24.03.2021 року було відкладеного розгляд справи.

Ухвалою суду від 21.04.2021 року було призначено будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження в справі.

Ухвалою суду від 12.07.2021 року було відновлення провадження у справі.

Ухвалою суду від 16.07.2021 року було призначено експертизу та зупинено провадження в справі.

Розпорядженням керівника апарату Володимирецького районного суду дана справа була передана на повторний автоматизований розподіл та 08.09.2021 року надійшла в провадження судді Володимирецького районного суду Іванків О.В.

Ухвалою суду від 18.11.2021 року було відновлення провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.03.2022 року було оголошено перерву в судовому засіданні.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило та процесуальних дій не вчинялось.

В судове засідання представник позивачки адвокат Кругліцька В.М., не з`явилася однак надала суду заяву в якій просила розгляд справи проводити у її відсутності, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належно повідомленим про дату, час та місце судового засідання, в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про перенесення часу судового засідання не клопотав, відзиву на позов або будь-яких заперечень проти позову , а також доказів на підтвердження таких заперечень не надав.

За нормою ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Тому згідно ст.280 ЦПК України суд вважає за можливе, зі згоди позивача, розглянути позов за відсутністю відповідачів та ухвалити по справі заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України

Судом встановлено та не заперечувалося учасника справи, що рішенням Володимирецького районного суду від 27.08.2020 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , був розірваний.

За час проживання у шлюбі, а саме з 2009 року, позивачка з відповідачем за рахунок спільної праці і спільних коштів завершили будівництво житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .

Житловий будинок став придатним для проживання до розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, хоча належних правовстановлюючих документів на даний час не виготовлено.Крім того, за час шлюбу був придбаний автомобіль марки АUDI, д.н. НОМЕР_1 . На час подачі позовної заяви позивачка оцінює вартість автомобіля в сумі 112 000 грн.

Згідно з даними висновку судової будівельно-технічної експертизи № СЕ-19/118-21/7472-БТ від 29.10.2021 року, встановлено, що визначити вартість фактично виконаних робіт з будівництва об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , не представляється можливим. Об`єкт (результат виконання робіт) за адресою: АДРЕСА_1 є нерухомим майном. Визначити ступінь будівельної готовності будівництвом об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 не представляється можливим. Визначити раріанти розподілу даного житлового будинку між співвласниками з відокремленими входами не можливий.

Згідно із ч.1, ч.6, ч.9, ч.10 ст.7 СК України, сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно із ст. 3 СК України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно до частини 1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтями 68, 69 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №686/23104/17.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 та у постанові від 03.04.2020 у справі №286/1537/16-ц

Судом достовірно встановлено, що майно набуте в період шлюбу ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , а саме: нерухоме майно житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 та автомобіль марки АUDI, д.н. НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, враховуючи, що зазначена обставина визнається сторонами у справі.

Також, відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Так, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, встановивши обсяг спільно нажитого сторонами за час спільного проживання майна, з`ясувавши джерело і час його придбання, врахувавши презумпцію рівності часток, а також положення статті 71 СК України, встановивши, що спірний автомобіль зареєстрований за відповідачем та перебуває у його користуванні, є неподільною річчю, позивачкою ТЗ не використовується, суд прийшов до висновку про розподіл спільного майна подружжя та його виділ в натурі, оскільки, визначення ідеальних частин у спільному майні кожного з подружжя, не вирішить даний спір по суті, а призведе до утруднення використання та розпорядження даним транспортним засобом, як спільною власністю, і позивачкою, і відповідачем.

Так, позивачкою оцінено ринкову (оціночну) вартість транспортного засобу автомобіля марки АUDI, д.н. НОМЕР_1 , що становить 112 000,00 грн., яка проведена без огляду самого транспортного засобу. Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 , у фактичному волідінні якого перебуває спірний автомобіль та який фактично йому належить, належних доказів на підтвердження іншої вартості спірного автомобіля до суду не надав та не заявив клопотання про призначення експертизи судом, тому, суд при розподілі спільного майна подружжя приймає до уваги надану позивачкою вартість.

Суд, враховуючи вищевикладене, прийшов до висновку про поділ спільного майна подружжя, шляхом: залишенням у власності ОСОБА_2 , автомобіля марки АUDI, д.н. НОМЕР_1 , стягнувши з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , 1/2 вартості автомобіля, що становить 56 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Як роз`яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли ценеобхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, якімістятьінформаціющодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи надані сторонами докази судом встановлено, що спірний будинок був збудований за час перебування сторін у шлюбі, то такий є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у звязку з чим суд доходить висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, виділивши в власність за позивачкою та відповідачем по 1/2 частини будинку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 3, 7, 57, 60, 61, 63, 68, 69, 70, 71 СК України, ст. 183, 364, 365, 368, 372 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76 - 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 .

Визнані за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на корисить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію половини вартості авяомобіля марки AUDI д.н.з. НОМЕР_1 в сумі 56 000 (п`ятдесят шість тисяч) Гривень 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Володимирецьким районним судом за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачами які не приймали участі при розгляді справи, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: О.В.Іванків

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), жителька АДРЕСА_2

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) проживає за адресою: АДРЕСА_3 області