Постанова

від 28.11.2022 по справі 760/34731/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/34731/21 Головуючий у суді І інстанції Калініченко О.Б.

Провадження № 22-ц/824/11618/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність та рішення Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) до суду першої інстанції зі скаргою на дії, бездіяльність та рішення державних виконавців Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) у межах виконавчих проваджень № 27583131 від 21 березня 2011 року, № 67884878 від 14 грудня 2011 року та № 67885071 від 14 грудня 2011 року щодо примусового виконання заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року у справі № 2-1708/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року скаргуповернуто заявнику.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що подана скаргана дії, бездіяльність та рішення державних виконавців не відповідає вимогам частини другої статті 183 ЦПК України, а саме заявником не надано доказів надіслання (надання) копії цієї скарги іншим учасникам справи, що зумовлює застосування наслідків, передбачених частиною четвертою статті 183 ЦПК України.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, та ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що скарга була створена та подана через підсистему (модуль) «Електронний суд» ЄСІТС, в якій Вишневий ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) зареєстрований та має електронний кабінет, тому силу положень статей 14, 43 ЦПК України та Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, скарга з додатками була автоматично відправлена на офіційну електронну адресу суб`єкта оскарження, тобто в його «Електронний кабінет» як окремий модуль ЄСІТС, і окреме надання доказів її надіслання (надання) іншому учаснику справи не вимагається. З огляду на викладене, суд першої інстанції формально повернув скаргу без об`єктивних на те підстав та порушив право заявника на справедливий судовий розгляд.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

За правилом пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Повертаючи скаргу на дії, бездіяльність та рішення державних виконавців заявнику на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що подана скаргане відповідає вимогам частини другої статті 183 цього Кодексу, оскільки до неї не додано доказів надіслання її копії з додатками іншому учаснику справи (провадження).

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, аджемісцевий суд застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює ці правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 4 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця, державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частин першої і другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 27 січня 2021 рокув цивільній справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520 св 20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у вказаній постанові звернув також увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Таким чином, у суду першої інстанції не було обгрунтованих підстав повертати скаргу заявнику без розгляду, ОСОБА_1 належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

При цьому слід відмітити, що ОСОБА_1 звернулася зі скаргою через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС, в якій Вишневий ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) зареєстрований та має «Електронний кабінет» як окремий модуль ЄСІТС, а відтак, незважаючи на відсутність обов`яку заявника додавати до скарги докази її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження), передбаченого частиною другою статті 183 ЦПК України,цей процесуальний документ відповідно до вимог статей 14, 43 ЦПК України та Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, вважається врученим суб`єкту оскарження шляхом обміну документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі.

У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») (заява № 23436/03) зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», пункт 37).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

З наведених підстав, колегія суддів приймає аргументи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також відзначає, що районний суд не звернув уваги на те, що вимоги частин другої і четвертої статті 183 ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, формально поставився до вирішення питання про прийняття скарги до розгляду та помилково повернув її, порушивши право заявника на судовий захист.

Між тим колегія суддів відхиляє інші доводи і вимоги апеляційної скарги, оскільки вони не стосуються предмету апеляційного оскарження - ухвали суду першої інстанції про повернення скарги, яка постановлена з процесуальних питань на стадії вирішення питання про прийняття скарги на дії, бездіяльність та рішення державних виконавців до розгляду, а не суті спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення заявнику скарги на дії, бездіяльність та рішення державних виконавців є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки скарга по суті заявлених вимог не розглядається.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року скасувати, справу за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність та рішення Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Судді: Н.В. Ігнатченко

М.В. Мережко

С.І. Савченко