Рішення

від 21.11.2022 по справі 179/947/22

МАГДАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

179/947/22

2/179/511/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2022 року смт.Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кравченко О.Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Ахтієвої Р.С.

представника позивача Бабенко О.А.

представника відповідача Юрченка І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бабенко Олена Анатоліївна, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бабенко О.А., звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

В обґрунтування позову зазначила, що 08 листопада 2021 року Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області (цивільна справа №179/1070/21) було постановлено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Автомир-Транс» було задоволено частково, а саме - поновлено ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «Автомир-Транс» та зобов?язано ТОВ «Автомир-Транс» нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Дане рішення було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15.03.2022 року.

26.05.2022 року представником позивача до Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м.Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) було подано заяву про відкриття виконавчого провадження про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Однак, відповідачем зазначене рішення суду умисно не виконується в частині поновлення позивача на посаді, у зв`язку з чим позивач до сьогоднішнього дня не поновлений на посаді.

Відповідач уникає будь-якого контакту як з позивачем так і з його представником. В результаті неправомірний дій з боку відповідача позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та просить суд стягнути з ТОВ «Автомир-Транс» середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на посаді на підставі ст.236 КЗпП України, у період з 09.11.2021 року до 18.07.2022 року, оскільки позивач з 28.02.2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 по теперішній час, а з 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX, яким, зокрема, скасовано норму щодо збереження мобілізованим працівникам середнього заробітку за місцем роботи.

Згідно Довідки ОК-5 заробітна плата позивача становить 6500 грн., середньоденна заробітна плата позивача складає 325 грн. Відтак, розмір середнього заробітку позивача за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 09 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року включно складає 57200 грн.

Зазначає, що представники відповідача брали участь в судовому засіданні під час оголошення рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на посаді, а відтак ТОВ «Автомир-Транс» та їх представники були обізнані про прийняте рішення, тому керівництво відповідача зобов`язані були поновити позивача на посаді.

Просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 09 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 57 200 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Ухвалою суду від 19.09.2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву.

09.11.2022 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступні обставини.

Позивач зазначає період за який має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.11.2021 року по 18.07.2022 року. Кінцеву дату позивач наводить як останній день дії норми закону, котра зобов`язувала відповідача зберігати за позивачем місце роботи та середній заробіток. Проте, такий обов`язок у відповідача зник ще раніше, а саме - 25.12.2021 року, що є останній днем служби позивача за контрактом, котрий він підписав під час перебування у трудових відносинах з відповідачем.

З довідки ОК-5, сформованої Пенсійним фондом України та наданої позивачем з позовною заявою вбачається, що у 2021 році до 25.06.2021 року позивач працював на ТОВ «Автомир Транс» (код 31950868), з того ж 25.06.2021 року по 24.12.2021 року позивач проходив службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 (код НОМЕР_2 ), а починаючи з 25.12.2021 року позивач, виходячи з даних пенсійного фонду, був безробітним включно до 25.02.2022 року, коли знову не вступив на військову службу.

Виходячи з того, що починаючи з 24.12.2021 року позивач припинив військову службу за контрактом, відповідно з 25.12.2021 року відповідач втратив обов`язок забезпечувати позивача гарантіями згідно ст.119 КЗпП України.

У період часу з 25.12.2021 року по 25.02.2022 року позивач до відповідача з питань початку (відновлення) роботи не звертався, на території підприємства не з`являвся.

Позивача звільнено з роботи 25 червня 2021 року. 08 листопада 2021 року рішенням суду його звільнення визнано незаконним. 07 грудня 2021 року повідомленням №0712/21 відповідач проінформував позивача про те, що він не погоджується з рішенням суду, наразі поновлювати позивача на роботі на підставі вказаного рішення суду наміру не має, рішення суду буде оскаржувати в апеляційному порядку (що у подальшому і зробив 14.12.2022 року).

13 вересня 2022 року позивач звернувся з позовом про стягнення середнього заробітку у зв`язку з затримкою виконання рішення про поновлення на роботі. Як видно, такий позов був поданий вже після того, як минуло три місяці з моменту направлення відповідачем повідомлення від 07.12.2021 року та навіть подання апеляційної скарги від 14.12.2021 року та ухвалення рішення апеляційним судом 15.03.2022 року. Протягом всі подій було зрозуміло, що позивач не поновлювався на роботі.

Тобто позивач ще з 07.12.2021 року був повідомлений (обізнаний) про невиконання відповідачем рішення суду. Відповідач бажав скористатися гарантованим законом правом на апеляційний перегляд судового рішення та мав обґрунтовані очікування щодо задоволення апеляційної скарги.

Зважаючи на це, саме з 07.12.2021 року слід обраховувати тримісячний строк для звернення до суду з позовом, який з очевидністю сплинув 11.02.2022 року.

Таким чином, позивачем пропущений встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду.

21.11.2021 року представник позивача подала заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу разом із доказами надання такої допомоги.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просила задовольнити позовні вимоги, а також стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. Зазначила, що строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Також заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що документи, надані представником відповідача не доводять, що вказані витрати понесені позивачем у зв`язку з надання правової допомоги саме в цій справі.

Вислухав пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 року у справі №179/1070/21 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Автомир-Транс» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс» та зобов`язано ТОВ «Автомир-Транс» нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі допущено до негайного виконання. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено (а.с.11-13).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15.03.2022 року рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 року залишено без змін (а.с.14-15).

Станом на день розгляду справи, рішення суду в частині поновлення позивача на роботі відповідачем не виконано, наказ про поновлення ОСОБА_2 на посаді водія ТОВ «Автомир-Транс» керівництвом підприємства не видано.

07 грудня 2021 року ТОВ «Автомир-Транс» направлено на адресу ОСОБА_2 повідомлення вих.№0712/21 від 07.12.2021 року про те, що у зв`язку із звільненням за прогул, останньому необхідно одержати трудову книжку у відділі кадрів ТОВ «Автомир-Транс» або надати письмову згоду на направлення трудової книжки поштою. Також повідомлено, що поновлювати позивача на роботі ТОВ «Автомир-Транс» наміру наразі немає, адже бажає скористатися своїм правом на оскарження рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області №179/1070/21 від 08 листопада 2021року в апеляційному порядку (а.с.64-65). Однак, доказів отримання позивачем зазначеного повідомлення відповідачем суду не надано.

Як вбачається з довідки від 27.07.2022 року №2288, ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 28 лютого 2022 року по теперішній час (а.с.23).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч.8 ст.235 КЗпП України).

У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Судом встановлено, що в порушення вимог частини восьмої статті 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, ТОВ «Автомир-Транс» до теперішнього часу не виконало рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 року у справі №179/1070/21 про поновлення ОСОБА_2 на роботі.

Доводи представника відповідача про те, що рішення суду першої інстанції не набрало законної сили і підприємство бажало скористатися своїм правом на подання апеляційної скарги, суд не приймає до уваги, оскільки, як вже було зазначено вище, роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Таким чином у судовому засіданні встановлено, що відповідачем були порушені строки виконання рішення суду про негайне поновлення ОСОБА_2 на роботі, тому позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст.236 КЗпП України є обґрунтованими.

Доводи представника відповідача про те, що позивач 24.12.2021 року припинив військову службу за контрактом, а тому відповідно з 25.12.2021 року відповідач втратив обов`язок забезпечувати позивача гарантіями згідно ст.119 КЗпП України, суд вважає неспроможними, оскільки вказані обставини не є підставою для невиконання ТОВ «Автомир-Транс» обов`язку виконати рішення суду, яке допущено до негайного виконання та видати наказ про поновлення позивача на роботі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Оскільки відповідачем не надано суду довідки про середньоденний заробіток позивача, суд приймає до уваги дані, які містяться в індивідуальних відомостях Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5), наданих позивачем (а.с.8-10).

Так, згідно даних форми ОК-5, загальна сума нарахованої позивачу заробітної плати за останні два місяці перед звільненням (квітень - травень 2021 року) складає 13000 грн. (6500 грн.+6500 грн.).

Загальна кількість робочих днів у квітні-травні 2021 року складає 40 днів.

Отже, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 325 грн. (13000/40=325).

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 09.11.2021 року по 18.07.2022 року.

Кількість затримки виконання рішення суду з 09.11.2021 року по 18.07.2022 року становить 176 робочих дні.

Виходячи з наведеного,сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі за період з 09.11.2021 року по 18.07.2022 року становить: 57 200 грн. (325 грн. х 176 робочих днів = 57 200 грн.).

Щодо строку звернення позивача до суду з даним позовом, слід зазначити наступне.

Згідно частин першої, другої статті 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Статтею 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/451/16 (провадження N 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі N 522/13736/15 (провадження N 61-25545сво18).

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 КЗпП України).

Разом із тим, встановлено, що наказ про поновлення позивача на роботі ТОВ «Автомир-Транс» станом на день розгляду справи видано не було, а тому суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Доводи представника відповідача про те, що строк звернення до суду з позовом повинен обчислюватися з 07 грудня 2021 року, тобто з дати направлення ТОВ «Автомир-Транс» повідомлення про невиконання рішення суду суд не приймає до уваги, оскільки доказів того, що позивач отримав дане повідомлення, суду не надано.

Таким чином, доводи відповідача щодо пропуску позивачем передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду із позовом про вирішення трудового спору, є необґрунтованими.

Доводи відповідача про те, що невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі зумовлено тим, що починаючи з 24.12.2021 року позивач припинив військову службу за контрактом, а на теперішній час у зв`язку із зміною діючого законодавства, відповідач взагалі втратив обов`язок забезпечувати позивача гарантіями згідно ст.119 КЗпП України щодо збереження місця роботи та середнього заробітку, суд не приймає до уваги, оскільки, вказані обставини не є підставою для невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Як зазначено вище, відповідач повинен був виконати рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 року та видати наказ про поновлення позивача роботі одразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача в межах заявлених позовних вимог підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 57200 грн. (п`ятдесят сім тисяч двісті грн.).

Підпунктами 14.1.180 п.14.1 ст.14 та п.18.1 ст. 18 Податкового кодексу України встановлено, що роботодавець - податковий агент зобов`язаний з доходів, що нараховуються (виплачуються) фізичній особі (платнику), нараховувати, утримувати та сплачувати до бюджету податок від імені та за рахунок коштів особи, якій виплачуються такі доходи.

Таким чином стягнутий середній заробіток є об`єктом оподаткування доходу ОСОБА_2 як платника податку, та з нього слід утримувати податки та обов`язкові платежі.

Також, при задоволенні позову та звільненні позивача від сплати судового збору, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути 992,40 грн. судового збору на користь держави.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правову допомогу суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

21 листопада 2022 року представником позивача надана заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.. яку було сплачено адвокату на підставі договору про надання правової допомоги.

Дослідивши заяву представника відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Надання адвокатом відповідачеві адвокатських послугпри розгляді справи підтверджується:

-договором про надання правової допомоги від 25 квітня 2022 року;

-додатковою угодою №1 від 21.11.2022 року до договору про надання правової допомоги адвокатом №5 від 25.04.2022 року, з якого вбачається, що позивач (замовник) оплачує юридичні послуги, надані адвокатом у сумі 10 000 грн, які полягають у наступному: надання усної консультації - 1 година, вартість послуги 1000 грн; підготовка позовної заяви, додатків до неї та направлення позову до суду - 4 години, вартість послуги 4000 грн., ознайомлення із заявою відповідача про поновлення строку на подання відзиву, ознайомлення відзивом, аналіз судової практики Верховного суду в аналогічних справах - 2 години, вартість послуги 2000 годин; участь у судових засіданнях - 3 години, вартість послуги 3000 грн;

-квитанцією до прибуткового касового ордера №5 від 21.11.2022 року, яким підтверджується, що ОСОБА_2 сплатив адвокату Бабенко О.А. вартість послуг за договором про надання правової допомоги №5 від 25.04.2022 року у сумі 10000 грн.

Разом з тим, як вбачається з журналів судового засідання, представник позивача приймала участь у двох судових засіданнях - 15.11.2022 року тривалістю 35 хвилин та 21.11.2021 року тривалістю 46 хвилин. Тобто загальний час, витрачений представником позивача на участь у судових засіданнях складає 1 годину 21 хвилину.

Розподіляючи витрати, які відповідач поніс на професійну правничу допомогу, суд дійшов до висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи, що підтверджують склад та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критерію розумності таких витрат.

Враховуючи, що предмет спору у цій справі не є складним, не потребує складних правових досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, обсяг і складність складених процесуальних документів (позовної заяви) не є значним, а також з урахуванням часу, витраченого адвокатом на участь у двох судових засіданнях, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 10000 грн. є неспівмірними зі складністю справи.

Тому, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням заперечення представника відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів щодо їх не співмірності, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12-13, 76-79, 81,133,141, 259, 263-268, 274-279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бабенко Олена Анатоліївна до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 57200 грн. (п`ятдесят сім тисяч двісті грн.), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс» на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у сумі 8 000 грн. (вісім тисяч грн.)

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсотдев`яносто дві грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс», ЄДРПОУ 31950868, юридична адреса: 49064, м.Дніпро, вул.Кості Гордієнка, 2.

Повний текст рішення суду виготовлений 25.11.2022 року.

Суддя О.Ю. Кравченко