Постанова

від 02.11.2022 по справі 921/179/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 921/179/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства «Укртрансгаз» - Дудченко В.В., Баранецької М.Р.,

Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» - не з`явився,

Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія

«Нафтогаз України»- Будника К.А.,

Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» - не з`явився,

Комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2022 (у складі колегії суддів: Матущак О.І. (головуючий), Малех І.Б., Марко Р.І.)

та рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.02.2020 (суддя Чопко Ю.О.)

у справі № 921/179/18

за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго», Комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (найменування змінено на Акціонерне товариство «Укртрансгаз»; далі - АТ «Укртрансгаз») звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» (далі - ПрАТ «Тернопільміськгаз») про стягнення 272 696 021,88 грн, у тому числі 232 208 618,15 грн заборгованості за послуги балансування природного газу, 26 014 684,41 грн пені, 482 271,31 грн 3% річних, 10 990 448,01 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами несанкціонованого споживання та розподілу природного газу у січні, травні-грудні 2016 року та січні-грудні 2017 року, що призвело до виникнення у відповідача неврегульованого негативного небалансу.

Оскільки відповідачем не виконано зобов`язання щодо оплати послуг з балансування, позивач просив стягнути основну заборгованість, а також пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, що нараховано на суму боргу.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2018 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерне компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України»).

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.07.2018 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Комунальне підприємство теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» (далі - КП «Тернопільтеплокомуненерго»), Комунальне підприємство теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради (далі - КП «Тернопільміськтеплокомуненерго»).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2018 (з урахуванням ухвали від 22.10.2018 про виправлення арифметичних помилок), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2019, позов задоволено частково.

Постановою Верховного Суду від 12.09.2019 рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2018 (з урахуванням ухвали суду від 22.10.2018 про виправлення описки) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 скасовано в частинах: стягнення з ПрАТ «Тернопільміськгаз» на користь АТ «Укртрансгаз» 218 567 511,70 грн основного боргу, 10 190 234,60 грн інфляційних втрат, 3 187 922,01 грн 3% річних, 2 416 240,74 грн пені (10 %), 529 991,98 грн судового збору; відмови в задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 21 746 166,65 грн (90 %); розстрочення виконання рішення про стягнення загальної суми 234 891 901,03 грн на 12 місяців з 09.10.2018 по 09.10.2019 зі сплатою у кожному місяці по 19 574 325,09 грн. Справу № 921/179/18 у скасованій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.10.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 у частині відмови в задоволенні позову в розмірі 13 641 106,45 грн основного боргу, 800 213,41 грн інфляційних втрат, 294 349,30 грн 3 % річних та 1 852 277,02 грн пені залишено без змін.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.02.2020 позовні вимоги задоволено частково. Клопотання відповідача про зменшення розміру пені задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Тернопільміськгаз» на користь АТ «Укртрансгаз» 181 139 593,08 грн основного боргу, 2 656 601, 67 грн 3 % річних, 2 913 533, 95 грн пені, 8 491 862, 16 грн інфляційних втрат і 2 147 830,64 грн судових витрат.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2022 у задоволенні апеляційної скарги АТ «Укртрансгаз» відмовлено. Рішення господарського суду в частині задоволених позовних вимог скасовано та залишено без змін у частині відмови у задоволенні. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладено на скаржника.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2022 року АТ «Укртрансгаз» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2022 повністю, рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.02.2020 у частині відмови в стягненні 37 427 918,62 грн основного боргу, 21 248 873,40 грн пені, 531 320,34 грн 3 % річних, 1 698 372,44 грн інфляційних втрат. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «Укртрансгаз» про стягнення 218 567 511,00 грн основного боргу, 24 162 407,30 грн пені, 10 190 234,00 грн інфляційних втрат та 3 187 922,00 грн 3 % річних у повному обсязі. Змінити розподіл судових витрат, покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2022 поновлено АТ «Укртрансгаз» строк на касаційне оскарження зазначених судових рішень; відкрито касаційне провадження у справі № 921/179/18 за касаційною скаргою АТ «Укртрансгаз» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.09.2022.

07.09.2022 та 13.09.2022 на електронну пошту Верховного Суду надійшли письмові пояснення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та клопотання про розгляд справи без участі представника ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.09.2022 розгляд касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» відкладено на 05.10.2022.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2022 розгляд касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» відкладено на 02.11.2022.

ПрАТ «Тернопільміськгаз», КП «Тернопільтеплокомуненерго», КП «Тернопільміськтеплокомуненерго» в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, відсутність клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі відповідно до частини 4 статті 197 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що 17.12.2015 між АТ «Укртрансгаз» (оператор) і ПрАТ «Тернопільміськгаз» (замовник), керуючись Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), укладено договір транспортування природного газу № 1512000729, за умовами якого оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу: - послуга замовленої потужності в точках виходу до/з газотранспортної системи; - послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій (далі - транспортування); - послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї (далі - балансування) на умовах, визначених у Кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених договором, а замовник сплачує оператору встановлену в договорі вартість таких послуг; - замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у договорі; - оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених договором, протягом погоджених термінів; своєчасно надавати послуги належної якості; приймати номінації та реномінації, а також заявки на розподіл потужності від замовника; виконувати інші обов`язки та користуватися правами, передбаченими Кодексом та чинним законодавством України; - замовник зобов`язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг; дотримуватися обмежень, встановлених договором та Кодексом; негайно виконувати розпорядження диспетчерської служби оператора; вчасно врегульовувати небаланси; замовляти транспортування та одержувати з газотранспортної системи обсяги природного газу, що відповідають його підтвердженим номінаціям/реномінаціям; користуватися правами передбаченими договором та чинним законодавством України (пункти 2.1-2.3, 2.6, 2.7, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2 договору).

Відповідно до пункту 7.1 договору, вартість послуг розраховується: розподіл потужності за тарифами, які встановлюються регулятором; транспортування за тарифами, які встановлюються регулятором; балансування за фактичною вартістю, яка визначається відповідно до порядку, встановленого Кодексом.

Згідно з пунктами 7.2, 7.3 договору, оператор розміщує інформацію про чинні тарифи та базову ціну газу на своєму веб-сайті: www.utg.ua. Тарифи, передбачені пунктом 7.1, є обов`язковими для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо їх встановлення. Визначена на їх основі вартість послуг застосовується сторонами при розрахунках за послуги згідно з умовами договору.

У пункті 9.1 договору визначено, що у разі виникнення у замовника негативного місячного небалансу та не врегулювання ним негативного місячного небалансу відповідно до Кодексу в строк до дванадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, замовник зобов`язаний сплатити оператору за послуги балансування. Негативний місячний небаланс замовника визначається відповідно до Кодексу.

Вартість послуг балансування за газовий місяць визначається на підставі даних про негативний місячний небаланс замовника за формулою: В-балансування = БЦГ х К х Qбг, де БЦГ - базова ціна газу, Qбг - обсяг негативного місячного небалансу замовника послуг транспортування, К - коефіцієнт компенсації, що дорівнює 1,2. При розмірі небалансу до 5% від обсягу природного газу, відібраного з газотранспортної системи, застосовується коефіцієнт, що дорівнює 1 (пункт 9.2 договору).

Відповідно до пункту 9.3 договору базова ціна газу визначається оператором відповідно до Кодексу. Оператор визначає базову ціну газу щомісяця в строк до 10-го числа місяця, наступного га газовим місяцем, та розміщує її на своєму вебсайті.

За змістом пунктів 9.4, 11.4, 13.1,13.5 договору оператор до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру. Відповідач зобов`язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує п`яти банківських днів. Послуги балансування оформлюються одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг негативного місячного небалансу, неврегульованого замовником відповідно до Кодексу та розділу IX Договору. У випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством, а у разі порушення Замовником строків оплати, Замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з пунктом 17.1 договір набирає чинності з дня його укладання і діє до 31.12.2016, а умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме, з 01.12.2015. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Позивач на виконання умов договору транспортування природного газу здійснив процедуру алокації, за результатами якої встановив наявність у відповідача негативного місячного небалансу у 2016-2017 роках, зокрема: в січні 2016 року в обсязі 899,992 тис.куб.м, у травні 2016 року 499,981 тис.куб.м, у червні 2016 року 896,813 тис.куб.м, у липні 2016 року 596,592 тис.куб.м, у серпні 2016 року 605,485 тис. куб.м, у вересні 2016 року 737,415 тис.куб.м, у жовтні 2016 року 1 035,697 тис.куб.м, у листопаді 2016 року 1 512,139 тис.куб.м, у грудні 2016 року 1 359,870 тис.куб.м, у січні 2017 року 2 006,004 тис.куб.м, у лютому 2017 року 1 174,903 тис.куб.м, в березні 2017 року 915,405 тис.куб.м, у квітні 2017 року 162,889 тис.куб.м, у травні 2017 року 318,344 тис.куб.м, у червні 2017 року 1 024,628 тис.куб.м, у липні 2017 року 495,080 тис.куб.м, у серпні 2017 року 65,647 тис.куб.м, у вересні 2017 року 903,680 тис.куб.м, у жовтні 2017 року 3 833,108 тис.куб.м, у листопаді 2017 року 10 012,250 тис.куб.м та в грудні 2017 року 1 277,184 тис.куб.м природного газу, що не було врегульовано відповідачем у строк та в порядку, визначеними пунктами 9.4 та 9.5 договору та Кодексу ГТС.

У зв`язку з не врегулюванням відповідачем негативного місячного небалансу природного газу в 2016-2017 роках, позивач надав відповідачу односторонні акти про надання послуг балансування обсягів природного газу: № 01-16-1512000729-БАЛАНС від 31.01.2016; № 05-16-1512000729-БАЛАНС від 31.05.2016; № 06-16-1512000729-БАЛАНС від 30.06.2016; № 07-16-1512000729-БАЛАНС від 31.07.2016; № 08-16-1512000729-БАЛАНС від 31.08.2016; № 09-16-1512000729-БАЛАНС від 30.09.2016; № 10-16-1512000729 БАЛАНС від 31.10.2016; № 11-16-1512000729-БАЛАС від 30.11.2016; № 12-16-1512000729-БАЛАНС від 31.12.2016; № 01-17-1512000729-БАЛАНС від 31.01.2017; № 02-17-1512000729-БАЛАНС від 28.02.2017; № 03-17-1512000729-БАЛАНС від 31.03.2017; № 04-17-1512000729-БАЛАНС/1 від 30.04.2017; № 04-17-1512000729-БАЛАНС/2 від 30.04.2017; № 05-17-1512000729-БАЛАНС від 31.05.2017; № 06-17-1512000729-БАЛАНС від 30.06.2017; № 07-17-1512000729-БАЛАНС від 31.07.2017; № 08-17-1512000729-БАЛАНС від 31.08.2017; № 09-17-1512000729-БАЛАНС від 30.09.2017; № 10-17-1512000729-БАЛАНС від 31.10.2017; №11-17-1512000729-БАЛАНС від 30.11.2017; №12-17-1512000729-БАЛАНС від 31.12.2017 на загальну суму 286 595 198,50 грн.

Акти про надання послуг балансування обсягів природного газу та рахунки на їх оплату було направлено відповідачу листами за лютий червень та грудень 2017 року поштовою рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується описами вкладення та фіскальними чеками, одержання яких не заперечується відповідачем.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога АТ «Укртрансгаз», заявлена до ПрАТ «Тернопільміськгаз», про стягнення 272 696 021, 88 грн, у тому числі 232 208 618,15 грн заборгованості за послуги балансування природного газу, 26 014 684, 41 грн пені, 3 482 271, 31 грн 3 % річних та 10 990 448, 01 грн інфляційних втрат, правову природу яких позивач визначив як плата за послуги балансування для врегулювання небалансів за періоди: січень, травень-грудень 2016 року, січень-грудень 2017 року.

Суди розглядали справу неодноразово.

Верховний Суд постановою від 12.09.2019 скасував судові рішення попередніх інстанцій у частині стягнення з ПрАТ «Тернопільміськгаз» на користь АТ «Укртрансгаз» 218 567 511,70 грн основного боргу, 10 190 234,60 грн інфляційних втрат, 3 187 922,01 грн 3 % річних, 2 416 240,74 грн пені (10 %), судового збору в сумі 529 991,98 грн; відмови в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 21 746 166,65 грн (90 %), розстрочення виконання рішення суду та в цій частині направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що положеннями Кодексу ГТС передбачено, що обсяг місячного небалансу оператора газорозподільної системи (позивача) має визначатися з урахуванням обсягу надходження газу в фізичних точках входу в газорозподільну систему на газорозподільних станціях, який підтверджується актом приймання-передачі природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи. Виходячи зі змісту пункту 9.2 укладеного між сторонами договору та положень Кодексу ГТС, для визначення коефіцієнту компенсації (за визначеною в розділі ІХ договору формулою), що підлягає застосуванню, коли визначається вартість послуг з балансування обсягів природного газу (при негативному місячному небалансі), процентне співвідношення розміру небалансу обраховується (визначається) від обсягу природного газу, відібраного замовником з газотранспортної системи - з врахуванням всіх обсягів газу у розрізі кожного замовника послуг транспортування, переданого до газотранспортної системи та відібраного з газотранспортної системи, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника. Таким чином, судами попередніх інстанцій не було перевірено розрахунок позивача і з урахуванням розділу ІХ Договору транспортування від 17.12.2015, відомостей, вказаних у звітах про фактичні обсяги розподілу природного газу, відібраного з точки виходу відповідача, між замовниками послуги транспортування (постачальниками) в розрізі їх контрагентів (споживачів), а також з врахуванням приписів Кодексу ГТС, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та практики Верховного Суду з приводу визначення вартості послуг з балансування обсягів природного газу.

За результатами нового розгляду справи суд першої інстанції позов задовольнив частково, задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру пені та стягнув з відповідача на користь позивача 181 139 593,08 грн основного боргу, 2 656 601,67 грн 3% річних, 2 913 533,95 грн пені, 8 491 862,16 грн інфляційних втрат і 2 147 830,64 грн судових витрат. Суд мотивував таке рішення тим, що сторони у пункті 9.2 договору погодили, що вартість послуг балансування за газовий місяць визначається на підставі даних про негативний місячний небаланс замовника за формулою та встановили, що коефіцієнт компенсації слід розраховувати, виходячи з пропорції небалансу до загального обсягу газу, відібраного з газотранспортної системи, а не лише того, який був відібраний відповідачем для власного споживання. Відповідно до норм Кодексу ГТС сторони узгодили саме такий порядок розрахунку, без конкретизації ким саме відібраний природний газ з газотранспортної системи замовником послуг чи споживачами. Розрахунок вартості для визначення коефіцієнту компенсації (за визначеною в пункті 9.2 договору формулою), що підлягає застосуванню, коли визначається вартість послуг з балансування обсягів природного газу (при негативному місячному небалансі), процентне співвідношення розміру небалансу обраховується (визначається) від обсягу природного газу, відібраного замовником з газотранспортної системи - з врахуванням всіх обсягів газу у розрізі кожного замовника послуг транспортування, переданого до газотранспортної системи та відібраного з газотранспортної системи, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника. Відповідно, нараховані позивачем з коефіцієнтом 1,2 суми основного боргу, 3 % річних, пені і інфляційних судом перераховано із застосуванням правильного коефіцієнту 1. Отже, за висновками суду першої інстанції, позов підлягає задоволенню в розмірі 5/6 від заявлених сум (з урахуванням часткової відмови в позові за рішенням господарського суду Тернопільської області від 09.10.2018). Водночас суд, перевіривши співвідношення розміру заподіяних позивачу збитків та заявлених до стягнення сум позовних вимог, дійшов висновку про зменшення розмір стягуваної пені до 2 913 533,95 грн.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував у частині задоволених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні, мотивувавши таке рішення тим, що оскільки між сторонами не було укладено додатку № 3 до договору - перелік комерційних вузлів газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу, визначити об`єм газу за показниками таких вузлів не є можливим, проте фактичні транспортованого газу підтверджені у своїх звітах відповідачем. Оскільки відповідачем не подано доказів закупівлі природного газу від постачальників задля забезпечення балансування негативного небалансу, так і ціни такої покупки, а можливій постачальник (продавець) такого природного газу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (третя особа) відмовився надавати такі докази можливої закупівлі позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем ціни послуги балансування та неможливості застосування процесуальних норм, передбачених статтями 76, 79 ГПК щодо належності, достовірності, допустимості доказів та їх вірогідності, позаяк така оціночна властивість доказів можлива у противазі щодо інших доказів, поданих іншою стороною у спорі.

У поданій касаційній скарзі АТ «Укртрансгаз» послалося, зокрема на те, що при вирішенні спору судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), глав 3 і 4 розділу XIV Кодексу ГТС без урахування висновків Верховного Суду, викладених у поставах від 18.02.2022 у справі № 918/450/20, від 18.05.2022 у справі № 909/35/19 у частині визначення достатніх підстав для оплати замовником послуг з балансування за договором транспортування природного газу, укладеного відповідно до типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, регулятор) від 30.09.2015 № 2497; такими підставами є існування місячного негативного небалансу, який доводиться алокаціями (звітами), складеними оператором ГТС відповідно до інформації, наданої самим замовником і надсилання позивачем таких документів підтверджується наявними у матеріалах справи доказами; при цьому судом апеляційної інстанції в порушення статей 76-79 ГПК не досліджено зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Так, судом апеляційної інстанції не досліджено наявні у матеріалах справи копії актів наданих послуг за січень-грудень 2017 року, рахунків на оплату, розрахунків заборгованості, звітів по точках входу/виходу замовника послуг транспортування, звітів про надходження на точках входу та розподіл на точках виходу обсягів природного газу з зазначенням обсягів небалансу за січень-грудень 2017 року, а також інформації, наданої самим відповідачем про фактичне споживання газу. Судом першої інстанції неправильно застосовано положення статей 526, 530, 612 ЦК, статей 193, 218, 229, 233 Господарського кодексу України (далі - ГК), розділу ХІІ та глави 4 розділу XIV Кодексу ГТС щодо перерахунку вартості наданих послуг балансування із застосуванням коефіцієнту 1, замість правомірного та обґрунтованого застосування позивачем при визначенні вартості послуг балансування обсягів природного газу коефіцієнту компенсації 1,2, а також необґрунтовано зменшено розмір штрафних санкцій і не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування статті 233 ГК, викладених у постановах від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16; такі порушення норм права судом першої інстанції не було усунуто судом апеляційної інстанції. Судами в порушення статті 316 ГПК не виконано вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 12.09.2019, при новому розгляді цієї справи. Суд апеляційної інстанції у порушення статті 269 ГПК безпідставно вийшов за межі обсягу апеляційного оскарження, оскільки позивачем рішення суду першої інстанції оскаржувалося виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог і таке порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції потягло за собою встановлення обставин, що не входили до предмета доказування в оскаржуваній частині. При цьому судом апеляційної інстанції не було встановлено та не зазначено жодного порушення норм процесуального права судом першої інстанції, що є обов`язковою підставою для скасування рішення цього суду та яке відповідно до частини 4 статті 269 ГПК надає суду апеляційної інстанції право вийти за межі доводів і вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Правовідносини сторін виникли на підставі договору транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512000729 та регулюються ЦК, ГК, спеціальними законодавчими актами: Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом ГТС, затвердженим постановою від 30.09.2015 № 2493 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, регулятор), а також Типовим договором транспортування природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497.

У частинах 1, 2 статті 193 ГК визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК, зокрема з договорів та інших правочинів.

У частині 1 статті 626 ЦК передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини 1 статті 627 ЦК відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 180 ГК, якою визначено істотні умови господарського договору, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджених сторонами, так і тих, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК).

Відповідно до частини 1 статті 32 і частини 2 статті 35 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Розмір плати за небаланси замовників визначається, виходячи із обґрунтованих та реальних витрат оператора газотранспортної системи, пов`язаних із здійсненням балансування.

Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 затверджено Типовий договір транспортування природного газу, додатками до якого (у редакції постанови НКРЕКП на час виникнення спірних правовідносин) є додаток 1 - розподіл потужності, додаток 2 - транспортування, додаток 3 - перелік комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу.

Відповідно до Кодексу ГТС (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який є регламентом функціонування ГТС України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування ГТС України, його дія поширюється на всіх суб`єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності.

У пункті 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС визначено, що договір транспортування - це договір, укладений між оператором ГТС та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор ГТС надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору ГТС вартість отриманих послуг (послуги).

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу VІІІ «Порядок укладення договору транспортування природного газу та фінансове забезпечення» Кодексу ГТС одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі послуг балансування системи, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування. Оператор газотранспортної системи не має права відмовити в укладенні договору транспортування за умови дотримання заявником вимог щодо його укладення, передбачених цим розділом.

Судами попередніх інстанцій установлено, що договір транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512000729, укладений між сторонами у справі, містить розділ VII «Тарифи», який передбачає, що вартість послуг розраховується: розподіл потужності - за тарифами, встановленими Регулятором; транспортування - за тарифами, які встановлюються Регулятором; балансування - за фактичною вартістю, яка визначається відповідно до порядку, встановленого Кодексом ГТС.

При цьому розділ 9 договору та глава 4 розділу XIV Кодексу ГТС містять порядок та формули визначення вартості послуг балансування.

Так, за змістом глави 4 розділу XIV Кодексу ГТС розрахунок вартості послуг балансування (ПБ), що були надані замовнику послуг транспортування за місяць, проводиться оператором газотранспортної системи після закінчення газового місяця на підставі даних про місячний небаланс замовника послуг транспортування, що був не врегульований ним відповідно до пунктів 3-5 глави 3 цього розділу. Базова ціна газу (БЦГ) - ціна, яка формується протягом розрахункового періоду оператором газотранспортної системи та яка складається з ціни закупівлі природного газу і витрат на транспортування і зберігання. Оператор газотранспортної системи визначає БЦГ щомісяця у строк до 10-го числа поточного місяця та розміщує відповідну інформацію на своєму веб-сайті. При цьому БЦГ повинна бути визначена у гривнях за тисячу метрів кубічних та у гривнях за кВт год (інформаційно). При розрахунку вартості послуг балансування використовується БЦГ, виражена у гривнях за тисячу метрів кубічних. Підставою для проведення розрахунку послуг з балансування є односторонній акт про надання послуг балансування обсягів природного газу, оформлений оператором газотранспортної системи відповідно до умов договору транспортування природного газу. Оператор газотранспортної системи до 14-го числа місяця, наступного за звітним, надає замовнику послуг транспортування односторонній акт про надання послуг балансування на обсяги природного газу, місячного небалансу замовника послуг транспортування, що був не врегульований ним відповідно до пунктів 3-5 глави 3 цього розділу, рахунок на оплату, звіт по точкам входу/виходу замовника послуг транспортування (що має містити деталізацію по споживачах замовника послуг транспортування на точках виходу). Замовник послуг транспортування повинен здійснити оплату у строк, що не перевищує 5 банківських днів з дня отримання ним зазначених документів.

Крім того, укладаючи договір транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512000729, сторони узгодили перелік послуг, що складають предмет цього договору. Такі послуги надаються оператором на умовах, визначених у Кодексі ГТС, з урахуванням особливостей, передбачених договором. Обсяг послуг, що надаються за договором, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) до договору (пункт 2.4 договору).

У пункті 2.8 договору транспортування природного газу визначено, що додатки 1, 2, 3 є невід`ємною частиною цього договору. При цьому додаток 3 укладається у випадку, коли замовник послуг є оператором газорозподільної системи, прямий споживач, газодобувне підприємство або виробник біогазу.

У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції в основу судового рішення про відмову в задоволенні позову покладено, у тому числі висновок про те, що оскільки між сторонами не було укладено додатку до договору № 3 - перелік комерційних вузлів газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу, тому визначити об`єм газу за показниками таких вузлів не є можливим, тобто суд фактично зауважив про неузгодженість сторонами такої істотної умови, як предмет договору, а саме щодо переліку комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу та їх характеристик. Також судом зазначено, що відповідач, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивача, послався на те, що всупереч пункту 2.8 договору транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512000729 між сторонами не було підписано додатки №№ 1, 2, 3 до договору, тому в силу частини 8 статті 181 ГК цей договір є неукладеним, а відтак не створює для його сторін відповідних прав і обов`язків.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність відповідних додатків, які самі сторони в договорі визнали його невід`ємною частиною, тобто такими, що за змістом є обов`язковими, а отже й істотними в контексті предмета договору, за звичайних обставин мала б свідчити про неукладеність договору. До того ж обов`язковість таких додатків до договору транспортування, виходячи з наведених приписів законодавства, передбачена й безпосередньо законом.

Водночас не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Фактичне виконання усіма сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 ГК, за змістом якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов (подібний правовий висновок викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 918/450/20, Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 909/35/19, на які послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки обставинам щодо виконання сторонами умов договору, не звернув уваги на те, що непідписання вказаних додатків не позбавляє відповідача можливості фактичного отримання природного газу та не знімає з позивача обов`язків на транспортування природного газу до відповідача. При цьому, послуги балансування системи безпосередньо пов`язані із послугою транспортування природного газу.

За законом та договором достатньою підставою для оплати послуг балансування є існування місячного негативного небалансу, який доводиться алокаціями (звітами), складеними оператором ГТС, на підставі інформації, наданої самим замовником. При цьому зазначена інформація є нерозривно пов`язаною із звітністю сторін щодо надання послуг з транспортування газу безпосередньо.

Кодекс ГТС у розділі ХІІ детально регламентує здійснення алокації (на яких даних ґрунтується, порядок здійснення тощо). Так, у межах процедури алокації передбачено, що підписані щомісячні акти приймання-передачі газу відповідно до положень пункту 2 глави 7 розділу ІІІ цього Кодексу, що містять інформацію про щомісячні обсяги природного газу, визначені комерційними вузлами обліку у фізичних точках входу/виходу, поданого до ГТС, є основою для формування інформації, що передається оператору ГТС для здійснення ним алокації (пункт 5 глави 1 розділу ХІІ Кодексу ГТС). Оплата послуг балансування має бути здійснена замовником у разі надсилання оператором ГТС такому замовнику рахунку на оплату, звіту по точках входу/виходу замовника послуг транспортування (пункти 3 і 4 глави 4 розділу XIV Кодексу ГТС), відсутності доказів самостійного врегулювання небалансу. Відповідальність за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається відповідно до цього розділу, несе той суб`єкт, на якого покладається обов`язок щодо надання інформації оператору ГТС відповідно до цього розділу (такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 909/1302/19).

У постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у цій справі зазначено, що положеннями Кодексу ГТС передбачено, що обсяг місячного небалансу оператора газорозподільної системи має визначатися з урахуванням обсягу надходження газу в фізичних точках входу в газорозподільну систему на газорозподільних станціях, який підтверджується актом приймання-передачі природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи. Виходячи зі змісту пункту 9.2 укладеного між сторонами договору та положень Кодексу ГТС, для визначення коефіцієнта компенсації (за визначеною в розділі ІХ договору формулою), що підлягає застосуванню, коли визначається вартість послуг з балансування обсягів природного газу (при негативному місячному небалансі), процентне співвідношення розміру небалансу обраховується (визначається) від обсягу природного газу, відібраного замовником з газотранспортної системи - з урахуванням усіх обсягів газу у розрізі кожного замовника послуг транспортування, переданого до газотранспортної системи та відібраного з газотранспортної системи, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника.

Для правильного вирішення такого спору за відсутності узгодженої позиції сторін щодо надання послуг балансування суду належало встановити обставини, пов`язані з фактичним виконанням договору як наданням послуг власне транспортування газу, здійснення/не здійснення балансуючих дій, дослідити складені сторонами на виконання відповідних умов Договору акти приймання-передачі природного газу в спірний період, у тому числі з метою встановлення обсягів природного газу, визначених комерційними вузлами обліку у фізичних точках входу/виходу, як то передбачено Кодексом ГТС; акти наданих послуг балансування обсягів природного газу; розрахунки вартості послуг балансування та звіти по точках входу/виходу замовника послуг транспортування (оператора газорозподільних систем) (подібний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 918/450/20, на яку послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК ).

Проте суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на відсутність відомостей про формування базової ціни, яка застосовується під час розрахунку заборгованості, взагалі не надав оцінки наявним у матеріалах справи копіям актів наданих послуг за січень-грудень 2017 року, рахунків на оплату, розрахунків заборгованості, звітів по точках входу/виходу замовника послуг транспортування, звітів про надходження на точках входу та розподіл на точках виходу обсягів природного газу з зазначенням обсягів небалансу за січень-грудень 2017 року, а також інформації, наданої самим відповідачем про фактичне споживання газу, а відтак дійшов передчасного висновку щодо відсутності у відповідача обов`язку з оплати відповідних послуг за договором транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512000729, укладеного між сторонами у справі. При цьому судом апеляційної інстанції не наведено доводів, за якими суд не погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а також не спростовано таких висновків.

Крім того, відповідно до статті 269 ГПК, якою визначено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина 5).

Як свідчать матеріали справи, позивачем рішення суду першої інстанції було оскаржено в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Натомість суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог та відмовив у задоволенні позову, пославшись на недоведеність позивачем позовних вимог щодо обставин, які не були предметом оскарження, при цьому судом не було встановлено та в постанові не зазначено такі порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування цим судом норм матеріального права, що відповідно до частини 4 статті 269 ГПК надає суду апеляційної інстанції право вийти за межі доводів і вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскарженого судового рішення та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2022 у справі № 921/179/18 скасувати.

3. Справу № 921/179/18 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий