Ухвала

від 16.11.2022 по справі 910/14076/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/14076/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.

представників учасників справи:

від позивача: Синявська О.В.,

від відповідача: Колток О.М.,

від третьої особи: Дранчук І.Я.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 (Гумега О.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 (Станік С.Р., Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.) у справі №910/14076/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форрент груп" до Міністерства юстиції України, третя особа Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форрент груп" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач), третя особа Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (далі - Третя особа) про визнання протиправним та скасування наказу Відповідача №2886/5 від 25.08.2020 "Про задоволення скарги", яким скаргу Третьої особи від 15.10.2019 задоволено частково та скасовано рішення №48847423, №48847661 від 25.09.2019, прийняті державним виконавцем Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шкляревською Я.В.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що скарга, за результатами розгляду якої видано оскаржуваний наказ, подана неправомочною особою, а Відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу порушено статтю 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо належності скаржника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022, позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується: відсутність порушеного права Третьої особи як заявника скарги, що виключає можливість розгляду та задоволення такої скарги; прийняття оскаржуваного наказу, яким скасовано рішення №48847423, №48847661 від 25.09.2019, прийняті державним виконавцем Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шкляревською Я.В., за відсутності підстав, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; порушення права власності Позивача на спірне нерухоме майно у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу.

Третя особа подала касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що: 1) суди першої та апеляційної інстанцій застосували статтю 512 ЦК України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №826/14033/17, від 25.11.2020 у справі №922/2144/16, від 01.06.2022 у справі №640/5446/19; 2) судами безпідставно застосовано висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі №925/698/16 про те, що Третю особу не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ "Укрінком", тобто, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Укрінком" щодо передачі прав та обов`язків не відбулося, а тому, згідно зі статтею 512 ЦК України, не відбулося зміни кредитора в зобов`язаннях. Зазначений висновок не підлягає врахуванню при розгляді справи, оскільки Верховний Суд постановою від 10.12.2019 справу №925/698/16 передав на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку у такій справі і висновок про те, що постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 не є остаточним рішенням викладено в ухвалі третьої колегії суддів другого сенату Конституційного Суду України №112-3(ІІ)/2020 від 03.06.2020; 3) при прийнятті судових рішень про задоволення позовних вимог, судами попередніх інстанцій порушено майнові права Третьої особи, визначені статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України щодо права користування майном (повернення майна) та права на задоволення вимог кредитора за рахунок отриманого в іпотеку нерухоме майно; 4) судами попередніх інстанцій порушено частину четверту статті 75 ГПК України та не взято до уваги висновки судів, викладені в постановах Верховного Суду у справах №826/14033/17, №922/2144/16 та ухвалі третьої колегії суддів другого сенату Конституційного Суду України від 03.06.2020 №112-3(ІІ)/2020; 5) всупереч вимог статті 237 ГПК України судами попередніх інстанцій не досліджено матеріали справи та не вирішено питання чи є законним скасоване Відповідачем рішення державного реєстратора про припинення іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.

Частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, Третя особа в порядку, визначеному статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", звернулася до Відповідача зі скаргою від 15.10.2019, в якій просила: 1) скасувати рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шкляревської Я.В. від 25.09.2019 про припинення іпотеки нежитлового приміщення №15 - кафе (групи приміщень 15, 15а) загальною площею 338,1 м2 за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 136; 2) скасувати рішення вказаного реєстратора від 25.09.2019, індексний номер 48847661, про припинення заборони відчуження вказаного нежитлового приміщення; 3) скасувати рішення реєстратора речових прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Т.В. від 30.09.2019 про державну реєстрацію права власності за ПАТ "Ей.Ен.Пі.ТРЕЙД ЛТД" нежитлового об`єкта з реєстраційним номером №1924490780000 загальною площею 268 м2, за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 136; 4) скасувати рішення вказаного реєстратора від 30.09.2019 про державну реєстрацію права власності за ПАТ "Ей.Ен.Пі.ТРЕЙД ЛТД" нежитлового об`єкта з реєстраційним номером №1924522280000 загальною площею 70,1 м2, за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 136; 5) відновити записи в Державному реєстрі прав, що існували до внесення незаконних реєстраційних дій.

Наказом Відповідача №2886/5 від 25.08.2020 скаргу Третьої особи від 15.10.2019 задоволено частково. Скасовано рішення №48847423, №48847661від 25.09.2019, прийняті державним виконавцем Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шкляревською Я.В. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Звертаючись до суду з позовом, Позивач, як встановили попередні судові інстанції, послався на те, що наказ №2886/5 видано з порушенням норм чинного законодавства України, що регулює правовідносини у сфері оскарження реєстраційних дій державних реєстраторів щодо об`єктів нерухомого майна, а, отже, наказ є незаконним та підлягає скасуванню. Третя особа не є правонаступником банківської установи - ПАТ "Укрінбанк", яка є стороною кредитної угоди №4675 від 05.09.2008 та стороною договору іпотеки від 19.08.2014, за яким в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення №15 - кафе (групи приміщень 15, 15а) загальною площею 338,1 м2 за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 136.

Відповідно до абз. 9 частини п`ятої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Скаргу підписано представником Третьої особи за довіреністю адвокатом К.Г.Лук`яненко, відповідно до якої, вказана особа має право вчиняти всі необхідні дії щодо Третьої особи. Довіреність видана головою правління Третьої особи А.М.Ільюченко, яка призначена на посаду позачерговими загальними зборами Третьої особи 28.03.2017. Проте, як зазначив Позивач, скаргу подано неправомочною особою, оскільки голова правління, призначена зборами акціонерів після 24.12.2015, не є правомочною особою щодо представництва ПАТ "Український інноваційний банк". Надання довіреностей від неправомочної особи не породжує будь-яких наслідків та не дає підстав виконувати представницькі функції Банку.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, наглядовою радою ПАТ "Український інноваційний банк" 13.07.2016 ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Укрінком", змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено "діяльність комерційних банків", за КВЕД: 64.19) та призначені голова правління і члени правління. Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом, реєстраційна дія №10741050132038947. Відповідно до пункту 1.1 статуту в редакції від 13.07.2016 ПАТ "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Укрінком", яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ "Український інноваційний банк".

Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком" від 28.03.2017, ПАТ "Укрінком" змінено свою назву на ПАТ "Українська інноваційна компанія" (Третя особа) шляхом вчинення реєстратором 03.04.2017 реєстраційної дії №10701200000007396. Відповідно до пункту 1.1 статуту в редакції від 18.03.2017 Третя особа продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінком" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ "Укрінком" та ПАТ "Український інноваційний банк".

Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закону України "Про банки і банківську діяльність". До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.

Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова "банк", виключення з видів його діяльності "діяльності комерційних банків" не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 цього Закону), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону України "Про акціонерні товариства").

Отже, в результаті зміни найменування з ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Укрінком", виключення з передбачених статутом видів діяльності "діяльності комерційних банків" (рішення загальних зборів акціонерів від 13.07.2016) та зміни найменування товариства з ПАТ "Укрінком" на ПАТ "Українська інноваційна компанія" (рішення загальних зборів акціонерів від 28.03.2017) нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не утворилася.

Власники ПАТ "Український інноваційний банк", приймаючи рішення про відмову від "банківської діяльності", висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", погодження якої з боку Національного банку України неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 цього Закону так і пункту 2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу.

Також, відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з Національним банком України. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність", також передбачено інформування та погодження з Національним банком України змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін Національним банком України. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13.07.2016 та 28.03.2017 не погоджувався Національним банком України, попри те, що таке погодження є обов`язковим.

Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку.

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду у справі №925/698/16 (постанова від 10.12.2019) сформувала висновок, зазначивши, що незалежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з Національним банком України відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності Постанови Національного банку України про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови Національного банку України про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, Рішення Фонду про ліквідацію банку.

Виведення банку з ринку шляхом виключення слова "банк" з його назви та "банківської діяльності" з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з Національним банком України не відповідає загальним принципам банківського законодавства.

Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ "Український інноваційний банк" до ПАТ "Укрінком" (в подальшому Третя особа), яка заявляє про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватися лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова "банк" та виключення з видів своє діяльності "банківської діяльності" без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13.07.2016 та від 28.03.2017 не відповідають вимогам банківського законодавства.

Враховуючи те, що ПАТ "Український інноваційний банк" не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ "Укрінком", а відтак й ПАТ "Українська інноваційна компанія" не набуло прав банку.

Дана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

Суди попередніх інстанцій, в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України, вказали, що правові висновки, зазначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.02.2019 у справі №925/698/16, є актуальними та релевантними для застосування у цій справі.

Крім того, в провадженні Верховного Суду перебуває справа №910/6607/21 за позовом ТОВ "Форрент груп" до Міністерства юстиції України, третя особа ПАТ "Українська інноваційна компанія" про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції №4379/5 від 18.12.2020 "Про задоволення скарги", яким скаргу ПАТ "Українська інноваційна компанія" задоволено та скасовано рішення, прийняті державним виконавцем Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь №48848146 та №48848381 від 25.09.2019.

Ухвалою від 10.08.2022 справу №910/6607/21 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 302 ГПК України, у зв`язку з необхідністю відступити від її висновку, викладеного в постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16 щодо відсутності правонаступництва ПАТ "Українська інноваційна компанія" від ПАТ "Український інноваційний банк".

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 справу №910/6607/21 повернуто до Верховного Суду для розгляду з підстав відсутності ознак необхідності розгляду питання відступу від висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16.

Водночас, щодо посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що судами безпідставно застосовано висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі №925/698/16, оскільки зазначений висновок не підлягає врахуванню при розгляді справи з тих підстав, що Верховний Суд постановою від 10.12.2019 справу №925/698/16 передав на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку у такій справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/22858/17, норми ГПК України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах, якими завершений розгляд справи. Подібний підхід також відсутній у судовій практиці. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів (пункт 71 постанови).

Отже, суди попередніх інстанцій, дійшли висновку, що Третя особа не є правонаступником банківської установи ПАТ "Український інноваційний банк", яка є стороною кредитної угоди №4675 від 05.09.2008 та стороною іпотечного договору від 18.08.2014, за яким в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення №15 - кафе (групи приміщень 15, 15а) загальною площею 338,1 м2 за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 136 (тобто майно, реєстраційні дії стосовно якого були предметом поданої Третьою особою скарги, за результатами якої прийнято оскаржуваний наказ). Тому, звертаючись зі скаргою до Відповідача, Третьою особою не доведено факту порушення його прав оскаржуваними реєстраційними діями, тобто, скарга подана неправомочною особою, у зв`язку з чим, а також з огляду на норми абз. 9 частини п`ятої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Відповідача були відсутні підстави для розгляду скарги.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Третя особа оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.08.2019 у справі №826/14033/17, від 25.11.2020 у справі №922/2144/16, від 01.06.2022 у справі №640/5446/19, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у даній справі №910/14076/20, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з такого.

Так, у справі №922/2144/16 про банкрутство юридичної особи (постанова Верховного Суду від 25.11.2020) предметом спору була вимога фізичної особи-підприємця до ТОВ "Оптимум Фактор" та ПАТ "Укрінком" про визнання недійсними договору факторингу та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором. Судовими рішеннями у цій справі позивачу було відмовлено у задоволенні позову з підстав відсутності у нього права або законного інтересу, за захистом яких він звернувся до суду, з якими погодився і Верховний Суд.

У справі №640/5446/19 ПАТ "Українська інноваційна компанія" та фізична особа звернулися до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №622 від 21.03.2019 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" строком на один рік з 23.03.2019 до 22.03.2020 включно" відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отже, предметом розгляду позову у справі було питання вирішення правомірності прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення щодо продовження строку здійснення процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк".

Так, у справі №826/14033/17 розглядався спір за позовом ПАТ "Українська інноваційна компанія" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України про визнання протиправними та скасування постанову Правління Національного банку України №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Водночас, у даній справі №910/14076/20 причиною спору є питання правомірності прийняття Відповідачем наказу, яким задоволено скаргу Третьої особи щодо скасування рішень державного виконавця. Підставами позову є, зокрема, питання наявності повноважень в особи щодо звернення зі скаргою до Відповідача. Суди дійшли висновку, що Третя особа не є правонаступником ПАТ "Український інноваційний банк", яке є стороною кредитної угоди та іпотечного договору, за яким в іпотеку передано майно, щодо якого були здійснені реєстраційні дії, які в подальшому були предметом розгляду поданої Третьою особою скарги до Відповідача і за результатами розгляду якої Відповідачем прийнято оспорений наказ. Суди встановили, що, звертаючись зі скаргою до Відповідача, Третьою особою не доведено факту порушення його прав оскаржуваними реєстраційними діями, тобто, скарга подана неправомочною особою, у зв`язку із чим, і з огляду на норми абз. 9 частини п`ятої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Відповідача були відсутні підстави для розгляду скарги та, відповідно, прийняття оспореного наказу.

Таким чином, з огляду на викладене, висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах №826/14033/17, №922/2144/16, №640/5446/19 зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі №910/14076/20 ні за предметом спору, ні за обставинами справи, ні за сферою правового регулювання, оскільки у вказаних скаржником справах судами не було застосовано статтю 512 ЦК України та, відповідно, висновок щодо застосування цієї норми права не викладався, тоді як підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Отже, під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень не підтвердилися доводи скаржника про застосування господарськими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норми права (стаття 512 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у справах, на які посилається скаржник (№826/14033/17, №922/2144/16, №640/5446/19). Висновки у справах, на які посилається скаржник, зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справ, відмінних предметів позовів та різного матеріально-правового регулювання правовідносин, що свідчить про неподібність правовідносин у наведених Третьою особою в касаційній скарзі справах.

Щодо посилання скаржника в касаційній скарзі на ухвалу третьої колегії суддів другого сенату Конституційного Суду України №112-3(ІІ)/2020 від 03.06.2020, колегія суддів зазначає, що наведена скаржником ухвала не є постановою Верховного Суду в розумінні пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

В свою чергу, скаржник в касаційній скарзі послався на те, що, при прийнятті судових рішень про задоволення позовних вимог, судами попередніх інстанцій порушено майнові права Третьої особи, визначені статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України щодо права користування майном (повернення майна) та права на задоволення вимог кредитора за рахунок отриманого в іпотеку нерухоме майно; всупереч вимог статті 237 ГПК України судами попередніх інстанцій не досліджено матеріали та не вирішено питання чи є законним скасоване Відповідачем рішення державного реєстратора про припинення іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна.

Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі №910/14076/20 вказано скаржником в касаційній скарзі та, відповідно, є, згідно ухвали Верховного Суду від 05.09.2022, застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 512 ЦК України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №826/14033/17, від 25.11.2020 у справі №922/2144/16, від 01.06.2022 у справі №640/5446/19 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України, а також статті 237 ГПК України скаржник не зазначає (вмотивовано необґрунтовано), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 та частини другої статті 287 ГПК України, в чому полягає порушення та неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій вказаних норм права.

Щодо посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій порушено частину четверту статті 75 ГПК України та не взято до уваги висновки судів, викладені в постановах Верховного Суду у справах №826/14033/17, №922/2144/16, колегія суддів зазначає, що висновки, викладені Верховним Судом у вказаних скаржником справах не можуть вважатися встановленими обставинами в порядку частини четвертої статті 75 ГПК України, оскільки є правовою оцінкою іншими судами встановлених обставин справи. З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (пункт 32), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Третьої особи.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 у справі №910/14076/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв