Постанова

від 13.02.2023 по справі 179/947/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2060/23 Справа № 179/947/22 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко О.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс» на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс», про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом (а.с. 1-4), в обґрунтування якого посилався на те, що 08 листопада 2021 року Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області (цивільна справа № 179/1070/21) було постановлено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Автомир-Транс» було задоволено частково, а саме поновлено ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «Автомир-Транс» та зобов?язано ТОВ «Автомир-Транс» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Дане рішення було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15.03.2022 року.

26.05.2022 року представником позивача до Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м.Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) було подано заяву про відкриття виконавчого провадження про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак, відповідачем зазначене рішення суду умисно не виконується в частині поновлення позивача на посаді, у зв`язку з чим позивач до сьогоднішнього дня не поновлений на посаді.

Відповідач уникає будь-якого контакту як з позивачем так і з його представником. В результаті неправомірний дій з боку відповідача позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та просить суд стягнути з ТОВ «Автомир-Транс» середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на посаді на підставі ст. 236 КЗпП України, у період з 09.11.2021 року до 18.07.2022 року, оскільки позивач з 28.02.2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 по теперішній час, а з 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, яким, зокрема, скасовано норму щодо збереження мобілізованим працівникам середнього заробітку за місцем роботи.

Згідно Довідки ОК-5 заробітна плата позивача становить 6 500 грн, середньоденна заробітна плата позивача складає 325 грн. Відтак, розмір середнього заробітку позивача за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 09 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року включно складає 57 200 грн.

Зазначає, що представники відповідача брали участь в судовому засіданні під час оголошення рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді, а відтак ТОВ «Автомир-Транс» та їх представники були обізнані про прийняте рішення, тому керівництво відповідача зобов`язані були поновити позивача на посаді.

На підставі вищевикладеного просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 09 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 57 200 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Автомир-Транс», про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Автомир-Транс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 57 200 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і зборів.

Стягнуто з ТОВ «Автомир-Транс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 8 000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнути з ТОВ «Автомир-Транс» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн (а.с. 90-95).

В апеляційній скарзі апелянт Автомир-Транс» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та допущення судом порушень норм процесуального та матеріального права (а.с. 101-105).

ОСОБА_1 скористався своїм правом та подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

В порядку ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 року у справі №179/1070/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Автомир-Транс» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «Автомир-Транс» та зобов`язано ТОВ «Автомир-Транс» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено (а.с. 11-13).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15.03.2022 року рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 року залишено без змін (а.с. 14-15).

Станом на день розгляду справи, рішення суду в частині поновлення позивача на роботі відповідачем не виконано, наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді водія ТОВ «Автомир-Транс» керівництвом підприємства не видано.

07 грудня 2021 року ТОВ «Автомир-Транс» направлено на адресу ОСОБА_1 повідомлення вих. № 0712/21 від 07.12.2021 року про те, що у зв`язку із звільненням за прогул, останньому необхідно одержати трудову книжку у відділі кадрів ТОВ «Автомир-Транс» або надати письмову згоду на направлення трудової книжки поштою. Також повідомлено, що поновлювати позивача на роботі ТОВ «Автомир-Транс» наміру наразі немає, адже бажає скористатися своїм правом на оскарження рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області №179/1070/21 від 08 листопада 2021року в апеляційному порядку (а.с. 64-65). Однак, доказів отримання позивачем зазначеного повідомлення відповідачем суду не надано.

Як вбачається з довідки від 27.07.2022 року № 2288, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 28 лютого 2022 року по теперішній час (а.с. 23).

Судом встановлено, що в порушення вимог частини восьмої статті 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, ТОВ «Автомир-Транс» до теперішнього часу не виконало рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 року у справі №179/1070/21 про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Згідно даних форми ОК-5, загальна сума нарахованої позивачу заробітної плати за останні два місяці перед звільненням (квітень травень 2021 року) складає 13 000 грн (6 500 грн + 6 500 грн) (а.с. 8-10).

Загальна кількість робочих днів у квітні-травні 2021 року складає 40 днів.

Розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 325 грн (13 000/40 = 325).

Кількість затримки виконання рішення суду з 09.11.2021 року по 18.07.2022 року становить 176 робочих дні.

Сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі за період з 09.11.2021 року по 18.07.2022 року становить: 57 200 грн (325 грн х 176 робочих днів = 57 200 грн).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були порушені строки виконання рішення суду про негайне поновлення ОСОБА_1 на роботі, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст.236 КЗпП України є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи вищевикладене.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнями чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем будь-якими доказами, рішення суду в частині поновлення позивача на роботі відповідачем не виконано, наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді водія ТОВ «Автомир-Транс» керівництвом підприємства не видано.

У відповідностідо частинидругої статті129Конституції Україниобов`язковість судовихрішень єоднією ізосновних засадсудочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Згідно з положеннями статей 18, 430 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом про поновлення на роботі, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що строк звернення до суду з позовом повинен обчислюватися з 07 грудня 2021 року, тобто з дати направлення ТОВ «Автомир-Транс» повідомлення про невиконання рішення суду у зв`язку з наміром його оскарження колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Отже, на порушення вимог частини сьомої статті 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, відповідач станом на день розгляду справи апеляційним судом не виконав рішення Магдалинівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від08.11.2021року про поновлення позивача на роботі, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15.03.2022 року.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідачем не виконано станом на момент розгляду судом першої інстанції вказаної справи, також вказаний обов`язок не виконаний і станом на момент розгляду справи апеляційним судом, тому в силу вимог статті 236 КЗпП України наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Також правильними є розрахунки суду першої інстанції середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 57 200,00 грн за період з 09.11.2021 року по 18.07.2022 року (325 грн х 176 робочих днів = 57 200 грн), наведені в рішенні суду і колегія суддів з ними погоджується.

Крім того, є обгрунтованими висновки суду першої інстанції і колегія суддів з ним погоджується стосовно того, що стягнутий середній заробіток є об`єктом оподаткування доходу ОСОБА_1 як платника податку, та з нього слід утримувати податки та обов`язкові платежі.

Також є обгрунтованими висновки суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по справі, які складаються з витрат на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У звязку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Посилання апелянта на постанову Верховного суду від 10.10.2019 року у справі №522/13736/15 колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини у справі №522/13736/15 є відмінними від обставин встановлених у даній справі, оскільки у справі №522/13736/15 було видано наказ про поновлення на роботі у зв`язку з чим і розпочався строк на звернення, а у даній справі відповідачем наказ про поновлення не видавався взагалі.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Транс» залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова