Рішення

від 28.11.2022 по справі 910/9507/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2022Справа № 910/9507/22

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного підприємства "АЛМА ТРАНС" (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 16/12, квартира 12) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РУКАРГО" (02002, місто Київ, вулиця Флоренції, будинок 9, квартира 106) про стягнення 11460,36 грн.,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.09.2022 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства "АЛМА ТРАНС" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РУКАРГО" (далі - відповідач) про стягнення 11460,36 грн та була передана 22.09.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення укладеного з позивачем договору № 911 від 07.02.2022 про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом не здійснив оплату за надані послуги у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 11 460,36 грн з яких: 9800,00 грн - основна заборгованість, 1489,60 грн - інфляційне збільшення, 170,76 грн - 3% річних.

Ухвалою суду від 26.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

31.10.2022 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до останнього, представник заперечуючи проти позову вказує, що останнім не було отримано весь перелік документів передбачених заявкою, а також зазначив, що строк оплати у відповідача не настав.

09.11.2022 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до останньої представник просить позовні вимоги задовольнити та повернути відповідачеві відзив, оскільки ордер долучений представником відповідача не містить відомостей стосовно посвідчення адвоката.

Стосовно клопотання про повернення без розгляду відзиву на позовну заяву,суд зазначає.

Частиною 1 та 2 стаття 26 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги;

2) довіреність;

3) ордер;

4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Пунктом 12.5. Рішенням від 12.04.2019 № 41 «Про затвердження Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції» передбачено, що Ордер містить наступні реквізити зокрема прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане.

Відповідачем до ордеру було долучено свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2916/10, однак в ордері не було вказано номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане.

Положеннями частини першої статті 165 ГПК України визначено, що особи, які беруть участь у справі, мають право подати до господарського суду першої інстанції відзив на позовну заяву в письмовій формі протягом встановленого судом першої інстанції строку.

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27 жовтня 1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В . проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06 лютого 2001 року у справі «Беер проти Австрії», заява № 30428/96).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, враховуючи практику ЄСПЛ та керуючись пунктом 1 статті 6 Конвенції, суд не може позбавити відповідача можливості надати йому відзив по справі та не виконати свого зобов`язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін, а відтак суд приймає відзив до розгляду.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб було укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом, шляхом оформлення заявки №8001008 від 07.02.2022.

За змістом вищевказаної заявки Товариство з обмеженою відповідальністю "РУКАРГО" (експедитор) доручило Приватному підприємству "АЛМА ТРАНС" (перевізник) здійснити перевезення автомобільним транспортом, номерні знаки НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , за маршрутом Дніпро - Суми, сума перевезення складає 9800,00 грн із терміном оплати 7 банківських днів. У вказаній заявці сторони зазначили дату завантаження - 07.02.2022 та дату розвантаження 08.02.2022.

Окрім того за змістом вищевказаної заявки сторони передбачили:

Розрахунки здійснюються після отримання від Перевізника Договору з мокрою печаткою, копії реєстраційних документів, рахунку, товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу (обов`язково 2 примірника), акту виконаних робіт надання послуг, даної заявки завіреного печаткою та підписом Перевізника, податкової накладної оформлених належним чином.

Норма часу завантаження-розвантаження 24 години.

В разі відмови від завантаження після підтвердження заявки Виконавець сплачує штраф у розмірі 200 грн.

Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту прийняття і до повного розвантаження автомобіля, а також повинен обов`язково звірити фактичну кількість і якість вантажу з записом супроводжуючих документах (ТТН).

Документи повинні бути отримані не пізніше 10 днів від дня закінчення перевезення, при запізненні оплата буде здійснена через 20 банківських днів. Вразі отримання документів пізніше 20 днів оплата поступить протягом 30 банківських днів.

Факсимільна копія даної заявки має силу оригіналу до моменту обміну оригіналами.

Позивачем у підтвердження здійснення перевезення за маршрутом Дніпро - Суми долучено товарно-транспортну накладну №21905248 від 08.02.2022, перевезення здійснювалось за допомогою автомобіля номерні знаки НОМЕР_1 та товарно-транспортну накладну №21842562 від 08.02.2022, перевезення здійснювалось за допомогою автомобіля номерні знаки НОМЕР_1 .

Як вбачається з вищевказаних товарно-транспортних накладних, перевізником значиться Товариство з обмеженою відповідальністю "РУКАРГО", а замовником Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-СМЦ».

Позивачем у позовній заяві було звернуто увагу, що у Товарно-транспортній накладній №21925248 від 08.02.2022 та у Товарно-транспортну накладній №21842562 від 08.02.2022 у графі "Автомобільний перевізник", на прохання Відповідача, було зазначено ТОВ "РУКАРГО", оскільки останнє виконувало роль посередника у відносинах перевезення вантажу між Позивачем та безпосереднім отримувачем транспортних послуг - ТОВ "МЕТІНВЕСТ-СМЦ"

У підтвердження останнього, позивачем долучено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу автомобіля марки DAF, моделі XF 150,460, ДНЗ: НОМЕР_1 та загального напівпричепу марки Schmitz моделі SCS 24L, ДНЗ: НОМЕР_2 , власником яких є Позивач та якими здійснено перевезення вантажу згідно з заявкою.

Окрім того позивач зазначив, що водій ОСОБА_1 , який здійснив перевезення вантажу за заявкою, Товарно-транспортною накладною №21925248 від 08.02.2022 та у Товарно-транспортною накладною №21842562 від 08.02.2022 є працівником позивача, що підтверджується завіреною копією Наказу Директора Позивача про прийняття цього водія на роботу до підприємства.

Вищевказане не заперечувалось відповідачем у відзиві.

Так за фактом здійснених перевезень за маршрутом Дніпро - Суми, позивач направив на адресу відповідача договір про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом, копію реєстраційних документів, рахунок на оплату №130 від09.02.2022, товарно-транспортну накладну №21905248 від 08.02.2022, товарно-транспортну накладну №21842562 від 08.02.2022, акт надання послуг №127 від 09.02.2022.

Відповідне відправлення відповідачем було отримано 15.02.2022, на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи роздруківку з веб-сайту ТОВ "Нова пошта" за №20450518100959, відповідно до якого отримувачем документів є ТОВ "РУКАРГО" та отримав відправлення представник організації Клочанок Ольга Анатоліївна.

Заперечуючи стосовно позовних вимог відповідач зазначає, що ним не отримані документи саме у тому складі та кількості, які зазначені позивачем. При отриманні відправлення у відділенні № 3 у м. Старокостянтинів по проспекту Миру, 28/2 його вміст не оглядався.

Окрім того відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів того, що відправлення повинно було направлятися саме у м. Старокостянтинів у відділення № 3 у м. Старокостянтинів по проспекту Миру, 28/2. У той же час адреса відповідача - м. Київ, вул. Флоренції, 9, кв. 106.

У зв`язку з необхідністю обробки документів у м. Києві вони без огляду передавалися з м. Старокостянтинів до м. Київ саме на передодні початку вторгнення російської федерації на територію України та оголошення воєнного стану. Саме це стало причиною того, що відповідач не заявив претензій щодо складу поданих позивачем документів. Однак враховуючи невідповідність складу документів умовам, зазначеним у заявці № 8001008 від 07.02.2022, ним не був підписаний акт надання послуг.

Представник відповідача звернув увагу суду на те, що навіть сам позивач вказує на направлення неповного пакету документів, зокрема, вказаний ним пакет документів не містив заявки завіреної печаткою та підписом Перевізника, податкової накладної.

При огляді поданих позивачем до справи копій рахунку, товарно-транспортних накладних виявлено, що вони не в повній мірі відповідають умовам щодо належного оформлення: зокрема не містять ідентифікаційних даних отримувача вантажу (підпису та посади), підпису та ідентифікаційних даних особи, яка виставила рахунок.

У зв`язку з цим представник відповідача вважає, що підстава для здійснення оплати не настала, оскільки перебіг строку на здійснення оплати починається від дня отримання повного пакету документів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом, шляхом оформлення заявки №8001008 від 07.02.2022.

Відповідно до частини 1 статті 906 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).

Умовами заявки передбачено, що сума перевезення складає 9800,00 грн із терміном оплати 7 банківських днів.

Розрахунки здійснюються після отримання від Перевізника Договору з мокрою печаткою, копії реєстраційних документів, рахунку, товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу (обов`язково 2 примірника), акту виконаних робіт надання послуг, даної заявки завіреного печаткою та підписом Перевізника, податкової накладної оформлених належним чином.

Позивачем 14.02.2022 було направлено відповідачеві ряд документів: договір про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом, копію реєстраційних документів, рахунок на оплату №130 від09.02.2022, товарно-транспортну накладну №21905248 від 08.02.2022, товарно-транспортну накладну №21842562 від 08.02.2022, акт надання послуг №127 від 09.02.2022.

Вищевказане відправлення було отримано 15.02.2022, на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи роздруківку з веб-сайту ТОВ "Нова пошта" за №20450518100959, відповідно до якого отримувачем документів є ТОВ "РУКАРГО" та отримав відправлення представник організації Клочанок Ольга Анатоліївна.

У відзиві відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів того, що відправлення повинно було направлятися саме у м. Старокостянтинів у відділення № 3 у м. Старокостянтинів по проспекту Миру, 28/2. У той же час адреса відповідача - м. Київ, вул. Флоренції, 9, кв. 106.

Як вбачається з долучених позивачем до відповіді на відзив документів,останні містять лист від відповідача відправлений з електронної пошти: rumb.ltd@gmail.com про направлення документів за адресою: НП-Старокостянтинів, 3 відділення, 0672387887, Рукагро.

Як вбачається з відзиву у шапці останнього вказано відповідачем адресу електронної пошти: rumb.ltd@gmail.com.

Відтак суд доходить до висновку, що лист від відповідача був направлений з електронної пошти, яка належить відповідачеві.

За змістом статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі.

Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу.

Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Статтею 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Постанова КГС ВС від 27.11.2018 у справі № 914/12505/17.

Відповідач не заперечував, що лист, який був надісланий за допомогою електронної пошти не відноситься до його приналежності, як юридичній особі, електронної адреси.

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо.

Суд встановив, що відповідачем було надіслано лист на електронну пошту позивача, що підтверджуються скріншотом електронного листування.

Відтак суд дійшов висновку, що позивач направив на вірну адресу відповідача ряд документів.

Окрім того, останнє підтверджується і тим, що одержані документи були отримані представником відповідача Клочанок Ольгою Анатоліївною на наступний день після їх відправлення.

Стосовно твердження відповідача про відсутність ряду документів, суд зазначає, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Законодавством покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відповідачем не надано жодного акту про відсутність документів, як і не направлено жодних вимог позивачеві про невідповідність їх змісту, останній зазначає у відзиві лише про їх невідповідність посилаючись на сам перелік вказаний позивачем, що в останньому відсутні заявка завіреної печаткою та підписом перевізника та податкової накладної.

В матеріалах справи наявна копія заявки №8001008 від 07.02.2022, яка містить печатки та підписи Експедитора та перевізника, а відтак останнє спростовується про відсутність на заявці печатки та підпису перевізника.

Стосовно відсутності податкової накладної, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом другим Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних (надалі також - "Реєстр"), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1246 податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації;

Тобто, законодавством визначено існування податкових накладних виключно в електронній форм, що зумовлює неможливість направлення Позивачем поштою на адресу Відповідача оригіналу податкової накладної, зареєстрованої на підставі Заявки.

У свою чергу, на підставі Заявки Позивачем 09.02.2022 р. була складена податкова накладна № 23, яка надалі була зареєстрована 23.02.2022 року за реєстраційним номером 9039186578.

Відповідно до вищевказаного Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних передбачено отримання покупцем товарів та послуг через автоматизовану систему відповідного реєстру зареєстрованих щодо нього податкових накладних, а також отримання квитанції про реєстрацію таких накладних (п. 14 Порядку) та можливість покупця товарів/послуг звіряти дані отриманої з Реєстру податкової накладної зі зазначеною у Реєстрі загальною сумою податку на додану вартість, з якої може бути нараховано податковий кредит (п.7 Порядку).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відтак відповідач отримав таку податкову накладну автоматично з системи Реєстру, одночасну набувши право на формування податкового кредиту у відповідній сумі.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач факт виконання позивачем перевезення, його вартість не заперечив. Доказів зворотного сторонами до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що останнім днем строку оплати зобов`язання за заявкою №8001008 від 07.02.2022 у відповідача настав - 24.02.2022.

Відповідно до статті 79 ГПК України, яка викладена в новій редакції Законом від 20.09.2019 (набрав чинності з 17.10.2019) передбачено, поняття достатності доказів замінено на стандарт доказування «вірогідність доказів»:

- наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази надані на її спростування;

- питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Постанова КГС ВС від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Відповідно до вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано належних доказів в розумінні ст. 79 ГПК України, які б спростували вимоги позивача, а відтак сума заборгованості у розмірі 9800,00 грн, є доведеною позивачем та підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення 1489,60 грн - інфляційне збільшення, 170,76 грн - 3% річних, нарахованих за період з 15.02.2022 по 14.09.2022.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останні здійснено невірно з огляду на наступне.

Так умовами заявки передбачено, що сума перевезення складає 9800,00 грн із терміном оплати 7 банківських днів.

Розрахунки здійснюються після отримання від Перевізника Договору з мокрою печаткою, копії реєстраційних документів, рахунку, товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу (обов`язково 2 примірника), акту виконаних робіт надання послуг, даної заявки завіреного печаткою та підписом Перевізника, податкової накладної оформлених належним чином.

Оскільки у відповідача настав строк оплати зобов`язання за заявкою №8001008 - 24.02.2022, позивач повинен був брати початкову дату для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з 25.02.2022.

Перевіривши надані представником позивача розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що обґрунтованими до стягнення є суми 3% річних у розмірі 162,71 грн. та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі, що становить 1489,60 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позовні вимоги було задоволено частково, а тому заява позивача підлягає частковому задоволенню у розмірі 11452,31 грн, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 частини першої ст. 129 ГПК України передбачено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги часткове задоволення розміру позовних вимог, судовий збір, який підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, становить 2479,26 грн.

Керуючись статтями 123, 129, 234, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РУКАРГО" (02002, місто Київ, вулиця Флоренції, будинок 9, квартира 106; ідентифікаційний код юридичної особи: 30578431) на користь Приватного підприємства "АЛМА ТРАНС" (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 16/12, квартира 12; ідентифікаційний код юридичної особи: 36593235) 11452 (одинадцять тисяч чотириста п`ятдесят дві) грн. 31 коп. з яких : 9800 (дев`ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп сума основаного боргу, 3% річних у розмірі 162 (сто шістдесят дві)грн. 71 коп., інфляційні втрати у розмірі 1489 (одна тисяча чотириста вісімдесят дев`ять) грн. 60 коп та судовий збір у розмірі 2479 (дві тисячі чотириста сімдесят дев`ять) грн. 26 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 28.11.2022

Суддя Владислав ДЕМИДОВ