Постанова

від 15.11.2022 по справі 444/2135/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/2135/21 Головуючий у 1 інстанції: Олещук М.М.

Провадження № 22-ц/811/1301/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Матяш С.І.

з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , третьої особи ОСОБА_4

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 27 квітня 2022 року в складі судді Олещук М.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Староскварявського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, третя особа ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування наказу директора Староскварявського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Жовківської міської ради Львівського району Львівської області Курляк Г.М. №33 від 15.06.2021 про звільнення, зобов`язання Староскварявського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Жовківської міської ради Львівського району Львівської області укласти строковий договір, -

встановив:

У липні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Староскварявського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, з участю третьої особи ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання укласти строковий договір.

Вимоги обґрунтовувала тим, що наказом директора Староскварявського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів (далі Староскварявський ЗЗСО І-ІІІ ступенів) №33 від 15 червня 2021 року її звільнено з посади педагога організатора Староскварявського ЗЗСО І-ІІІ ступенів з 30 червня 2021 року за п.2 ст.36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору). Підставою наказу №33 від 15 червня 2021 року вказано: «заява ОСОБА_1 від 22.06.2020». Звертає увагу, що заява від 22.06.2020 - річної давності, вказана у наказі №33 від 15.06.2021, не може бути підставою її звільнення, а тому зазначений наказ про звільнення вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Окрім того, зазначає, що 01 липня 2020 року між нею та відповідачем укладено строковий трудовий договір строком на 1 (один) рік. 16 червня 2021 року вона подала заяву до відповідача з проханням продовжити трудові відносини строком на 3 (три) роки з 01 липня 2021 року, за якою вона просила відповідача продовжити діючий строковий трудовий договір чи укласти новий. Цю заяву вона особисто надала директору Староскварявського ЗЗСО І-ІІІ ступенів в її кабінеті. Цього ж дня її ознайомлено з наказом №33 від 15.06.2021 про звільнення із займаної посади. Після цього, 17 червня 2021 року ще один примірник заяви про переукладення трудового договору вона направила поштовим відправленням на адресу школи, однак відповіді не отримала.

Позивачка вважає, що відповідач не видавши наказу та не уклавши із нею строковий трудовий договір своєю бездіяльністю фактично відмовив у прийнятті її на роботу на вакантну посаду, тим самим порушив її право на працю.

Просила визнати незаконним та скасувати наказ директора Староскварявського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Курляк Галини Михайлівни №33 від 15 червня 2021 року та укласти з нею, ОСОБА_1 , строковий трудовий договір з 01 липня 2021 року строком на 3 (три) роки.

Оскаржуваним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 27 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Староскварявського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, третя особа: ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування наказу директора Староскварявського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Жовківської міської ради Львівського району Львівської області Курляк Г.М. №33 від 15.06.2021 року про звільнення, та зобов`язання Староскварявського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Жовківської міської ради Львівського району Львівської області укласти строковий договір відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, таке в апеляційному порядку оскаржила позивачка ОСОБА_1 .

Вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому судом не надано оцінки доказам та обставинам, що мають значення для справи, а тому таке є незаконним та необгрунтованим.

В обґрунтування вимог покликається на те, що справді знала про укладення з нею строкового договору, оскільки це передбачено прямою нормою закону. Однак, в оскаржуваному наказі директора Староскварявського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №33 від 15 червня 2021 року про звільнення, підставою відповідач вказав заяву позивачки, при звільненні яких вона не писала. Таким чином, за результатами наявного в матеріалах справи доказу Наказу №33 від 15.06.2021, суд повинен був надати належну оцінку відсутності заяви, яка вказана як підстава звільнення.

Також зазначає, що в порушення вимог ст.ст. 51 , 22 КЗпП України відповідач 4 (чотири) рази необґрунтовано відмовив в укладенні з нею строкового трудового договору, при тому, що як вбачається з копії штатного розпису, котрий долучений до справи та листа відповідача №64 від 16.07.2021, посада, з якої позивача звільнено, була вакантною до 01 вересня 2021 року.

Приймаючи на вакантну посаду іншу особу ОСОБА_5 , відповідач безпідставно допустив прояв дискримінації, надавши перевагу особі із нижчим рівнем освіти та без відповідного досвіду.

Просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 27 квітня 2022 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що у відповідності до вимог ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 покликалася на те, що наказ про її звільнення №33 від 15.06.2021, виданий відповідачем на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України, є незаконними, оскільки заява ОСОБА_1 від 22.06.2020 не могла бути підставою для його видачі.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 5-1 Конституції України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Староскварявському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Жовківської міської ради Львівського району Львівської області на умовах безстрокового трудового договору на посаді педагога організатора.

Наказом Староскварявської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №29 від 27.06.2020 «Про зміну істотних умов праці», припинено безстроковий трудовий договір з вчителями-пенсіонерами, зокрема і з ОСОБА_1 .

Згідно із п.2 вказаного наказу, трудові відносини продовжено з даними вчителями на умовах строкового договору з 01 липня 2020 року на 1 (один) рік із збереженням посади, обсягу роботи, відповідної кваліфікації, щорічної відпустки, матеріальної допомоги на оздоровлення, винагороди за сумлінну працю та інших прав вчителя закладу освіти.

Підставою для винесення Наказу №29 від 27.06.2020, є, в тому числі заява ОСОБА_1 від 22.06.2020.

У заяві від 22.06.2020 ОСОБА_1 вказала, що надає згоду на продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору на один рік шляхом переведення із збереженням посади, обсягу роботи, відповідної кваліфікації, щорічної відпустки, матеріальної допомоги на оздоровлення, винагороди за сумлінну працю та інших прав учителя.

З наказом №29 від 27.06.2020 позивачка ОСОБА_1 була ознайомлена, про що свідчить її особистий підпис, зазначеного наказу позивачка не оскаржувала, обставини щодо пенсійного віку не заперечувала, продовжила працювати на запропонованих їй нових умовах, тобто на умовах строкового трудового договору.

Наказом №33 від 15 червня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади педагога організатора Староскварявського ЗЗСО І-ІІІ ступненів з 30 червня 2021 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, пункт 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України з виплатою щорічної грошової допомоги.

Актом від 16.06.2021, складеним директором ОСОБА_4 , заступником директора ОСОБА_6 , вчителем початкових класів ОСОБА_7 , зафіксовано відмову ОСОБА_1 від вручення їй наказу.

Як зазначено вище, за приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти визначаються Законом України «Про повну загальну середню освіту» (далі Закон № 463-IX).

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 22 Закону № 463-IX педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Підпунктом 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IX встановлено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

До 1 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Тлумачення положень підпункту 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IX дає підстави для висновку, що керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти до 1 липня 2020 року були зобов`язані укласти з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, строкові трудові договори за згодою останніх.

Наведе свідчить, що відповідач мав до 01 липня 2020 року видати наказ про припинення з позивачкою безстрокового трудового договору та укласти з нею трудовий договір строком на один рік. Згоди позивачки на укладення строкового трудового договору, відповідно до п. 2 ч. 3 розділу Х Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про повну загальну середню освіту», не вимагалось.

Крім того, Закон України «Про повну загальну середню освіту» не зобов`язує працівника подавати у певний строк адміністрації заяву про згоду укласти строковий трудовий договір та ще й з умовою, що якщо така заява не буде подана, працівник буде звільнений. Закон містить імперативну норму про те, що безстроковий трудовий договір безумовно припиняється, а працівнику гарантується продовження роботи строком на 1 рік, подання заяви працівником не вимагається, та після створення адміністрацією нових умов роботи такий працівник може відмовитися працювати на нових умовах. Для того, щоб працівник виявив свою незгоду з новими умовами роботи, адміністрація створює умови роботи (видає наказ про припинення безстрокового трудового договору і укладення строкового трудового договору) і лише після цього з`ясовує, чи бажає працівник продовжувати роботу, чи ні.

Позивачка не заперечувала того факту, що після ознайомлення з наказом №29 від 27.06.2020 погодилась на запропоновані умови, тобто визнала той факт, що з нею, починаючи з 01 липня 2020 року припинено безстроковий трудовий договір та переведено на умови праці з строковим трудовим договором на один рік.

Разом з тим, відсутність наказу про звільнення з підстав, визначених пп. 2 п.3 розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» відповідно до п. 9 ст. 36 КЗпП України, свідчить про укладення строкового трудового договору на умовах, визначених п.2 Наказу №29 від 27.06.2020.

Судом також встановлено, що строк дії строкового трудового договору закінчувався 30.06.2021, проте позивачка, серед іншого, не скористалась своїм правом на використання відпустки за відпрацьований час та продовження на період відпустки дії трудового договору з наступним її звільнення, про що свідчить Акт від 14.06.2020.

За вказаних обставин, керівник навчального закладу на наступний день, 15.06.2021 виніс оскаржуваний наказ №33 про звільнення ОСОБА_1 з 30.06.2021 у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, на підставі п. 2 ч. 1 ст.36 КЗпП України, що відповідає вимогам чинного законодавства про працю.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення строкового трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли продовжив правовідносини із роботодавцем за строковим трудовим договором. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Такий правовий висновок навів Верховний Суд у своїй постанові від 13 січня 2020 року у справі № 607/18957/18.

Отже встановивши, що Староскварявський заклад загальної освіти І-ІІІ ступенів відділу освіти Жовківської міської ради Львівського району Львівської області звільнив ОСОБА_1 з посади педагога організатора з 30.06.2021 у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відтак відповідач дотримався вимог ст. 23 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що заява від 22.06.2020 не могла бути підставою для винесення оскаржуваного наказу, правильності висновків суду не спростовує, оскільки підставою для звільнення із займаної посади стало закінчення дії строкового договору, на який погодилась позивачка написавши заяву від 22.06.2020. Сам факт зазначення в наказі підстави для винесення оскаржуваного наказу, заява ОСОБА_1 від 22.06.2020, не доводить незаконності оскаржуваного наказу.

В свою чергу, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про дискримінаційний підхід керівництва навчального закладу при вирішенні питання про продовження трудових відносин ОСОБА_1 шляхом укладення трудового договору строком на 3 роки з огляду на таке.

Стаття 2-1 КЗпП України забороняє будь-яку дискримінацію у сфері праці, зокрема, порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. За змістом ст. 5 вказаного Закону формами дискримінації є: пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації та утиск.

Позивачкою до позову не надано доказів, а зі змісту позовних вимог не вбачається, що її обмежено у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, що відповідно до ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» можна вважати дискримінацією, а також не надано суду належних та допустимих доказів того, що з боку відповідача вчинено стосовно неї дії, які мають ознаки прямої дискримінації чи утиску.

Погодившись укласти строковий трудовий договір, що, як встановлено судом, відбулось в рамках діючого законодавства, ОСОБА_1 висловила свою волю на припинення безстрокового трудового договору, який з нею раніше був укладений. Колегія суддів враховує, що позивачку звільнено з роботи з підстав закінчення строкового трудового договору, а не з підстав досягнення нею пенсійного віку, а тому доводи про дискримінаційний підхід до неї за ознакою пенсійного віку, не заслуговують на увагу.

Крім цього, укладення або неукладення нового строкового трудового договору з працівником є дискреційними повноваженнями роботодавця, оскільки у ст. 22 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» визначено право, а не обов`язок керівника на укладення строкових трудових договорів.

Тому, мотиви апеляційної скарги про те, що відповідачем безпідставно чотири рази відмовлено у продовженні строкового трудового договору на три роки після звільнення, є безпідставними і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки саме керівник закладу вирішує укладати чи не укладати такий договір з особою, яка заявила про намір працювати.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для зміни чи скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 27 квітня 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 листопада 2022 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк