Рішення

від 28.11.2022 по справі 908/1512/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/100/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2022 Справа № 908/1512/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Градоліт Запоріжжя" (69118 м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд. 15А, ідентифікаційний номер юридичної особи 44251409)

до відповідача: Приватного підприємства "Транспромліс" (69035 м. Запоріжжя, пров. Котельний, буд. 2, ідентифікаційний номер юридичної особи 20471730)

про стягнення 14 185 грн. 59 коп.

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

25.08.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Градоліт Запоріжжя" про стягнення з Приватного підприємства "Транспромліс" 8 959 грн. 92 коп. заборгованості по договору, 1 930 грн. 80 коп. пені, 1 002 грн. 26 коп. 12 % річних, 2 292 грн. 61 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2022 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1512/22 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми 14 185 грн. 59 коп., беручи до уваги те, що справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 01.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1512/22, присвоєно номер провадження 27/100/22. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Розгляд справи по суті розпочався 03.10.2022.

Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 01.09.2022 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 23.09.2022.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Ухвала суду від 01.09.2022, яка була направлена на адресу відповідача (69035 м. Запоріжжя, пров. Котельний, буд. 2) повернулася на адресу суду з відміткою засобу поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.

Отже, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18). Тож відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "": //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1512/22.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 28.11.2022.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Градоліт Запоріжжя" (постачальник) та Приватним підприємством "Транспромліс" "Транспромліс" (покупець) укладено договір поставки № 02062021 від 22.06.2021.

Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов`язується у термін, встановлений даним Договором, передати у власність Покупця товарний бетон (ДСТУ БВ 2.7-43-96)(далі за текстом - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 1.2 договору ціна за одиницю Товару, загальна кількість, марка Товару визначається у Специфікації(ях) та/або рахунку(ах) на оплату (далі - рахунки), що є невід`ємними частинами даного Договору.

Поставка товару за цим Договором здійснюються у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "ІНКОТЕРМС 2020", на умовах DАР.

Відповідно до п. 3.2 договору оплата здійснюється Покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Згідно п. 3.4 договору оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем, на наступних умовах: оплата здійснюється в строк до 14 календарних днів від дати поставки товару та відповідно до вартості фактично поставленого товару і суміжних послуг (автобетононасос).

Загальна сума Договору складається із вартості всіх партій Товару, у відповідності до видаткових накладних, що були поставлені за цим Договором у період його дії (п. 3.5 договору).

10.01.2022 на виконання своїх договірних зобов`язань, Постачальник здійснив поставку товару, що підтверджується наступними документами:

- видаткова накладна № 30 від 10.01.2022 на суму 16 159 грн. 97 коп. в тому числі ПДВ 2 693 грн. 33 коп., Товарно-транспортна накладна № Р30 від 10.01.20222 (сума включена до Рахунку № 10 від 10.01.2022);

- видаткова накладна № 34 від 10.01.2022. на суму 3 159 грн. 98 коп. в тому числі ПДВ 526 грн. 66 коп. (самовивіз, Рахунок від 13.12.2021 № 1462);

- видаткова накладна № 35 від 10.01.2022 на суму 14 139 грн. 97 коп. в тому числі ПДВ 2 356 грн. 00 коп., Товарно-транспортна накладна № Р35 від 10.01.2022 (сума включена до Рахунку № 10 від 10.01.2022).

Загальна сума поставки 10.01.2022 склала 33 459 грн. 92 коп. Строк оплати до 24 січня 2022 року включно.

10.01.2022 Покупець, платіжним дорученням № 1751 від 10.01.2022 здійснив часткову оплату по рахунку № 10 від 10.01.2022 на суму 10000 грн.

19.01.2022 Покупець, платіжним дорученням № 1776 від 19.01.2022 здійснив часткову оплату по рахунку № 10 від 10.01.2022 на суму 5000 грн.

19.05.2022 Покупець, платіжним дорученням № 1886 від 19.05.2022 здійснив часткову оплату по рахунку № 10 від 10.01.2022 на суму 2000 грн.

30.05.2022 Покупець, платіжним дорученням № 1900 від 30.05.2022 здійснив часткову оплату по рахунку № 10 від 10.01.2022 на суму 2000 грн.

03.06.2022 Покупець, платіжним дорученням № 1915 від 03.06.2022 здійснив часткову оплату по рахунку № 10 від 10.01.2022 на суму 3000 грн.

22.06.2022 Покупець, платіжним дорученням № 1951 від 22.06.2022 здійснив часткову оплату по рахунку № 10 від 10.01.2022 на суму 2500 грн.

Відповідно до п. 6.5 договору у випадку порушення строку оплати за поставлений

товар, Покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Згідно п. 6.7 договору встановлено, що у випадку просрочки виконання грошових зобов`язань за даним договором, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику, в порядку ст. 625 ЦКУ, суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час просрочки, а також 12% річних.

Відповідно до п. 9.3 договору Сторона, для якої виявиться неможливим виконання своїх зобов`язань за даним Договором внаслідок обставин, вказаних у п. п. 9.1., 9.2. даного Договору, повинна повідомити іншу Сторону в письмовій формі про виникнення та припинення дії вищевказаних обставин не пізніше 10 (десяти) днів з моменту їх початку або припинення. Повідомлення повинно містити відомості про дату виникнення (припинення), характер обставин та їх можливих наслідках. У випадку невиконання вимог даного пункту, а також п.9.4. даного Договору, сторони не вправі посилатись на форс-мажорні обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання свої обов`язків за даним Договором.

Згідно 9.4 договору достатнім підтвердженням виникнення і дії вищевказаних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або іншим відповідним компетентним органом.

Покупець своїх договірних зобов`язань в повному обсязі своєчасно не виконав, будь-яких повідомлень про настання форс-мажорних обставин постачальнику не направляв.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що договір діє до 31.12.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків згідно даного договору.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов`язки.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов`язання відповідача щодо оплати товару позивачу в розмірі 8 959 грн. 92 коп. заборгованість залишилось невиконаним.

Дослідивши матеріали справи позивач довів суду факт поставки товару позивачу.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати поставленого товару на користь позивача.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 8 959 грн. 92 коп. по договору поставки № 02062021 від 22.06.2021 доведені та підлягають задоволенню.

Також позивачем пред`явлена позовна вимога про стягнення 1 930 грн. 80 коп. пені, 1 002 грн. 26 коп. 12 % річних, 2 292 грн. 61 коп. інфляційних втрат.

Згідно п. 6.7 договору встановлено, що у випадку просрочки виконання грошових зобов`язань за даним договором, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику, в порядку ст. 625 ЦКУ, суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час просрочки, а також 12% річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 551 ЦК України, розмір неустойки встановлюється договором.

Відповідно до п. 6.5 договору у випадку порушення строку оплати за поставлений

товар, Покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Позивач нарахував пеню на суму простроченої заборгованості за період з 25.01.2022 по 18.05.2022 в розмірі 1 153 грн. 06 коп., за період з 20.05.2022 по 29.05.2022 в розмірі 90 грн. 19 коп., за період з 04.06.2022 по 21.06.2022 в розмірі 282 грн. 55 коп., за період з 23.06.2022 по 25.07.2022 в розмірі 405 грн. 00 коп. Всього загальна сум пені складає 1 930 грн. 80 коп.

Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та встановлено, що розрахунок пені виконаний вірно, стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 1 930 грн. 80 коп.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 6.7 договору зазначено, що у випадку просрочки виконання грошових зобов`язань за даним договором, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час просрочки, а також 12% річних від простроченої суми.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 12 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Таким чином, нарахування інфляційних втрат та 12 % річних входять до складу грошового зобов`язання.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини можуть звільнити товариство тільки від відповідальності за порушення зобов`язань, тобто від нарахування штрафів/пені, проте не звільняють від необхідності виконання відповідних зобов`язань, що обумовлені договором або законом.

Відповідачем не надано контррозрахунку пені, 12% річних та інфляційних втрат.

Суд перевіривши розрахунки 12% річних та інфляційних втрат, наданих позивачем, зазначає, що у п. 6.7 договору сторонами погоджено розмір відсотку у 12%, розрахунок здійснений з урахуванням строків поставки та відповідних дат поставки товару по кожній видатковій накладній окремо, вони є вірними, відповідають вимогам законодавства, а отже 12% річних в сумі 1 002 грн. 26 коп. за загальний період з 25.01.2022 по 25.08.2022 підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Наданий розрахунок інфляційних втрат судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та встановлено, що розрахунок інфляційних збитків за період з лютого по травень виконаний не вірно, стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних збитків в розмірі 2 292 грн. 39 коп.

В частині стягнення 0 грн. 22 коп. слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково..

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, пропорційно в частині задоволених вимог покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Градоліт Запоріжжя", м. Запоріжжя до Приватного підприємства "Транспромліс", м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Транспромліс" (69035 м. Запоріжжя, пров. Котельний, буд. 2, ідентифікаційний номер юридичної особи 20471730) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Градоліт Запоріжжя" (69118 м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд. 15А, ідентифікаційний номер юридичної особи 44251409) 8 959 (вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн. 92 коп., 1 930 (одна тисяча дев`ятсот тридцять) грн. 80 коп. пені, 1 002 (одна тисяча дві) грн. 26 коп. 12 % річних, 2 292 (дві тисячі двісті дев`яносто дві) грн. 39 коп. інфляційних втрат, 2 480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) грн. 96 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

У зв`язку з масовими обстрілами м. Запоріжжя, безперервною повітряною тривогою та закликом ДСНС перебувати в укритті,щорічною відпусткою судді, знеструмленням електромережі суду, що унеможливило функціонування автоматизованої системи документообігу суду, повний текст рішення оформлено та підписано 28.11.2022.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.