Ухвала

від 16.11.2022 по справі 910/17024/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/17024/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

за участю представників:

Приватного акціонерного товариства "Імпекс-Проект" - Федька Т. В.,

Київської міської ради - Пилипчук І. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Імпекс-Проект"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 (головуючий суддя Михальська Ю. Б., судді Скрипка І. М., Тищенко А. І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 (суддя Нечай О. В.)

у справі № 910/17024/21

за позовом Приватного акціонерного товариства "Імпекс-Проект"

до Київської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки та визнання недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Імпекс-Проект" (далі - ПрАТ "Імпекс-Проект", Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Київської міської ради (далі - Київська міськрада, Відповідач) про визнання укладеною Додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), про що у книзі записів державної реєстрації договорів зроблено запис від 04.03.2009 за № 82-6-00544 (далі - Договір оренди), та про визнання недійсним рішення Київської міської ради № 2243/2284 від 31.08.2021 "Про відмову ПрАТ "Імпекс-Проект" у поновленні Договору оренди земельної ділянки від 04.03.2009 № 82-6-00544 (зі змінами)" (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 22.12.2021 за вх. № 01-20/12793/21).

Позов обґрунтовано тим, що після закінчення строку дії Договору оренди, укладеного між сторонами, ПрАТ "Імпекс-Проект" продовжує користуватись вказаною земельною ділянкою, належним чином виконує обов`язки за цим Договором, сплачує орендну плату, впродовж місяця після закінчення строку дії Договору від Київської міської ради не надходило заперечень щодо його пролонгації, відтак у Позивача на підставі положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" виникло право на поновлення Договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах, шляхом укладення Додаткової угоди. Щодо визнання недійсним рішення ради, позов обґрунтовано тим, що Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов помилкових висновків про нецільове використання земельної ділянки, оскільки умовами Договору оренди не було встановлено строку, протягом якого Орендар був зобов`язаний забудувати орендовану земельну ділянку, а не здійснення забудови земельної ділянки відповідно до умов Договору оренди не свідчить про її нецільове використання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022, у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що Позивачем не дотримано процедури поновлення Договору оренди землі на новий строк, у зв`язку з чим відсутні підстави для його поновлення на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі". У свою чергу рішення Київської міської ради від 31.08.2021 № 2243/2284 про відмову ПрАТ "Імпекс-Проект" в поновленні Договору оренди прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства.

Не погоджуючись з судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, ПрАТ "Імпекс-Проект" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, без урахування правових висновків щодо застосування норм матеріального права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 щодо моменту набрання чинності договором оренди, а також висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2021 у справі № 910/9849/20, від 12.08.2021 у справі № 904/2166/20 (904/5835/20), від 29.09.2021 у справі № 911/2259/19 щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Київська міська рада не скористалась наданим їй процесуальним законом правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до рішення Київської міської ради від 14.06.2007 № 819/1480 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Імпекс-Проект" (змінено організаційно-правову форму на ПрАТ "Імпекс-Проект") земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з приміщеннями спортивно-оздоровчого призначення та підземними паркінгами на вул. Старонаводницькій, 6 у Печерському районі міста Києва", ПрАТ "Імпекс-Проект" надано у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,69 га для будівництва житлового комплексу з приміщеннями спортивно-оздоровчого призначення та підземними паркінгами на вул. Старонаводницькій, 6 у Печерському районі міста Києва за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 925/21 "Про відведення земельної ділянки Управлінню справами Ради Міністрів Української РСР під будівництво житлових будинків, соціальних та побутово-торговельних закладів" (пункту 2 цього рішення).

01.10.2007 Київською міською радою прийнято рішення № 502/3336 "Про внесення змін до рішення Київради від 14.06.2007 № 819/1480", яким у тексті рішення № 819/1480 слова "для будівництва житлового комплексу з приміщеннями спортивно-оздоровчого призначення та підземними паркінгами" замінено словами "для будівництва комплексу житлових будинків з приміщеннями громадського, офісного, торговельного, сервісно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення та з підземним паркінгом".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2008 у справі № 14/91 визнано укладеним Договір оренди земельної ділянки між Київською міською радою (Орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Імпекс-Проект" (Орендар), зобов`язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) зареєструвати Договір оренди з усіма додатками, що є його невід`ємними частинами.

За умовами пунктів 1.1, 2.1 Договору оренди Орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 14.06.2007 № 819/1480 та від 01.10.2007 № 502/3336, передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Старонаводницька, 6 у Печерському районі міста Києва; розмір - 16 868 кв.м.; цільове призначення - для будівництва комплексу житлових будинків з приміщеннями громадського, офісного, торговельного, сервісно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення та з підземним паркінгом; кадастровий номер - 8000000000:82:068:0120.

Договір укладено на 5 (п`ять) років (пункт 3.1 Договору оренди).

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Договору оренди земельна ділянка є переданою в день державної реєстрації цього Договору. Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього Договору.

Згідно з пунктом 8.3 Договору оренди після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього Договору, Орендар має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору.

За умовами пункту 11.6 Договору оренди після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Вказаний Договір оренди зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що 04.03.2009 зроблено запис за № 82-6-00544 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 у справі № 910/4543/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2016, визнано укладеним Договір про поновлення Договору оренди, яким поновлено на 5 років Договір оренди та внесено зміни до цього Договору в частині організаційно-правової форми Орендаря, замінивши "Закрите акціонерне товариство" на "Приватне акціонерне товариство".

04.08.2016 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 у справі № 910/4543/16 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. зареєстровано за ПрАТ "Імпекс-Проект" право оренди земельної ділянки на строк до 04.08.2021.

Поряд із цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2009 у справі № 36/485 за Закритим акціонерним товариством "Імпекс-Проект" визнано право власності на нерухоме майно, а саме:

майновий комплекс - тенісний майданчик № 1, який розташований за адресою: м. Київ, бул. Л. Українки, 21, до складу якого входять: роздягальня (літ. "Б"), площею 14,0 кв. м, основний та допоміжний спортивний майданчик, огорожа;

майновий комплекс - тенісний майданчик № 2, який розташовано за адресою: м. Київ, бул. Л. Українки, 21, до складу якого входять: роздягальня (літ. "Д"), площею 13,4 кв. м, основний та допоміжний спортивний майданчик, огорожа;

майновий комплекс - тенісний майданчик № 3, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 6, до складу якого входять: роздягальня (літ. "Б"), площею 13,1 кв. м, основний та допоміжний спортивний майданчик, огорожа;

майновий комплекс - тенісний майданчик № 4, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 6, до складу якого входять: роздягальня (літ. "В"), площею 13,1 кв. м, основний та допоміжний спортивний майданчик, огорожа.

На виконання цього судового рішення Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" в 2010 році зареєстровано право власності ПрАТ "Імпекс-Проект" на вказані об`єкти нерухомості, що підтверджується реєстраційними посвідченнями № 020844, № 020845, № 020846 та № 020847.

29.07.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Донченко О. О. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи про державну реєстрацію права власності на вищевказані майнові комплекси.

21.04.2021 головним спеціалістом відділу моніторингу та контролю Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Ліневичем Петром Леонідовичем складено акт обстеження земельної ділянки № 21-0350-06, яким встановлено, що земельна ділянка, передана ПрАТ "Імпекс-Проект" за Договором оренди, за цільовим призначенням не використовується, частину її займають тенісні корти та зелені насадження, решта використовується як землі загального користування (проїзди та тротуари).

28.04.2021 Позивачем направлено на адресу Київської міської ради лист-повідомлення про поновлення Договору оренди, до якого, з-поміж іншого, додано проєкт Додаткової угоди про поновлення Договору оренди.

Зазначений лист-повідомлення отримано Відповідачем 07.05.2021 та зареєстровано за № 340557305.

31.08.2021 Київською міською радою прийнято рішення № 2243/2284 "Про відмову ПрАТ "Імпект-Проект" в поновленні Договору оренди земельної ділянки від 04.03.2009 № 82-6-00544 (зі змінами)", про що повідомлено Позивача листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05716-29964 від 05.11.2021.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами Позивача, наявні всі умови для поновлення терміну дії Договору оренди на новий строк на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", однак Відповідач перешкоджає в реалізації його прав землекористувача.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові, виходив з того, що, з урахуванням пунктів 3.1, 6.1, 6.2 Договору оренди та положень статей 1, 2, 13, 15, 18 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення Договору оренди), перебіг п`ятирічного строку дії укладеного між сторонами Договору оренди розпочався з 04.03.2009, після його реєстрації у книзі записів державної реєстрації договорів, та відповідно закінчився 04.03.2014.

За рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 у справі №910/4543/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2016, визнано укладеним Договір про поновлення Договору оренди, яким поновлено орендні правовідносини сторін на той самий строк - 5 років, у зв`язку з чим наступний п`ятирічний строк дії Договору оренди розпочався 05.03.2014 та спливав, відповідно, 04.03.2019.

При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи Позивача про те, що оскільки право оренди на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 у справі № 910/4543/16 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень лише 04.08.2016, то строк дії Договору оренди закінчується 04.08.2021, вказавши на те, що відповідно до положень статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі", статті 126 Земельного кодексу України (у редакції до 01.01.2013), укладений Договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності (у даному випадку, Договір оренди пройшов державну реєстрацію 04.03.2009). Зазначеними положеннями, які були чинними на момент укладення між сторонами Договору оренди земельної ділянки, розмежовувався момент укладення договору оренди землі, внаслідок чого договір набував юридичного значення як факт (наявність домовленостей сторін на виникнення між ними прав та обов`язків у майбутньому після державної реєстрації договору) та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації, після чого виникали суб`єктивні цивільні права та обов`язки сторін. Тобто, державна реєстрація правочину виконувала функцію фіксації державою волевиявлення сторін договору оренди для подальшого офіційного визнання права оренди землі та гарантування його реалізації орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на земельні ділянки.

Разом з тим, з 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про Державний земельний кадастр" № 3613-VІ, згідно з підпунктом "е" підпункту 2 пункту 5 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, статтю 126 Земельного кодексу України викладено у новій редакції та передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження підлягають державній реєстрації і виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, враховуючи наведені законодавчі положення, слід розмежовувати поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права".

Проте це не означає, що після внесення змін у законодавство щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди, момент реєстрації прав на оренду став пов`язуватись з моментом набрання чинності договором оренди, враховуючи те, що реєстрація прав на оренду землі, відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю; саме право оренди виникає з моменту реєстрації цього права; земля вважається переданою з моменту державної реєстрації права оренди. Натомість це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що станом на 04.03.2014 (дата закінчення строку дії Договору оренди, визнаного укладеним за рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2008 у справі №14/91), на дату виникнення у Позивача як Орендаря згідно Договору оренди права на його поновлення на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі" у відповідній редакції, та на дату прийняття Господарським судом міста Києва рішення від 25.05.2016 у справі № 910/4543/16, законодавство не встановлювало вимоги щодо обов`язкової реєстрації договору оренди земельної ділянки як підстави для визнання його укладеним та набуття ним чинності.

Отже, момент укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди та набрання нею чинності не пов`язується з моментом реєстрації 04.08.2016 права оренди земельної ділянки за Позивачем, оскільки державна реєстрація права оренди є лише засвідченням державою вже набутого особою права.

До того ж, зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 у справі № 910/4543/16 вбачається, що поновлення Договору оренди земельної ділянки на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у справі № 910/4543/16) відбувалося на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, а відтак Договір оренди поновлювався з моменту закінчення строку, на який його було укладено, та продовжувався на цей же строк, однак на новий період в часі, обмежений тим же терміном. Тобто п`ятирічний строк, на який було поновлено Договір оренди, почав свій відлік з 05.03.2014 та спливав, відповідно, 04.03.2019.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявність законодавчо визначених підстав для поновлення Договору оренди на новий строк відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", виходив з того, що, в силу положень статті 629 Цивільного кодексу України, частин першої - п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент закінчення строку дії Договору оренди), пункту 11.6 Договору оренди, Позивач як Орендар повинен був письмово повідомити Орендодавця не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору про намір продовжити його дію, а оскільки строк дії Договору оренди було установлено до 04.03.2019, то із відповідним повідомленням Орендар зобов`язаний був звернутися до Орендодавця не пізніше ніж до 04.12.2018.

Втім, з заявою про поновлення Договору оренди з доданим до неї проєктом Додаткової угоди Позивач звернувся до Відповідача лише 28.04.2021 (отримана останнім 07.05.2021 та зареєстрована за № 340557305), тобто, поза межами строку, визначеного пунктом 11.6 Договору оренди та з порушенням вимог частин першої - п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Позивачем не дотримано передбаченої чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством процедури, щодо повідомлення Відповідача про продовження строку дії договору саме у визначений таким договором строк, у зв`язку з чим відсутні підстави для його поновлення відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому судом апеляційної інстанції відхилено доводи Позивача, щодо наявності правових підстав для поновлення договору у зв`язку з відсутністю заперечень Відповідача проти поновлення Договору оренди на новий строк протягом місяця після закінчення строку його дії (до 04.04.2019) та у місячний строк після звернення Позивача з повідомленням, виходячи з того, що, в силу імперативних приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", саме на Орендаря покладено обов`язок дотримання законодавчо визначеного алгоритму дій, які, у разі відсутності висловлених заперечень, вказують на наявність "мовчазної згоди" Орендодавця, що є підставою для поновлення Договору оренди.

Проте, за встановлених обставин звернення Орендаря до Орендодавця після припинення Договору оренди у зв`язку із закінчення строку, на який його було укладено, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності правових підстав для поновлення Договору оренди на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Крім цього, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення Київської міської ради № 2243/2284 від 31.08.2021 "Про відмову ПрАТ "Імпекс-Проект" в поновленні Договору оренди земельної ділянки від 04.03.2009 № 82-6-00544 (зі змінами)", суд апеляційної інстанції виходив з того, що однією із обов`язкових умов для поновлення договору оренди на підставі частини шостої 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" є належне виконання орендарем своїх обов`язків за Договором оренди.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель м. Києва, здійснено вихід за місцезнаходженням спірної земельної ділянки та складено акт обстеження останньої № 21-0350-06 від 21.04.2021, у якому встановлено, що земельна ділянка, передана Позивачеві за Договором оренди, за цільовим призначенням не використовується, частину її займають тенісні корти та зелені насадження, решта використовується як землі загального користування (проїзди та тротуари).

Разом з тим, за умовами укладеного між сторонами Договору оренди, земельна ділянка передавалась для будівництва комплексу житлових будинків з приміщеннями громадського, офісного, торговельного, сервісно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення, з підземним паркінгом (пункт 2.1 Договору оренди), що відповідає категорії земель із цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови (пункт "б" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України).

Отже, Позивач, уклавши Договір оренди, взяв на себе зобов`язання щодо будівництва комплексу житлових будинків з приміщеннями громадського, офісного, торговельного, сервісно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення, з підземним паркінгом, у встановлений Договором строк, відтак у Орендодавця виникли правомірні очікування, що ці зобов`язання будуть виконані протягом строку дії Договору.

При цьому суду не надано докази на підтвердження того, що Позивачем протягом строку дії Договору оренди вчинялись дії, направлені на забудову земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, зокрема, розроблялась проектно-кошторисна документація на будівництво комплексу житлових будинків, отримувались погодження відповідних органів, дозвіл на виконання будівельних робіт, який згідно Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є основним документом, після отримання якого замовник має право виконувати будівельні роботи. Натомість, на орендованій земельній ділянці Позивачем збудовано та зареєстровано право власності на тенісні майданчики, що свідчить про неналежне виконання договірних зобов`язань.

Таким чином, хоча умовами Договору оренди не визначено чіткого часового проміжку, протягом якого Орендар мав завершити забудову земельної ділянки об`єктами, які відповідали б визначеній договором категорії земель, однак, враховуючи те, що строк, на який укладався договір, і є тим строком, у який потрібно було забудувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, тому не вчинення дій направлених на виконання зобов`язання у строк, встановлений договором, не звільняє Орендаря від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ним своїх обов`язків під час дії Договору оренди.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи Позивача про неправомірність прийнятого Київською міською радою рішення № 2243/2284 від 31.08.2021 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання цього рішення недійсним.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, скаржник оскаржує рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши правові висновки Верховного Суду, викладені у справах № 322/1178/17, № 910/9849/20, № 904/2166/20 (904/5835/20), № 911/2259/19, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/17024/21, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з такого.

Так, у справі № 322/1178/17 (постанова від 15.01.2020) розглядався спір про витребування земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) щодо застосування положень статей 631, 640 Цивільного кодексу України та статті 18 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при визначенні початку перебігу та закінчення строку договору оренди землі, дійшла висновку про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, та ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що сторони у договорі визначили та пов`язали момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії з моментом державної реєстрації договору, тому на час звернення позивача до суду з даним позовом правовідносини сторін не є припиненими, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Зі змісту наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду вбачається, що хоча вона й ухвалена із застосуванням норм матеріального права, якими суди керувалися при вирішенні спірних правовідносин у справі № 910/17024/21, що розглядається, але з іншими предметом та підставами позову, а також за іншої фактично-доказової бази (зібраних у них доказів) та встановлених обставин справи, ніж у цій справі. Тобто, справи є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. При цьому загальні висновки, викладені у судових рішеннях у справі № 910/17024/21, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

Щодо неврахування судами правових висновків стосовно питання цільового використання орендованої земельної ділянки, то зі змісту постанови від 26.10.2021 у справі № 910/9849/20 вбачається, що предметом розгляду був спір про визнання договору поновленим та визнання угоди укладеною. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання угоди укладеною, вказав на те, що судами обґрунтовано відхилено посилання відповідача на нецільове використання земельної ділянки, оскільки умовами договору оренди не було визначено строку будівництва об`єкта (строку початку та завершення забудови), внаслідок чого неможливо констатувати факт порушення позивачем строків на будівництво об`єкта, як і не надано доказів на підтвердження будівництва ним іншого об`єкта всупереч цільовому призначенню спірної земельної ділянки.

У справі № 904/2166/20 (904/5835/20) (постанова від 12.08.2021) розглядався спір про розірвання договору оренди землі (в межах справи про банкрутство). Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що спірна земельна ділянка надавалась відповідачу в користування саме по фактичному розміщенню житлового будинку, з цільовим використання (УКЦВЗ) - житлові кооперативи, і позивачем не доведено, що відповідачем порушено цільове призначення земельної ділянки, тобто вчинено дії, які б свідчили про використання земельної ділянки за іншим цільовим призначенням ніж землі житлової та громадської забудови.

У справі № 911/2259/19 (постанова від 29.09.2021) розглядався спір про розірвання договору оренди земельної ділянки. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, за умовами спірного договору цільове призначення земельної ділянки - для розробки корисних копалин місцевого значення (існуючий глиняний кар`єр, який передавався у користування відповідачу, як уже розроблений глиняний кар`єр), а отже існуючий стан ґрунту не є наслідком дій відповідача. При цьому судами обох інстанцій не встановлено фактичних обставин щодо порушення відповідачем цільового призначення земельної ділянки, тобто вчинення дій, які б свідчили про використання земельної ділянки за іншим цільовим призначенням.

Разом з тим, у справі № 910/17024/21, що переглядається, суди попередніх інстанцій при вирішенні вимоги Позивача про визнання недійсним рішення Київської міської ради № 2243/2284 від 31.08.2021 "Про відмову ПрАТ "Імпекс-Проект" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 04.03.2009 № 82-6-00544 (зі змінами)" встановили неналежне виконання (невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) Позивачем умов Договору оренди, оскільки за час строку дії договору не було здійснено забудову земельної ділянки відповідно до цільового призначення - землі житлової та громадської забудови, а облаштовано під тенісні майданчики, будівництво яких, не передбачалось укладеним Договором оренди, що стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Отже, правовідносини у зазначених справах, на які посилається скаржник, та у справі № 910/17024/21, що переглядається, не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та встановленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами, що свідчить про неподібність правовідносин у даних справах.

Указане свідчить про те, що правовідносини у постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і у справі № 910/17024/21, що розглядається, не є подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у предметах та підставах позовів, фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин, що унеможливлює застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах, до спірних правовідносин у цій справі.

Отже, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд.

З огляду на те, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається, тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене, враховуючи, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, касаційне провадження в цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Імпекс-Проект" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі № 910/17024/21.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв